Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-2330/2006 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.03.2025
Номер судового провадження: 61-9643ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		Справа № 2-2330/2006
		Провадження № 61-9643св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича на ухвалу Одеського апеляційного суду від 03 червня 2024 року в складі колегії суддів Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., Назарової М. В.
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на самочинно реконструйоване і перебудоване нерухоме майно та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2002 року вона придбала виробничі та невиробничі будівлі і споруди, які розташовані на земельній ділянці площею 0,40 га на АДРЕСА_1 (далі - Таїровська селищна рада) за межами населених пунктів.
		13 червня 2002 року у встановленому законом порядку їй було видано державний акт серії ОД № 033909 на вказану земельну ділянку, цільове призначення якої - для комерційного використання.
		26 липня 2005 року рішенням Виконавчого комітету Таїровської селищної ради їй надано дозвіл на проведення реконструкції будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 0,40 га на АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів).
		Цього ж року вона без затвердженого проєкту та дозволу державної архітектурно-будівельної інспекції самочинно реконструювала та побудувала адміністративний будинок літ. «В-3», оглядові ями літ. «в», «в1», «в2», «в3», «в4», «в5», «в6», котельню літ. «В-1», станцію технічного обслуговування (далі - СТО) літ. «Г», котельню літ. «Г-1», оглядові ями літ. «г», «г1», «г2», «г3», «г4», будинок охорони літ. «Д».
		Оскільки зазначені будівлі і споруди вважаються побудованими та реконструйованими самочинно, то вона позбавлена можливості оформити право власності на них.
		Просила визнати за нею право власності на самочинно побудоване та реконструйоване нерухоме майно у вигляді виробничих і невиробничих будівель та споруд.
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій
		22 вересня 2006 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області позов задоволено.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудоване та реконструйоване нею нерухоме майно у вигляді виробничих і невиробничих будівель, позначених на плані: літ. «В-3» - адміністративний будинок; літ. «В-1» - котельня; літ. «в», «в1», «в2», «в3», «в4», «в5», «в6» - оглядові ями; літ. «Г» - СТО; літ. «Г1» - котельня; літ. «г», «г1», «г2», «г3», «г4» - оглядові ями; літ. «Д» - будинок охорони, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів).
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомості, водночас позивачка здійснила реконструкцію будівель і споруд без порушень прав інших осіб та з дотриманням чинних будівельних норм і правил. 
		Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.
		14 березня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що земельна ділянка, на якій позивач здійснила реконструкцію будівель, станом на час розгляду справи вже була включена до меж міста Одеси, тому суд першої інстанції фактично вирішив питання про права та законні інтереси територіальної громади міста Одеси, не залучивши до участі в справі Одеську міську раду, що призвело до порушення її прав. 
		Враховуючи те, що оскаржуваним рішенням узаконено самовільне будівництво на земельній ділянці, частина якої перебуває у власності територіальної громади м. Одеси, що є порушенням інтересів держави, Київська окружна прокуратура м. Одеси правомірно звернулася до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Одеської міської ради. 
		24 квітня 2024 року постановою Верховного Суду задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
		Суд касаційної інстанції керувався тим, що апеляційний суд не звернув уваги те, що до структури відповідної обласної прокуратури входять окружні прокуратури, розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що належить до територіальної юрисдикції такої обласної прокуратури, та не перевірив належним чином доводів Київської окружної прокуратури м. Одеси про поважність причин пропуску строку (більше 16 років) на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а також не спростував достатньою мірою наданих до відкриття апеляційного провадження в цій справі ОСОБА_2 заперечень щодо відсутності підстав для такого поновлення строку.
		Колегія суддів звернула увагу на те, що в цій справі Київська окружна прокуратура м. Одеси отримала копію рішення суду першої інстанції 17 січня 2022 року, Одеській міській раді стало відомо про наявність такого рішення 05 квітня 2022 року, однак і з цього часу апеляційну скаргу подано лише 14 липня 2022 року, тобто з пропуском строку, встановленого нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		03 червня 2024 року ухвалою Одеського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року.
		Апеляційний суд керувався тим, що Одеській обласній прокуратурі, до структури якої входить Київська окружна прокуратура міста Одеси, з січня 2017 року було достеменно відомо щодо розташування належної позивачці земельної ділянки в територіальних межах м. Одеси, про що свідчить зміст наведеного листа Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17, на підставі якого у 2017 році проводилися перевірки щодо дотримання позивачкою норм містобудування за адресою: АДРЕСА_1 .
		Крім того, копію оскаржуваного рішення суду від 22 вересня 2006 року Київська окружна прокуратура м. Одеси отримала 17 січня 2022 року, Одеській міській раді стало відомо про наявність такого рішення 05 квітня 2022 року, апеляційну скаргу подано лише 14 липня 2022 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого статтею 354 ЦПК України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		03 липня 2024 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури Ракович М. М. засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 03 червня 2024 року, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що оскаржувана ухвала позбавляє державу в особі уповноваженого органу права на доступ до правосуддя та справедливий суд.
		Оскаржуваною ухвалою суд апеляційної інстанції всупереч Конституції України, гарантій, закріплених у статті 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), статей 2, 12, 17 ЦПК України фактично вчинив обмеження у використанні процесуальних прав заявника на оскарження незаконного рішення суду першої інстанції, яким визнано право приватної власності на об`єкти самочинного будівництва, зведені за рахунок земель територіальної громади м. Одеси, яку не повідомлено про розгляд справи та не залучено до участі в ній.
		Вважає такий підхід виявом надмірного формалізму, що обмежує доступ до суду.
		Судом не враховано об`єктивних обставин, що склалися у зв`язку з повномасштабним вторгненням країни-агресора та введенням воєнного стану на всій території України.
		Вказує на недоречність посилання на лист прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17 як на підтвердження обізнаності прокуратури про наявність судового рішення. У вказаному листі прокуратурою наголошено на необхідності проведення перевірки в сфері містобудівної діяльності у зв`язку з можливими ознаками самочинного будівництва на АДРЕСА_1 .
		Доводи інших учасників справи
		У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із запереченнями, в яких просила відмовити у відкритті касаційного провадження з тих підстав, що доводам касаційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Ракович М. М. надано оцінку в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в цій справі.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
		Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності») (постанови Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23), Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 листопада 2023 року в cправі № 910/5786/22).
		У рішенні від 19 лютого 2009 року в справі «Христов проти України», заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі «Брумареску проти Румунії»).
		Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).
		Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
		Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має керуватися тим, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише в тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
		Як зазначено в пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України, ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
		Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
		Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).
		ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
		Встановлення строків звернення до суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
		Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
		Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22), від 14  лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження                        № 61-16754св23).
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) погодилася з висновком Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.
		Із матеріалів справи вбачається, що 22 вересня 2006 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області позов ОСОБА_1 задоволено.
		Не погодившись з рішенням суду, 14 липня 2022 року, тобто майже через 15 років після набрання рішенням законної сили, Київська окружна прокуратура м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернулася з апеляційною скаргою.
		Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
		Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
		В апеляційній скарзі прокуратура просила поновити їй строк на апеляційне оскарження судового рішення, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради, оскільки земельна ділянка, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомості, входила до меж м. Одеси.
		11 серпня 2022 року ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради було залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме заявнику необхідно було навести інші поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження.
		На виконання вимог вказаної ухвали Київська окружна прокуратура м. Одеси 17 серпня 2022 року подала заяву про усунення недоліків, у якій посилалася на те, що про наявність рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, яке відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень, прокуратурі стало відомо лише в процесі здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням в кримінальному провадженні № 42021163010000116 від 30 грудня 2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. 
		Ознайомлення прокуратурою 14 січня 2022 року з матеріалами цивільної справи не було достатнім для встановлення наявності підстав для представництва, оскільки необхідно було з`ясувати, в межах якої адміністративно-територіальної одиниці розташовані об`єкти самочинного будівництва, на які рішенням суду першої інстанції визнано право власності за ОСОБА_1 . 
		Лише після отримання 14 липня 2022 року листа Таїровської селищної ради про відсутність інформації щодо перебування спірної земельної ділянки в її адміністративних межах станом на 2006 рік, прокуратура встановила, що Таїровська селищна рада є неналежним відповідачем у цій справі, а оскаржуваним судовим рішенням фактично вирішено питання про права та законні інтереси Одеської міської ради.
		Вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, наведені в заяві Київської окружної прокуратури м. Одеси, апеляційний суд обґрунтовано визнав неповажними, з огляду на таке.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Згідно з частиною першою статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон       № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (статті 18-1 Закону № 280/97-ВР»).
		За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.
		Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статті 185 цього Кодексу.
		Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ошарін Д. С. надав суду апеляційної інстанції заперечення на клопотання Київської окружної прокуратури м. Одеси про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 вересня 2006 року, в яких, серед іншого, зазначив, що Київська окружна прокуратура м. Одеси входить до структури Одеської обласної прокуратури, тоді як листом Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17 підтверджується факт обізнаності органів прокуратури в січні 2017 року як щодо проведення будівельних робіт на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , так і щодо існування рішення суду першої інстанції.
		У листі Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17, адресованому начальнику Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК ОМР), вказано, що прокуратура області опрацювала стан дотримання норм містобудівного та іншого законодавства України на території м. Одеси та встановила, що за адресою: АДРЕСА_1 проводяться будівельні роботи. Місцем проведення вказаних робіт є земельна ділянка, яка відповідно до державного акта на право власності на землю від 13 червня 2002 року серії ОД № 033909 належить ОСОБА_1 .
		Також прокуратура встановила, що 23 травня 2014 року УДАБК ОМР видало містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № НОМЕР_1 щодо будівництва СТО з офісними приміщеннями. Замовником вказаних умов та обмежень є ОСОБА_1 . Згідно з інформацією УДАБК ОМР та Департаменту ДАБК ОМР відомості щодо наявності дозвільних документів на проведення будівельних робіт відсутні, декларації про початок підготовчих робіт, про початок виконавчих робіт, про готовність об`єктів до експлуатації не реєструвалися.
		Отже, вказане будівництво може мати самочинний характер, а тому виникла необхідність у проведенні перевірки дотримання норм містобудівного та іншого законодавства України. Враховуючи викладені обставини, наявність в УДАБК ОМР повноважень на вжиття заходів щодо усунення можливих порушень вимог містобудівного законодавства, прокуратура повідомила про викладені факти задля вжиття відповідних заходів реагування. Інформацію про результати розгляду цього листа з наданням копій відповідних документів щодо вжиття заходів реагування на усунення порушень вимог містобудівного законодавства надати в прокуратуру області в найкоротший термін.
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 7 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
		Згідно з частиною другою статті 17 Закону № 1697-VII керівник обласної прокуратури має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов`язковими до виконання першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної обласної прокуратури та керівниками окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
		Апеляційний суд обґрунтовано вважав доводи заявника такими, що не можуть бути визнані судом поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки Одеській обласній прокуратурі, до структури якої входить Київська окружна прокуратура м. Одеси, з січня 2017 року було достеменно відомо щодо розташування належної позивачу земельної ділянки у територіальних межах м. Одеси, про що свідчить зміст наведеного вище листа Прокуратури Одеської області від 17 січня 2017 року № 05/1-223вих-17. 
		Водночас на підставі цього листа (звернення) прокуратури до УДАБК ОМР, основним завданням якого є здійснення на території м. Одеси державного архітектурно-будівельного контролю, проводило в 2017 році перевірки щодо дотримання позивачем норм містобудування за адресою: АДРЕСА_1 .
		Встановлено, що копію оскаржуваного рішення суду від 22 вересня 2006 року Київська окружна прокуратура м. Одеси отримала 17 січня 2022 року, Одеській міській раді стало відомо про наявність такого рішення 05 квітня 2022 року, однак і з цього часу апеляційну скаргу подано лише 14 липня 2022 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого статтею 354 ЦПК України.
		Ураховуючи викладене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, передбаченого статтею 354 ЦПК України.
		Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
		Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича залишити без задоволення.
		Ухвалу Одеського апеляційного суду від 03 червня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:О. М. Ситнік     В. М. Ігнатенко      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...