Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/5046/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2025.
Дата набрання законної сили: 18.03.2025
Номер судового провадження: 51-4108км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42014040000000536

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 200/5046/15-к
		провадження № 51-4108км24 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі:
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                           ОСОБА_5 ,
		прокурора                           ОСОБА_6 , (в режимі відеоконференції), 
		виправданого                     Решетніка (в режимі відеоконференції),
		захисника                            ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 4 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014040000000536, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 371 КК.
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у постановленні ним, як суддею, завідомо неправосудних ухвал, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, та прийнятті завідомо незаконного рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, вчинені в інших особистих інтересах, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК.
		Так ОСОБА_8 , будучи суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпро, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, знехтував вимогами законодавства та постановив низку завідомо неправосудних ухвал, якими незаконно застосував до учасників мирної акції протесту, що відбулась 
		26-28 січня 2014 року біля будівлі Дніпропетровської ОДА, запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту, чим порушив конституційне право громадян на свободу, особисту недоторканність та інше.
		Зокрема, у період з 27 до 28 січня 2014 року, перебуваючи у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська, у слідчого судді ОСОБА_8 виник прямий умисел, направлений на постановлення суддею завідомо неправосудних ухвал та обрання учасникам мирної акції протесту завідомо незаконних запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та тримання під вартою.
		Реалізуючи свій злочинний прямий умисел, слідчий суддя ОСОБА_8 , діючи в інших особистих інтересах, які виразились у бажанні задовольнити почуття власної значущості та проявити свою лояльність до чинної на той час влади і таким способом отримати переваги для обрання його на адміністративну посаду в суді, достовірно знаючи, на підставі досліджених у судовому засіданні матеріалів клопотань, що затримання учасників мирної акції протесту здійснено всупереч вимогам ч. 1 ст. 208 КПК, без достатньої доведеності ризиків, які б давали будь-які підстави вважати, що вони можуть вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, та без наявності у матеріалах кримінального провадження обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК, грубо порушуючи вимоги ч. 3 ст. 176, ч. 2 ст. 177, ст. 178, ч. 1 ст. 194, п. 1 ч. 5 ст. 206 КПК, у період з 27 до 28 січня 2014 року у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська, перебуваючи у нарадчій кімнаті, склав, підписав та оголосив завідомо неправосудні ухвали про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту, тобто постановив завідомо неправосудні судові рішення, тим самим обрав завідомо незаконний домашній арешт та тримання під вартою вказаним особам. 
		При цьому, суддя ОСОБА_8 свідомо прагнув та бажав, всупереч процесуальному закону і фактичним обставинам, встановленим у справі, завідомо незаконно обрати учасникам мирної акції протесту домашній арешт і тримання під вартою та постановити судові рішення, які за своєю суттю не були актом правосуддя, а мали цілеспрямований незаконний характер.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2021 року кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 375 КК закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК. 
		Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2023 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 371 КК, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що слідчий суддя не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 371 КК, а також про те, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_8 під час ухвалення рішень про застосування запобіжних заходів до потерпілих, прагнув отримати і отримав будь які особисті переваги для себе, а відтак, і що він діяв з кар`єристських мотивів і прагнув задовольнити почуття власної значущості. Таким чином, апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду про відсутність в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та залишивши її без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав скаргу необґрунтованою. Отже, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК і підлягає скасуванню. 
		У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник ОСОБА_7 просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду без зміни. 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Виправданий ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення цієї скарги. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Так, ст. 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Водночас, стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. 
		Разом із тим, виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні  кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. 
		Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у постановленні ним, як суддею, завідомо неправосудних ухвал, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, та прийнятті завідомо незаконного рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, вчинені в інших особистих інтересах, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК.
		Ухвалою суду кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 375 КК закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК. Вироком суду ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 371 КК, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.
		При цьому, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК, у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку, як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 371 КК.
		Водночас, не зважаючи на те, що на час ухвалення вироку, інкриміноване діяння, передбачене ст. 375 КК втратило чинність, судом у ході розгляду справи було досліджено всі докази кримінального провадження, так як ОСОБА_8 обвинувачувався також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 371 КК. Разом з тим, стороною обвинувачення було надано докази без будь-якого розмежування.
		Зокрема, судом було досліджено: заяви про кримінальне правопорушення від ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ; заяви про визнання потерпілими від ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 ; протокол огляду матеріалів кримінального провадження №12014040030000053 за ч. 1 ст. 294 КК; постанову про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 294 КК; протокол обшуку кабінету слідчого судді під час якого вилучено судові справи відносно розгляду клопотань про застосування запобіжних заходів; протокол огляду матеріалів (судових проваджень); матеріали судових справ із розгляду клопотань про застосування запобіжних заходів; Рішення Дисциплінарної палати ВРП від 2 серпня 2017 року; службову характеристику судді ОСОБА_8 ; Рішення ВРП від 30 листопада 2017 року; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року та 11 квітня 2019 року тощо. 
		Суд зазначив, що усі надані докази стороною обвинувачення, окрім підтвердження того, що ОСОБА_8 на час інкримінованих йому дій, дійсно перебував на посаді судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та ним було ухвалено рішення про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту, не містять підтвердження вчинення ним кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується, як і не містять доведеності необхідних складових елементів злочину, а саме об`єктивної та суб`єктивної сторони. 
		Жоден із доказів сторони обвинувачення не підтверджує того, у чому полягає незаконність дій судді ОСОБА_8 під час ухвалення ним рішень та у чому виражається неправосудність ухвалених судових рішень. Також стороною обвинувачення не доведено мотиву вчинення обвинуваченим інкримінованого йому діяння.
		Зокрема, ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 371 КК, а саме у прийнятті завідомо незаконного рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, вчинені в інших особистих інтересах.
		Сторона обвинувачення стверджувала, що ОСОБА_8 , виконуючи обов`язки слідчого судді, при постановленні вищевказаних судових рішень, діяв умисно, з особистої зацікавленості, яка була обумовлена кар`єризмом. Він вчинив продовжуваний злочин, тобто дії, які охоплювалися єдиним умислом на постановлення щодо потерпілих дев`яти неправосудних ухвал.
		Суд першої інстанції встановив, що орган досудового розслідування не вказує, коли у судді ОСОБА_8 виник умисел на вчинення щодо всіх потерпілих інкримінованого йому кримінального правопорушення, а згідно ст. 371 КК суб`єктивна сторона складу цього злочину характеризується лише прямим умислом.
		Крім того, стороною обвинувачення не зазначено в чому полягає завідома незаконність судових рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту, оскільки вони постановлені відповідно до вимог кримінального процесуального закону та в межах повноважень слідчого судді. 
		Також, суд зазначив, що стороною обвинувачення не розкрито змісту такої кваліфікуючої ознаки об`єктивної сторони інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, як обумовлений особистою зацікавленістю кар`єризм і окремо неконкретизовано суть іншої особистої заінтересованості. Тобто, не доведено чого саме прагнув в кар`єристичному сенсі слідчий суддя та на що був направлений його умисел при постановленні судових рішень про застосування запобіжних заходів. 
		Стороною обвинувачення не вказано в чому особиста зацікавленість ОСОБА_8 у питаннях кар`єри, який виконував функції слідчого судді з дня набрання чинності діючим КПК, проявилась саме при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу. Відтак, суд зазначив, що без визначення змісту особистої зацікавленості судді ОСОБА_8 у постановленні ухвал про обрання запобіжних заходів, а також без встановлення моменту виникнення обумовленого кар`єризмом умислу на вчинення кримінальних правопорушень, під впливом якого суддя в момент ухвалення усвідомлював незаконність судових рішень, обвинувачення слід вважати некоректним та таким, що ґрунтується на припущеннях.   
		Водночас, судом встановлено, що суддя ОСОБА_8 усі клопотання про обрання запобіжного заходу, ухвали, які сторона обвинувачення вважає неправосудними, розглянув у строки, визначені кримінальним процесуальним законодавством, за правилами територіальної підсудності та своїх юрисдикційних повноважень, а також у відповідності до вимог та без будь-яких порушень кримінального процесуального закону. Отже, досліджені судом докази не доводять порушення суддею норм процесуального закону, які на думку прокурора, навмисно допускалися суддею для подальшого постановлення неправосудного рішення, а також не підтверджують наявність у обвинуваченого умислу на прийняття саме завідомо незаконного рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, вчинені в інших особистих інтересах. 
		Крім того, судом було встановлено, що зборами суддів Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, ОСОБА_8 було обрано головою, від чого він відмовився до повідомлення йому про підозру. 
		Отже, матеріали справи свідчать, що місцевий суд, повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 371 КК.
		Під час перевірки справи в апеляційному порядку суд ретельно з`ясував усі викладені у скарзі прокурора доводи, які за змістом та суттю аналогічні тим, що зазначені в його касаційній скарзі, й мотивовано відмовив в їх задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи.
		Також, за клопотанням сторони обвинувачення судом було повторно досліджено певні докази.
		Так, апеляційний суд зазначив, що орган досудового розслідування стверджував, що ОСОБА_8 прийняв завідомо незаконні рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, домашнього арешту, тим самим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 371 КК. 
		Згідно зі ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння, як кримінальне правопорушення. Елементами складу кримінального правопорушення є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.
		Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення, що виключає кримінальну відповідальність особи. 
		Статтею 371 КК передбачена відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою. Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 371 КК, передбачає вчинення діяння, яке: а) здійснюється у відповідній процесуальній формі - затримання, привід, арешт, тримання під вартою; б) має незаконний характер; в) а за ч. 3 ст. 371 КК - спричиняє тяжкі наслідки або вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.
		Передбачені у частинах 1 та 2 ст. 371 КК альтернативні діяння обов`язково повинні мати незаконний характер, що може виявлятися у відсутності законних підстав для застосування зазначених заходів. Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого частинами 1 та 2 ст. 371 КК, характеризується лише прямим умислом, бо винний завідомо (тобто достовірно) усвідомлює незаконність приводу, затримання, арешту чи тримання під вартою. 
		Частина 3 ст. 371 КК передбачає кримінальну відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.
		Основним безпосереднім об`єктом даного злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що органом досудового розслідування не визначено та недоведено моменту виникнення умислу обвинуваченого на вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, не встановлено в чому полягав умисел, під впливом якого суддя в момент ухвалення усвідомлював незаконність судових рішень, та в чому полягає завідома незаконність ухвалених рішень обвинуваченим, зважаючи на те, що судові рішення постановлені відповідно до вимог кримінального процесуального закону, з дотриманням правил підсудності  та в межах повноважень слідчого судді. 
		Крім цього, прокурор наполягав на тому, що ОСОБА_8 при вчиненні інкримінованих діянь керувався особистими інтересами, які виразились у бажанні задовольнити почуття власної значущості та проявити свою лояльність до чинної на той час влади і таким способом отримати переваги для обрання його на адміністративну посаду. 
		Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що інші особисті інтереси припускають прагнення винного отримати для себе вигоду нематеріального характеру (наприклад, просування за службою, отримання чергового звання чи класного чину, нагороди) і можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар`єризм, помста, заздрість, бажання прикрасити дійсне становище і сховати свою некомпетентність тощо. 
		Перевіривши доводи прокурора, апеляційний суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено жодним доказом викладене обвинувачення в частині умисного ухвалення ОСОБА_8 саме завідомо незаконних рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, вчинені з кар`єристських мотивів та прагнення обвинуваченого задовольнити почуття власної значущості під час прийняття рішень про обрання запобіжних заходів, а саме у чому вони полягали та чим підтверджуються. 
		При цьому суд зазначив, що ОСОБА_8 на час інкримінованих йому діянь мав значний стаж роботи і професійний досвід судді та відповідно до службової характеристики характеризувався як кваліфікований юрист і досвідчений суддя. Більш того, зборами суддів ОСОБА_8 був обраний головою суду, проте, ще до повідомлення про підозру він відмовився від цієї посади. 
		Крім того, стороною обвинувачення не доведено, яку завідомо неправильну норму матеріального права було застосовано слідчим суддею ОСОБА_8 під час ухвалення рішень, чи які грубі порушення норм процесуального права допущено під час розгляду ним клопотань про обрання потерпілим запобіжних заходів, чи яка завідома невідповідність містилася у висновках, викладених ним в ухвалах, що не відповідала фактичним обставинам кримінального провадження.
		Таким чином, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор жодним чином не довів, що обвинувачений під час ухвалення рішень про застосування запобіжних заходів до потерпілих, мав умисел саме на ухвалення завідомо незаконного рішення,  прагнув отримати і отримав будь-які особисті переваги для себе, а відтак, і що він діяв з кар`єристських мотивів і прагнув задовольнити почуття власної значущості. Отже, суд погодився з висновком місцевого суду про необхідність виправдання ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 371 КК. 
		Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки.
		Доводи прокурора про врахування місцевим судом лише показань обвинуваченого та ненадання оцінки іншим доказам, апеляційний суд визнав необґрунтованими, зазначивши, що у судовому засіданні було перевірено усі без виключення зібрані під час досудового розслідування докази, яким надано відповідну оцінку, детальний аналіз яких викладено у судовому рішенні. 
		Водночас, колегія погоджується з доводами сторони обвинувачення про передчасність висновків судів відносно того, що ОСОБА_8 не є суб`єктом інкримінованого кримінального правопорушення, однак вважає, що за відсутності встановлення об`єктивної та суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 371 КК, рішення про виправдання ОСОБА_8 є правильним.  
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого судового рішення.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 4 червня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...