Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/16257/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2025.
Дата набрання законної сили: 28.02.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
		e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
		 
		 
		Унікальний номер справи 757/16257/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3434/2025Головуючий у суді першої інстанції - Осіпенко Л.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		28 лютого 2025 року                                                                               місто Київ
		 
		Київський апеляційний суд у складі:
		суддя-доповідач                                        Оніщук М.І.,
		судді                                                            Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
		секретар                                                     Кравченко А.С.
		за участю:
		представника позивача                             Косінової Г.В.,                     
		представника відповідача
		Інтернет-видання "ЦЕНЗОР.НЕТ"         Боднар Б.Є.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані від їх імені та в їх інтересах адвокатом Горбачовим Олегом Олександровичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Інтернет-видання "ЦЕНЗОР.НЕТ" в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтернет-видання «Цензор.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , на веб-сайті «Бізнес.Цензор» (https://biz.censor.net) у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 : «ІНФОРМАЦІЯ_5» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 оприлюднено інформацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_11». 
		Авторами цієї публікації є відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які адресували це запитання голові Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_6 .
		Разом з тим, позивач посилався на те, що зазначена розповсюджена інформація є загальнодоступною для невизначеного кола осіб, безпосередньо стосується його та за своїм характером є недостовірною, бо не ґрунтується на жодних фактах. Акцентував увагу, що така інформація принижує його честь і гідність, з огляду на те, що текст публікації сформульований таким чином, що може викликати у стороннього спостерігача думку про вчинення ним діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення.
		Також, зазначав, що розповсюджена недостовірна інформація негативно впливає на його репутацію та авторитет, з огляду на те, що він є адвокатом, Заслуженим юристом України, має науковий ступінь доктора юридичних наук та кандидата економічних наук, раніше був обраний народним депутатом V-VI скликань, членом Вищої ради юстиції, заступником Глави Адміністрації Президента з питань судової реформи та судоустрою, членом вчених рад державних вищих навчальних закладів, що свідчить про його значний досвід як політичної, так і правової діяльності.
		За вказаних обставин, просив суд:
		- визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у публікації під назвою: « ОСОБА_7 : « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 у наступній фразі: « ІНФОРМАЦІЯ_6 »;
		- зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: « ОСОБА_7 : « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за адресою в мережі Інтернет:    ІНФОРМАЦІЯ_3 недостовірну інформацію про ОСОБА_3 шляхом розміщення на головній сторінці веб-сайту «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;
		- зобов`язати головного редактора Інтернет-видання «Цензор.Нет» ОСОБА_4 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою:« ОСОБА_7 : « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 недостовірну інформацію про ОСОБА_3 шляхом розміщення на головній сторінці веб-сайту «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08.03.2024 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації задоволено частково.
		Визнано недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 у публікації під назвою: « ОСОБА_7 : « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 у наступній фразі: "колаборант та зрадник ОСОБА_5 ».
		Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: « ОСОБА_7 : « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 недостовірну інформацію про ОСОБА_3 шляхом розміщення на головній сторінці веб-сайту «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
		Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 19 506 гривень 93 копійки.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 19 506 гривень 93 копійки (т. 2, а.с. 76-80).
		Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Горбачов О.О. звернувся з апеляційними скаргами, в яких просив скасувати рішення в частинах задоволених вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ухвалити в цих частинах нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В частині відмови у задоволенні позовних вимог до Інтернет-видання «ЦЕНЗОР.НЕТ» в особі головного редактора ОСОБА_4 рішення суду учасниками справи не оскаржено.
		Апеляційні скарги мотивовані тим, що рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що словосполучення «… колаборант та зрадник ОСОБА_5 » є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню та доведенню.
		Зауважував, що оспорюване словосполучення в даній справі не містить жодної деталізації та жодних фактичних даних, критики чи оцінки щодо того, в чому полягала б протиправність дій позивача.
		Наголошував, що суд не врахував доводів відповідачів про відсутність дискредитації особи ОСОБА_3 в оспорюваному словосполученні в контексті публікації. Суд не дослідив загальний зміст публікації, та не врахував, що оспорюване словосполучення стосувалося лише опосередковано особи позивача, що слідує загального аналізу вмісту публікації.
		Звертав увагу на те, що оспорюване словосполучення в контексті публікації, яке стосується позивача носить другорядний характер, а отже, не спрямоване на створення в читачів веб-сайту негативного враження про ОСОБА_3 . Більш того, оспорюване словосполучення не висвітлено у спосіб, що привертав би до нього увагу читача веб-сайту, адже воно було згадане лише в контексті загального питання щодо застосування санкцій до росіян та колаборантів.
		Вказував, що суд не надав оцінку інформації крізь призму публічності особи ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 83-87, 93-98).
		У відзивах на апеляційні скарги представник ОСОБА_3 - адвокат Косінова Г.В. просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції. 
		Так, сторона позивача зазначала, що оспорювана інформація, поширена на веб-сайті «Бізнес.Цензор», полягає в застосуванні до позивача твердження про те, що він «колаборант та зрадник», і вказана інформація є твердженням про факти, які можна перевірити на предмет їх достовірності, тому вона не може кваліфікуватися як оціночні судження. 
		Зауважувала, що контекстом поширеної про позивача інформації було запитання відповідачів про механізм застосування персональних санкцій в Україні. При цьому, наведений контекст у запитанні авторів оспорюваного словосполучення не є знеособленим, а застосований безпосередньо до ОСОБА_3 та свідчить, що автори свідомо та умисно в тій частині інтерв`ю, яка стосується застосування персональних санкцій до росіян, їх поплічників, колаборантів, як приклад назвали саме прізвище позивача, ствердивши, що він є колаборантом та зрадником.
		 Враховуючи, що оспорювана у справі інформація є фактичним твердженням, а не висловленням відповідачами їх думок та переконань, публічний статус позивача не є тим критерієм, який позбавляє його законного права на захист порушених честі, гідності та ділової репутації, та не знімає з відповідачів відповідальності за поширення недостовірної інформації про позивача (т. 2, а.с. 143-154, 161-172).
		Постановою Київського апеляційного суду від 29.05.2024 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08.03.2024 залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 09.10.2024 касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Горбачов О.О., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 29.05.2024 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3, а.с. 104-114).
		Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарги заперечував з підстав їх необгрунтованості та безпідставності.
		Представник відповідача Інтернет-видання "ЦЕНЗОР.НЕТ" у судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарг не заперечував.
		Інші учасники справи повторно не з`явилися у судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.
		Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
		Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи,   ОСОБА_3 є адвокатом, був народним депутатом Верховної Ради України, Указом Президента України від 02.04.2010 № 472/2010 був призначений на посаду заступника Глави Адміністрації Президента України - керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Указом Президента України від 24.01.2014 № 39/2014 був призначений на посаду першого заступника Глави Адміністрації Президента України, Указом Президента України від 16.01.2013 № 26/2013 був призначений на посаду радника Президента України.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:49 год. в розділі «Публікації» категорії «Регуляторна політика» теми «Корупція» на вебсайті «БізнесЦензор» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12) оприлюднено статтю із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_13».
		Авторами статті є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Стаття викладена у формі інтерв`ю з головою НАЗК ОСОБА_9, який відповідав на поставлені запитання.
		Серед інших, інтерв`юер поставили голові НАЗК ОСОБА_6 запитання такого змісту: «Як ви працюєте з персональними санкціями проти росіян, проти їх поплічників, колаборантів? Зараз дуже багато публічних персон, до яких в принципі не були застосовані санкції, вони можуть заходити у Верховну Раду, можуть спокійно жити в Україні. Навіть позиватись в українських судах, як наприклад колаборант та зрадник ОСОБА_3»
		Станом на день пред`явлення позову зазначену публікацію переглянуло
		13 223 осіб.
		Відповідно до інформації, розміщеної на вебсайті WHOIS, який містить публічні бази реєстраторів ІР та доменних імен, вебсайт http://biz.censor.net
		не зареєстрований як окремий домен, а є субдоменом (піддоменом) вебсайту http://censor.net.
		Відповідно до звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет від 30 серпня 2023 року № 210/2023-3В, складеного ДП «ЦЕНТР компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», вебсайт http://biz.censor.net адресується субдоменом biz.censor.net доменного імені censor.net.
		Доменне ім`я censor.net є приватним доменним іменем другого рівня (не публічним доменом, в якому можлива реєстрація доменних імен).
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особисті немайнові права позивача порушені, оскільки оприлюднена інформація щодо позивача в момент її публікації була недостовірною.
		Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Відповідно до статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (статті 297 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
		У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. 
		Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
		Таким чином, при розгляді справ даної категорії суди повинні встановити: чи мало місце поширення інформації відповідачем; чи стосувалася вона позивача; чи є поширена інформація оціночним судженням або фактичним твердженням; чи є підстави для визнання цієї інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; а також, чи призвело її поширення до порушення особистих немайнових прав позивача.
		Разом з тим, згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
		Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Надаючи оцінку висловлюванню «..колаборант та зрадник ОСОБА_5 », яке міститься у запитанні авторів публікації, адресованому голові НАЗК ОСОБА_9: «Як ви працюєте з персональними санкціями проти ..колаборантів? Зараз дуже багато публічних персон, до яких в принципі не були застосовані санкції,.. як наприклад колаборант та зрадник ОСОБА_5 ?», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ця інформація про позивача є фактичним твердженням, негативним за своїм змістом, оскільки автори публікації стверджуючи звинувачують позивача у тому, що він є «колаборантом та зрадником».
		Оспорювана інформація сформульована авторами публікації способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), які можуть бути перевірені на предмет істинності. Також в інформації про позивача відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що поширена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто, відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. 
		Поширена відповідачами інформація за своїм характером та змістом є твердженням, в якому позивача звинувачено у вчиненні конкретних кримінальних правопорушень, які можуть бути кваліфіковані за статтею ст. 111 КК України «Державна зрада» та ст. 111-1 КК України «Колабораційна діяльність».
		Наведені кримінальні правопорушення входять до складу тяжких злочинів проти основ національної безпеки України.
		Правовий зв`язок конкретної особи з досудовим розслідуванням можливий лише шляхом наділення її (або набуття нею) конкретного процесуального статусу, передбаченого КПК України. 
		Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у позивача відсутній будь-який процесуальний статус, передбачений КПК України, який би дозволяв розглядати його як сторону кримінального провадження чи іншого учасника кримінального провадження.
		При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, відсутність жодних кримінальних проваджень щодо позивача підтверджується відповідями правоохоронних органів: у листі СБУ № 6/ІІ-1569/2 від 15.06.2023 зазначено, що досудове розслідування у кримінальних провадженнях за підозрою ОСОБА_3 слідчими СБ України не здійснюється; у листі Національної поліції України № 291аз/27/01/3-2023 від 19.06.2023 зазначено, що ОСОБА_3 на території України до кримінальної відповідальності не притягується, засудженим не значиться та в розшуку не перебуває; у листі Офісу Генерального прокурора № 25/3-1622вих-23 від 30.08.2023 зазначено, що станом на 28.08.2023 кримінальні провадження, у яких здійснюється досудове розслідування стосовно ОСОБА_3 , та в яких він перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого, не встановлені.
		Також в матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили та підтверджує факт вчинення позивачем будь-якого злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, зокрема державної зради чи колабораційної діяльності, що підтверджується Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-001422045 про те, що ОСОБА_3 станом на 25.08.2023 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку не перебуває.
		Отже, наведеними доказами підтверджується, що позивач ніколи не притягався за наведеними вище фактами до кримінальної відповідальності і не є підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним у будь-якому іншому кримінальному провадженні.
		Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що твердження відповідачів відносно позивача про те, що він є колаборантом та зрадником, тобто особою, яка вчинила низку тяжких злочинів проти національної безпеки України не відповідає дійсності.
		У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.
		Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (рішення ЄСПЛ від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02) пункт 42; рішення ЄСПЛ від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03) пункт 48).
		Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц (провадження № 61-13499св20)).
		Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення ЄСПЛ від 03 жовтня 2002 року у справах «Бемер проти Німеччини», пункти 54, 56; від 27 лютого 2007 року «Нештяк проти Словаччини» пункти 88-89).
		Вирішуючи питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 2000 року у справі «Дактарас проти Литви»).
		З урахуванням вищевстановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про те, що поширена відповідачами інформація про позивача порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України, ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також формує негативне сприйняття особи позивача громадськістю, руйнує його імідж та репутацію, порушуючи його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.
		Також, слід зауважити, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала агресивну повномасштабну війну проти України. Цей акт державного тероризму з боку рф був підтверджений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 2 березня 2022 року та 24 березня 2022 року. Європейський Парламент ухвалив резолюцію від 23.11.2022 № 2022/2896 (RSP), в якій російську федерацію визнано державою-спонсором тероризму.
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну», російська федерація визнана державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
		Отже, поширення відповідачами інформації про те, що позивач є колаборантом та зрадником дискредитує позивача, оскільки створюється враження про підтримку ним країни-агресора або вчинення дій на її користь.
		 В умовах військової агресії рф проти України це формує негативне ставлення до такої особи в суспільстві, адже після початку гострої фази війни та повномасштабного вторгнення росії на територію України, будь-яка згадка про позивача у контексті колабораційної діяльності, тобто фактично діяльності проти інтересів України та на підтримку країни-агресора, зрадництва, тобто вчинення дій, які завдали чи завдають шкоди національним інтересам України призводять до істотної дискредитації позивача, оскільки створюють враження про начебто підтримку, схвалення або активну допомогу позивачем в тих діях, які держава-агресор вчиняє в Україні.
		Виходячи з встановлених обставин справи та положень законодавства, яким регламентовано спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що відносно позивача була поширена інформація, яка не відповідає дійсності, викладена неправдиво, має виражений негативний характер, а також порушує особисті немайнові права позивача та обгрунтовано визнана судом першої інстанції недостовірною. 
		Висновки суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, щодо характеру та змісту інформації, поширеної відповідачами про те, що позивач «колаборант та зрадник», підтверджуються також результатами судової психолого-лінгвістичної експертизи № 8698/8699 від 18.11.2024, проведеної за зверненням адвоката Косінової Г.В. від 23.10.2024 № 01-2410/2024.
		Так, за результатами проведення вищенаведеної психолого-лінгвістичної експертизи зроблено наступні висновки:
		За питанням № 1. Відповідно до поставленого завдання визначено, що у змісті наданого на дослідження тексту інтерв?ю інформація про ОСОБА_3 наявна у таких висловлюваннях:
		«- Як ви працюєте з персональними санкціями проти росіян, проти їх поплічників, колаборантів? Зараз дуже багато публічних персон, до яких в принципі не були застосовані санкції, вони можуть заходити у Верховну Раду, можуть спокійно жити в Україні. Навіть позиватись в українських судах, як наприклад колаборант та зрадник ОСОБА_3»
		«- ІНФОРМАЦІЯ_14»
		Шляхом контекстуально-інтерпретаційного, предметно-тематичного та лексико-граматичного аналізу встановлено, що інформація про ОСОБА_3 у встановлених висловлюваннях виражена у формі фактичних тверджень, що на мовному рівні виражається у викладенні фактів, наведенні прізвищ, використанні стилістично нейтральної лексики без уживання емоційно забарвлених лексем і лексичних конструкцій. У визначених висловлюваннях експертом не встановлене використання мовних засобів виразності, а саме: гіперболи, сатири й алегорії, що б слугували засобами висвітлення комічного, алегоричного, та передавалися через використання лексем і лексичних конструкцій з переносним значенням.
		У результаті проведеного семантико-текстуального дослідження встановлено, що у наданому на дослідження тексті інтерв?ю інформація про ОСОБА_3 не містить мовних засобів (гіперболи, сатири, алегорії), що характерні для оціночних суджень.
		За питанням № 2: На основі дискурсивного аналізу, з урахуванням того, що поширена інформація про ОСОБА_3 не містить мовних засобів, зокрема (гіпербола, сатира, алегорія), що характерні для оціночних суджень, визначено, що за своєю структурою інформація в аналізованих висловлюваннях про ОСОБА_3 є фактуальною, а саме: ОСОБА_3 є колаборантом і державним зрадником. На основі семантико-текстуального аналізу визначено, що інформація про ОСОБА_3 виражена у формі фактичного твердження про те, що ОСОБА_3 є колаборантом і державним зрадником.
		За питання № 3: На основі семантико-текстуального аналізу визначено, що в об?єктивному змісті інформації про ОСОБА_3 міститься повідомлення про те, що він є колаборантом, державним зрадником, проти якого потрібно застосовувати персональні санкції. Отже, у змісті аналізованого запитання про ОСОБА_3 йдеться про причетність та звинувачення його в конкретних злочинних діях, таких як колабораціонізм і державна зрада.
		За питанням № 4: на основі проведеного лінгвістичного дослідження встановлено, що інформація в запитанні: «Як ви працюєте з персональними санкціями проти колаборантів? Зараз дуже багато публічних персон, до яких в принципі не були застосовані санкції,.. як наприклад колаборант та зрадник ОСОБА_5 ?», яке міститься в публікації, розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Бізнес .Цензор » ( ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 має негативний характер стосовно ОСОБА_3 .
		За питанням № 5: У наданій на дослідження інформації поширеній про ОСОБА_3 у публікації під назвою: « ОСОБА_7 : « ІНФОРМАЦІЯ_5 », яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявна ситуація масової комунікації, основною функцією якої є вплив на аудиторію шляхом подання негативної інформації у формі фактичного твердження про ОСОБА_3 . Актуалізація указаної негативної інформації, вираженої у формі фактичного твердження досягається за допомогою комунікативних засобів та технологій (прийомів) маніпулятивного характеру, які мають потенціал впливу на свідомість, соціальні установки і стереотипи, та на емоційний стан адресатів у напрямку, заданому адресантом.
		Також, як вбачається, висновок підготовлено для подання до суду. Експерти про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку обізнані.
		Таким чином, Висновком судової психолого-лінгвістичної експертизи № 8698/8699 від 18.11.2024 встановлено, що інформація, поширена у запитанні відповідачів, адресованому голові ОСОБА_8 : «Як ви працюєте з персональними санкціями проти ..колаборантів? Зараз дуже багато публічних персон, до яких в принципі не були застосовані санкції, як наприклад колаборант та зрадник ОСОБА_5 ?», яке міститься у публікації, розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , містить повідомлення про те, що ОСОБА_3 є колаборантом, державним зрадником, проти якого потрібно застосовувати персональні санкції відповідно до Закону України «Про санкції». Інформація поширена у формі фактичних тверджень, в ній йдеться про причетність та звинувачення ОСОБА_3 в конкретних злочинних діях. Зміст поширеної інформації про ОСОБА_3 є негативним.
		Отже, з урахуванням висновків судової психолого-лінгвістичної експертизи та наявних у матеріалах справи письмових доказів, досліджених у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що поширена про позивача інформація є фактичними твердженнями, які не відповідають дійсності, створюють негативне уявлення про позивача та порушують його право на захист честі, гідності та ділової репутації. 
		Будь-яких доказів, які б підтвердили достовірність та правдивість поширеної про позивача інформації, матеріали справи не містять.
		Стосовно доводів апелянтів про неврахування судом першої інстанції загального змісту публікації та зв`язку між оспорюваним висловлюванням та суттю запитання до голови ОСОБА_9 під час проведення інтерв`ю, а також контексту поширеної інформації колегія суддів зазначає наступне.
		Відправляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року зазначив, що суди попередніх інстанцій «не зазначили, які саме фактичні дані щодо дій чи бездіяльності позивача поширені інтерв`юєрами, не надали оцінки доводам відповідачів, що не може бути оцінений як факт лише вирваний з контексту вислів, а поширені відомості у вказаному контексті можуть вважатися їхньою суб`єктивною думкою щодо особи позивача (ймовірно з перебільшенням), а також способом збору інформації від респондента під час  інтерв`ю посадової особи, яка володіє такою інформацією».
		Крім того, Верховний Суд вказав на небхідність комплексної оцінки оспорюваної інформації, змісту публікації, взаємозвязку між запитанням, в якому поширено оспорюваний вислів, та відповіддю на нього.
		Так, висновком судової психолого-лінгвістичної експертизи № 8698/8699 від 18.11.2024 встановлено, що в об?єктивному змісті публікації: « ОСОБА_7 : «ІНФОРМАЦІЯ_5», розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 в якій поширено оспорювану інформацію, в цілому, міститься інтерв?ю журналіста з головою НАЗК ОСОБА_9, основною темою якого є інформація про наслідки для корпорацій, що потрапили в реєстр спонсорів війни, інформація про те, чи застосовуються персональні санкції стосовно колаборантів і державних зрадників, а також про інформація про кількість чиновників, які добровільно подали декларації, і про причини неможливості зробити публічними окремі декларації.
		В ході інтерв`ю інтерв?юер запитує, як відбувається робота щодо застосування персональних санкцій проти росіян, проти їхніх поплічників, оскільки ці люди можуть працювати в Верховній Раді, можуть проживати в Україні, відстоювати свої права в українських судах, як, наприклад, «колаборант і зрадник ОСОБА_5 ». Голова НАЗК відповів, що роль НАЗК визначена Міжнародною санкційною групою, відповідно до рішення якої « ІНФОРМАЦІЯ_2 має ідентифікувати осіб з рф і ІНФОРМАЦІЯ_7 на санкції і створити відповідний портал», отже, НАЗК працює лише з громадянами росії й білорусі, стосовно українців ОСОБА_10 говорити не може і акцентує, що НАЗК не накладає санкції ні на кого, вони лише подають відповідні документи до СБУ чи до МЗС, а ініціювати санкції може «Президент України, Верховна Рада, Нацбанк, Кабмін, СБУ». Оскільки санкції проти громадян України можуть накладатись лише в тому випадку, коли особа підозрюється в терористичній діяльності, а такі злочини підслідні СБУ. Голова НАЗК роз?яснив, що в них немає офіційної інформації про те, скільки сплатили податків в рф ті компанії, що потрапили в Реєстр міжнародних спонсорів війни, і наголосив, що представники українського бізнесу можуть активно долучатися до співпраці з НАЗК, інформуючи про ті компанії, що сплачують податки в рф, для цього є спеціально розроблена форма.
		Також у висновку судової психолого-лінгвістичної експертизи зазначено, що в об?єктивному змісті питання інтерв?юера наявне запитання щодо того, як відбувається робота щодо застосування персональних санкцій проти росіян та проти їхніх поплічників, оскільки ці люди можуть працювати в Верховній Раді, можуть проживати в Україні, відстоювати свої права в українських судах, як наприклад «колаборант і зрадник ОСОБА_3». Комунікативною метою аналізованих висловлювань, враховуючи дискурс інтерв?ю в цілому, є отримати відповідь на питання щодо наявності персональних санкцій в Україні стосовно росіян, а також тих людей, які є їхніми поплічниками, і є колаборантами, державними зрадниками, зокрема, таких яким є ОСОБА_3 , а також дізнатися, чи застосовуються проти ОСОБА_3 персональні санкції. Інформація у питанні про ОСОБА_3 подається у ствердній формі, під час обговорення теми наявних в Україні санкції щодо юридичних осіб (банків, компаній). Інформація мислиться як реальна, підтверджується фактичними даними, конкретними назвами і кількісними показниками.
		Отже, однією із основних тем обговорення в публікації, в якій поширено інформацію про позивача, є процедура застосування персональних санкцій в Україні відповідно до Закону України «Про санкції» проти росіян, їхніх поплічників, колаборантів, зрадників. При цьому, особа позивача згадана саме в контексті застосування персональних санкцій до колаборантів та зрадників. Жодна інша особа в цьому контексті в публікації не згадана, а тому колегія суддів відхиляє доводи відповідачів про те, що інформація про позивача має другорядний (опосередкований) характер та не висвітлена у спосіб, що привертав би увагу до особи Позивача. 
		Контекст, у якому використане запитання авторів публікації щодо позивача, не є безособовим, оскільки питання про застосування санкцій до росіян, їх поплічників, колаборантів та зрадників озвучене про ОСОБА_3 , як приклад колаборанта та зрадника. Загальний зміст публікації та контекст запитання щодо застосування персональних санкцій привертає увагу до особи позивача і формує негативне сприйняття, представляючи його як людину, до якої мають бути застосовані персональні санкції на рівні з росіянами, їх поплічниками та колаборантами, зрадниками. 
		Отже, загальний зміст публікації та контекст поширеної про позивача інформації додатково підтверджує, що інформація про позивача поширена у формі фактичного твердження, яке можна перевірити на достовірність.
		При цьому, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували достовірність поширеної про позивача інформації.
		Також, Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року вказав на необхідності надання належної правової оцінки інформації, наявній у відкритому доступі щодо особи позивача, зокрема, про застосування до нього санкцій державними органами США та Канади.
		Так, застосування санкцій в Україні передбачено Законом України «Про санкції», який містить порядок та правові підстави застосування певного виду санкцій. 
		З матеріалів справи вбачається, що 24 грудня 2024 на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України було розміщено електронну петицію №41/007617-24еп  ОСОБА_11 : «Про внесення на розгляд РНБО пропозиції про застосування персональних санкцій щодо ОСОБА_3 » (адреса в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_15). Автор петиції зазначала, що у 2021 році США наклали на ОСОБА_3 санкції, у зв`язку із чим автор петиції вважала, що існують підстави для застосування до ОСОБА_3 санкцій РНБО.
		У відповіді Кабінету Міністрів України за результатами розгляду електронної петиції (№ 2289/0/2-25 від 27.01.2025, оприлюднена на веб-сайті Кабінету Міністрів України за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_16), зазначено, що Мінекономіки доручено разом з МВС, МЗС, Мін`юстом, Національною поліцією, БЕБ, ДБР, Національним антикорупційним бюро, СБУ та Офісом Генерального прокурора розглянути петицію та надати відповідні висновки.
		За результатами опрацювання зазначеного доручення Мінекономіки прийшло до висновку, що петиція не містить обставин, що можуть розглядатися як підстави для застосування санкцій згідно із Законом. При цьому рішення Сполучених Штатів Америки про застосування санкцій не є визначеною Законом підставою для застосування санкцій. 
		Крім того, петиція також не містить відомостей, що свідчать про терористичну діяльність ОСОБА_3 у значенні терміна «терористична діяльність» згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», що можуть розглядатися як підстави для застосування санкцій згідно із Законом.
		Слід зазначити, що МВС, Національною поліцією, БЕБ, Національним антикорупційним бюро, СБУ повідомлено Мінекономіки про відсутність на даний час інформації щодо наявності підстав для застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до зазначеної у петиції фізичної особи.
		При цьому, колегією суддів встановлено, що санкції застосовані Управлінням контролю за іноземними активами (OFAC, Office of Foreign Assets Control) Міністерства фінансів США до позивача полягають у обмеженні для нього на в`їзд до США та забороні громадянам США мати з ним бізнес відносини. Санкції США були введені за зверненням Громадської організації «Центр протидії корупції», яка вказувала на втручання ОСОБА_3 в діяльність правоохоронних органів, Генерального прокурора, Конституційного Суду та інших державних установ.
		З матеріалів справи вбачається, що адвокатами ОСОБА_15. було ініційовано кримінальне провадження, в якому вони вимагали притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за втручання в діяльність судових і правоохоронних органів, пропозицію чи обіцянку службовій особі надати неправомірну вигоду, привласнення, розтрату майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем тощо. Серед підстав застосування до Позивача санкцій державними органами США відсутні підстави пов`язані з вчиненням позивачем державної зради чи колабораційної діяльності.
		Разом з тим, в результаті проведення досудового розслідування було встановлено відсутність фактів кримінальних правопорушень з боку ОСОБА_3 або втручання в діяльність правоохоронних органів, Генерального прокурора, Конституційного Суду та інших державних установ. Кримінальне провадження було закрито 30 грудня 2022 року за відсутністю складу кримінального правопорушення.
		Постанова про закриття кримінального провадження була перевірена та затверджена прокурором. Також, вона була залишена в силі ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109679964) та ухвалою Київського апеляційного суду від 03.05.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110643430), які підтвердили законність постанови про закриття кримінального провадження.
		Також, Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/16257/23 вказав на необхідність надання належної правової оцінки інформації, наявній у відкритому доступі, щодо особи позивача про причетність до анексії Криму, виїзд за межі України, наявність майна на території рф, а також проросійській напрям його політичної діяльності. 
		Так, як вбачається з матеріалів справи, інформація про причетність позивача до анексії Криму була поширена ГО «Громадське телебачення ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9  у публікації під назвою: «Експосадовець адміністрації ОСОБА_12 , ймовірно, курував окупацію Криму - розслідування». У наведеному розслідуванні, яке було предметом судового розгляду Печерським районним судом м. Києва у справі № 757/434/24-ц за позовом ОСОБА_3 до ГО «Громадське телебачення», поширено недостовірну інформацію про причетність ОСОБА_3 до окупації АР Крим та про те, що він курував окупацією Криму в інтересах росіян. Ці обставини досліджені та встановлені під час розгляду справи № 757/434/24-ц та відображені у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120934899), яким задоволено позов ОСОБА_3 та визнано недостовірною вказану інформацію. 
		Постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2024 рішення Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2024 у справі № 757/434/24-ц в частині визнання недостовірною інформації, поширеної ГО «Громадське телебачення» про причетність ОСОБА_3 до окупації АР Крим та про те, що він курував окупацією Криму в інтересах росіян - залишено без змін. 
		З рішення Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2024 у справі № 757/434/24-ц вбачається, що судом було встановлено, що інформація, поширена про ОСОБА_3 в розслідуванні ГО «Громадське телебачення» не була перевірена на предмет достовірності, не може бути підтверджена з огляду на відсутність кримінальних проваджень, в яких позивачу було оголошено підозру, спрямована на маніпулювання громадською думкою та створення негативного враження про особу позивача. Жодних доказів на підтвердження причетності ОСОБА_3 до анексії АРК до матеріалів справи № 757/434/24-ц відповідачем надано не було. 
		Стосовно інформації, яка обговорюється в мережі Інтернет щодо виїзду ОСОБА_3 за межі України, то в додаткових поясненнях представника позивача адвоката Косінової Г.В. зазначено, що виїзд позивача у лютому 2014 року саме до рф був обумовлений введенням санкцій ЄС у відношенні позивача, які унеможливили його виїзд до країн Європейського Союзу, а також публічними висловлюваннями тодішньої влади України про можливе затримання позивача за надуманими обвинуваченнями, які не були підтверджені жодним рішенням у кримінальній справі. В подальшому введенні у відношенні ОСОБА_3 санкції були скасовані рішенням суду ЄС, який визнав їх введення безпідставним. 
		Також представник позивача пояснила, що жодних поїздок до москви або інших регіонів росії позивач не здійснював та не здійснює. Наведені обставини були перевірені під час судового розгляду справи № 753/9719/23-ц Дарницьким районним судом м. Києва та відображені в рішенні від 18.08.2023 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112906233), яке залишене в силі постановою Київського апеляційного суду від 25.01.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116839628). Судами були досліджені закордонні паспорти позивача, посвідка на проживання в Турецькій Республіці, дати та країни, які після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну відвідував позивач, серед яких рф не було.
		Стосовно інформації про те, що ОСОБА_3 володіє майном в рф, то, як вбачається з матеріалів справи, ця інформація була розповсюджена 17.03.2022 р. у публікації журналістів проекту «Схеми» на веб-сайті «Радіо Свобода» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_17. У цій публікації вказано, що родина позивача володіє нерухомістю в бізнес-центрі в м.москва.
		В додаткових поясненнях, наданих представником позивача, зазначено, що позивач не володіє жодним нерухомим майном в рф. Також вона вказує, що сам факт володіння майном, зареєстрованим у рф до початку її збройної агресії проти України, не є доказом зв`язків особи з рф або її участі у будь-якій діяльності в інтересах або на користь рф.
		Стосовно інформації, яка поширена в мережі Інтернет про проросійській напрям діяльності позивача, то в додаткових поясненнях представника позивача адвоката Косінової Г.В. зазначено, що протягом своєї політичної діяльності та перебування на державних посадах позивач ніколи не висловлювався на підтримку політики чи дій рф. Увесь період до повномасштабного вторгнення позивач публічно визнавав територію Автономної Республіки Крим, а також Луганську і Донецьку області окупованими територіями, що перебувають під контролем рф. Його політична діяльність була спрямована на зміцнення української державності, підтримку реформ, боротьбу з корупцією та захист національних інтересів, просування євроінтеграційного курсу України.
		Колегія суддів проаналізувала інформацію, що обговорюється в мережі Інтернет щодо позивача, і, враховуючи зміст оскаржуваної інформації та контекст її поширення, прийшла до висновку, що вона не підтверджує достовірність тверджень відповідачів про позивача, що він є колаборантом та зрадником, і не змінює характер цієї інформації з фактичних тверджень на оціночні судження.
		Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року також зазначив на необхідність врахування рівня допустимої критики у відношенні позивача, як публічної особи, та балансу між конкуруючими інтересами.
		Так, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, закріплені у п. 21 Постанови від 27.02.2009 № 1 та норми Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації; рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, встановлюють необхідність публічним особам бути більш толерантними до висловлювання критики.
		Для застосування до спірних правовідносин норм Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, рекомендацій, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, як і практики ЄСПЛ щодо порушення ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка нерозривно пов`язана з необхідністю толерантного ставлення публічних осіб до використання журналістами права на свободу вираження поглядів та переконань, необхідна сукупність таких факторів, як поширення думок, переконань, поглядів, критики, тобто оціночних суджень та поширення їх саме у відношенні діяльності певної публічної особи.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зокрема висновком судової психолого-лінгвістичної експертизи, поширена відповідачами інформація не має характеру оціночних суджень, адже ця інформація подається як установлений факт, що позивач є колаборантом та зрадником.
		Згідно ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. 
		При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Також згідно ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Межа допустимої критики позивача, як публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, однак при цьому поняття «ширше» не означає безмежно, оскільки вони не є тотожними поняттями (постанова Верховного Суду від 28.09.2022 р. у справі № 369/11909/20).
		Доводи відповідачів про те, що позивач є публічною особою, а відтак межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо пересічної особи, не спростовують того, що спірна інформація є фактичними твердженнями, а публічні звинувачення будь-якої особи у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України не може ґрунтуватися на чутках та домислах, а мають містити доказове фактичне підґрунтя та не повинні поширюватися до отримання підтверджуючих доказів і перевірки інформації на її достовірність.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є, серед іншого, достовірність і повнота інформації; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело. (ч. 2 ст. 302 ЦК України).
		Інформація не може бути використана для посягання на права і свободи людини (ст. 28 Закону України «Про інформацію»).
		Тобто, відповідачі, поширюючи інформацію, в якій містяться звинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, були зобов`язані пересвідчитися в її достовірності, не використовувати інформацію для посягання на права і свободи людини, а також не допускати поширення інформації, яка містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення. 
		Проте, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували дотримання відповідачами наведених обов`язків щодо поширення перевіреної та достовірної інформації, а також доказів правдивості та об`єктивності поширеної про позивача інформації.
		З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційних скарг щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи,  а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
		Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне та правильне по суті рішення.
		При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Також, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу та витрат, пов`язаних із проведенням експертизи у загальному розмірі 102 430 грн. 94 коп., з огляду на наступне.
		Так, як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		З матеріалів справи вбачається, що 25.08.2023 між ОСОБА_3 та адвокатом Косіновою Г.В. укладено Договір № 02-2508/2023 про надання правничої допомоги, згідно п. 1.1 якого клієнт доручає адвокату, а останній бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу з питань захисту його прав та інтересів у зв`язку з поширенням ІНФОРМАЦІЯ_10 у відношенні клієнта недостовірної інформації: у публікації, що була розміщена на веб-сайті «Бізнес.Цензор» ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3, в порядку, у випадках, та у спосіб, що вказані у цьому договорі, а клієнт, у свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити надану правничу допомогу і фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.
		Договором встановлені права та обов`язки сторін (п.2.1. - 2.3.3. Договору). 
		Пунктом  5.1. Договору передбачено, що гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.  Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору (п.5.2. Договору). Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт (п.5.3. Договору). Сума гонорару подвоюється у разі надання Адвокатом послуг клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні (п.5.4. Договору). Пунктом 8.1. Договору визначено, що «Додаток 1 - тарифи на послуги адвоката».
		До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору (п.5.5. Договору).
		Факт наданих послуг підтверджується Актом приймання передачі правничої допомоги (п.5.6. Договору). Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура (п.5.7 Договору).
		Так, як вбачається з матеріалів справи, представником позивача були підготовлені заява на проведення Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи, додаткові пояснення на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у даній справі а також були понесені витрати, необхідні для надання правничої допомоги, - оплату за проведення експертного дослідження №8698/8699 Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України у справі № 753/16257/23-ц.
		Розмір понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу за складання Заяви на проведення Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи склав 14 000 грн., що підтверджується наступними доказами:
		-         Актом адвоката Косінової Г.В. № 02 від 04.11.2024 приймання-передачі за договором про надання правничої допомоги № 02-2508/2023 від 25.08.2023 р. на суму 14 000,00 грн.;
		-         Рахунком адвоката Косінової Г.В. № 04-02-2508/2023 від 04.11.2024 на суму        14 000,00 грн.;
		-         Платіжною інструкцією № 660394236.1 від 04.11.2024 про оплату ОСОБА_13 послуг адвоката згідно Договору № 02-2508/2023 про надання правничої допомоги від 25 серпня 2023, Рахунок № 04-02-2508/2023 від 04.11.2024 на суму 14 000,00 грн.;
		-         Випискою від 04.11.2024 з особового рахунку адвоката Косінової Г.В. у АТ «ОТП БАНК», яка підтверджує надходження на банківський рахунок адвоката оплати правничої допомоги згідно договору № 02-2508/2023 від 25.08.2023 у сумі             14 000,00 грн. від ОСОБА_3
		Розмір понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу за складання додаткових пояснень на апеляційні скарги ОСОБА_1. та ОСОБА_2 у справі № 753/16257/23, з врахуванням вказівок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 09.10.2024 у справі № 753/16257/23 склав 28 000,00 грн., що підтверджується наступними доказами:
		-         Актом адвоката Косінової Г.В. № 03 від 28.11.2024 р. приймання-передачі за договором про надання правничої допомоги № 02-2508/2023 від 25.08.2023 на суму 28 000,00 грн.;
		-         Рахунком адвоката Косінової Г.В. № 05-02-2508/2023 від 28.11.2024 на суму 28000,00грн.;
		-         -латіжною інструкцією № 32267472 від 28.11.2024 про оплату ОСОБА_13 послуг адвоката згідно Договору № 02-2508/2023 про надання правничої допомоги від 25 серпня 2023 на суму 28 000,00 грн.;
		-         Випискою від 28.11.2024 з особового рахунку адвоката Косінової Г.В. у АТ «ОТП БАНК», яка підтверджує надходження на банківський рахунок адвоката оплати правничої допомоги згідно договору № 02-2508/2023 від 25.08.2023 у сумі 28000,00 грн. від ОСОБА_3
		На підтвердження розміру суми витрат, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, представником позивача було надано:
		-         Копію Договору № 8698/8699 на надання послуг з проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи (справа № 753/16257/23);
		-         Акт № 8698/8699 від 28.10.2024 попереднього розрахунку вартості виконання висновку експертів за результатами проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи № 8698/8699 за заявою адвоката Косінової Г.В. від 23.10.2024;
		-         Копію рахунка № 1959 від 30.10.2024 по заяві від 23.10.2024 № 01-2410/2024 (справа № 753/16257/23) за проведення експертного дослідження № 8698/8699 у відношенні ОСОБА_14 на суму 60 430,94 грн., з яких 10 071,82 грн. ПДВ.;
		-         Акт № 02 від 04.11.2024 приймання - передачі за договором про надання правничої допомоги № 02-2508/2023 від 25.08.2023 на суму 60 430,94 грн.;
		-         Копію рахунку адвоката Косінової Г.В. №03-02-2508/2023 від 04 листопада 2024 на суму 60 430,94 грн.;
		-         Копію платіжної інструкції № 6603955168.1 від 04.11.2024 про оплату ОСОБА_13 витрат адвоката згідно Договору № 02-2508/2023 про надання правничої допомоги від 25.08.2023, Рахунок № 03-02-2508/2023 від 04.11.2024 на суму 60 430,94 грн.;
		-         Копію платіжної інструкції № 35 від 04.11.2024 про оплату адвокатом Косіновою Г.В. ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України експертного дослідження № 8698/8699 у відношенні ОСОБА_14 за заявою від 23.10.2024 № 01- 2410/2024 (справа № 753/16257/23) згідно рахунку №1959 від 30.10.2024 на суму 60 430,94 грн., з яких 10 071,82 грн. ПДВ.
		Таким чином, сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, яка підлягає компенсації з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за підготовку заяви на проведення на проведення Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи та додаткових пояснень на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у даній справі, складає 42000 грн. 00 коп., а сума витрат, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат, необхідних для надання правничої допомоги за проведення експертного дослідження № 8698/8699 Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України у справі № 753/16257/23-ц складає 60 430 грн. 94 коп. 
		Надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, врахувавши обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, враховуючи процесуальні дії, які вчинялись в межах повторного розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є співмірним, розумним, підтверджується реальністю правничої допомоги, а тому з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 підлягає стягненню по 21 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції та по 30 215 грн. 47 коп. витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, з кожного.
		Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані від їх імені та в їх інтересах адвокатом Горбачовим Олегом Олександровичем,- залишити без задоволення.
		Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Інтернет-видання "ЦЕНЗОР.НЕТ" в особі головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_1  (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3  (зареєстроване місце поживання: АДРЕСА_2 ,  РНОКПП НОМЕР_2 ) 21 000 (двадцять одна тисяча) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції та 30 215 (тридцять тисяч двісті п`ятнадцять) грн. 47 коп. витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
		Стягнути з ОСОБА_2  (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3  (зареєстроване місце поживання: АДРЕСА_2 ,  РНОКПП НОМЕР_2 ) 21 000 (двадцять одна тисяча) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції та 30 215 (тридцять тисяч двісті п`ятнадцять) грн. 47 коп. витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту, може бути оскаржена до Верховного Суду.
		Повний текст постанови складений 24 березня 2025 року.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      М.І. Оніщук
		 
		Судді                                                                                 В.А. Шебуєва
		 
		                                                                                            О.В. Кафідова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...