Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 619/4355/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: 51-4779км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022221230001959

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 619/4355/23
		провадження № 51-4779км24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		захисника                                                               ОСОБА_6 ,
		представника потерпілих                                  ОСОБА_7 ,
		потерпілих                                                              ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 на вирок Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221230001959, за обвинуваченням
		ОСОБА_10 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вишневе Софіївського району Дніпропетровської області та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Дергачівський районний суд Харківської області вироком від 17 січня 2024 року визнав ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 рокиз позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		Відповідно до ст. 75 цього Кодексу звільнив ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Також суд вирішив питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у кримінальному провадженні.
		За вироком суду, ОСОБА_10 засуджено за те, що він 20 березня 2022 року приблизно о 12:30, керуючи технічно справним автомобілем марки «FordCargo» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Сумський Шлях у м. Дергачах Харківської області зі сторони м. Харкова в напрямку с. Польова Харківського району Харківської області, порушив вимоги пунктів 16.12 та 16.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме, під`їжджаючи до перехрестя з вулицею Золочівський Шлях не надав переваги в русі та допустив зіткнення з автомобілем «Cherry Tiggo 2» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуваннямОСОБА_8 , який у цей час рухався з правого боку.
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля «Cherry Tiggo 2»  ОСОБА_8 і пасажир ОСОБА_9 отримали тяжкі тілесні ушкодження.
		Харківський апеляційний суд 12 вересня 2024 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілих скасував вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_10 покарання і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін. 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_10 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації його діяння, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і його особі через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду: призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Також просить вирок районного суду залишити чинним.
		На переконання засудженого, апеляційний суд, призначаючи йому реальне покарання, не врахував у повному обсязі всіх обставин у їх сукупності, зокрема тих, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
		Як зазначає ОСОБА_10 , суд апеляційної інстанції не надав оцінки діям потерпілих, які ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не заявляли жодної вимоги щодо компенсації їм матеріальної та моральної шкоди, спричиненої його діянням.
		Указує, що, скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд послався на ту обставину, що в результаті отриманих тілесних ушкоджень потерпілий став особою з інвалідністю 2 групи. Однак матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що отримані ОСОБА_8 внаслідок ДТП тілесні ушкодження перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з його інвалідністю.
		На думку засудженого, сукупність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, з урахуванням його особи (раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку в нарколога та психіатра), дають підстави для призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК.
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, підтримав подану засудженим касаційну скаргу в повному обсязі.
		Прокурор ОСОБА_5 , представник потерпілих ОСОБА_7 , потерпілі         ОСОБА_9 ,  ОСОБА_8 висловили заперечення щодо задоволення касаційної скарги засудженого. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення з огляду на таке. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині засуджений не оскаржує.
		Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, в разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
		Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
		Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.
		Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції Закону, що діяла на час вчинення діяння), якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого та інше.
		Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.
		Питання, які стосуються призначення покарання, визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Так, під час призначення  ОСОБА_10 покарання суд першої інстанції врахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; дані про його особу, котрий раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, не перебуває на диспансерних обліках у нарколога та психіатра. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують його покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують. 
		З урахуванням наведеного, інших обставин справи, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що до нього можуть бути застосовані положення статей 75, 76 КК та звільнив ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
		Представник потерпілих та прокурор не погодилися з вироком місцевого суду й подали апеляційні скарги. У них, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК, і невідповідність призначеного ОСОБА_10 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через м`якість, просили скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 в апеляційному порядку, не встановив підстав для звільнення засудженого від відбування покарання за ст. 75 КК, а тому частково задовольнив апеляційні скарги представника потерпілих та прокурора, скасував вирок суду в частині призначеного покарання і постановив свій. 
		На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_10 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, не врахував, що засуджений з моменту вчинення кримінального правопорушення, тобто понад 2 роки, не вжив жодних заходів для відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим, які після ДТП тривалий час перебували на стаціонарному лікуванні, а одному з них унаслідок отриманих тілесних ушкоджень було встановлено інвалідність 2 групи. Оскільки ОСОБА_10 не виконав свого обов`язку щодо компенсації витрат на лікування потерпілих, апеляційний суд визнав помилковим рішення місцевого суду про врахування щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання.
		З урахуванням наведеного вище апеляційний суд дійшов висновку про призначення засудженому покарання, що необхідно відбувати реально, у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		Із цими висновками апеляційного суду погоджується і касаційний суд з огляду на таке.
		Верховний Суд неодноразово зауважував, що щире каяття повинно мати не формальний характер, оскільки воно характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину. Це ставлення виявляється в тому, що винний визнає свою винуватість, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див., наприклад постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 383/1269/22, провадження № 51-667км24).
		Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль стосовно цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого і готовність відбувати покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують її щире каяття.
		Тож можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
		Колегія суддів відхиляє твердження засудженого про те, що він не відшкодував шкоди через відсутність цивільного позову потерпілих, оскільки обов`язок компенсації шкоди не залежить від подання потерпілими позову, а виникає безпосередньо з факту заподіяння шкоди. 
		Водночас засуджений мав можливість добровільно вжити заходів для відшкодування заподіяної шкоди, спричиненої потерпілим унаслідок ДТП, зокрема провідати їх у лікарні та запропонувати їм компенсацію або ініціювати усунення заподіяної шкоди іншим чином, однак він цього не зробив, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття, як правильно встановив суд апеляційної інстанції.
		ОСОБА_10 зазначає, що матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що отримані ОСОБА_8 внаслідок ДТП тілесні ушкодження перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з його інвалідністю.
		Проте суд апеляційної інстанції, вказавши в рішенні, що потерпілий став особою з інвалідністю 2-ї групи внаслідок спричинених у ДТП тілесних ушкоджень, не надав цьому визначального значення під час вирішення питання про можливість чи неможливість застосування до призначеного ОСОБА_10 покарання положень     ст. 75 КК.
		Суттєву роль під час вирішення цього питання мала сукупність даних про особу засудженого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, наслідки (завдання двом потерпілим тяжких тілесних ушкоджень) у взаємозв`язку з байдужістю засудженого до вчиненого (відсутні об`єктивні дані, які б свідчили про його намір будь-яким чином виправити ситуацію), а також з його ставленням до долі й здоров`я потерпілих.
		З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, його висновок про призначення ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням є обґрунтованим, а призначений цим судом захід примусу відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
		Доводи засудженого, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, і не містять вагомих аргументів про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості чи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
		Вирок апеляційного суду відповідає правилам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив під час постановлення рішення.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, авирок Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року - без зміни.
		Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року щодо нього - без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...