Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/11418/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2025.
Дата набрання законної сили: 20.03.2025
Номер судового провадження: 61-16726ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 643/11418/19
		провадження № 61-16726св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ушивець Ольга Юріївна, служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
		 
		позивач - ОСОБА_3 ,
		відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_1 , публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ушивець Ольга Юріївна, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 листопада 2021 року у складі судді Крівцова Д. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року ускладі колегії суддів Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича, державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ушивець Ольга Юріївна, служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання недійсними електронних торгів, протоколу електронних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру, за позовом ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича, державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ушивець Ольга Юріївна, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання недійсними електронних торгів, протоколу електронних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру.
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області (далі - приватний виконавець) Бабенка Д. А., державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Харківського МНО) Ушивець О. Ю., про визнання недійсними електронних торгів, протоколу електронних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру.
		 
		Позов обґрунтовував тим, що приватний виконавець Бабенко Д. А. в ході виконавчого провадження з примусового стягнення заборгованості за кредитним договором, боржником за яким є ОСОБА_1 , звернув стягнення на належну ОСОБА_1 трикімнатну квартиру загальною площею 98,7 кв. м, житловою площею 61,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її продажу на електронних торгах через ДП «СЕТАМ». 
		 
		Вказані торги відбулись з численними порушеннями законодавства України. Ні приватний виконавець Бабенко Д. А., ні ДП «СЕТАМ» не направляли ОСОБА_1 будь-яких документів з приводу виконавчого провадження та електронних торгів. Кредит був отриманий ОСОБА_1 в доларах США, квартира підпадає під критерії, визначені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв`язку з чим наявна встановлена зазначеним законом заборона відчуження квартири. Квартиру було продано за ціною значно нижчою, ніж встановлена судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру). В квартирі на момент продажу була зареєстрована та проживала малолітня дочка ОСОБА_1 , проте всупереч законодавства України під час реалізації квартири не було отримано дозволу органу опіки та піклування. Співвласником квартири є ОСОБА_3 , проте її згоду на продаж квартири отримано не було, частка боржника у праві власності на квартиру не виділялась.
		 
		Позивач (з урахуванням неодноразових уточнень) просив суд:
		- визнати недійсними електронні торги з реалізації належного на праві власності ОСОБА_1 нерухомого майна - квартири, що були оформлені протоколом від 27 червня 2019 року № 415328, складеним ДП «СЕТАМ»;
		- визнати недійсним протокол від 27 червня 2019 року № 415328, який складений ДП «СЕТАМ» за результатами проведення електронних торгів з реалізації належного на праві власності ОСОБА_1 нерухомого майна - квартири;
		- визнати незаконним акт приватного виконавця Бабенка Д. А. від 15 липня 2019 року про реалізацію предмета іпотеки - квартири при примусовому виконанні у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
		- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на майно, що складається з квартири, яке видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Харківського МНО Ушивець О. Ю. 15 липня 2019 року за реєстровим номером 13987;
		- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 15 липня 2019 року № 32398698 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру.
		 
		У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до приватного виконавця Бабенка Д. А., ДП «СЕТАМ», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ПАТ «Укрсоцбанк», приватний нотаріус Харківського МНО Ушивець О. Ю., про визнання недійсними електронних торгів, протоколу електронних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру.
		 
		Позов обґрунтовувала тим, що зазначена квартира була набута ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_3 , у зв`язку з чим зазначене майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Під час реалізації квартири на електронних торгах були порушені її права як співвласника квартири, оскільки згоду на продаж вказаного майна вона не надавала, частка ОСОБА_1 у праві власності на квартиру не виділялась.
		 
		Позивач (з урахуванням уточнень) просила суд:
		- визнати недійсними електронні торги з реалізації належної на праві власності ОСОБА_1 квартири, що були оформлені протоколом від 27 червня 2019 року № 415328, складеним ДП «СЕТАМ»;
		- визнати недійсним протокол від 27 червня 2019 року № 415328, складений ДП «СЕТАМ» за результатами проведення електронних торгів з реалізації належного на праві власності ОСОБА_1 нерухомого майна - квартири;
		- визнати незаконним акт приватного виконавця Бабенка Д. А. від 15 липня 2019 року про реалізацію предмета іпотеки - квартири при примусовому виконанні у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
		- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на майно, що складається з квартири, яке видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Харківського МНО Ушивець О. Ю. 15 липня 2019 року за реєстровим номером 13987;
		- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 15 липня 2019 року № 32398698 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру;
		- внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 17 жовтня 2019 року задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - службу у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.
		 
		Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 05 жовтня 2020 року  об`єднав в одне провадження цивільні справи за позовом ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_3 
		 
		Московський районний суд м. Харкова рішенням від 26 листопада 2021 року, яке  Полтавський апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову   ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовив повністю.
		 
		Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відсутні підстави для застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до правовідносин щодо звернення стягнення на спірну квартиру, оскільки станом на момент прийняття закону валютою зобов`язання ОСОБА_1 була гривня.
		 
		Станом на момент продажу квартири відомості щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Реєстрі територіальної громади м. Харкова були відсутні. Відомості про реєстрацію дитини за адресою квартири внесені до Реєстру територіальної громади м. Харкова вже після продажу квартири на електронних торгах. Доводи ОСОБА_1 відносно порушення законодавства України через неотримання дозволу органу опіки та піклування є необґрунтованими.
		 
		У приватного виконавця Бабенка Д. А. були відсутні підстави в рамках виконавчого провадження у цивільній справі № 755/28858/14-ц визначати ціну квартири згідно судового рішення у справі № 643/2436/16-ц. В ході розгляду справи № 755/11956/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Бабенка Д. А. було встановлено, що приватним виконавцем було дотримано норми законодавства України під час оцінки квартири.
		 
		Дії приватного виконавця Бабенка Д. А. щодо визначення вартості квартири підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» і не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.
		 
		ОСОБА_1 направлялись відповідні постанови, що виносились у виконавчому провадженні, а також повідомлення про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів.
		 
		В ході розгляду справи № 755/11956/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Бабенка Д. С. суд установив, що приватний виконавець Бабенко Д. А. направляв ОСОБА_1 за адресою квартири копію постанови про відкриття виконавчого провадження та інших постанов.
		 
		Із заяви ОСОБА_3 від 05 жовтня 2007 року відомо, що кредитний договір та договір іпотеки було укладено ОСОБА_1 в інтересах сім`ї за згодою ОСОБА_3 як іншого з подружжя.
		 
		Виконання зобов`язання щодо повернення отриманого кредиту ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали здійснювати як солідарні боржники, в зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову з мотивів реалізації квартири як спільного сумісного майна подружжя без згоди ОСОБА_3 та без виділення частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Московського районного суду м. Харкова.
		 
		07 грудня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року № 755/10564/18, від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 303/3043/19, від 03 червня 2021 року у справі № 199/6839/19 та інших.
		 
		У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що на час проведення електронних торгів 27 червня 2019 року діяв Закон України від 03 червня 2014 року № 1304 - VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.
		 
		Скаржник вказує, що зазначена квартира є єдиним житлом ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що міститься в матеріалах справи, придбана за кошти, отримані ОСОБА_1 за споживчим кредитом в іноземній валюті, згідно технічного паспорту на квартиру її загальна площа складає 98,7 кв. м, згоди на відчуження ОСОБА_1 не надавав.
		 
		На час проведення електронних торгів, дитина позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована, проживала та за законом мала право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Спірне майно є спільним сумісним майном подружжя.
		 
		Зазначену квартиру було продано за ціною значно нижчою ніж встановлена судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд установив, що спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 листопада 2008 року, виданого виконавчим комітетом Московської районної в м. Харкові ради та була зареєстрована на його ім`я в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом від 24 листопада 2008 року № 21017769 (т. 1 а. с. 36, 37).
		 
		ОСОБА_1 (іпотекодавець) передав спірну квартиру в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержателю) з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором кредиту № 834/18-27/35/7-169 від 05 жовтня 2007 року, що підтверджується іпотечним договором № 834/19-27/35/7-247 від 05 жовтня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Погрібним Д. І. 05 жовтня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 385, договором про внесення змін № 1 до нього від 02 лютого 2011 року, договором про внесення змін до нього № 2 від 24 грудня 2012 року (т. 1 а. с. 60-63).
		 
		Рішенням Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків від 19 серпня 2014 року, ухваленим у справі № 1091/14, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 05 жовтня 2007 року № 834/18-27/35/7-169 в сумі 806 193,40 грн та третейський збір в сумі 8 461,93 грн (т. 3 а. с. 49-51).
		 
		Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 17 листопада 2014 року у справі № 755/28858/14-ц видав виконавчий лист на виконання вказаного рішення Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків від 19 серпня 2014 року у справі № 1091/14 (т. 3 а. с. 52, 53).
		 
		Згідно виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 31 грудня 2014 року у цивільній справі № 755/28858/14-ц на підставі рішення третейського суду, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 806 193,40 грн та третейський збір в сумі 8 461,93 грн (т. 1 а. с. 173).
		 
		В провадженні приватного виконавця Бабенка Д. А. знаходилось виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 755/28858/14-ц, виданого 31 грудня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту в сумі 806 193,40 грн та третейського збору в сумі 8 461,93 грн, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 19 березня 2019 року, постановою про арешт коштів боржника від 19 березня 2019 року (т. 1 а. с. 50-53).
		 
		В ході вказаного виконавчого провадження приватний виконавець Бабенко Д. А. виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, згідно якої призначено ФОП ОСОБА_6 та зобов`язано її надати письмовий звіт щодо визначення початкової ціни продажу квартири для проведення електронних торгів (т. 1 а. с. 45, 46).
		 
		В подальшому ДП «СЕТАМ» 27 червня 2019 року проведені електронні торги з продажу квартири, переможцем яких став ОСОБА_2 , підстава визначення переможця - найвища цінова пропозиція, що підтверджується протоколом № 415328 (т. 1 а. с. 18, 19).
		 
		На підставі вказаних торгів приватний виконавець Бабенко Д. А. склав акт про реалізацію предмета іпотеки від 15 липня 2019 року (т. 1 а. с. 21-23).
		 
		На підставі зазначеного акта приватний нотаріус Харківського МНО Ушивець О. Ю. видав свідоцтво, згідно якого посвідчено, що ОСОБА_2 належить квартира, яка придбана ОСОБА_2 та раніше належала ОСОБА_1 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Щодо мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті
		 
		Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
		 
		Відповідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
		 
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
		 
		07 червня 2014 року набрав чинності Закону України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
		 
		Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
		 
		Отже, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
		 
		Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19.
		 
		Зазначений Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року.
		 
		З матеріалів справи відомо, що відповідно до умов кредитного договору позика була надана в доларах США. Продаж квартири відбувся в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		 
		Як вбачається з договору про внесення змін від 24 грудня 2012 року № 2 до іпотечного договору, посвідченого 24 грудня 2012 року приватним нотаріусом Харківського МНО Погрібною Т. П., зареєстрованого в реєстрі за № 3543, ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» домовились та дійшли згоди здійснити заміну валюти зобов`язання за договором кредиту з доларів США на українську гривню, в зв`язку з чим внесли відповідні зміни до іпотечного договору, зазначивши, що основне зобов`язання полягає у поверненні кредиту в сумі 726 333,89 грн, а також що вказаний договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення (т. 1 а. с. 63).
		 
		Таким чином, з 24 грудня 2012 року валютою кредиту, отриманого ОСОБА_1 , є національна валюта України гривня.
		 
		У постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 333/3149/19 зроблено висновок, що: «мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Якщо під час виконання зобов`язань за домовленістю сторін відбулася зміна умови кредитного договору шляхом зміни валюти кредитування, що відповідає принципу свободи договору, це означає, що сторони кредитного договору врегулювали свої зобов`язальні відносини на власний розсуд, змінивши валюту заборгованості з іноземної валюти на гривню. Відтак позичальник добровільно відмовився від поширення на ці кредитні правовідносини мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і втратив право на таку державну гарантію захисту прав та інтересів громадян, які отримали кредит в іноземній валюті. З огляду на зазначене та керуючись загальноправовим принципом правової визначеності і такими принципами цивільного права, як свобода договору, справедливість, добросовісність і розумність, слід дійти висновку, що у разі визначення заборгованості позичальника за кредитним договором в гривні, обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо примусового відчуження майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, до таких правовідносин не застосовуються».
		 
		У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 766/5668/17-ц зазначено, що: «обґрунтовуючи правомірність дій державного виконавця, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що 16 серпня 2010 року за згодою сторін відбулася зміна виду кредитування, в результаті якої валюта кредиту була реструктуризована в національну валюту - гривню, тому дії державного виконавця не порушують обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Якщо під час виконання зобов`язань за домовленістю сторін відбулася зміна умови кредитного договору шляхом зміни валюти кредитування, що відповідає принципу свободи договору, це означає, що сторони кредитного договору врегулювали свої зобов`язальні відносини на власний розсуд, змінивши валюту заборгованості з іноземної валюти на гривню.
		 
		Відтак позичальник добровільно відмовився від поширення на ці кредитні правовідносини мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і втратив право на таку державну гарантію захисту прав та інтересів громадян, які отримали кредит в іноземній валюті. З огляду на зазначене та керуючись загальноправовим принципом правової визначеності і такими принципами цивільного права, як свобода договору, справедливість, добросовісність і розумність, слід дійти висновку, що у разі визначення заборгованості позичальника за кредитним договором в гривні, обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо примусового відчуження майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, до таких правовідносин не застосовуються. Установивши, що у зв`язку зі зміною виду кредитування за згодою сторін, в результаті якої валюта кредиту була реструктуризована в національну валюту - гривню, та в рамках зведеного виконавчого провадження № 45848451 державний виконавець здійснює примусове стягнення боргу саме у гривнях, суди дійшли правильного висновку про правомірність дій державного виконавця».
		 
		Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави застосовувати положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до правовідносин щодо звернення стягнення на спірну квартиру, оскільки станом на момент прийняття закону валютою зобов`язання ОСОБА_1 була гривня. Доводи ОСОБА_1 відносно того, що продаж квартири було здійснено з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставними.
		 
		Щодо відчуження квартири за відсутності дозволу органу опіки та піклування
		 
		Згідно із частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, відмовлятися від належних дитині майнових прав, зобов`язуватися від імені дитини порукою чи видавати письмові зобов`язання.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 вказано, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.
		 
		З матеріалів справи відомо, що  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1 а. с. 34).
		 
		Приватний виконавець Бабенко Д. А. направляв запит до управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 01 квітня 2019 року. У відповідь управління надало довідку від 08 квітня 2019 року, згідно із якою на цю дату за адресою квартири зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 165).
		 
		Відповідно до листа Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 11 жовтня 2021 року № 3648/0/50-21, ОСОБА_3 22 липня 2019 року подала заяву про внесення інформації щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_4 за адресою квартири з 26 листопада 2008 року. Цього ж дня департамент ухвалив відповідне рішення (т. 5 а. с. 89-100).
		 
		Отже, на момент продажу квартири у реєстрі територіальної громади м. Харкова не було відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		В пункті 1.5 іпотечного договору зазначено, що іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована в квартирі після укладення договору іпотеки.
		 
		Будь-яких даних відносно того, що позивачі зверталися за згодою до органу опіки та піклування та повідомляли кредитора про реєстрацію дитини в квартирі, суду не надано.
		 
		Відомості про реєстрацію дитини за адресою квартири внесені до Реєстру територіальної громади м. Харкова вже після продажу квартири на електронних торгах.
		 
		Враховуючи наведене, доводи ОСОБА_1 про порушення законодавства України щодо неотримання дозволу органу опіки та піклування є безпідставними.
		 
		Щодо визначення вартості квартири
		 
		Доводи ОСОБА_1 про те, що реалізація квартири відбулася за ціною, значно нижчою, ніж та, що була встановлена судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, і що це, на думку позивача, є підставою для визнання електронних торгів недійсними є необґрунтовані з огляду на наступне.
		 
		В ході розгляду справи № 755/11956/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Бабенка Д. А. було встановлено, що приватним виконавцем було дотримано норми законодавства України під час оцінки квартири.
		 
		Крім того, суд звертає увагу на те, що навіть у разі наявності спору щодо визначення вартості майна чи його оцінки, оскарження таких дій у судовому порядку саме по собі не зупиняє процес реалізації майна. Відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», майно, що перебуває у процесі примусової реалізації, може бути зняте з торгів або передача його на реалізацію може бути зупинена виключно у разі ухвалення відповідного судового рішення.
		 
		З огляду на викладене, суд доходить висновку, що твердження позивача про порушення процедури реалізації майна через заниження його вартості не мають під собою правових підстав, а тому не можуть бути враховані як аргумент для визнання електронних торгів недійсними.
		 
		Щодо процедури проведення електронних торгів
		 
		Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника.
		 
		За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
		 
		За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження).
		 
		Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством.
		 
		Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.
		 
		Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 вказано, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
		 
		Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу; або не випливає з їхньої суті.
		 
		Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів.
		 
		Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		 
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		У статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 вказано, що правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.
		 
		Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів.
		 
		Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
		 
		Отже, відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).
		 
		Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.
		 
		Суд установив, що надані приватним виконавцем Бабенком Д. А. та ДП«СЕТАМ» докази підтверджують факт належного направлення ОСОБА_1 копій відповідних постанов, ухвалених у межах виконавчого провадження, а також повідомлень про реалізацію предмета іпотеки шляхом електронних торгів.
		 
		Крім того, суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи № 755/11956/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Бабенка Д. А. судами було встановлено, що приватний виконавець належним чином направив ОСОБА_1 за адресою спірної квартири копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інші постанови, ухвалені в межах виконавчого провадження.
		 
		З огляду на вказане, доводи ОСОБА_1 , у яких він стверджував, що не отримував зазначених документів і що цей факт є підставою для задоволення його скарги на дії приватного виконавця є безпідставними, оскільки суди встановили, що всі необхідні процесуальні повідомлення були здійснені відповідно до вимог законодавства, а отже, твердження позивача про порушення його прав не підтверджуються належними доказами.
		 
		Щодо спільної сумісної власності на квартиру
		 
		Із матеріалів справи відомо, що укладення кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 здійснював в інтересах сім`ї, за згодою іншого з подружжя - ОСОБА_3 .
		 
		Враховуючи наведене, зобов`язання за кредитним договором щодо повернення отриманих коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали виконувати як солідарні боржники. У зв`язку з цим твердження про незаконність реалізації квартири як спільного сумісного майна подружжя без згоди ОСОБА_3 та без виділення частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності не знаходять підтвердження та не можуть бути підставою для задоволення позову.
		 
		Таким чином, з урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року № 755/10564/18, від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 303/3043/19, від 03 червня 2021 року у справі № 199/6839/19 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:А. І. Грушицький                                                                          І. В. Литвиненко                                                                                        Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...