Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/42511/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано судом: 25.03.2025. Зареєстровано: 26.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2025.

Результат оскарження 08.05.2025 П'ятий апеляційний адміністративний суд: скасовано ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/660/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 320/42511/24 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 березня 2025 року м.Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі №320/42511/24 за позовом Громадської організації «Центр захисту інвалідів» до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та бездіяльності, -
		ВСТАНОВИВ:
		07.09.2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Громадської організації «Центр захисту інвалідів» до Офісу Генерального прокурора, в якій позивач просить суд:
		- визнати протиправними дії та бездіяльність Офісу Генерального прокурора, що полягали у відмові в особистому прийомі представника Громадської організації «Центр захисту інвалідів» адвоката В.Г. Поляновського заступником Генерального прокурора України І.В. Мустецею на підставі клопотань від 02.05.2024 р. і 03.05.2024 р. та скарг від 11.06.2024 р. і 13.06.2024 р.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 адміністративну справу № 320/42511/24 передано за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.
		07 січня 2025 року адміністративна справа №320/42511/24 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою суду від 10.01.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви з урахуванням вищевикладеного суддею, а також, визначеної суддею інформації.
		Ухвалою від 28.01.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву Громадської організації «Центр захисту інвалідів», відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України.
		Ухвалою від 17.03.2025 суд залишив без задоволення клопотання представника позивача про розгляд адміністративної справи №320/42511/24 за правилами загального позовного провадження (вх.№ ЕС14927/25 від 18.02.2025).
		13 лютого 2025 року від представника Офісу Генерального прокурора надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. (вх.№ ЕС13856/25).
		Зазначене клопотання мотивовано тим, що позивачем оспорюються питання неналежного досудового розслідування та правомірності дій у кримінальних провадженнях, досудове розслідування в якому триває.
		Так, представник відповідача зазначив, що прокурорами Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора, зокрема відділу 09/2/1, здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12021162510000384 від 31.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185, ч. 2, 4 ст. 190, ч. 3 ст. 206-2, ч. 2 ст. 357, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 361, ч. 3 ст. 365-2, ч. 3 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК України. Зазначеним Департаментом здійснювався розгляд клопотань представника Громадської організації «Центр захисту інвалідів» Поляновського В.Г. від 02.05.2024 і 03.05.2024 та скарг від 11.06.2024 і 13.06.2024.
		Як вказує представник відповідача, клопотання від 02.05.2024 і 03.05.2024 та скарги від 11.06.2024 і 13.06.2024 позивача стосувалися питань досудового розслідування у кримінальних провадженнях №12021162510000384 від 31.03.2021, № 12023000000000222 від 07.02.2023, а саме: скасування постанов прокурорів та об`єднання матеріалів досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, а також щодо особистого прийому. Як вбачається зі змісту поданих представником позивача до Офісу Генерального прокурора клопотань та скарг, такі були подані в порядку ст. 36, 220 КПК України в межах кримінального провадження № 12021162510000384 від 31.03.2021.
		Представник відповідача, з покликанням на ст.12 Закону України «Про звернення громадян», зауважив, що дія цього Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінальним процесуальним законодавством, яким передбачено судовий порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого і процесуального керівника у кримінальному провадженні.
		18 лютого 20245 року від представника позивача надійшли заперечення проти клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
		Так, представник позивача зазначає, що відповідач нахабно спотворює предмет позову у цій справі та неприховано підміняє поняття.
		Як вказує представник позивача, саме з метою перешкоджання таким інсинуаціям та перекрученням з боку недобросовісних чиновників ОГП в позовній заяві було окремо акцентовано увагу суду, що предметом оскарження є грубе порушення відповідачем встановленого порядку здійснення особистого прийому громадян керівництвом Офісу Генерального прокурора - Генеральним прокурором та його заступниками, порушення ними права позивача на особистий прийом у Генерального прокурора та його заступника І.В. Мустеци.
		За твердженням представника позивача, обов`язок керівництва Офісу Генерального прокурора здійснювати особистий прийом закріплений у ст. 40 Конституції України, ст. 5, 22 Закону України «Про звернення громадян». Отже, всупереч твердженням відповідача, вимоги позивача ніяким чином не пов`язані безпосередньо з кримінальним процесом. Більше того  вони не пов`язані навіть із сутністю питань, загострених в клопотаннях позивача від 02.05.2024 і 03.05.2024 та його скаргах від 11.06.2024 і 13.06.2024, а саме: з вимогами до І.В. Мустеци реалізувати його повноваження зі скасування постанов прокурорів нижчого рівня, передбачені ч. 6 ст. 36 КПК України.
		Представник позивача зауважив, що права адвоката встановлені п.5, 6 ч.1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012, згідно з якими адвокат під час здійснення адвокатської діяльності має право вчиняти будь-які дії, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема: 
		доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 
		бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг. 
		Як вже зазначалось в позові, питання проведення особистого прийому керівництвом Офісу Генерального прокурора не охоплюються жодною з вичерпних підстав для звернення до слідчого судді, передбачених ст. 303 КПК України.
		Частина вимог позивача стосувалась питань додержання прокурорами службової дисципліни, що також не є предметом оскарження слідчому судді. А у ч. 2 цієї статті чітко вказано, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора взагалі не розглядаються під час досудового розслідування.
		Отже, як вважає представник позивача, позивач у цій справі наразі не має жодного інструменту ефективного судового захисту від свавілля відповідача саме в межах кримінального процесу. Законодавець не передбачив в КПК України способів реагування на описані порушення прав особи.
		На думку представника позивача, оскільки КПК України не встановлений інший порядок судового провадження в ситуації, описаній вище, і відповідний захист порушених прав позивача в межах кримінального процесу неможливий, виключення, передбачене згаданими нормами КАС України, не застосовується, а спір підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства як публічно-правовий спір за участі суб`єкта владних повноважень  відповідача
		Відтак, як вважає представник позивача, завідомо безпідставними є:
		посилання відповідача на ст. 12 закону «Про звернення громадян»; 
		нагромадження відповідачем великої кількості посилань на норми кримінального процесуального законодавства та відповідну судову практику, які жодним чином не торкаються питань особистого прийому керівництвом ОГП, не врегульовують та не роз`яснюють їх. Основна мета таких посилань відповідача  за рахунок їхньої кількості розмити фокус уваги адміністративного суду та відволікти його від справжнього предмету позову (див. вище), в сподіванні на незнання нюансів кримінального процесу. 
		З огляду на вищенаведене, представник позивача вважає клопотання відповідача про закриття провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України безпідставним та маніпулятивним, внаслідок чого воно підлягає відхиленню.
		Розглянувши клопотання представника Офісу Генерального прокурора про закриття провадження у справі, суд зазначає таке.
		Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:
		хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
		хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
		хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Проте, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (п.2 ч.2 ст.19 КАС України).
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Водночас, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
		Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
		Питання юрисдикційної підсудності справ неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 29 лютого 2024 року у справі №580/4531/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що предметна юрисдикція  це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		У контексті викладеного слід зазначити, що згідно усталеної позиції Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Предметом розгляду цієї адміністративної справи є дії та бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо відмови в особистому прийомі представника Громадської організації «Центр захисту інвалідів» адвоката В.Г. Поляновського заступником Генерального прокурора України І.В. Мустецею на підставі клопотань від 02.05.2024 р. і 03.05.2024 р. та скарг від 11.06.2024 р. і 13.06.2024 р.
		Водночас, предметом скарги представника позивача від 13.06.2024 є, на думку представника позивача, перевищення повноважень заступником начальника відділу Офісу Генерального прокурора Віталієм Кордуняном під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №12021132510000384. Зазначена скарга подана представником позивача на підставі ст.36, 56, 220 КПК України.
		Відповідно до клопотання представника позивача від 02.05.2024 про скасування постанов прокурорів та об`єднання матеріалів досудових розслідувань, представник позивача при подання клопотання, керувався ст.36, 56, 217, 220 КПК України. Клопотання стосується здійснення процесуальних дій у кримінальних провадженнях №12021162510000384 від 31.03.2021 та №12023000000000222 від 07.02.2023.
		Згідно з ч.4 ст.7 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур.
		Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора (ч.1 ст.8 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VIІ).
		Відповідно до частини першої статті 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
		Згідно зі статтею 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Частиною першою статті 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Частина перша статті 303 КПК України визначає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні.
		Поряд з цим, частина друга статті 303 КПК України передбачає, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 308 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування.
		Прокурор вищого рівня зобов`язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов`язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.
		Отже, порядок подання та розгляду скарги потерпілого у кримінальному провадженні на дії слідчого, дізнавача, прокурора під час досудового розслідування, а також порядок оскарження рішень, прийнятих за результатом розгляду такої скарги, дій чи бездіяльності уповноваженої на розгляд такої скарги особи визначений саме нормами Кримінально-процесуального кодексу України, а тому спори, які виникають у зв`язку з порушенням встановленого порядку розгляду таких скарг підлягають вирішенню за правилами КПК України, який гарантує особі, в тому числі і потерпілому у кримінальному провадженні, право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора чи слідчого.
		Роз`яснення суті кримінального судочинства наведене у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6рп/2001. Відповідно до вказаного рішення кримінальне судочинство це врегульований нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
		Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
		Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №826/2004/18, від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18, від 28 серпня 2019 року у справі №1540/5031/18, а також Верховний Суд у постанові від 16 травня 2024 року у справі №260/137/19, з урахуванням роз`яснення суті кримінального судочинства, наведеного у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6рп/2001, зазначили, що кримінальне судочинство  це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу  підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, установленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
		З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
		Отже, орган дізнання, слідства, прокуратури під час вчинення дій, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а відтак оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
		Зміст позовної заяви дає підстави для висновку, що звернення позивача до суду обумовлено порушенням, на його думку, порядку розгляду його скарг та клопотань, поданих в порядку ст.36, 56, 220 КПК України.
		При цьому, зазначення представником позивача у відповідних скаргах та клопотаннях про необхідність здійснення особистого прийому заступником Генерального прокурора не впливає на характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
		Оскільки оскаржувані позивачем дії та бездіяльність посадових осіб Офісу Генерального прокурора не пов`язані із здійсненням владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, а стосуються виконання процесуальних функцій у рамках кримінальних проваджень №12021162510000384 від 31.03.2021 та №12023000000000222 від 07.02.2023, спір, що виник у цьому випадку, не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		При цьому, суд погоджується з доводами представника відповідача, що, відповідно до ст.12 Закону України «Про звернення громадян», дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінальним процесуальним законодавством.
		З урахуванням викладеного, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені доводи представника позивача про поширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду є необґрунтованими.
		Відповідно до ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		Враховуючи суть спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін у справі, суд доходить висновку, що такий спір не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
		Керуючись ст.238, 239, 243, 256, 295, 297 КАС України, суд
		УХВАЛИВ:
		Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі  задовольнити.
		Закрити провадження у справі №320/42511/24 за позовом Громадської організації «Центр захисту інвалідів» до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та бездіяльності.
		Роз`яснити позивачу, що розгляд цього спору повинен здійснюватися в порядку кримінального судочинства місцевим загальним судом.
		Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
		Ухвала може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. 
		Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
		 
		 
		 
		Суддя Дмитро БАБЕНКО
		 
		 
		 
		 
		 
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...