Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/975/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2025.
Дата набрання законної сили: 20.03.2025
Номер судового провадження: 51-5454км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023170420001918

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		20 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 554/975/24
		провадження № 51-5454 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		захисника                                        ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		засудженого                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Октябрського районного суду міста Полтави від 29 березня 2024 року й ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170420001918, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 29 березня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		До набрання вироком законної сили суд залишив щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Також у вироку суд розподілив процесуальні витрати й вирішив долю речових доказів.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 17 червня 2023 року близько 13:00, перебуваючи на території парку «Воїнів-афганців» у м. Полтаві (вул. 23-го Вересня), в умовах воєнного стану, умисно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав із лавки належний ОСОБА_8 мобільний телефон вартістю 12 866,33 грн, а також банківську картку АТ КБ «ПриватБанк», з використанням якої того ж дня розплатився за купівлю алкогольних напоїв, цигарок,  продуктів харчування, електронних аксесуарів і одягу, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду в загальному розмірі 15 956,42 грн.
		Полтавський апеляційний суд ухвалою від 10 вересня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити судові рішення та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки. Захисник вважає, що місцевий суд неправомірно не врахував щире каяття засудженого як обставину, що пом`якшує покарання. Наголошує, що жоден з учасників судового провадження не оспорював обставин, зазначених в обвинувальному акті, зокрема й щирого каяття засудженого, тому суд у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджував їх. Тож, як указує захисник, сторона захисту мала обґрунтовані сподівання, що ця обставина буде врахована місцевим судом під час призначення покарання, однак суд у вироку дійшов висновку про недоведеність щирого каяття, попри те, що це не було предметом дослідження. Апеляційний суд, на думку захисника, належно не відреагував на вказане порушення і більш того, відмовляючи у звільненні ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, урахував попередні судимості ОСОБА_7 , які були погашені відповідно до ст. 89 КК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала, що судові рішення є законними, а касаційна скарга захисника - необґрунтованою.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану, та кваліфікація скоєного за ч. 4 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судові рішення не перевіряє.
		Також захисник ОСОБА_6 в касаційній скарзі не вказав на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть безумовне скасування оскаржуваних судових рішень.
		Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, про безпідставне незастосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, внаслідок чого, на його думку, засудженому призначено покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, є неспроможними.
		Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Зважаючи на вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
		Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність випливає, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі передбачені законом обставини, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
		З матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 установлено, що місцевий суд під час призначення покарання врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, дотримався загальних засад призначення покарання і принципів співмірності й індивідуалізації покарання, навівши у вироку підстави обрання його розміру та встановлення порядку відбування. Апеляційний суд відповідно до приписів ст. 419 КПК України належним чином перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, які є аналогічними наведеним у касаційній скарзі, та обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. 
		Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке згідно з вимогами ст. 12 КК України є тяжким злочином. Санкція вказаної норми передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
		Місцевий суд у вироку дав належну оцінку ступеню вчиненого тяжкості умисного корисливого злочину з огляду також на його конкретні обставини. Крім того, суд урахував, що ОСОБА_7 не має судимостей,  не перебуває на обліках у лікарів нарколога і психіатра, не має міцних соціальних зв`язків і, водночас, перебуваючи у працездатному віці, не здійснює трудової або іншої суспільно корисної діяльності.
		Усупереч доводам захисника, місцевий суд дослідив і обставини, які пом`якшують покарання. Так, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження. Разом із тим суд, виконуючи приписи ч. 4 цієї статті, допитав ОСОБА_7 і саме на підставі аналізу повідомлених ним відомостей оцінив його ставлення до скоєного та своєї протиправної поведінки. Суд дійшов висновку про відсутність щирого каяття, натомість урахував дві інші обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , - визнання ним своєї вини й добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків, у зв`язку з чим останній не мав претензій і просив застосувати ст. 75 КК України. З огляду на наведене суд призначив ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах санкції за вчинене ним кримінальне правопорушення.
		Апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною скаргою сторони захисту, яка наполягала на необхідності визнання щирого каяття обставиною, що пом`якшує покарання, з урахуванням якої в сукупності з указаними вище відомостями просила звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що в цьому випадку немає підстав як для додаткового врахування щирого каяття, так і для застосування положень ст. 75 КК України.
		Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею кримінального правопорушення, означає, що особа визнає вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілим, демонструє готовність понести заслужене покарання, однак цих ознак у висловлених засудженим поясненнях не було. Водночас апеляційний суд зазначив, що сторона захисту не послалася на інші дані про особу ОСОБА_7 або обставини справи, крім тих, що вже були враховані місцевим судом під час призначення покарання, які б свідчили про можливість його виправлення без відбування покарання.
		Таким чином, у касаційній скарзі захисник послався переважно на обставини, що були враховані під час призначення покарання, і зважаючи на які ОСОБА_7 обрано покарання в мінімальних межах санкції частини статті за вчинене ним кримінальне правопорушення, оскільки не втрачена можливість його соціальної реабілітації та виправлення в більш короткий строк ізоляції від суспільства.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 твердить, що апеляційний суд незаконно послався на попередні судимості ОСОБА_7 , які погашені. Однак ці доводи є безпідставними. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , крім іншого, просив урахувати, що обвинувачений є особою, яка в силу ст. 89 КК України не має судимостей. Апеляційний суд під час дослідження даних, що характеризують особу засудженого, підтвердив, що він дійсно не має судимостей, оскільки всі його попередні судимості погашені. У цьому випадку посилання апеляційного суду на кількість погашених попередніх судимостей не спричинило для засудженого жодних несприятливих наслідків і не слугувало значущою підставою для відмови у звільненні його від відбування покарання з випробуванням.
		Так, станом на час вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення і дотепер в Україні діє правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією рф. Вчинення кримінальних правопорушень проти власності, зокрема викрадення грошових коштів і мобільного телефону, який є засобом зв`язку та використовується для отримання інформації про небезпеку, завдає більшої суспільної шкоди, адже фактично позбавляє потерпілого засобів до існування, що є вкрай небезпечним у вказаних умовах.
		Однак за наслідками перевірки матеріалів кримінального провадження та аналізу пояснень засудженого видно, що останній хоча й не заперечував вчинення злочину, однак не висловив дійсного, відвертого, а не уявного визнання своєї провини, яке б могло свідчити про його щире каяття. Зваживши на характер, тяжкість і конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, в якому ОСОБА_7  формально визнав свою вину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, однак урахувавши дані про особу засудженого, зокрема ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, та наявність інших обставин, що пом`якшують покарання, правильно визначили йому покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини статті за вчинене ним кримінальне правопорушення, яке належить відбувати реально.
		З урахуванням наведеного, призначене ОСОБА_7 покарання є таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Факти, на яких акцентує захисник, у цьому конкретному випадку не можуть бути беззаперечною підставою для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Покарання є справедливим, пропорційним та співмірним вчиненому.
		Інших переконливих аргументів щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність чи явну несправедливість призначеного ОСОБА_7 покарання внаслідок суворості, які би за своїми якісно-кількісними характеристиками превалювали над індивідуальною тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, тим самим нівелюючи його суспільну небезпеку, і ставили під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо міри покарання та порядку його відбування, захисник у касаційній скарзі не навів.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, також не встановлено.
		Отже, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Вирок Октябрського районного суду міста Полтави від 29 березня 2024 року й ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                          ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...