Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/5652/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 27.03.2025. Зареєстровано: 28.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2025.
Дата набрання законної сили: 27.03.2025
Номер судового провадження: К/990/48787/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 березня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 480/5652/24
		адміністративне провадження № К/990/48787/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О.,    суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.»
		до    Сумської міської ради
		про    визнання протиправним та скасування рішення,
		за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.»
		на ухвалу    Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (прийняту суддею-доповідачем Гелетою С.М.) та    постанову    Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (ухвалену у складі колегії: головуючого судді П`янової Я.В., суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.),
		У С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» (далі - позивач, скаржник, ТОВ «С.В.В.») звернулося до суду з позовом до Сумської міської ради (далі також - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Сумської міської ради від 22 травня 2024 року №4794-МР.
		2.          На обґрунтування позовної заяви ТОВ «С.В.В.» вказує, що рішення відповідача від 22 травня 2024 року № 4794-МР є незаконним. При цьому позивач посилається на те, що спірні правовідносини між сторонами спору виникли внаслідок застосування відповідачем адміністративної процедури відповідно Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року №2073-IX    (далі - Закон №2073-IX), згідно статтею 4 якого визначено принципи адміністративної процедури, дотримання яких є обов`язковим з боку відповідача. Зазначає, що відповідач не сприяв залученню позивача до участі в адміністративному провадженні, не надав можливості подання пояснень з питань, що є предметом адміністративного провадження, подання доказів, що стосуються обставин справи, не проінформував про дату, час і місце слухання у справі, що в цілому свідчить про неправомірну поведінку відповідача під час проведення адміністративної процедури.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3.          Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої    статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України    (далі -    КАС України).
		4.          Закриваючи провадження у справі,  суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що позовні вимоги позивача спрямовані фактично на усунення перешкод у реалізації свого права на користування земельною ділянкою, оскаржуване рішення стосується майнових прав та інтересів позивача, а тому спір у цій справі не є публічно-правовим та з урахуванням суб`єктного складу має бути вирішений за правилами господарського судочинства.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		5.          Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ТОВ "С.В.В." звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу    Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року та    постанову    Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		6.          На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з порушенням положень пункту 1 частини першої    статті 238 КАС України, оскільки не враховано тієї обставини, що рішення Сумської міської ради від 22 травня 2024 року №4794-МР прийнято в межах процедури адміністративного провадження, передбаченої    Законом №2073-IX, у зв`язку із чим суди дійшли помилкових висновків про те, що оскарження законності рішення Сумської міської ради від 22 травня 2024 року №4794-МР з підстав невиконання відповідачем вимог    Закону №2073-IX    та недотримання у зв`язку з цим прав позивача може бути оскаржено виключно в господарському процесі.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		7.          Касаційна скарга надійшла до Суду 17 грудня 2024 року.
		8.          Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі №480/5652/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
		9.          Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 27 березня 2025 року.
		10.          При розгляді цієї справи в касаційному порядку іншими учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Позиція інших учасників справи
		11.          Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що згідно довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, ухвалу Верховного Суду отримано відповідачем 26 грудня 2024 року о 21:35. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
		12.          Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		13.          Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		14.          Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		15.          Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		16.          Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
		17.          Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		18.          Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		19.          В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
		20.          Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
		21.          На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). 
		22.          Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист. При цьому адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
		23.          Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема у постановах від 1 лютого 2022 року у справі № 640/18584/20 та від 16 листопада 2022 року у справі № 320/8650/20.
		24.          У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
		25.          Згідно з висновками Конституційного Суду України, що викладені в Рішенні від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
		26.          Таким чином, конституційне право на звернення до суду кореспондується з обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, невіднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		27.          Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		28.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		29.          Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
		30.          Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
		хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
		хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
		хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		31.          Отже, за змістом вказаних статей на розгляд адміністративного суду може бути передано спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
		32.          Водночас обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
		33.          Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		34.          При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:
		однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;
		спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;
		перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
		35.          Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		36.          Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Сумської міської ради від 22 травня 2024 року №4794-МР.
		37.          Таким чином, предметом спору у цій справі є перевірка правомірності, оцінка обґрунтованості та законності адміністративного акта Сумської міської ради, викладеного у формі рішення №4794-МР від 22 травня 2024 року 
		38.          Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що спір, який виник у справі, не є публічно-правовим, оскільки між сторонами існує спір щодо права на земельну ділянку. Вказане суди попередніх інстанцій мотивували тим, що з моменту укладення договору оренди земельної ділянки адміністративні відносини між землекористувачем і органом місцевого самоврядування припиняються і виникають договірні відносини, які не притаманні адміністративним правовідносинам.
		39.          Разом з тим, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо приватноправового характеру спору, оскільки, незважаючи на наявність попередніх договірних відносин між сторонами, предметом спору є адміністративний акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, ухвалений в межах його дискреції такого суб?єкта та спеціальної адміністративної процедури відповідно до положень Закону №2073-IX. Важливо підкреслити, що позивач не оспорює умови раніше укладеного (чинного) договору, а наголошує саме на порушенні органом місцевого самоврядування визначених законом процедурних правил прийняття адміністративного акта (рішення) щодо розгляду заяви, поданої позивачем. Відтак, це свідчить про необхідність перевірки такого акта саме адміністративним судом на предмет на дотримання відповідачем законодавства під час ухвалення адміністративного акта.
		40.          Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «С.В.В.» та Сумською міською радою 21 червня 2004 року було укладено договір оренди земельної ділянки. 
		41.          22 березня 2024 року ТОВ «С.В.В.» звернулося до Сумської міської ради в порядку адміністративного провадження із заявою про поновлення договору.
		42.          Згідно протоколу №    82 від 30 квітня 2024 року на засіданні постійної комісії з питань архітектури, містобудування, регулювання земельних відносин, природокористування та екології Сумської міської ради розглянуто подану ТОВ «С.В.В.» заяву та, зокрема зафіксовано недотримання заявником абзацу другого статті 24 Закону України «Про оренду землі», пунктів а) та б) частини першої статті 96 Земельного кодексу України, абзацу десятого статті 35 Закону України «Про охорону земель» та статті 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		43.          Враховуючи зазначене, в межах ініційованої ТОВ «С.В.В.» адміністративної процедури, Сумська міська рада у межах реалізації владних повноважень рішенням від 22 травня 2024 року №4794-МР відмовила ТОВ «С.В.В.» у задоволенні поданої ним заяви. При цьому у пункті 3 зазначеного рішення відповідач вказав на можливості його оскарження в порядку, передбаченому Розділом VI Закону №2073-IX протягом тридцяти календарних днів з дня доведення його до відома особи, яка була учасником адміністративного провадження щодо прийняття зазначеного акта, або до місцевого адміністративного суду у порядку і строки, визначені КАС України.
		44.          Суд зазначає, що 08 листопада 2024 року набрав чинності Закон України № 3993-IX від 08 жовтня 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин, згідно з підпункту  4 пункту 1 якого ЗК України доповнено главою 3-1 Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин, а статтю 2 Закону №161-XIV доповнено частиною третьою.
		45.          Тобто, з 08 листопада 2024 року частиною першою статті 17-2 ЗК України передбачено, що подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
		46.          Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
		47.          Відповідно до абзацу третього статті 2 Закону № 161-XIV вчинення процедурних дій, прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та статтею 17-2 Земельного кодексу України.
		48.          Таким чином, Суд доходить висновку, що правовідносини, які виникають у сфері розпорядження земельними ділянками комунальної власності, регулюються не лише спеціальними законами у сфері земельних відносин, такими як Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон № 161-XIV, які визначають зміст правовідносин, суб`єктний склад, права та обов`язки їх учасників, але й Законом № 2073-IX, який запроваджує єдиний підхід до прийняття рішень і здійснення дій у цій сфері шляхом застосування адміністративної процедури, зокрема, шляхом встановлення чітких вимог до строків розгляду заяв, порядку повідомлення сторін та обґрунтування прийнятих рішень.
		49.          Колегія суддів також зауважує, що Верховний Суд у постановах від 25 січня 2019 року у справі № 826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17 та від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19, від 18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17, від 20 травня 2022 року у справі № № 340/370/21 та від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21 наголосив, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб`єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, в першу чергу, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань. 
		50.          Суд вказує, що Закон №2073-IX, який набрав чинності 15 грудня 2023 року, покликаний упорядковувати відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону № 2073-IX). 
		51.          Цим Законом передбачені такі поняття як (пункти 1-11 часини першої статті 2, стаття 27 Закону № 2073-IX): 
		адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; 
		адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб); 
		адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи;
		дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано; 
		процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті; учасники адміністративного провадження: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа). 
		52.          Отже, саме участь органу місцевого самоврядування як адміністративного органу в межах регламентованої процедури, як правило, свідчить про публічно-правовий характер правовідносин та можливого вирішення спору в суді адміністративної юрисдикції.
		53.          Згідно частини першої статті 69 цього Закону за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
		54.          Відповідно до частини першої статті 71 Закону №    2073-ІХ письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. 
		Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім`я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
		У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
		Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
		У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
		У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
		55.          Враховуючи викладене, оскільки предметом спору, що виник у цій справі є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення) про відмову в задоволенні заяви ТОВ «С.В.В.», поданої до адміністративного органу, Суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та  беручи до уваги те, що оскаржуване рішення Сумської міської ради відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема,  положень ЗК України та Закону № 161-XIV. Крім того, у зазначених правовідносинах адміністративний акт (рішення) про відмову у задоволенні заяви про поновлення договору не є реалізацією відповідним суб`єктом владних повноважень принципу свободи договору, а є, головним чином, владним управлінським актом, прийнятим в межах спеціального повноваження, яке контролюється в адміністративному судочинстві.
		57.          Згідно приписів статті 125 Конституції України, статей 2, 4, 19 КАС України, статей 18, 71, 76, 77, 79, 100 Закону № 2073-IX рішення, дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури оскаржуються до адміністративних судів. 
		58.          На підставі вищевикладеного, враховуючи положення статті 125 Конституції України, Закону №2073-IX з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом № 3993-IX, колегія суддів доходить висновку, що, за загальним правилом, спори щодо рішень адміністративних органів, прийнятих за результатами розгляду заяв, ухвалених у межах адміністративної процедури, підлягають розгляду адміністративними судами. Розгляд і вирішення відповідних спорів - компетенція адміністративного суду, натомість розгляд і вирішення такої категорії справ судами цивільної або господарської юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України - є порушенням приписів статей 8, 19, 55, 125 Конституції України, невиконанням приписів Закону №2073-IX та недотриманням зобов`язань, узятих Україною перед вступом до Європейського Союзу.
		59.          Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2024 року у справі № 520/34082/23.
		60.          Важливо, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. При цьому частина третя статті 3 Цивільного процесуального кодексу України та частина третя статті 3 Господарського процесуального кодексу України також імперативно вказують на те, що під час здійснення судочинства, вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи застосовується закон, чинний на момент здійснення відповідної процесуальної дії, і не підлягають застосуванню положення закону, які втратили чинність.
		61.          Крім того, Суд враховує положення статті 9 КАС України, які передбачають, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог; кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		62.Суд також зазначає, що розвиток законодавства у сфері земельних відносин спрямований на застосування до них Закону України №2073-IX «Про адміністративну процедуру». Це підтверджується змінами до ЗК України (стаття 17-2) та Закону №161-XIV (абзац третій статті 2), які чітко визначають, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи здійснюють розгляд заяв та ухвалюють відповідні рішення у сфері оренди земельних ділянок комунальної власності саме в порядку адміністративної процедури, встановленої цим Законом.
		63.Тому, враховуючи положення абзацу третього статті 4 Закону №161-XIV про те, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом, важливо наголосити, що у цих відносинах орган місцевого самоврядування виступає суб`єктом владних повноважень, який виконує управлінські функції щодо розпорядження землями комунальної власності. Вказаний орган не діє як суб`єкт господарювання, який володіє, користується чи розпоряджається земельними ділянками з метою отримання прибутку, а реалізує саме владні повноваження, встановлені законом для забезпечення публічного інтересу.
		Відповідно, відносини між органом місцевого самоврядування та заявником щодо передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності є публічно-правовими і регулюються Законом України №2073-IX, а спори, що виникають у таких відносинах, належать до компетенції адміністративних судів.
		64.          Суд також зазначає, що адміністративні суди наділені Конституцією України спеціальним статусом і завданнями, що виокремлює їх у системі судоустрою та зобов?язує вирішувати юридичні спори та розглядати інші справи (частина третя статті 124) з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин (частина п`ята статті 125), передусім з огляду на те, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Основного Закону України), а кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55). 
		65.          В аспекті особливостей адміністративного судочинства порівняно, зокрема, з господарським і цивільним процесом варто зазначити, що до найважливіших ціннісних відмінностей процесу, за яким діють адміністративні суди, слід віднести його залежність від таких складових верховенства права, як: принцип належного урядування (good governance), принцип легітимних очікувань (legitimate expectation), принцип тлумачення закону в аспекті найбільш сприятливого для суб`єкта приватного права (як правила позивача) значення, а також принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Зокрема, це вимагає від адміністративних судів більш активної ролі у зборі доказів та встановленні обставин справи, з метою забезпечення балансу між публічними та приватними інтересами.
		66.          Важливо, що КАС України у статті 6 (на відміну від статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 10 ЦПК України, унормовуючи те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, окремо акцентує увагу на визначенні суті цього принципу «людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Це також відповідає завданню адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Одна з найголовніших практичних відмінностей вирішення саме публічно-правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог особи (позивача), оскільки стаття 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		67.          При цьому, ефективність діяльності адміністративних судів при запобіганні та вирішенні конфліктів між особою та державою є важливою запорукою гармонійності відносин у суспільстві, довіри до держави та її інститутів, а також поступального розвитку кожної особистості як члена суспільства та запобігання появі внутрішніх і зовнішніх загроз для такого суспільства. Розмежування юрисдикції необхідно здійснювати таким чином, щоб в основі такого перебували саме інтереси людини та відповідно ефективність (зручність, доступність) процесу, в якому розглядається спір судом певної юрисдикції. Тобто в основі розв?язання проблеми вибору юрисдикції для вирішення юридичного спору повинна бути саме людина і ефективність способу, в який держава надає їй послугу (оплачена людиною через податки і судовий збір) стосовно вирішення спору, який виник за участю цієї особи у правовідносинах з державою.
		68.          З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 4 та 19 КАС України та Закону №2073-IX, внаслідок чого суди невірно визначили характер спірних правовідносин та дійшли необґрунтованого висновку про їх переважно приватно-правовий характер.
		Рішення суб`єкта владних повноважень, ухвалене за результатами розгляду заяви поданої у межах адміністративного провадження, є адміністративним актом, який породжує спір у сфері публічно-правових відносин, підпорядкованих вимогам Закону України «Про адміністративну процедуру». Такий спір підлягає розгляду саме адміністративними судами, оскільки предметом перевірки є законність процедури ухвалення акта суб`єктом владних повноважень, включаючи дотримання принципів прозорості, участі сторони в адміністративному провадженні, належного 
		інформування особи та обґрунтування мотивів прийняття такого рішення. При цьому існування попередніх цивільно-правових договірних відносин між сторонами не виключає публічно-правового характеру спору, якщо оскаржуваний адміністративний акт (рішення) було ухвалене суб`єктом владних повноважень в межах його владно-управлінських функцій за регламентованою законом адміністративною процедурою.
		Порушення суб`єктом владних повноважень адміністративної процедури, встановленої Законом України «Про адміністративну процедуру», зокрема принципів забезпечення участі особи у провадженні, надання можливості подання пояснень та доказів, належного інформування про слухання у справі, є самостійною та достатньою підставою для оскарження відповідного адміністративного акта в суді, що здійснює правосуддя в межах адміністративної юрисдикції. У таких справах адміністративний суд насамперед перевіряє дотримання процедурних вимог, що є важливою гарантією законності та справедливості прийнятого адміністративного акта. Навіть за наявності матеріально-правових підстав, недотримання процедурних гарантій може бути самостійною підставою для визнання адміністративного акта протиправним, якщо таке порушення вплинуло на реалізацію прав особи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		69.          Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		70.          За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» слід задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		71.          Оскільки колегія суддів не ухвалює нового рішення та повертає справу на новий розгляд, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 238, 341, 343, 344, 349, 353, 354, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В.» задовольнити.
		Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року скасувати.
		Справу №    480/5652/24 направити для продовження розгляду до Сумського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя -доповідач                                                                                          Я.О. Берназюк
		Судді                                                                                                               Н.В. Коваленко
		                                                                                                              С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...