Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/9347/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано судом: 24.03.2025. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2025.
Дата набрання законної сили: 24.04.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		24 березня 2025 р. № 400/9347/24 м. Миколаїв
		Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаБаштанської міської ради, вул. Героїв Небесної Сотні, 38, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101, провизнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі також  позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Баштанської міської ради (далі також  відповідач), в якому просить:
		- визнати протиправною відмову Баштанської міської ради виділити ОСОБА_1 земельну ділянку з резервного фонду, переданого відповідачу при ліквідації КСП «Дружба народів» взамін земельної ділянки площею 5.31 га кадастровий номер 4820610000:05-000:0448, яка повністю накладена на іншу земельну ділянку площею 5.31 га з кадастровим номером 4820610000:05:000:0405;
		- зобов`язати Баштанську міську раду прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 з нерозподілених земель колишнього КСП «Дружба народів» земельну ділянку площею 5.31 га та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Ухвалою від 07.10.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 262 КАС України (без виклику сторін у судове засідання). 
		Ухвалою від 25.11.2024 року суд ухвалив проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що отримала Державний акт серії ЯЛ № 611104 на право власності на земельну ділянку площею 5.31 з кадатровим номером 4820610000:05:000:0448. Вказана земельна ділянка була отримана нею при паюванні земель колективної власності КСП «Дружба народів». Згодом виявилось, що її земельна ділянка має 100% накладання з земельною ділянкою з кадастровим номером 4820610000605:000:0405, власником якої є ОСОБА_2 відповідно до Депржавного акту скерії ЯЕ № 908959 від 14.02.2008 року. У березні 2024 року позивач звернулась до Бантанської міської ради з заявою про вилідення ій земельної ділянки з земель резервного фонду колишнього КСП «Дружба народів». Відповідач листом від 16.04.2024 року № С 59/02036/1 відмовив у наданні відповідного дозволу.
		Відповідач надав відзив на позов, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що при розгляді заяви ОСОБА_1 посадовими особами органу місцевого самоврядування встановлено, що заявниця вже отримала частку (пай) та скористалася правом на приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення, зареєструвавши за собою право власності.
		Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, цінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
		Позивач отримала Державний акт серії ЯЛ № 611104 на право власності на земельну ділянку площею 5.31 з кадатровим номером 4820610000:05:000:0448. Вказана земельна ділянка була отримана нею при паюванні земель колективної власності КСП «Дружба народів». 
		Згодом виявилось, що її земельна ділянка має 100% накладання з земельною ділянкою з кадастровим номером 4820610000605:000:0405, власником якої є ОСОБА_2 відповідно до Депржавного акту скерії ЯЕ № 908959 від 14.02.2008 року.
		У березні 2024 року позивач звернулась до Бантанської міської ради з заявою про вилідення ій земельної ділянки з земель резервного фонду колишнього КСП «Дружба народів».
		Відповідач листом від 16.04.2024 року №С-59/02.03-6/1 надав позивачу відповідб на її заяву, у якій зазначив, що вказане накладення є технічною помилкою у відомостях Державного земельного кадастру, а саме помилкою у застосуванні системи координат земельних ділянок(в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01.01.2013 року, та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань. Щодо надання іншої земельної ділянки, як просила заявниця, з посиланням на норми чинного законодавства України роз`яснено, що на підставі п. 4 статті 116 Земельного кодексу України Баштанська міська рада не має законних підстав для надання у власність ОСОБА_1 рівнозначної земельної ділянки.
		Не погоджуючись з такою відмовою органу місцевого самоврядування, позивач звернулась з цим позовом до суду.
		Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
		Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (далі  ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
		У ч. 1 та 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
		Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам  для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
		Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.
		У відповідності до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
		а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
		б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
		в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
		г) прийняття спадщини;
		ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		Згідно з ч. 1  3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Частиною 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Тобто, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
		Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		При цьому, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		В той же час, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
		З огляду на викладене, чинним законодавством встановлено, що за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи у вирішенні питання щодо надання дозволу чи відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою повинно прийматись рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
		При цьому, слід зазначити, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема надається дозвіл на виготовлення документації із землеустрою або мотивована відмова у його наданні.
		На час розгляду справи, за наслідком розгляду клопотання позивача, відповідачем не прийнято рішення щодо відмови або надання позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Доказів вирішення порушеного позивачем питання у поданому клопотанні відповідачем суду не надано.
		Виходячи з наведених вище положень ст. 118 ЗК України, ст. 26, 46, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою належить до повноважень селищної ради шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні.
		Разом з тим, відповідне рішення є актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.
		Відтак за своєю юридичною природою рішення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою має відповідати формі розпорядчого документа.
		Суд наголошує на тому, що у даній справі, за наслідками розгляду заяви позивача, в силу вимог ЗК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідач був зобов`язаний прийняти відповідне управлінське рішення.
		Крім того, суд звертає увагу на те, що у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
		Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
		Фактично недотримання суб`єктом владних повноважень відповідних законодавчо установлених процедур, про які зазначено вище, свідчить про порушення принципу належного урядування, при цьому відповідальність за допущення помилок в даному випадку відповідач поклав саме на позивача.
		Крім цього, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.02.2020 року у справі № 800/304/17 під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		В спірній ситуації відповідач за наслідками розгляду заяви позивача не прийняв жодного рішення  ні про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, ні про відмову в його наданні, з наведенням відповідних мотивів.
		В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення суб`єкта владних повноважень про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою чи відмову у його наданні, свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення.
		До того ж, слід застосувати правовий висновок Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі № 580/704/21, який полягає у тому, що неприйняття рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою не може підміняти рішення про відмову у такому наданні.
		Земельний кодекс України не передбачає випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатами заяви про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення (про надання або про відмову у наданні дозволу).
		Отже, Верховний Суд у постанові № 580/704/21 від 23 листопада 2021 року дійшов висновку, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою або відмову у його наданні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.
		Таким чином, оскільки Баштанською міською радою не прийнято рішення відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту позивача буде саме визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання .
		Разом з тим, визначаючись щодо заявлених вимог зобов`язального характеру суд враховує, що спосіб захисту порушеного права має бути реальним та ефективним. В той же час, зобов`язання відповідача прийняти певне рішення на користь позивача може мати місце у випадку, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на свій розсуд.
		Таким чином, незважаючи на заявлене позивачем формулювання позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності Баштанської міської ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду поданої позиваачем заяви від 19.03.2024 року та зобов`язати відповідача розглянути заяву про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та прийняти рішення з зазначеного питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
		При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов`язання Баштанської міської ради прийняти рішення про віділення позивачу з нерозподілених земель колишенього КСП «Дружба народів» земельну ділянку площею 5.31 га та надат и дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки по суті звернення позивача про надання дозволу на розроблення відповідної технічної документації не розглянуте та рішення про його надання або про відмову у наданні такого не прийняте.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
		У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись ст.ст 2, 19, 139, 241  246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  
		ВИРІШИВ:
		1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Баштанської міської ради (вул. Героїв Небесної Сотні, 38, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область,56101, код ЄДРПОУ 04376469)  задовольнити частково. 
		2. Визнати протиправною бездіяльність Баштанської міської ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду поданої ОСОБА_1 заяви від 19.03.2024 року.
		3. Зобов`язати Баштанську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) від 19.03.2024 року, та прийняти рішення з зазначеного питання з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
		4. В решті позовних вимог  відмовити.
		5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Баштанської міської ради (вул. Героїв Небесної Сотні, 38, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область,56101, код ЄДРПОУ 04376469) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
		 
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено 24.03.2025 року.
		 
		Суддя О.В. Малих

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...