Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/16511/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: 25.03.2025. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2025.

Номер судового провадження: 2/201/1172/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		№ 201/16511/24
		провадження 2/201/1172/2025
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 березня 2025 року Жовтневий районний суд
		міста Дніпропетровська
		в складі: головуючого
		судді Антонюка О.А.
		з секретарем Могиліною Д.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення не виплаченої недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, грошових коштів і витрат, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		    ОСОБА_1 26 грудня 2024 року звернулася до суду з позовом до відповідача Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області фактично про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії зі стягнення неотриманої пенсію в порядку спадкування за законом, стягнення вказаної суми і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивачка в своїх позовних вимогах та з представником посилається на те, що її чоловік, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за свого життя був пенсіонером органів внутрішніх справ МВС України за вислугою років та перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. 
		Пенсія чоловіку позивача була призначена у відповідності до вимог ст. 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (Закон № 2262-ХІІ ) виходячи з основного розміру 59 % грошового забезпечення.
		Державною установою «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Дніпропетровській області» було виготовлено та надано позивачу оновлену довідку від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С- 6547 про грошове забезпечення за листопад 2019 року, для проведення перерахунку йому пенсії з 01 грудня 2019 року, по прирівняній до посади поліцейського станом на 19 листопада 2019 року, із відповідних сум грошового забезпечення.
		У березні 2022 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, щодо перерахунку його пенсії згідно отриманої вищевказаної оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, на що відповідачем листом йому було відмовлено у проведенні такого перерахунку, у зв`язку з чим йому довелося звернутись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
		Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії з 01 грудня 2019 року на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області» від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С-6547, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, враховуючи виплачені суми пенсії.
		Після виконання судового рішення, згідно листа-відповіді ГУ Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 0400-010202-8/16047 від 06 лютого 2022 року ОСОБА_2 зокрема було повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22 позивачу проведено перерахунок пенсії у розмірі 59% від грошового забезпечення 14463.92 грн..
		Згідно проведеного розрахунку ГУ ПФ України в Дніпропетровській області на доплату пенсії року, розмір нарахованої суми доплати пенсії ОСОБА_2 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року за період з 30 вересня 2022 року склав 172977.78 гривень. Дана сума недоотриманої пенсії відповідно до рішення суду за життя підлягала виплаті ОСОБА_2 , однак на день його смерті йому виплачена не була.
		В подальшому, ОСОБА_2 був вимушений знову звернутися Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо проведення нарахування та здійснення щомісячної доплати до пенсії в сумі 2 000 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01 жовтня 2022 року, після перерахунку пенсії (відновлення порушеного права позивача за рішенням суду), а саме виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22 на отримання пенсії з розміру грошового забезпечення, визначеного у довідці про розмір грошового забезпечення від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С- 6547, яка надана Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області».
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року по адміністративній справі № 160/2778/23 зобов`язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, провести нарахування та здійснити щомісячну доплату до пенсії в сумі 2 000 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» ОСОБА_2 з 01 жовтня 2022 року.
		Після виконання судового рішення, згідно листа-відповіді ГУ ПФ України у Дніпропетровській області № 32290-26392/Ю-01/8- 0400/23 від 10 липня 2023 року ОСОБА_2 зокрема було повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі № 160/2778/23 йому нарахована щомісячна доплата до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». Доплата до пенсії на виконання рішення суду за період з 01 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року становить 16500.00 грн.
		Дана сума недоотриманої пенсії відповідно до рішення суду за життя підлягала виплаті ОСОБА_2 , однак на день його смерті йому також виплачена не була.
		Таким чином, загальний розмір заборгованості з пенсійних виплат ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 склав 189477.78 грн.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Спадщину після його смерті шляхом подання нотаріусу відповідної заяви прийняла його дружина ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом.
		02 лютого 2024 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Парусниковою І.О. була заведена відповідна спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 за № 9/2022. Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 не має. На день смерті ОСОБА_2 разом з ним за місцем його реєстрації і проживання за вказаною адресою проживала та була зареєстрована лише його дружина, позивачка ОСОБА_1 
		21 серпня 2024 року позивачка звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату їй, як спадкоємцю першої черги після померлого ОСОБА_2 нарахованих, але не виплачених за життя сум пенсії.
		Листом ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 02 вересня 20242 року на лист державного нотаріуса повідомило, що відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові і залишилися неодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачується тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
		Таким чином, позивачу було відмовлено у виплаті та нарахуванні невиплаченої за життя пенсіонера суми пенсії, які спадкодавцю за життя не були виплачені. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона має права на спадкування недоотриманої суми пенсії після смерті свого чоловіка. 
		Позивач має право на спадкове майно - пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним    у цих правовідносинах, тому можливе задоволення позовних вимог у зв`язку з незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця, на отримання належного йому спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя.
		Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області ОСОБА_1 заборгованості пенсії за життя не виплачено, тобто рішення суду не виконано. ОСОБА_1 є членом сім`ї померлого  дружиною, тривалий час проживала разом з ним, в т.ч. і на день його смерті, що підтверджується і відповідною довідкою про склад сім`ї, а також є його єдиною спадкоємицею, що підтверджується іншими документами і доказами. 
		Позивач поніс витрати, що складаються з суми сплаченого судового збору та просила фактично стягнути з ГУ Пенсійного фонду в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 невиплачену пенсію за життя спадкодавця  її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі 189477.78 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
		Отже звернення до пенсійного фонду ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (кошти з пенсійного фонду) оформити потрібно і вона оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про своє право власності в порядку спадкування по законом після смерті чоловіка на вказану суму і стягнення її з відповідача, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Їй завдано збитків. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивач вважає, що його права порушено і був вимушений звертатися з позовом до суду. Позивачка вважає, що все нею зроблено правильно і згідно закону та просила стягнути ці кошти недоотриманої чоловіком його пенсії на її користь, задовольнивши позов в повному обсязі.
		   Представник відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не погодилися з викладеними в позові обставинами, підтвердивши не правильність викладеного і свою не згоду, їх дії з цього питання відповідають закону, просили розглянути справу по закону за наявними матеріалами, в задоволенні позову відмовити і просили слухати справу без їх участі.
		   З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		   В судовому засіданні встановлено, що чоловік позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за свого життя був пенсіонером органів внутрішніх справ МВС України за вислугою років, та перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що підтверджується пенсійним посвідченням серії № НОМЕР_1 виданим УМВС України в Дніпропетровській області 01 липня 1998 року.
		Пенсія чоловіку позивача була призначена у відповідності до вимог ст. 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (Закон № 2262-ХІІ ) виходячи з основного розміру 59 % грошового забезпечення.
		Державною установою «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Дніпропетровській області» було виготовлено та надано позивачу оновлену довідку від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С- 6547 про грошове забезпечення за листопад 2019 року, для проведення перерахунку йому пенсії з 01 грудня 2019 року, по прирівняній до посади, посади поліцейського станом на 19 листопада 2019 року, із відповідних сум грошового забезпечення.
		У березні 2022 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо перерахунку його пенсії згідно отриманої вищевказаної оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, на що відповідачем листом «Про надання відповіді» йому було відмовлено у проведенні такого перерахунку, у зв`язку з чим йому довелося звернутись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
		Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії з 01 грудня 2019 року на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області» від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С-6547, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, враховуючи виплачені суми пенсії.
		Після виконання судового рішення, згідно листа-відповіді Головного управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 0400-010202-8/16047 від 06 лютого 2022 року ОСОБА_2 зокрема було повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22 позивачу проведено перерахунок пенсії у розмірі 59% від грошового забезпечення 14463.92 грн., яке зазначено у довідці від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С-6547, яка надана Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області».
		Згідно проведеного розрахунку ГУ ПФ України в Дніпропетровській області на доплату пенсії року, розмір нарахованої суми доплати пенсії ОСОБА_2 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року за період з 30 вересня 2022 року склав 172977.78 гривень. Дана сума недоотриманої пенсії відповідно до рішення суду за життя підлягала виплаті ОСОБА_2 , однак на день його смерті йому виплачена не була.
		В подальшому, ОСОБА_2 був вимушений знову звернутися Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо проведення нарахування та здійснення щомісячної доплати до пенсії в сумі 2 000 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01 жовтня 2022 року, після перерахунку пенсії (відновлення порушеного права позивача за рішенням суду), а саме виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22 на отримання пенсії з розміру грошового забезпечення, визначеного у довідці про розмір грошового забезпечення від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С- 6547, яка надана Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області».
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року по адміністративній справі № 160/2778/23 зобов`язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській області провести нарахування та здійснити щомісячну доплату до пенсії в сумі 2 000 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 01 жовтня 2022 року.
		Після виконання судового рішення, згідно листа-відповіді Головного управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 32290-26392/Ю-01/8- 0400/23 від 10 липня 2023 року ОСОБА_2 зокрема було повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі № 160/2778/23 йому нарахована щомісячна доплата до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
		Доплата до пенсії на виконання рішення суду за період з 01 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року становить 16500.00 грн.. Дана сума недоотриманої пенсії відповідно до рішення суду за життя підлягала виплаті ОСОБА_2 , однак на день його смерті йому також виплачена не була.
		Таким чином, загальний розмір заборгованості з пенсійних виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 , склав 189477.78 грн.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 надана). Спадщину після його смерті шляхом подання нотаріусу відповідної заяви прийняла його дружина ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом.
		02 лютого 2024 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Парусниковою І.О. була заведена відповідна спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 за № 9/2022. Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 не має. На день смерті ОСОБА_2 разом з ним за місцем його реєстрації і проживання за вказаною адресою проживала та була зареєстрована лише його дружина, позивачка ОСОБА_1 .
		21 серпня 2024 року позивач звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату їй, як спадкоємцю першої черги після померлого ОСОБА_2 нарахованих, але не виплачених за життя сум пенсії.
		Листом ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 02 вересня 20242 року на лист державного нотаріуса повідомило, що відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові і залишилися неодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачується тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
		Таким чином, позивачу, як спадкоємцю ОСОБА_1 , було відмовлено у виплаті та нарахуванні невиплаченої за життя пенсіонера суми пенсії, які спадкодавцю за життя не були виплачені.
		Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона має права на спадкування недоотриманої суми пенсії після смерті свого чоловіка і обгрунтовує свої вимоги посиланням на закон та правові позиції Верховного Суду. 
		Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
		Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
		Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.
		Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області ОСОБА_1 заборгованості пенсії за життя не виплачено, тобто рішення суду не виконано. ОСОБА_1 є членом сім`ї померлого  дружиною, тривалий час проживала разом з ним, в т.ч. і на день його смерті, що підтверджується і відповідною довідкою про склад сім`ї, а також є його єдиною спадкоємицею, що підтверджується іншими документами і доказами. 
		Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позов подано з метою захисту спадкових прав позивача, оскільки предметом заявлених позовних вимог є стягнення нарахованого, але не отриманого спадкодавцем позивача за життя підвищення до пенсії і додаткової пенсії, а також щорічної грошової допомоги, тобто виплат, які є спадковою масою і не стосуються порядку нарахування соціальних виплат. Тобто вимоги є майновими (стягнення грошових коштів), а правовідносини між сторонами - цивільними. 
		Спірні правовідносини по справі виникли саме з приводу виплати позивачу пенсії померлого спадкодавця в порядку спадкування за законом в сумі, яка зазначена в свідоцтві на спадщину, на яку позивач має право відповідно до ст. 46, ч. 1 статті 52 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та № 1058-IV.
		Позивач поніс витрати, що складаються з суми сплаченого судового збору та просила фактично стягнути з ГУ Пенсійного фонду в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 невиплачену пенсію за життя спадкодавця  її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі 189477.78 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
		Отже звернення до пенсійного фонду ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (кошти з пенсійного фонду) оформити потрібно і вона оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про своє право власності в порядку спадкування по законом після смерті чоловіка на вказану суму і стягнення її з відповідача, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Їй завдано збитків. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивач вважає, що його права порушено і був вимушений звертатися з позовом до суду. 
		В зв`язку з обставинами, що склалися, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права відповідно до положень статті 16 ЦК України. Позивач вважає, що його права порушено, все ним зроблено правильно і згідно закону та просив визнати за ним право власності на вказану недоотриману пенсію чоловіка в порядку спадкування за законом. 
		Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
		Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		   Судом з`ясовано, що дійсно чоловік позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за свого життя був пенсіонером органів внутрішніх справ МВС України за вислугою років, та перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що підтверджується пенсійним посвідченням серії № НОМЕР_1 виданим УМВС України в Дніпропетровській області 01 липня 1998 року.
		Пенсія чоловіку позивача була призначена у відповідності до вимог ст. 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (Закон № 2262-ХІІ ) виходячи з основного розміру 59 % грошового забезпечення.
		Державною установою «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Дніпропетровській області» було виготовлено та надано позивачу оновлену довідку від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С- 6547 про грошове забезпечення за листопад 2019 року, для проведення перерахунку йому пенсії з 01 грудня 2019 року, по прирівняній до посади, посади поліцейського станом на 19 листопада 2019 року, із відповідних сум грошового забезпечення.
		У березні 2022 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо перерахунку його пенсії згідно отриманої вищевказаної оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, на що відповідачем листом «Про надання відповіді» йому було відмовлено у проведенні такого перерахунку, у зв`язку з чим йому довелося звернутись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
		Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії з 01 грудня 2019 року на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області» від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С-6547, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, враховуючи виплачені суми пенсії.
		Після виконання судового рішення, згідно листа-відповіді Головного управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 0400-010202-8/16047 від 06 лютого 2022 року ОСОБА_2 зокрема було повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22 позивачу проведено перерахунок пенсії у розмірі 59% від грошового забезпечення 14463.92 грн., яке зазначено у довідці від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С-6547, яка надана Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області».
		Згідно проведеного розрахунку ГУ ПФ України в Дніпропетровській області на доплату пенсії року, розмір нарахованої суми доплати пенсії ОСОБА_2 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року за період з 30 вересня 2022 року склав 172977.78 гривень.
		Дана сума недоотриманої пенсії відповідно до рішення суду за життя підлягала виплаті ОСОБА_2 , однак на день його смерті йому виплачена не була.
		В подальшому, ОСОБА_2 був вимушений знову звернутися Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо проведення нарахування та здійснення щомісячної доплати до пенсії в сумі 2 000 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01 жовтня 2022 року, після перерахунку пенсії (відновлення порушеного права позивача за рішенням суду), а саме виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі № 160/5453/22 на отримання пенсії з розміру грошового забезпечення, визначеного у довідці про розмір грошового забезпечення від 21 лютого 2022 року за номером 33/24/С- 6547, яка надана Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області».
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року по адміністративній справі № 160/2778/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код за ЄДРПОУ 21910427, провести нарахування та здійснити щомісячну доплату до пенсії в сумі 2 000 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 01 жовтня 2022 року.
		Після виконання судового рішення, згідно листа-відповіді Головного управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 32290-26392/Ю-01/8- 0400/23 від 10 липня 2023 року ОСОБА_2 зокрема було повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі № 160/2778/23 йому нарахована щомісячна доплата до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
		Доплата до пенсії на виконання рішення суду за період з 01 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року становить 16500.00 грн.
		Дана сума недоотриманої пенсії відповідно до рішення суду за життя підлягала виплаті ОСОБА_2 , однак на день його смерті йому також виплачена не була.
		Таким чином, загальний розмір заборгованості з пенсійних виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 , склав 189477.78 грн.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 ).
		Спадщину після його смерті шляхом подання нотаріусу відповідної заяви прийняла його дружина ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом.
		02 лютого 2024 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Парусниковою І.О. була заведена відповідна спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 за № 9/2022.
		Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 не має. На день смерті ОСОБА_2 разом з ним за місцем його реєстрації і проживання за вказаною адресою проживала та була зареєстрована лише його дружина, позивачка ОСОБА_1 .
		21 серпня 2024 року позивачка звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату їй, як спадкоємцю першої черги після померлого ОСОБА_2 нарахованих, але не виплачених за життя сум пенсії.
		Листом ГУ ПФ України в Дніпропетровській області від 02 вересня 20242 року на лист державного нотаріуса повідомило, що відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові і залишилися неодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачується тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
		Таким чином, позивачу, як спадкоємцю ОСОБА_1 , було відмовлено у виплаті та нарахуванні невиплаченої за життя пенсіонера суми пенсії, які спадкодавцю за життя не були виплачені. Позивач зазначає, що вона має права на спадкування недоотриманої суми пенсії після смерті свого чоловіка. 
		Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
		Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
		Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.
		Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Положення    частин другої, третьої статті 52    Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана    у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
		Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
		Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
		За викладених обставин, позивач має право на спадкове майно - пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним    у цих правовідносинах, тому можливе задоволення позовних вимог у зв`язку з незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця, на отримання належного йому спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя.
		Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позов подано з метою захисту спадкових прав позивача, оскільки предметом заявлених позовних вимог є стягнення нарахованого, але не отриманого спадкодавцем позивача за життя підвищення до пенсії і додаткової пенсії, а також щорічної грошової допомоги, тобто виплат, які є спадковою масою і не стосуються порядку нарахування соціальних виплат. Тобто вимоги є майновими (стягнення грошових коштів), а правовідносини між сторонами - цивільними. 
		Спірні правовідносини по справі виникли саме з приводу виплати позивачу пенсії померлого спадкодавця в порядку спадкування за законом в сумі, яка зазначена в свідоцтві на спадщину, на яку позивач має право відповідно до ст. 46, ч. 1 статті 52 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та № 1058-IV.
		Згідно ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. 
		Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, які належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. 
		Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року по справі № 638/19167/19, а також у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19. Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За правилами частин 1, 2, 3 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. 
		Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). 
		Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. До того ж, сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій органу Пенсійного фонду України, який не виконав у добровільному порядку судове рішення, що набрало законної сили, і яким пенсійний орган було зобов`язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії. 
		Стосовно визначення юрисдикійності спору. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. 
		Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 
		Стосовно посилання в касаційній скарзі на те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке. Згідно із частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом; пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року). Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення  публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Для розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формальних критеріїв - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин і предмета спору. Для правильного вирішення питання про юрисдикцію суду визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Отже, у публічно-правовому спорі сторони правовідносин не є рівноправними: одна зі сторін - суб`єкт владних повноважень виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Зазначені функції суб`єкт владних повноважень має виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. 
		Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 
		За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 
		Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 
		У поданому позові ОСОБА_1 просить стягнути з ГУ Пенсійного фонду в Дніпропетровській області на її користь невиплачену пенсію за життя спадкодавця  її чоловіка ОСОБА_2 .. Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позов подано з метою захисту спадкових прав позивача, оскільки предметом заявлених позовних вимог є стягнення нарахованого, але не отриманого спадкодавцем позивача за життя підвищення до пенсії і додаткової пенсії, а також щорічної грошової допомоги, тобто виплат, які є спадковою масою і не стосуються порядку нарахування соціальних виплат. Тобто вимоги є майновими (стягнення грошових коштів), а правовідносини між сторонами - цивільними. 
		Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, а також в Постанові Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі № 284/252/17. Спір має приватноправовий характер і повинен підлягати розгляду за правилами цивільного судочинства. Спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме право власності на спадкове майно у вигляді призначеної, нарахованої, але невиплаченої пенсії спадкодавця. 
		Позивач поніс витрати, що складаються з суми сплаченого судового збору та просила фактично стягнути з ГУ Пенсійного фонду в Дніпропетровській області на її користь невиплачену пенсію за життя спадкодавця  її чоловіка ОСОБА_2 та судові витрати покласти на відповідача.
		Частиною десятою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-ХІУ визначено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
		У відповідності до вимог ст. 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
		Статтею 1227 ЦК України також передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17.
		Отже, бездіяльність відповідача, що полягає у неприйнятті рішення про виплату недоотриманої при житті пенсії спадкодавця та його фактична відмова позивачу не відповідають чинному законодавству та призвели до порушення майнових прав та передбачених законом інтересів позивача.
		Позивач звернувся до нотаріуса і фактично прийняв спадщину, він вважається таким, що прийняв спадщину в цілому (що передбачено ч. 2 ст. 1268 ЦК України).
		Невірне застосування відповідачем законодавства призвело до незаконного перешкоджання реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі спадкових справ після смерті ОСОБА_2 ..
		Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання невиплачених йому сум пенсії.
		Із вищенаведеними нормами Цивільного кодексу України кореспондують та узгоджуються норми ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Статтею 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» визначено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, підлягає виплаті по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, а також непрацездатним членам сім`ї, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
		Відповідно ч. 2 цієї статті члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, мають звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно ч. 3 цієї статті у разі відсутності членів сім`ї, які проживали з ним на день смерті, та непрацездатних членів сім`ї, які знаходились на його утриманні, або у разі не звернення цих осіб за виплатою вказаної суми у встановлений строк, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю входить до складу спадщини.
		Положеннями ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку із смертю.
		Спірні правовідносини по справі виникли саме з приводу виплати позивачу пенсії померлого спадкодавця в порядку спадкування за законом в сумі, яка зазначена в свідоцтві на спадщину, на яку позивач має право відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1058-IV.
		Таким чином, на підставі та у відповідності до ст. 1218, 1220, 1223, 1227, 1268 Цивільного кодексу України, ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у випадку смерті пенсіонера сума пенсії, не отримана пенсіонером при житті, та протягом 6 місяців з дати його смерті його родичами, що мешкали на день смерті разом з ним, або які є непрацездатними та знаходились на його утриманні, входить до складу спадщини і є власністю спадкоємця з дати відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Вищезазначена правова позиція знайшла своє втілення у висновках Верховного суду України щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного суду України від 06 липня 2020 року у справі № 750/8819/19, постанові Верховного суду України від 23 вересня 2020 року у справі №428/6685/19.
		Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1). Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2).
		Статтею 386 ЦК України встановлені засади захисту права власності та передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ч.1). Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2).
		Право власності позивача на суму недоотриманих коштів підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом, що зареєстровано в Спадковому реєстрі, яке є правовстановлюючим документом, який офіційно і безперечно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить у спадок. Зазначене свідоцтво є чинним та недійсним не визнано.
		Чинним законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтва про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1), що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Порядок від 25 листопада 2005 року № 22-1).
		Згідно абз. 2 п. 1.5 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку, як одержувач пенсії.
		У відповідності до визначення термінів, що наведені у ст. 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спадок у вигляді невиплаченої пенсії (заборгованості з виплати пенсії) не є щомісячною пенсійною виплатою, тобто, саме пенсією у розумінні статті 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Заява спадкоємця, який визначений нотаріусом, до органу Пенсійного Фонду України за виплатою недотриманої пенсії померлого пенсіонера не спрямована на щомісячне отримання пенсії, а має своєю метою фактичне отримання спадщини у вигляді грошових сум, що становить недоотриману померлим пенсіонером при житті пенсію (заборгованість з виплати пенсії), та яка увійшла до спадкової маси та яка, у тому числі, зазначена у Спадковому реєстрі.
		Порядок від 25 листопада 2005 року № 22-1 не містить будь-яких вимог або умов, які пов`язували би право на отримання визначеним нотаріусом спадкоємцем, недоотриманої померлим пенсіонером суми пенсії, що внесена до спадкового реєстру, із будь-якими умовами.
		Єдиною умовою для видачі спадкоємцю невиплаченої на день смерті померлого пенсіонера пенсії є надання спадкоємцем, або його уповноваженим представником, окрім саме заяви про її виплату, документів, перелік яких наведений у п. 2.26 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1.
		Згідно положенням абзацу 4 п. 2.26 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1 для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї, або в разі їх не звернення за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається: 1) документ, що посвідчує особу заявника, 2) свідоцтво про смерть, 3) свідоцтво про право на спадщину.
		Оскільки позивачем при поданні заяви були надані документи, перелічені у п. 2.26 цього Порядку, це є достатньою підставою для прийняття відповідачем рішення про здійснення виплати на користь позивача недоотриманої пенсії померлого спадкодавця.
		Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		У своїх висновках Європейський суд с прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол) полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 Першого протоколу дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції», «Малама проти Греції»).
		Ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення». «Майном» може бути як існуюче майно», так і активи включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймі «легітимні сподівання на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»).
		Тому, зважаючи на принцип захисту легітимних очікувань особи та на один з загальновизнаних способів захисту прав особи в національному законодавстві України, який полягає примусовому виконанні обов`язку в натурі, стягнення з відповідача на корить позивача в порядку спадкування недоотриманих померлим ОСОБА_4 пенсійних виплат є об`єктивним та обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.
		У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Невиплата відповідачем позивачу коштів є необґрунтованою та такою, що спростовуються наведеними вище фактичними обставинами та нормами матеріального права, згідно яким, сума пенсії, що належала пенсіонеру, але не була ним одержана за життя, передаються визнаному згідно свідоцтву про право на спадщину спадкоємцю. Право власності позивача на суму недоотриманих коштів у розмірі встановлене свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке є правовстановлюючим документом, що офіційно і безперечно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить у спадок.
		Зазначене свідоцтво є чинним та недійсним не визнано. Чинним законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтв про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Отже, згідно до наведених положень законодавства відповідним членам сім`ї померлого пенсіонера (членам сім`ї, що проживали разом з пенсіонером на день його смерті або перебували на його утриманні) надається право на звернення за виплатою суми недоотриманої таким пенсіонером пенсії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини або ж вказаним особам чи іншим спадкоємцям після цього строку - після того, як пенсія, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, увійшла до складу спадщини. Таке право реалізується шляхом волевиявлення - звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами. Позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на суму 189477.78 грн., що є лише частиною всієї спадщини у вигляді недоотриманої пенсії померлого батька.
		ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю.
		Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
		Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Так, Цивільним кодексом України регулюються правовідносини у сфері спадкування.
		Статтею 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц зроблено висновок, якщо предметом позову є майнова вимога про визнання в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти, тому спір має приватно правовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		Відповідно до абзацу 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Права і свободи людини та їх гарантії, відповідно до ст. З Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		У відповідності до рішення Конституційного суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року по справі № 1-42/20114, Кабінет Міністрів України, як вищий органу системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належать і Пенсійний фонд України.
		Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України.
		До повноважень Пенсійного фонду України відноситься: здійснення контролю за держанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, призначенням перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного Фонду України, інших джерел, визначених законодавством; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності. Пенсійний фонд України розпоряджається у межах повноважень коштами Пенсійного Фонду України. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через створені в установленому порядку територіальні органи.
		Таким чином, Пенсійний фонд України є органом, який реалізує політику пенсійного забезпечення, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому саме від цього органу залежить право позивача на отримання належної йому виплати за рахунок коштів пенсійного фонду. В даному випадку предметом спору є захист права громадянина України на одержання суми недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю і яку спадкоємець, маючи законне сподівання може отримати від держави.
		Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмово заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду правилами позовного провадження.
		Відповідно до ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.
		Таким чином, до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсії, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії.
		Згідно з абзацом 4 п. 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
		З аналізу норми ч. 1, 3 ст. 52 Закону і п. 1.5., 1.7., 2.26 Порядку № 22-1 видно, що процедура отримання пенсії, що належала пенсіонерові й залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю передбачає звернення до органів пенсійного фонду у тому разі, якщо члени сім`ї померлого проживав разом із ним на момент смерті (що може підтверджуватися, наприклад, загальною реєстрацією місця проживання в паспорті). Тоді суми пенсії, які належали пенсіонерові й залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, можна отримати через територіальне управління пенсійного фонду (за місцем перебування пенсійної справи). Для цього необхідно звернутися з відповідною заявою в управління ПФУ, де померлий перебував на обліку.
		Такий порядок стосується тих, хто проживав на момент смерті з померлим.
		Разом із тим, якщо члени сім`ї померлого з ним не проживали, то необхідно звертатися до нотаріуса і отримувати пенсію в порядку спадкування, адже на підставі ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, які належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними в зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. 
		Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
		Таким чином, правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без урахування норм ст. 46. З огляду на викладене, та враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
		В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу  право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права. 
		Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності.
		Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивача, останній і вважав необхідним звернутися до суду з вказаними позовними вимогами про визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті матері, які він вважає законними та обґрунтованими.
		Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.
		Отже, в даному випадку немає перешкод для набуття позивачем права приватної власності на вказане майно  кошти. 
		Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
		У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. 
		Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		   Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
		Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.
		Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
		Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було. 
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
		Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням. 
		Тобто, відповідач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано. 
		Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.
		При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та визнати протиправною бездіяльність ГУ Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії спадкодавця у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 та зобов`язати ГУ ПФ України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 вказану недоотриману її чоловіком пенсію за життя шляхом стягнення з ГУ ПФ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоотриману ії чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що входить до складу спадщини, пенсію у розмірі 189477.78 грн., а також стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 1 894 грн. 78 коп..
		Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про власність на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом і її стягнення та витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, З, 5, 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1269, 1270, 1282 ЦК України, ст. 46, 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 46 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		   Позов задовольнити.
		Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області (49094, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, код за ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) недоотриману її чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що входить до складу спадщини, пенсію у розмірі 189477.78 грн..
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , сплачений судовий збір у розмірі 1 894 грн. 78 коп..
		Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		 
		   Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...