Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/23415/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: 61-10633ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		19 березня 2025 року  
		м. Київ 
		 
		справа № 757/23415/23-ц
		провадження № 61-10633св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року у складі судді: Батрин О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до  ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності грошових коштів, стягнення коштів, визнання майна особистою приватною власністю дружини.
		 
		Позов мотивований тим, що 22 вересня 2007 року між сторонами укладено шлюб.
		 
		Під час подружнього життя подружжям були накопиченні грошові кошти та дорогоцінні метали. Після повномасштабного вторгнення російської федерації позивач з синами виїхала за кордон, де проживала в період з березня по жовтень 2022 року. Через неможливість спільного проживання їх шлюб переживає складні часи. Станом на дату подання позовної заяви відповідач тимчасово переїхав в інше місто і з позивачем та синами не проживає.
		 
		Станом на 2022 рік у подружжя були накопичені грошові кошти, як готівкою, так і на банківських рахунках, а також дорогоцінні метали (10 злитків золота по 100 грам кожен).
		 
		Відповідно до даних декларації про майновий стан і доходи відповідача, яка подана ним у лютому 2021 року, у сім`ї наявні наступні активи:
		1) грошові кошти (готівка) 300 000 дол. США, які належать відповідачу;
		2) грошові кошти (готівка) 100 000 дол. США, які належать позивачці;
		3) активи у дорогоцінних (банківських) металах золотий злиток 1 кг вартістю 1 640 000 грн, які належать позивачці.
		 
		Позивач зазначала, що відповідач фактично усунув її від доступу до грошових коштів у сумі 400 000 дол. США та десяти золотих злитків, що може свідчити про факт використання грошових коштів та золотих злитків на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати об`єктом спільної сумісної власності грошові кошти в сумі 400 000 дол. США;
		стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину грошових коштів в сумі 200 000 дол. США, що за офіційним курсом становить 7 312 000 грн;
		визнати особистою приватною власністю дружини ОСОБА_1 10 злитків золота номіналом 100 грам та зобов`язати відповідача передати їх позивачу.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року:
		позов ОСОБА_1 задоволено частково;
		визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 400 000 дол. США;
		стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100 000 дол. США;
		стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 13 420 грн;
		у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання спільних коштів  не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним відповідними доказами. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц;
		згідно з декларацією ОСОБА_2 , уповноваженого на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, поданої 18 лютого 2021 року відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» у розділі 12. Грошові кошти ОСОБА_2 зазначив, що йому на праві власності належить 300 000 дол. США, а ОСОБА_1 на праві власності належить 100 000 дол. США. Враховуючи норми 57, 60 СК України, суд робить висновок, що задекларовані грошові кошти є спільним майном подружжя, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 400 000 дол. США. Тобто, кожному з подружжя належить по 200 000 дол. США. Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що грошові кошти у розмірі 400 000,00 дол. США були витрачені не в інтересах сім`ї чи були розподілені між сторонами та з урахуванням рівності часток кожного з подружжя та того, що за позивачем задекларовано 100 000 дол. США, відсутності будь-яких доказів щодо їх привласнення відповідачем, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 100 000 дол. США (200 000 дол. - 100 000 дол., які задекларовані за позивачем), що на час подання позову відповідно до даних позовної заяви становить 3 656 000 грн. Водночас, суд дійшов висновку про стягнення коштів в доларах США, без визначення їх в гривневому еквіваленті відповідно до положень статей 57, 61 СК України та статті 192 ЦК України;
		із квитанцій про купівлю-продаж банківського металу форми № 377-К (а.с. 33-42) суд не може встановити, що 10 злитків золота номіналом по 100 грам кожний було придбано особисто позивачем до шлюбу, оскільки вони не відображають такі реквізити документа як дата, час здійснення операції, ПІБ клієнта, підпис клієнта і будь-які інші дані, з котрих можна зробити висновок. Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що вказані золоті злитки є їх спільною сумісною власністю. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 10 злитків золота номіналом 100 грам кожний.
		 
		Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва в складі судді Батрин О. В., від 21 лютого 2024 року 
		заяву представника позивача ОСОБА_4 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено
		стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 333 грн.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що витрати позивача щодо отримання правничої допомоги за представництво її інтересів за позовом на суму 11 000 грн підлягають частковому задоволенню на суму 7 333 грн відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення;
		рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 57, 60 СК України, зробив обґрунтований висновок, що задекларовані грошові кошти є спільним майном подружжя. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що грошові кошти у розмірі 400 000,00 дол. США були витрачені не в інтересах сім`ї чи були розподілені між сторонами та з урахуванням рівності часток кожного з подружжя та того, що за позивачем задекларовано 100 000 дол. США, відсутності будь-яких доказів щодо їх привласнення відповідачем, суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 70 СК України, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 100 000 дол. США;
		доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено наявність вказаних готівкових коштів станом на дату звернення до суду з даним позовом, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих його аргументи про те, що вони були витрачені в інтересах сім`ї, в межах сімейних потреб та за взаємної згоди. Суду не було представлено жодних документальних доказів таких витрат, їх обсягів, не надано чеків, квитанцій, інших фінансових документів, які дозволяли би суду встановити обставини, на які відповідач посилається, як на підставу своїх заперечень, а на припущеннях судове рішення ґрунтуватися не може.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		22 липня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, в якій просив:
		            скасувати оскаржені судові рішення;
		            справу направити до суду першої інстанції на повторний розгляд;
		вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд фактично створив преюдицію, відповідно до якої правомірна поведінка власника та співвласника майна не є визначальним елементом для віднесення цього майна відповідно до норм матеріального права до власності відповідача, а безпідставно відносить таке право до особи, яка не має будь-якого стосунку до цього майна, більш того, суд першої інстанції розповсюджує право спільної сумісної власності на майно виключно з огляду на декларацію, яка не є визначальним доказам для такого рішення суду. Декларація є повідомленням особи, у даному випадку відповідача, який є Народним депутатом України, а відповідно в силу прямої норми законодавства України зобов`язаний подавати таку декларацію про свій майновий стан як особа публічна. Декларація не є правовстановлюючим документом, яка засвідчує набуття, припинення, перехід права власності на майно зазначене в декларації;
		як професійний спортсмен відповідач отримував винагороду за свої досягнення, які не може відтворити або виконати пересічний громадянин, а отже і грошові кошти задекларовані відповідачем мали бути віднесені судом до особистої приватної власності відповідача, а не до спільної сумісної власності подружжя, оскільки в судовому порядку не було доведено, що позивач своїми діями сприяла у досягнення відповідачем відповідного спортивного рівня який дозволив отримати винагороду як видатному спортсмену. У позивачки, яка фактично не сприяла відповідачеві у досягненні спортивних результатів, за які було отримано винагороду грошові кошти задекларовані відповідачем, не виникло права на отримання частки цих коштів. Позивачка не довела, не надала доказів на підтвердження часу (моменту) отримання відповідачем грошових коштів, задекларованих ним в силу прямої норми закону, як особи публічного права після обрання його Народним депутатом України. Грошові кошти, зазначені в декларації ОСОБА_2 , накопичувалися ним упродовж його активної спортивної кар`єри, а не одномоментно з обранням його Народним депутатом України. Це не його заробітна плата, не премія за значний вклад в розвиток українського парламентаризму, а тривалий час накопичення, що фактично створює підстави для необхідності доведення не тільки участі позивача у здобутках відповідача на професійній ниві, а і у доведенні часових меж виникнення цих коштів, протягом якого часу грошові кошти було набуто;
		до реєстрації шлюбу з позивачем відповідач вже перебував в шлюбі з іншою жінкою, який було припинено в наслідок смерті дружини, а відтак і грошові кошти на які претендує позивач, а суд пристав на її доводи, могли бути отримані у порядку спадкування. При цьому суд не дослідив за яких умов і в які часові межі було набуто спірну суму грошових коштів;
		суд першої інстанції не взяв до уваги інші обставини на які посилалася сторона відповідача, на кшталт витрати коштів на позивача, яка перебувала за кордоном з початку 2022 року та проживала в орендованій квартирі, за яку сплачував відповідач. Суд не врахував, що саме відповідач забезпечував проживання харчування проїзд всіх членів сім ї, які проживали за межами постійного місця проживання сім`ї;
		на момент розгляду спору грошові кошти в розмірі зазначеному позивачем і сприйнятому судом відсутні, оскільки декларація на яку посилається суд та позивач ( ОСОБА_2 , уповноваженого на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) за 2020 рік, подана ОСОБА_2 18 лютого 2021 року, підтверджує наявність спірних задекларованих грошових коштів у відповідача станом на 2020 рік. Тобто за чотири рокі до моменту розгляду спору судом. Наявність даних готівкових коштів станом на момент подання позовної заяви нічим не доведена, оскільки наявність грошових активів в декларації зазначається станом на 31 грудня 2020 року, а тому декларація не може бути доказом перебування готівкових коштів у відповідача станом на 06 червня 2023 року;
		тягар доведення обставин використання грошових коштів не в інтересах сім`ї покладено саме на того з подружжя хто про це стверджує (постанова Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18).
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині задоволених позовних вимог про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 400 000 дол. США та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 100 000 дол. США. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року: 
		відкрито касаційне провадження у справі; 
		у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року відмовлено.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року:
		у задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року відмовлено.
		 
		11 грудня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 26 листопада 2024 року зазначено, що:
		наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц; від 17 червня 2021 року у справі № 128/1511/19; від 04 травня 2022 року у справі № 686/34195/19; від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18; від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц.
		 
		Фактичні обставини
		 
		З 22 вересня 2007 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського РУЮ у м. Києві.
		 
		При зверненні з позовом ОСОБА_1 зазначала, що станом на 2022 рік в подружжі ними були накопичені певні грошові кошти, в тому числі і готівкові в розмірі 400 000 дол. США.
		 
		На підтвердження зазначеної обставини позивачем було подано як доказу декларацію про майновий стан та доходи кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, подану ОСОБА_2 за 2020 рік (https://public.nazk.gov.ua/documents/8e528d53-96db-4837-aaf1-8ab2753749a3). 
		 
		Згідно з даними декларації, поданої 18 лютого 2021 року відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», у розділі 12. Грошові кошти ОСОБА_2 зазначив, що йому на праві власності належить 300 000 дол. США, а ОСОБА_1 на праві власності належить 100 000 дол. США.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності сторін
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).  В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
		 
		При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається: 
		            суди не врахували, що метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовні вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ;
		            як наслідок судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 400 000 дол. США належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
		 
		Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 100 000 дол. США;
		 
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
		 
		До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
		 
		Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
		 
		Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
		 
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
		 
		Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
		 
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
		 
		Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).
		 
		Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 753/7242/21 (провадження № 61-3809св23) зазначено, що: 
		«ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили лише із декларації відповідача за 2020 рік, що подана ним, як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. 
		Проте судами безпідставно не було взято до уваги долучені позивачкою до позовної заяви інші декларації відповідача, подані ним з 2017 року. При цьому, вказуючи на те, що декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не може бути розцінена як достовірний доказ існування коштів, що заощаджені сторонами у справі, суди не врахували положення стаття 82 ЦПК України, згідно з якими обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таким чином, суми коштів та майно, задекларовані відповідачем, не підлягають доказуванню, оскільки були попередньо визнані самим відповідачем у його деклараціях. 
		Це саме стосується й грошових коштів у розмірі 200 тис. грн та 45 тис. дол. США, які відповідачем задекларовані у щорічних деклараціях як особисті кошти позивачки. Крім того, у позові ОСОБА_1 просила суд визнати спільним сумісним майном подружжя і поділити у рівних частках грошові заощадження, які були відображені у декларації відповідача за 2020 рік, а саме грошові заощадження у розмірі: 386 898 (триста вісімдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн, розміщені на банківському рахунку; 7 509 (сім тисяч п`ятсот дев`ять) дол. США, розміщені на банківському рахунку; 105 тис. (сто п`ять тисяч) дол. США - готівкові кошти; 81 тис. (вісімдесят одна тисяча) Євро - готівкові кошти; 4 020 000 (чотири мільйони двадцять тисяч) грн - готівкові кошти; 719 тис. (сімсот дев`ятнадцять тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна; 936 тис. (дев`ятсот тридцять шість тисяч) грн - дохід від відчуження рухомого майна».
		 
		В доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23)).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що за час подружнього життя сторонами були накопиченні грошові кошти та дорогоцінні метали. Відповідно до даних декларації про майновий стан і доходи відповідача, яка подана ним у лютому 2021 року, у сім`ї наявні наступні активи: 1) грошові кошти (готівка) 300 000 дол. США, які належать відповідачу; 2) грошові кошти (готівка) 100 000 дол. США, які належать позивачці; 3) активи у дорогоцінних (банківських) металах Золотий злиток 1 кг вартістю 1 640 000 грн, які належать позивачці. Тому ОСОБА_1 просила, зокрема: визнати об`єктом спільної сумісної власності грошові кошти в сумі 400 000 дол. США; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину грошових коштів в сумі 200 000 дол. США, що за офіційним курсом становить 7 312 000 грн;
		суди встановили, що згідно з декларацією про майновий стан та доходи кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданою ОСОБА_2 за 2020 рік, у розділі 12. Грошові кошти ОСОБА_2 зазначив, що йому на праві власності належить 300 000 дол. США, а ОСОБА_1 на праві власності належить 100 000 дол. США. З урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суди врахували, що зазначені грошові кошти є спільним сумісним майном сторін. Доказів, які б спростовували належність коштів сторонам на праві спільної сумісної власності сторонами не надано;
		врахувавши, що відповідач задекларував належність позивачці 100 000 дол. США, у порядку поділу спільного сумісного майна, суди зробили обґрунтований висновок про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 100 000 дол. США (200 000 дол. - 100 000 дол., які задекларовані за позивачем);
		за таких обставин суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у цій частині.
		 
		Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що як професійний спортсмен відповідач отримував винагороду за свої досягнення, які не може відтворити або виконати пересічний громадянин, а отже і грошові кошти задекларовані відповідачем мали бути віднесені судом до особистої приватної власності відповідача, а не до спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Відповідач не надав доказів, на підтвердження вказаних ним обставин, і суди не встановили обставин, які б спростовували презумпцію спільної власності подружжя на грошові кошти.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково; судові рішенняу частині задоволеної позовної вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 400 000 дол. США скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог; судові рішення у частині задоволеної позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 100 000 дол. США, розподілу судових витрат залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року і постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у частині задоволеної позовної вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 400 000 дол. США скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у частині задоволеної позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 100 000 дол. США, розподілу судових витрат залишити без змін.
		 
		З моменту ухвалення постанови Верховного Суду рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у скасованих частинах втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                               В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		                                                                                                   І. О. Дундар
		 
		                                                                                                   Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                                   П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...