Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/4132/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2025.
Дата набрання законної сили: 18.03.2025
Номер судового провадження: 51-4173км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42018080000000063

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 335/4132/18
		провадження № 51-4173 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого судді                        ОСОБА_1 ,
		суддів:                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		захисника                                       ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року стосовно 
		ОСОБА_7 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		уродженця смт Верхній Рогачик Херсонської 
		області, який зареєстрований та проживає
		за адресою: 
		АДРЕСА_1 ,
		виправданого у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя вироком від 19 липня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року, визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК, та виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку із недоведеністю в його діях складу інкримінованого злочину.
		Органом досудового розслідування за обставин, детально наведених у судових рішеннях, ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він 15 та 19 лютого 2018 року, знаходячись у м. Запоріжжя, шляхом обману заволодів чужим майном, а саме грошовими коштами, отриманими від ОСОБА_8 , на загальну суму 29 791 грн, підбурюючи при цьому останнього до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди судді Запорізького районного суду Запорізької області, тобто службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вирішення питання про призначення ОСОБА_9 , обвинуваченому за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК, покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції: 
		- надав неправильну оцінку показанням ОСОБА_8 , зазначивши про те, що саме він був ініціатором зустрічей з ОСОБА_7 ;
		- не проаналізував належним чином зміст розмов між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , зафіксованих під час негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) - аудіо-, відеоконтролю особи;
		- не зважив на достатність доказів винуватості ОСОБА_7 , наданих стороною обвинувачення;
		- не перевірив доводів прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно вирішив долю речового доказу - грошових коштів у сумі 1 000 грн;
		- ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам КПК.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Захисник заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Відповідно до 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК, постановив ухвалу з істотним порушенням вимог КПК. 
		Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених ст. 284 цього Кодексу.
		За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Положенням ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Суд першої інстанції при ухваленні виправдувального вироку, дослідивши надані докази, дійшов висновку про те, що надані стороною обвинувачення докази не доводять того, що дії обвинуваченого мають ознаки підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди третьою особою за вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах третьої особи дій із використанням наданого їй службового становища.
		Прокурор, не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
		Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд першої інстанції: безпідставно вказав на те, що саме ОСОБА_8 був ініціатором зустрічей з ОСОБА_7 щодо вирішення питання про непритягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності у суді, а також надання неправомірної вигоди судді; не врахував того, що відомості, які містяться у записах НСРД, доводять факт підбурювання ОСОБА_7 . ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення; дійшов необґрунтованого висновку про те, що відсутність інформації з суду щодо наявності кримінальної справи стосовно ОСОБА_9 спростовує інкриміноване ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК обвинувачення; неправильно вирішив долю речових доказів у частині повернення грошових коштів ОСОБА_7 у сумі 1 000 грн.
		Запорізький апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, ухвалою від 21 травня 2024 року залишив вирок стосовно ОСОБА_7 без змін.
		Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність того, що в діях ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК.
		При цьому суд апеляційної інстанції, на думку Суду, слушно зазначив про те, що у цьому провадженні не встановлено такої сукупності доказів, які би свідчили про усвідомлення ОСОБА_7 того, що він своїми діями підбурює потерпілого саме до надання неправомірної вигоди службовій особі. 
		Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції правильно погодився з позицією місцевого суду про те, що дії ОСОБА_7 були способом шахрайства, спрямованим виключно на заволодіння грошовими коштами потерпілого шляхом обману, та за які до того ж ухвалою цього суду від 19 вересня 2022 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 (в частині обвинувачення за ч.1 ст.190 КК) було закрито на підставі ст.49 КК.
		Також під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, здійснивши детальний аналіз доказів, які були надані стороною обвинувачення під час судового розгляду, зокрема, показань: потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , протоколів про хід і результати НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 15 та 19 лютого 2018 року, відповідно до яких прослідковується ініціативний характер поведінки ОСОБА_8 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони спростовують доводи обвинувачення щодо того, що саме ОСОБА_7 підбурював ОСОБА_8 до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди судді Запорізького районного суду, тобто службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вирішення питання про призначення ОСОБА_9 , обвинуваченому за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК, покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі.
		Колегія суддів погоджується й з позицією суду апеляційної інстанції про те, що сторона обвинувачення не надала жодних даних про те, яким чином (умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи інакше) ОСОБА_7 схилив ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, якими саме діями він сформував у ОСОБА_8 хибне уявлення про те, що лише за умови надання неправомірної вигоди ОСОБА_9 буде призначене судом покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі.
		При цьому суд апеляційної інстанції також визнав безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про порушення судом першої інстанції вимог КПК, оскільки суд здійснив розгляд кримінального провадження у відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, ухвалив умотивоване рішення про недоведеність того, що в діях ОСОБА_7 є склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК, та виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст.373 КПК
		Не залишились без належної уваги й твердження прокурора про неправильне вирішення долі речового доказу - грошових коштів у сумі 1 000 грн, однак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правильність вирішення питання про долю речових доказів у справі не впливає на висновки суду про відсутність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого злочину. 
		З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов логічного висновку про те, що під час судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, висунуте ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК не знайшло свого підтвердження. Достатніх доказів вчинення ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення сторона обвинувачення не надала, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновками суду першої інстанції.
		Перегляд апеляційної скарги прокурора, доводи якої за змістом є аналогічними доводам його касаційної скарги, здійснювався в суді апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.
		Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
		Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
		постановив:
		касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...