Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/28951/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано судом: 24.03.2025. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2025.
Дата набрання законної сили: 21.03.2025
Номер судового провадження: К/990/3100/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 160/28951/24
		адміністративне провадження № К/990/3100/25  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Рибачука А.І., Бучик А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом керівника Новомосковської окружної прокуратури в інтересах держави до Самарівської (Новомосковської) міської ради, виконавчого комітету Самарівської (Новомосковської) міської ради, Управління по роботі з активами Самарівської (Новомосковської) міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року (постановлена у складі судді Рябчук О.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року (ухвалена у складі колегії суддів Шальєвої В.А. Іванова С.М., Чередниченка В.Є.),
		УСТАНОВИВ:
		ВСТУП
		Прокурор подав до суду позов до місцевої ради та її виконавчих органів, стверджуючи, що відповідачі не виконують своїх повноважень у сфері місцевого самоврядування, благоустрою та містобудування й не вживають передбачених законом заходів для скасування рішень стосовно оформлення паспортів прив`язки на тимчасові споруди, які розміщення з порушенням вимог законодавств, будівельним норм, державних стандартів і правил, погіршуючи тим самим умови проживання мешканців відповідної громади, створюючи небезпеку виникнення аварійних ситуацій, загрожуючи їхньому життю та здоров`ю.
		Суди попередніх інстанцій повернули позов прокурору, покликаючись на недоведеність ним підстав для представництва інтересів держави у вказаних правовідносинах, а отже й на відсутність у нього права на звернення до суду з таким позовом.
		Проте такий висновок судів не відповідає усталеній правозастосовчій практиці Верховного Суду в подібних правовідносинах, згідно з якою дотримання встановленого законом порядку провадження підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці становить публічний (суспільний) інтерес її громади, обов`язок захисту якого покладено насамперед на представницький орган місцевого самоврядування - ту чи іншу раду, а також на створювані нею органи.
		У разі ж, коли сам орган місцевого самоврядування порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист вказаних інтересів держави, не існує.
		Отже позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У жовтні 2024 року керівник Новомосковської окружної прокуратури (далі також прокурор, позивач) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Самарівської (Новомосковської) міської ради, виконавчого комітету Самарівської (Новомосковської) міської ради, Управління по роботі з активами Самарівської (Новомосковської) міської ради (далі також Міськрада, Виконком, Управління відповідно, відповідачі), у якому просив:
		-          визнати протиправною бездіяльність Самарівської (Новомосковської) міської ради, виконавчого комітету Самарівської (Новомосковської) міської ради та управління по роботі з активами Самарівської (Новомосковської) міської ради в частині невжиття заходів щодо приведення в належний стан розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, що знаходяться за адресою: в районі будинку 16 по вул. Гетьманська в                        м. Новомосковську Дніпропетровської області, на підставі паспортів прив`язки тимчасових споруд № 123 від 18 лютого 2022 року, № 127 від 01 квітня 2022 року, виданих на замовлення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
		-          скасувати паспорт прив`язки тимчасової споруди № 123 від 18 лютого 2022 року, виданий на замовлення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 «Для здійснення підприємницької діяльності з реалізації торгівлі продовольчими товарами (надання в оренду) за адресою: АДРЕСА_1 ».;
		-          скасувати паспорт прив`язки тимчасової споруди № 127 від 01 квітня 2022 року, виданий на замовлення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 «Для здійснення підприємницької діяльності з реалізації торгівлі продовольчими товарами (надання в оренду) за адресою: АДРЕСА_1 » (далі також спірні, оскаржені паспорти прив`язки).
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.          Дніпропетровський окружний адміністративний суд позовну заяву повернув прокурору, про що постановив ухвалу від 31 жовтня 2024 року. Апеляційний суд залишив таке судове рішення без змін.
		3.          Повертаючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.
		4.          З вказаних підстав суди попередніх інстанцій констатували, що прокурор не мав права на звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з чим повернули його позивачу відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5.          Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		6.          Згідно з наведеним у позові обґрунтуванням, порушення інтересів держави у спірних в цій справі правовідносинах прокурор вбачав у наступному.
		7.          Покликаючись на норми частин першої та третьої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прокурор стверджував, що Міськрада та її виконавчі органи повинні діяти в інтересах територіальної громади та виключно у спосіб і у межах повноважень, передбачених законом.
		8.          Поряд із цим прокурор наголошував, що відповідачі, всупереч інтересам територіальної громади та з порушенням вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про регулювання містобудівної діяльності, Земельного кодексу України та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, не вживають заходи щодо скасування паспортів прив`язки та демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, неправомірно розміщених у межах «червоних ліній», у безпосередній близькості від проїзної частини та перехрестя доріг на земельній ділянці комунальної власності.
		9.          Наполягаючи на наявності у Міськради закріпленого у законодавстві права розпоряджатися від імені та в інтересах територіальної громади міста землями комунальної власності, зокрема у питання розміщення тимчасових споруд на таких землях, прокурор зазначав, що саме вона є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		10.          Водночас наводив відомості про те, що розміщення двох тимчасових споруд фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 здійснене на землях комунальної власності (на території Міськради) за відсутності обов`язкового погодження їх місця розташування з власниками автомобільних доріг та з відповідним уповноваженим підрозділом Національної поліції відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 52- 3 Закону України «Про дорожній рух» та статті 37 Закону України «Про автомобільні дороги», що вимагається пунктами 20, 25-2 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони.
		11.          Відсутність такого погодження вказує на те, що розміщення вищезгаданих тимчасових споруд здійснено з порушенням ДСТУ №3587-97 «Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди».
		12.          Окрім цього звертав увагу на відсутність належним чином оформлених речових прав на користування землями комунальної власності для розміщення на них тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, а також про надання замовником недостовірних відомостей щодо розмірів тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
		13.          Вважав, що такі порушення вимог закону до місця розташування тимчасових споруд слугують підставою для анулювання дії оформлених на них паспортів прив`язки шляхом їх скасування, а самі споруди підлягають демонтажу, однак жодних дій для цього відповідачі, які обізнані про зазначені вище обставини, упродовж тривалого часу та всупереч закону не вживають.
		14.          З огляду на вищезазначене прокурор у своєму позові підсумовував, що Міськрада та її виконавчі органи, які за законом зобов`язані діяти насамперед в інтересах та від імені територіальної громади, самі ж допускають протиправну бездіяльність, порушуючи тим самим інтереси усієї громади міста, тобто невизначеної та значної кількості осіб, а отже й інтереси держави, які підлягають захисту саме прокурором, оскільки відповідний орган, який би за законом був уповноважений на звернення до суду з таким позовом - фактично відсутній.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		15.          Касаційна скарга обґрунтована покликаннями на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права внаслідок неврахування ними того, що прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави відповідно до частини третьої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Вважає, що висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність таких повноважень є необґрунтованими.
		16.          На думку скаржника, суди неправильно визначили зміст, сутність та характер спірних у цій справі правовідносин й не врахували вимоги спеціального законодавства у сфері місцевого самоврядування, благоустрою та містобудування, що призвело до безпідставного повернення позову.
		17.          Усі учасники справи мають зареєстрований електронний кабінет й отримали ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження та матеріали касаційної скарги через електронний суд.
		18.          Відзив на касаційну скаргу не надійшов, що однак, за приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		19.          Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		20.          Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
		21.          Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, Верховний Суд виходить з такого.
		22.          Питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором в суді у подібних правовідносинах неодноразово вирішувалось Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 вересня 2022 року та від 12 жовтня 2023 року у справах № 440/7210/21 та      № 440/7208/21.
		23.          Правовідносини у вказаних справах є подібними до тих правовідносин, у яких виник спір й у справі, що розглядається, зокрема, за суб`єктним складом, матеріально - правовим регулюванням та умовами застосування правових норм, за змістом та характером, предметом спору та його обґрунтуванням, предметом доказування.
		24.          У вказаних постановах Верховний Суд, у світлі подібних фактичних обставин справи та за однакового правового регулювання тотожних правовідносин, детально проаналізувавши норми статті 23 Закону України «Про прокуратуру» й відповідну правозастосовчу практику, положення національного законодавства, якими врегульовані правовий статус та повноваження органів місцевого самоврядування, земельні правовідносини та правовідносини у сфері благоустрою, відповідні приписи Конституції України, практику Європейського суду з прав людини та міжнародні джерела права, які релевантні досліджуваному Судом питанню щодо ролі і статусу прокуратури у судовому процесі, зазначав таке.
		25.          Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності повинне відповідати усім вимогам закону, містобудівної документації, будівельним, санітарним, протипожежним, екологічним та іншим нормам, державним стандартам і правилам, локальним нормативно - правовим актам органів місцевого самоврядування та іншим актам, дотримання яких вимагається під час перевірки намірів замовника щодо розташування таких споруд.
		26.          Відповідність намірів змовника щодо розташування тимчасових споруд вищезгаданим нормативам безперервно повинна бути забезпечена і зберігатись починаючи з моменту звернення зацікавленої особи за отриманням дозвільного документа у вигляді паспорта прив`язки і в подальшому, під час вирішення питання про його оформлення (видачу), переоформлення та продовження строку дії, упродовж усього часу розміщення тимчасових споруд.
		27.          Недотримання встановлених законодавством вимог до розміщення тимчасових споруд погіршує умови для життєдіяльності територіальної громади в цілому та кожного її члена окремо, може загрожувати протипожежній, санітарній та екологічній безпеці тощо, а у спірних правовідносинах - безпеці учасників дорожнього руху та відвідувачів таких споруд, негативно впливає на безпечні для життя і здоров`я умови перебування на території відповідного населеного пункту, створює ризики настання аварій, інших надзвичайних ситуацій.
		28.          Тому дотримання встановленого законом порядку провадження підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці становить публічний (суспільний) інтерес її громади, обов`язок захисту якого покладено насамперед на представницький орган місцевого самоврядування - ту чи іншу раду, а також на створювані нею органи.
		29.          У справах № 440/7210/21 та № 440/7208/21 як і у справі, яка розглядається, стверджувалось про порушення такого інтересу громади міста самою ж радою та утвореним нею органом, які, продовжуючи третій особі строк розміщення тимчасових споруд та строк дії паспорту прив`язки, не звернули увагу на відсутність погодження місця розташування споруд з власниками автомобільних доріг та уповноваженим підрозділом Національної поліції, як того вимагає пункт 20 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони.
		30.          У таких відносинах цьому суспільному (публічному) інтересу широкого кола осіб - територіальної громади міста протиставляється приватний інтерес, індивідуальне право суб`єкта підприємницької діяльності, які виражаються у гарантованому частиною першою статті 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		31.          Проте, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у вказаній категорії справ полягає у необхідності дотримання суб`єктом господарської діяльності правил благоустрою, визначених, зокрема, Законом України «Про благоустрій населених пунктів», Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, Єдиними правилами, та виконання обов`язку органом державного архітектурно-будівельного нагляду щодо забезпечення дотримання правил благоустрою всіма суб`єктами містобудівної діяльності.
		32.          Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 821/140/18 та від 31 травня 2019 року у справі № 823/687/18.
		33.          Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.
		34.          Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.
		35.          Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
		36.          Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2022 року у справі № 910/5201/19.
		37.          Особливістю ж правового статусу органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу.
		38.          Отже позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
		39.          При цьому інтереси держави охоплюють, у тому числі, інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як благоустрій населених пунктів, розпорядження землями державної та комунальної власності.
		40.          У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 440/7210/21 зверталась увага на правові позиції, викладені у постанові цього ж суду від 31 березня 2021 року у справі   № 922/3272/18, про те, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування прийняв рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем; іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
		41.          Досліджуючи питання права на звернення прокурора до суду з позовом до органу місцевого самоврядування, колегія суддів акцентувала увагу й на постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 140/756/19, у якій Верховний Суд наголосив, що виразником інтересів територіальної громади є відповідна рада, а виконком є її виконавчим органом, підзвітним раді. При цьому, між представницьким та виконавчим органами місцевого самоврядування не повинно бути суперечності у розумінні інтересів територіальної громади. Це виявляється, зокрема, і в тому, що відповідно до частини дев`ятої статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
		42.          Крім того, враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 920/447/18 наголосила, що бездіяльність міської ради щодо захисту законних інтересів територіальної громади, а саме - невжиття, всупереч своїм повноваженням щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель, заходів щодо усунення порушень земельного законодавства, свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.
		43.          Висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати контроль, зокрема, звертатися до суду з позовом до органу місцевого самоврядування для оскарження його рішень, дій або бездіяльності у разі порушення останнім інтересів територіальної громади, зокрема, у земельних правовідносинах, міститься й у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 260/1815/21.
		44.          До того ж колегія суддів враховувала, що у постанові від 20 липня 2022 року у справі      № 910/5201/19 за позовом прокурора в інтересах держави до міської ради про визнання незаконним та скасування рішення про передачу земельної ділянки підприємству, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у цій справі, звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок, тому міськрада має бути відповідачем у такій справі. Прокурор стверджував, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому прокурор звертається до суду саме як позивач.
		45.          З огляду на вищезазначене, Верховний Суд у правовідносинах, подібних тим, у яких виник спір й у справі, що розглядається, визнав, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави (обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив місцеву раду та її виконавчий орган відповідачами у справі та заявив вимогу про визнання протиправним та скасування відповідного рішення ради, на підстав якого відбулось розміщення тимчасових споруд на землях комунальної власності). Верховний Суд погодився з доводами прокурора про наявність у такому випадку підстав для захисту ним інтересів держави у спосіб оскарження в суді відповідного рішення місцевої ради та її виконавчого органу щодо розміщення тимчасових споруд, їх дій та бездіяльності у сфері відносин, пов`язаних із благоустроєм населених пунктів.
		46.          Ухвалені ж у справі, яка розглядається, та оскаржені у касаційному порядку судові рішення, таким висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відповідають й не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, що призвело до безпідставного повернення поданого прокурором позову.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		47.          За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		48.          Підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (частина перша статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
		49.          Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального та допустивши порушення норм процесуального права, ухвалили незаконні судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, й безпідставно повернули позов прокурору.
		50.          У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
		51.          Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.
		Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Н.В. Коваленко
		 
		Судді:                                                                                                    А.І. Рибачук
		 
		                                                                                                                        А.Ю. Бучик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...