Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/12283/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне легке тілесне ушкодження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2025.
Дата набрання законної сили: 25.03.2025
Номер судового провадження: 51-5554км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021105020003471

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 753/12283/22
		провадження № 51 - 5554 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		засудженого                                                          ОСОБА_6 ,
		його захисника                                                     адвоката ОСОБА_7 ,
		потерпілої                                                               ОСОБА_8 ,
		її представника                                                     адвоката ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
		до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021105020003471
		від 20 жовтня 2021 року, щодо
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ставниця Летичівського району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого
		за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ст. 125 ч. 1 КК України,
		за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня
		2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року  ОСОБА_6 засуджено за ст. 125 ч. 1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто
		на її користь з ОСОБА_6 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 6 700 грн за проведення соціально-психологічного дослідження та 20 000 грн витрат на правничу допомогу.
		Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
		16 жовтня 2021 року о 18 годині 53 хвилини ОСОБА_6 біля під`їзду будинку 
		АДРЕСА_1 під час словесного конфлікту, який виник на ґрунті неприязних відносин, наніс ОСОБА_8 декілька ударів кулаком в тулуб
		та по рукам, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення.
		В порядку ст. 404 ч. 2 КПК України вирок місцевого суду змінено в частині призначення покарання, пом`якшено його та призначено ОСОБА_6 за ст. 125 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, а в решті вирок залишено
		без зміни.
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційних скаргах захисник ОСОБА_7 та засуджений  ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Захисник вважає, що вину ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не доведено, а судові рішення обґрунтовані недопустимими доказами, зокрема відеозаписами невідомого походження, недостовірними показаннями потерпілої, яка спровокувала ОСОБА_6 на вчинення кримінального правопорушення. Зазначає, що у справі не встановлено причинно-наслідкового зв`язку, механізму спричинення потерпілій тілесних ушкоджень тощо.
		Вказує, що під час досудового розслідування порушено право ОСОБА_6 на захист через необґрунтовану відмову в допуску до кримінального провадження захисника ОСОБА_7 , судом першої інстанції безпідставно залишено без задоволення клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору,
		а в резолютивній частині вироку відсутнє рішення за цивільним позовом потерпілої на суму 5 399 грн.
		Також захисник зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу на допущені місцевим судом порушення, необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів та не вмотивував свого рішення.
		Звертає увагу на відсутність в матеріалах кримінального провадження аудіозаписів судових засідань місцевого суду від 11 та 23 січня 2023 року і судового засідання апеляційного суду від 06 червня 2024 року, що відповідно до ст. 412 ч. 2 п. 7
		КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону,
		у зв`язку із чим ухвалені судами рішення підлягають скасуванню.
		Доводи касаційної скарги засудженого за змістом аналогічні вищенаведеним доводам касаційної скарги захисника. Крім наведеного, ОСОБА_6 також вказує,
		що через відсутність аудіозаписів судових засідань місцевого суду не підтверджено факту долучення до справи доручення прокуроравід 12 жовтня 2022 року, яке він надав дізнавачу ОСОБА_10 , про вручення стороні захисту копій матеріалів дізнання та обвинувального акту з реєстром, наслідком чого є визнання усіх зібраних доказів недопустимими.
		Також засуджений вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутній технічний носій, на якому зафіксоване судове засідання місцевого суду від 27 квітня 2023 року.
		Заперечень на касаційні скарги захисника та засудженого від учасників судового провадження не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник і засуджений в судовому засіданні підтримали касаційні скарги, вважали
		їх обґрунтованими та просили задовольнити.
		В судовому засіданні потерпіла, її представник та прокурор вважали касаційні скарги необґрунтованими і просили залишити їх без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
		та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
		про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
		та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
		та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 433 ч. 1,
		ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.
		Вирішуючи питання щодо доведеності вини  ОСОБА_6 за пред`явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту щодо невинуватості  ОСОБА_6 та проведення дізнання з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості  ОСОБА_6 у вчиненні проступку, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України, послався на такі докази.
		В суді обвинувачений ОСОБА_6  вину не визнав, зазначивши, що тілесних ушкоджень потерпілій він не наносив, однак підтвердив, що в день подій на вулиці між ним
		та потерпілою стався конфлікт, в ході якого він вибив з рук останньої телефон,
		та вважав дії потерпілої провокацією.
		Потерпіла ОСОБА_8 показала суду про обставини конфлікту з ОСОБА_6 ,
		під час якого останній бив її, нецензурно висловлювався на її адресу, топтав
		її телефон, кричав та погрожував їй. В подальшому вона з чоловіком отримала
		у голови ОСББ записи камер відеоспостереження, на які було зафіксовані обставини її побиття ОСОБА_6 . Також зазначила, що цьому конфлікту передувала її розмова з сусідкою, яка проживає з ОСОБА_6 , з приводу гавкоту чиєїсь собаки вночі.
		Свідок ОСОБА_11 , голова ОСББ будинку, де проживали засуджений
		та потерпіла, надав суду показання про обставини звернення до нього ОСОБА_8 із заявою щодо отримання відеозаписів з камер відеоспостереження будинку, біля якого мала місце подія 16 жовтня 2021 року.
		Свідок ОСОБА_12 , чоловік потерпілої, показав суду про обставини отримання доступу та копіювання записів камер відеоспостереження, на яких зафіксований конфлікт його дружини і ОСОБА_6 , а також щодо подальшої передачі вказаних відеозаписів дізнавачу. Свідок також повідомив, що відеокамери будинку здійснюють записи похвилинно.
		Свідок ОСОБА_13 надала суду показання про її розмову з ОСОБА_8 у день подій, в ході якої остання кричала на неї та погрожувала. Про цю розмову вона розповіла ОСОБА_6 , після чого він вийшов, бо дуже цим перейнявся. Повернувшись додому,  ОСОБА_6 сказав, що ОСОБА_8 знімала його на телефон, а тому він вибив його в неї з рук.
		Відповідно до протоколу перегляду відеозапису від 01 листопада 2021 року було переглянуто надані потерпілою ОСОБА_8 відеозаписи з камери відеоспостереження на під`їзді будинку АДРЕСА_1 , згідно з якими 16 жовтня 2021 року о 18 годині 53 хвилини в полі зору з`являються жінка та чоловік з відповідними зовнішнім виглядом і прикметами. Між ними відбувається розмова, під час якої чоловік штовхає жінку і, тримаючи її за рукав, наносить удар в живіт. Потім чоловік декілька раз штовхає жінку, замахується правою рукою, після чого ногою відштовхує мобільний телефон в сторону клумби
		та зникає з поля зору. Через декілька секунд чоловік повертається і після короткої розмови повторно штовхає жінку та зникає в стороні.
		Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 18 листопада 2021 року
		№ 042-1622-2021 встановлено локалізацію, характер, ступінь тяжкості, час
		та механізм утворення виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
		у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
		до обґрунтованого висновку про вчинення  ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 125 ч. 1
		КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		При цьому суд першої інстанції ретельно перевірив і спростував доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 діяв в стані сильного душевного хвилювання.
		Місцевий суд врахував, що перебування особи під впливом сильного душевного хвилювання передбачає, що у такої особи до початку вчинення кримінального правопорушення раптово виник стан фізіологічного афекту, який був зумовлений систематичністю певних дій потерпілої особи, що мають багаторазовий характер. Зазначений стан, як емоційний процес, характеризується своєю раптовістю, неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.
		Натомість, у ході судового розгляду не було встановлено даних, які б вказували
		на перебування ОСОБА_6 на час вчинення кримінального правопорушення у стані сильного душевного хвилювання. Дослідивши показання потерпілої, свідка
		ОСОБА_13 , відеозаписи обставин проступку, суд першої інстанції дійшов висновку, що інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення він вчинив не одразу,
		а через деякий час після спілкування потерпілої з ОСОБА_13 . При цьому суд врахував, що сама поведінка потерпілої не була проявом жорстокої поведінки,
		не мала систематичного характеру, не могла викликати стан сильного душевного хвилювання, і це вказує на малозначність приводу, через який ОСОБА_6 наніс потерпілій тілесні ушкодження.
		Також предметом перевірки у місцевому суді були доводи сторони захисту щодо порушення вимог кримінального процесуального під час дізнання, які суд також визнав необґрунтованими.
		Зокрема суд першої інстанції визнав необґрунтованим доводи сторони захисту
		про неконкретність та неповноту зазначення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального провадження, оскільки обвинувачення викладено конкретно та зрозуміло. З огляду на це, у задоволенні клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта прокурору було відмовлено.
		Усупереч доводам засудженого в касаційній скарзі, доручення прокурора Дарницької окружної прокуратури дізнавачу ОСОБА_10 від 12 жовтня
		2022 року вручити стороні захисту копії матеріалів дізнання та обвинувального акту з реєстром матеріалів досудового розслідування було долучене до обвинувального акту, разом з яким надійшло до Дарницького районного суду м. Києва 13 жовтня 2022 року (т. 1 а.к.п. 15, 16). Посилання на вказане доручення відображене у вироку суду (т. 4, а.к.п. 79), а тому доводи засудженого про необхідність визнання недопустимими всіх доказів через відсутність вказаного доручення
		є безпідставними.
		Що стосується обставин долучення до матеріалів кримінального провадження диску з відеозаписами з камер спостереження на будинку АДРЕСА_1, то місцевий суд встановив, що потерпіла, реалізуючи передбачене ст. 56 ч. 1 п. 3 КПК України  право, в ході проведення дізнання надала вказаний доказ дізнавачу Дарницького УП ГУ НП в м. Києві (т. 1 а.к.п. 189). Даних про те, що вказаний доказ отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,
		або ж здобутий завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав
		та свобод людини, суд першої інстанції не встановив. При цьому доводи захисту щодо відсутності безперервного запису подій суд визнав надуманими. Крім того,
		в судових засіданнях було відтворено відеозапис, наданий стороною захисту
		на флеш-накопичувачі, отриманим свідком ОСОБА_13 , та за згодою учасників судового провадження відтворено всі наявні відеозаписи і цьому надана відповідна оцінка.
		Врахував місцевий суд і те, що камера відеоспостереження здійснювала запис
		зі стоп-кадром щохвилини, тому судом досліджувалися не один, а декілька відеозаписів з однієї камери загальною тривалістю 3 хвилини, на яких зафіксовано обставини кримінального правопорушення. З огляду на це суд першої інстанції розглянув клопотання сторони захисту про призначення та проведення експертизи відеозаписів, відмовив у його задоволенні клопотання сторони, вмотивувавши своє рішення щодо такої відмови.
		Доводи сторони захисту про порушення права ОСОБА_6 на захист під час дізнання необґрунтовані.
		Так, ОСОБА_6 відповідно до реєстру матеріалів кримінального провадження
		08 листопада 2021 року в кримінальному провадженні було повідомлено
		про підозру, допитано його як підозрюваного, роз`яснено положення КПК України щодо здійснення кримінального провадження на підставі угоди та у спрощеному провадженні (т. 1, а.к.п. 8, 11). Станом на цей час адвокат ОСОБА_7 
		інтересів ОСОБА_6 в кримінальному провадженні не представляв.
		Постановою дізнавача ВД Дарницького УП ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_14 від 26 листопада 2021 року, після відмови адвокату
		ОСОБА_7 у задоволенні ряду його клопотань від 13 та 19 листопада 2021 року, його відсторонено від кримінального провадження № 12021105020003471, оскільки відомості щодо ОСОБА_7 були відсутні в Єдиному реєстрі адвокатів України
		(т. 2, а.к.п. 75-76).
		Постановою дізнавача ОСОБА_14 від 04 лютого 2022 року захиснику ОСОБА_7 відмовлено в задоволенні клопотання про ознайомлення
		з матеріалами кримінального провадження від 28 січня 2022 року, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 280 КПК України було зупинене (т. 2, а.к.п. 94-97).
		Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня
		2022 року задоволено скаргу захисника ОСОБА_7 , скасовано вищезазначену постанову дізнавача від 04 лютого 2021 року, зобов`язано відповідальну особу Дарницького УП ГУ Національної поліції у м. Києві надати адвокату ОСОБА_7 матеріали кримінального провадження № 12021105020003471 для ознайомлення
		(т. 2, а.к.п. 110-111). Після цього захисник ОСОБА_7 активно реалізовував своє право на участь у кримінальному провадженні, в тому числі шляхом ознайомлення з його матеріалами, подавав клопотання тощо.
		З огляду на викладене, доводи в касаційних скаргах про те, що вищезазначеною постановою дізнавача від 26 листопада 2021 року ОСОБА_6 було позбавлено права на захист, є необґрунтованими, оскільки ніяких процесуальних дій з ним
		із 09 листопада 2021 року до постановлення ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2022 року у справі не проводилось. Доводів на обґрунтування того, в чому конкретно полягало обмеження або позбавлення права ОСОБА_6 на захист, у касаційних скаргах не зазначено.
		Доводи захисника і засудженого про те, що судом не прийнято рішення за цивільним позовом потерпілої на суму 5 399 грн є безпідставними, оскільки, як убачається
		з резолютивної частини вироку, цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково, визначено суми, які підлягають до стягнення на її користь з ОСОБА_6 , при цьому в мотивувальній частині вироку зазначено, що цивільний позов в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на суму 5 399 грн не підлягає задоволенню
		з наведених у вироку мотивів (т. 4, а.к.п. 82).
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей
		370, 374 КПКУкраїни.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого  ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в них доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які аналогічні доводам касаційних скарг захисника
		та засудженого, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
		Зокрема суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи апеляційних скарг сторони захисту про недопустимість як доказу, записів камер відеоспостереження на будинку АДРЕСА_1, зазначивши, що вказані відеозаписи були зроблені за допомогою камер відеоспостереження, встановлених на будинку, де проживали потерпіла та обвинувачений. Тобто, зазначеними камерами протягом тривалого часу фіксувалась обстановка біля будинку незалежно від того, які події відбувалися чи могли відбуватися поряд з будинком,
		а вказані вище відеозаписи були зроблені не з метою фіксування кримінального правопорушення, тобто подія кримінального правопорушення, поставленого за вину обвинуваченому, була записана випадково.
		На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені відеозаписи мають ознаки ситуативного (випадкового) критерію, визначеного у рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, а тому вони відповідно до зазначеного рішення отримані з належного джерела.
		Апеляційний суд також зазначив, що вказані відеозаписи були надані свідком ОСОБА_11 на прохання потерпілої, які остання в подальшому передала дізнавачу. Як в ході судового, так і під час апеляційного розгляду не встановлено даних про те, що з указаними відеозаписами вчинялись будь-які дії, направлені
		на зміну наявної на них інформації, а тому суд не знайшов підстав для визнання  цього доказу недопустимим. 
		Крім того, за результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції вказав, що відсутність аудіозаписів судових засідань місцевого суду від 11 та 23 січня
		2023 року не впливає на законність і обґрунтованість вироку Дарницького районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року, а тому не встановив підстав для скасування вироку з призначенням нового судового розгляду у зв`язку
		із порушенням судом першої інстанції вимог ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України.
		Редакція ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України, яка діяла станом на час проведення судових засідань Дарницького районного суду м. Києва від 11 та 23 січня 2023 року передбачала, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо
		у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
		В матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_6 наявний технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції,
		а також журнали судових засідань від 11 та 23 січня 2023 року. Аудіозаписи вказаних судових засідань частково відтворюються, однак в іншій частині
		на записах наявні акустичні перешкоди, які ускладнюють аудіосприйняття процесуальних дій.
		Разом з тим, як убачається з журналів вказаних судових засідань, в них зазначено про зміст проведених процесуальних дій, зокрема клопотання та думки/позиції учасників судового провадження щодо поданих клопотань, прийняті судом рішення за результатом їх розгляду тощо (т. 1, а.к.п. 156-157, т. 2, а.к.п. 16-18). В касаційних скаргах захисник та засуджений не заперечують того, що відповідні процесуальні дії були проведені та не зазначають, яким саме чином відсутність аудіозаписів судових засідань від 11 та 23 січня 2023 року перешкодила або могла перешкодити місцевому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Що стосується доводів засудженого про відсутність технічного носія, на якому зафіксоване судове засідання місцевого суду від 27 квітня 2023 року, то з журналу вказаного судового засідання вбачається, що технічна фіксація цього судового засідання здійснювалася за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua. Посилання на файли технічної фіксації, які зберігаються
		у централізованому файловому сховищі, зазначено в журналі судового засідання
		(т. 2, а.к.п. 243-244). Аналогічним способом здійснювалася фіксація в місцевому суді судових засідань від 11 квітня 2023 року, 07 червня 2023 року, 06 та 19 вересня
		2023 року, 16 жовтня 2023 року 04 грудня 2023 року, 23 січня 2024 року, 06 лютого 2024 року, 16 лютого 2024 року, 11 березня 2024 року. Вказані файли технічної фіксації знаходяться у централізованому файловому сховищі, яке використовується підсистемою відеоконференцзв`язку. Відповідно Інструкції щодо роботи
		з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 06 червня 2022 року № 156, пункту 5.8 розділу II після завершення конференції засобами підсистеми відеоконференцзв`язку технічний запис судового засідання автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі, яке використовується підсистемою відеоконференцзв`язку,
		а до матеріалів справи в паперовій формі приєднується роздрукований паперовий примірник протоколу (журналу) судового засідання (п. 4 розділу III Інструкції).
		До того ж, як убачається з матеріалів справи, копії технічних записів зазначених судових засідань захисник ОСОБА_7 отримав на двох CD-дисках згідно поданої ним заяви (т. 4, а.к.п. 94). За таких обставин відсутність в матеріалах кримінального провадження технічного носія із записами вищезазначених судових засідань відповідає вимогам вказаної Інструкції та не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, на що є посилання в касаційних скаргах
		та заяві захисника ОСОБА_7 , поданій до Верховного Суду 18 березня
		2025 року.
		На час розгляду справи в апеляційному суді пункт 7 частини 2 ст. 412 КПК України діяв у такій редакції: судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо
		не виконано вимоги про фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження в суді першої або апеляційної інстанції.
		В матеріалах кримінального провадження наявний технічний носій з аудіо-
		та відеозаписами апеляційного провадження, отже вимоги ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України щодо фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів апеляційним судом не порушено. Перевіркою встановлено, що на аудіозаписі судового засідання від 06 червня 2024 року відсутня звукова доріжка, однак
		є відеозапис та журнал вказаного судового засідання, в якому відображені всі процесуальні дії, зокрема думки учасників судового провадження щодо поданого захисником клопотання про повторне дослідження доказів, позиції з приводу поданих апеляційних скарг тощо. За результатом судового засідання подане захисником клопотання частково задоволено, а розгляд відкладено на іншу дату, для дослідження аудіозаписів судових засідань місцевого суду (т. 4, а.к.п. 184-186).
		Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим
		не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
		Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,
		які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження
		має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
		Апеляційний суд відмовив захиснику в задоволенні вказаного клопотання в іншій частині, оскільки він не обґрунтував, чому відповідні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями, а тому доводи касаційних скарг
		про недотримання апеляційним судом вимог ст. 404 ч. 3 КПК України
		є необґрунтованими. Врахував апеляційний суд і те, що в ході апеляційного розгляду апелянтами були уточнені апеляційні вимоги та підтримані апеляційні скарги виключно у частині скасування вироку з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з наявністю, на їх думку, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, тобто клопотання про повторне дослідження доказів у суді апеляційної інстанції не було підтримане.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 
		та захисника ОСОБА_7 з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим
		та вмотивованим.
		За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту, які є аналогічними доводам касаційних скарг захисника та засудженого, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свої висновки.
		Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам статей 370, 419
		КПК України.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
		не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
		 ОСОБА_6  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1
		КК України, та правильність кваліфікації його дій.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог
		КПК України.
		Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6  цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений
		винний у його вчиненні.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
		для скасування судових рішень, не виявлено.
		За таких обставин, підстав для задоволення касаційних скарг захисника
		та засудженого, скасування судових рішень щодо  ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції за результатом касаційного розгляду
		не встановлено.
		Водночас, ст. 49 ч. 1 п. 1 КК України передбачено, що особа звільняється
		від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
		Санкція ст. 125 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк
		до 200 годин, або виправні роботи на строк до 1 року.
		Засуджений вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення 16 жовтня 2021 року, отже станом на час ухвалення місцевим судом вироку - 11 березня
		2024 року - закінчився передбачений ст. 49 ч. 1 п. 1 КК України дворічний строк давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ст. 125 ч. 1
		КК України.
		Цих обставин суди першої та апеляційної інстанції не з`ясували і не перевірили.
		В судовому засіданні суду касаційної інстанції засуджений ОСОБА_6 заперечував проти звільнення його від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України.
		З огляду на зазначене, відповідно до ст. 49 ч. 1 п. 1 КК України ОСОБА_6 необхідно звільнити від призначеного за ст. 125 ч. 1 КК України покарання, змінивши вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в порядку ст. 433 ч. 2 КК України.
		Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката
		ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		В порядку ст. 433 ч. 2 КК України вирок Дарницького районного суду м. Києва
		від 11 березня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня
		2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.
		На підставі ст. 49 ч. 1 п. 1 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання за ст. 125 ч. 1 КК України.
		У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...