Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/17873/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2025.
Дата набрання законної сили: 27.03.2025
Номер судового провадження: 61-4923ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/17873/21
		провадження № 61-4923св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року  у складі колегії суддів Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, встановлення нікчемності правочину, стягнення коштів та відсотків за договорами банківських вкладів, стягнення 3 % річних, пені та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача, встановлення нікчемності правочину, стягнення коштів та відсотків за договорами банківських вкладів, стягнення 3 % річних, пені та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позов обґрунтувала тим, що 08 вересня 2014 року вона уклала з АТ КБ «ПриватБанк» два договори банківського вкладу: № SAMDNWFD0070252921800 вклад «Стандарт 6 міс.» за умовами якого позивач передала відповідачеві для розміщення на депозитному вкладі грошові кошти у розмірі 20 000 євро з датою закінчення строку вкладу 08 березня 2015 року включно і договір № SAMDNWFD0070252926800 вклад «Стандарт 3 міс.» за умовами якого позивач передала відповідачеві для розміщення на депозитному вкладі грошові кошти у розмірі 15 231,94 євро з датою закінчення мінімального строку вкладу - 08 грудня 2014 року включно. Згідно договорів строк вкладів продовжується неодноразово без явки клієнта в банк.
		 
		З моменту укладення 08 вересня 2014 року зазначених договорів і до 06 серпня 2020 року із заявою про повернення вкладів і нарахованих відсотків до банку позивач не зверталась, тому строк дії цих договорів автоматично продовжувався На її заяву про повернення коштів за вказаними договорами банківських вкладів 31 серпня 2020 року відповідач повідомив, що 21 та 24 вересня 2019 року у м. Дніпрі належні їй за договорами вклади та відсотки по них були видані ОСОБА_2 , який діяв на підставі виданої 17 жовтня 2018 року від її імені довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Київського МНО) Хіоніною Н. М.
		 
		Зазначила, що з ОСОБА_2 вона не знайома, а у дату видачі довіреності - 17 жовтня 2018 року перебувала за межами України.
		 
		З витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей вона дізналась про те, що посвідчена приватним нотаріусом Київського МНО Хіоніною Н. М. довіреність від 17 жовтня 2018 року зареєстрована у реєстрі нотаріальних дій за № 539, видана ОСОБА_3 на особу ОСОБА_4 .
		 
		Тобто, 17 жовтня 2018 року довіреність, видану від її імені на ім`я ОСОБА_2 , нотаріус Київського МНО Хіоніна Н. М. не посвідчувала, а тому вказана довіреність є нікчемним правочином. Вказала на порушення працівниками АТ КБ «ПриватБанк» банківської таємниці, оскільки зазначену довіреність вона не видавала, проте довіреність містить інформацію стосовно номерів договорів її банківських вкладів і відкритих по них рахунках; відомості про суму вкладів; її персональні дані і адресу фактичного місця проживання, що призвело до порушення її прав та отримання коштів неуповноваженою особою.
		 
		Відповідач при видачі її депозитних вкладів та відсотків іншій особі належним чином не перевірив чинність довіреності від 17 жовтня 2018 року, наданої із скороченим витягом з реєстру довіреностей, що суперечить пунктам 2.1, 2.6, 2.6.1 2.6.14, 3.1, 3.1.1, 3.1 Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2006 року № 111/5, згідно яких банк не мав право приймати при видачі депозитних коштів довіреність без надання повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей. Банк не звернув увагу, що договори укладались у м. Вінниці, в той час як кошти видавались у м. Дніпрі.
		 
		Оскільки банк видав належні їй грошові кошти на підставі нікчемної довіреності іншій особі, чим порушено її права вкладника, то з банку підлягає стягнення на її користь сума коштів за обома договорами банківських вкладів, три відсотки річних і встановлена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеня.
		 
		Крім того, протиправними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, що полягає у глибоких душевних стражданнях, психологічному напруженні та розчаруванні, які вона відчуває внаслідок незаконного привласнення з вини банку належних їй коштів іншою особою.
		 
		Відповідно до вказаного, позивач (із урахуванням збільшених позовних вимог) просила суд: 
		- встановити нікчемність довіреності, виданої 17 жовтня 2018 року від її імені на ім`я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського МНОХіоніною Н. М. за реєстровим № 539;
		- стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором № SAMDNWFD0070252921800 вклад «Стандарт 6 міс.» від 08 вересня 2014 року у вигляді вкладу та відсотків в розмірі 36 049,31 євро; за договором № SAMDNWFD0070252926800 вклад «Стандарт 3 міс.» від 08 вересня 2014 року - вкладу та відсотків у розмірі 26 843,89 євро; 3 % річних за статтею 625 ЦК України у розмірі 227,35 євро, що станом на 19 вересня 2022 року еквівалентно 9 082,63 грн; пеню, встановлену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 21 787,13 євро, що станом на 19 вересня 2022 року еквівалентно 870 395,84 грн; моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 02 грудня 2022 року у складі судді Волошина С. В. у задоволенні позову відмовив.
		 
		Рішення місцевий суд мотивував тим, що у справах про встановлення нікчемності правочину, в якості відповідачів мають залучатись сторони такого правочину. ОСОБА_2 , будучи стороною правочину, нікчемність якого просить встановити позивач, має виступати у справі в якості відповідача, оскільки він як сторона одностороннього правочину (довіреності від 17 жовтня 2018 року), як особа, яка була ідентифікована працівниками відповідача як представник позивача і отримувач коштів, мав би відповідати за цією позовною вимогою. Оскільки, заявляючи позовну вимогу про встановлення нікчемності довіреності від 17 жовтня 2018 року, позивач не залучала до участі в справі в якості відповідача ОСОБА_2 , який є стороною цього правочину, клопотання про його залучення до участі у розгляді справи судом в якості співвідповідача не заявляла, то позовна вимога про встановлення нікчемності довіреності задоволенню не підлягає, так як вона пред`явлена до неналежного відповідача.
		 
		Відмовляючи у стягненні грошових коштів за договорами банківських вкладів, трьох відсотків річних, штрафних санкцій та моральної шкоди, суд виходив з того, що доводи позивача про розголошення працівниками банку її персональних даних, внаслідок чого третім особам стала відома інформація щодо її паспортних даних, місця проживання, номерів договорів банківських вкладів, номерів банківських рахунків, суми вкладів, не доведені достовірними, допустимими та достатніми доказами. Оскільки відповідач не відноситься до кола суб`єктів за запитами яких можливо отримати повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей, тому безпідставні доводи позивача про протиправність дій відповідача з видачі вкладів особі на підставі скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей. Юридичний факт видачі відповідачем коштів на підставі довіреності, яка хоча позивачем і не видавалась, однак за зовнішньою формою, реквізитами та змістом повністю відповідала встановленим вимогам закону, не свідчить про наявність підстав для стягнення цих коштів з відповідача, оскільки протиправності дій відповідача позивачем не доведено і, як наслідок, судом не встановлено. Вважаючи вимоги про стягнення трьох відсотків річних, штрафних санкцій та моральної шкоди похідними від задоволення попередніх вимог, у задоволенні яких відмовлено, суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні.
		 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2022 року скасував. Позов задовольнив частково.
		 
		Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість:
		- за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070252921800 «Стандарт 6 міс.» від 08 вересня 2014 року у розмірі 20 000 євро вкладу, відсотків за період з 08 вересня 2014 року по 06 вересня 2020 року - 11 789 євро; 3 % річних за період з 10 серпня 2020 року по 16 березня 2023 року - 81 577 грн;
		- за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070252926800 «Стандарт 3 міс.» від 08 вересня 2014 року у розмірі 15 231,94 євро вкладу, відсотків за період з 08 вересня 2014 року по 06 серпня 2020 року - 8 561,75 євро; 3 % річних за період з 10 серпня 2020 року по 16 березня 2023 року - 61 057,54 грн.
		 
		В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		 
		Постанову апеляційний суд мотивував тим, що оскільки у реєстрі нотаріальних дій під номером 539 приватним нотаріусом Київського МНО Хіоніною Н. М. зареєстрована довіреність іншої особи, а спірна довіреність від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , як односторонній правочин, що підлягає державній реєстрації у Єдиному реєстрі довіреностей, не зареєстрована і доказів про її реєстрацію у реєстрі за іншим номером матеріали справи не містять, колегія суддів вважала, що правочин представництва заснований на довіреності згідно статті 210 ЦК України не є вчиненим, відповідно, він не тягне будь яких правових наслідків і не може визнаватися нікчемним (недійсним).
		 
		За таких обставин за невчиненим правочином ОСОБА_2 не мав повноважень вчиняти від імені ОСОБА_1 зазначені у спірній довіреності дії, зокрема, представляти її інтереси у АТ КБ «ПриватБанк» з питань розпорядження відкритими на її ім`я депозитними рахунками в євро та коштами на них, зняття всієї суми вкладів та процентів з них.
		 
		Банк в порушення законодавства не здійснив поглибленої перевірки клієнта, не провів належним чином уточнення інформації про неї, не вжив заходів з отримання від органів державної влади, державних реєстраторів іншої інформації, а також не здійснив заходи щодо збору такої інформації з інших джерел інформації про клієнта (представника клієнта) для підтвердження або спростування наданих ним даних (зокрема, щодо довіреності на представництво), достовірність яких є сумнівною, не перевірив дійсність довіреності клієнта, що в силу закону не є вчиненою, шляхом отримання передбаченого законом витягу з Єдиного реєстру довіреностей, внаслідок чого не відмовив у здійсненні видаткової фінансової операції і допустив розпорядження рахунками клієнта неуповноваженою особою, чим порушив умови укладених з позивачем договорів про повернення вкладнику ОСОБА_1 на її вимогу належних їй сум вкладів з нарахованими відсотками.
		 
		Враховуючи, що колегія суддів встановила факт невчинення оскаржуваної довіреності через недодержання вимоги закону про її державну реєстрацію у Єдиному реєстрі довіреностей, видача АТ КБ «ПриватБанк» належних позивачу грошових коштів іншій особі на підставі цієї довіреності здійснена з порушенням вимог чинного законодавства.
		 
		Оскільки правочин представництва, заснований на оспорюваній довіреності є невчиненим, а тому не підлягає визнанню нікчемним (недійсним), висновок суду про те, що за вимогами про встановлення його нікчемності відповідачем повинен бути ОСОБА_2 , не відповідає вимогам закону.
		 
		Позивач умови укладених договорів банківського вкладу не порушувала, а банк, отримавши вимогу позивача від 06 серпня 2020 року про повернення належних їй грошових вкладів і процентів, свої зобов`язання не виконав та вклад не повернув, чим порушив вимоги статей 525, 526, 1060 ЦК України, тому колегія суддів вважала, що права позивача на повернення вкладів і процентів є порушеними відповідачем, а тому підлягають захисту.
		 
		Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини справи та виходячи з наведених положень закону, колегія суддів вважала, що доводи позивача про невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами банківських вкладів знайшли своє підтвердження в ході перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договорами банківських вкладів № SAMDNWFD0070252921800 вклад «Стандарт 6 міс.» і  № SAMDNWFD0070252926800 вклад «Стандарт 3 міс.» від 08 вересня 2014 року у розмірах 20 000 євро і 15 231,94 євро відповідно, підлягають задоволенню.
		 
		Оскільки зобов`язальні відносини АТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення вкладів припинилися із зверненням позивача з вимогою про повернення вкладів 06 серпня 2020 року, то відповідно позивач має право на отримання процентів за користування банком його коштами за період з часу укладення договорів банківських вкладів по дату коли банк повинен був повернути кошти на вимогу клієнта.
		 
		Підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди відсутні в зв`язку з недоведеністю позивачем факту заподіяння їй такої шкоди відповідачем та причинного зв`язку між шкодою і протиправністю діянь заподіювача.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк»,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Вінницького міського суду Вінницької області. 
		 
		26 травня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання судового рішення задоволено.
		 
		Зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 465/7362/16,  від 29 червня 2021 року у справі № 910/2842/20 та інших.
		 
		У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в діях працівників АТ КБ «ПриватБанк» при здійсненні операцій стосовно розірвання зазначених договорів та видачі коштів довіреній особі, відсутні порушення вимог законодавства. Вказану довіреність не можна вважати нікчемною.
		 
		Видачу повного витягу з реєстру довіреностей на запит банку не було передбачено законодавством.
		 
		Шкоду позивачу завдано не через неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, а внаслідок вчинення злочину (про що зареєстровано відповідне кримінальне провадження). 
		 
		АТ КБ «ПриватБанк» не є належним відповідачем у справі.
		 
		Суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про необхідність стягнення вкладів з відсотками.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У травні 2023 року  ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд встановив, що 08 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником всіх прав і обов`язків якого є АТ КБ «ПриватБанк») уклали два договори банківських вкладів: договір № SAMDNWFD0070252921800 вклад «Стандарт 6 міс.» на суму 20 000 євро; договір № SAMDNWFD0070252926800 вклад «Стандарт 3 міс.» на суму 15 231,94 євро (т. 1 а. с. 20-24).
		 
		Внесення позивачем коштів в обумовлених цими договорами сумах підтверджується квитанціями ПАТ КБ «ПриватБанк» від 08 вересня 2014 року (т. 1 а. с. 22, 25 ).
		 
		Відповідно до пункту 15 зазначених договорів, якщо після закінчення строку вкладів клієнтом не заявлено банку про бажання забрати свої кошти, вклади автоматично продовжуються ще на один строк. Строк вкладів продовжується неодноразово без явки клієнта в банк.
		 
		В період з 08 вересня 2014 року по 06 серпня 2020 року із заявою про повернення вкладів з відсотками за вказаними договорами позивач до відповідача не зверталась. Строк дії договорів неодноразово продовжувався на підставі пункту 15 цих договорів.
		 
		01 вересня 2020 року у відповідь на заяву позивача від 06 серпня 2020 року про повернення банківських вкладів, відповідач повідомив її про те, що вказані договори банківських вкладів були розірвані у м. Дніпрі 21 і 24 вересня 2019 року, а належні позивачу за цими договорами грошові кошти видані її довіреній особі на підставі нотаріально посвідченої довіреності (т. 1 а. с. 27).
		 
		У матеріалах справи є копія довіреності від 17 жовтня 2018 року, виданої від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського МНО Хіоніною Н. М., з посиланням на номер її реєстрації у Єдиному реєстрі довіреностей - 539, з якої вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з усіма необхідними повноваженнями у АТ КБ «ПриватБанк» та в інших банківських установах з питань розпорядження євровими депозитними рахунками: НОМЕР_1; НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, зокрема, й на закриття, користування та розпорядження відкритими на її ім`я банківськими рахунками та коштами на них, знімання всієї суми коштів з них (т. 1 а. с. 28, 29).
		 
		17 вересня 2019 року зазначена у довіреності особа - ОСОБА_2 , в якості довіреної особи ОСОБА_1 , звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання вказаних договорів банківських вкладів, отримання коштів з цих вкладів, відсотків та закриття рахунків. Цього ж дня, з метою перевірки чинності наданої довіреності, ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав запит приватному нотаріусу Дніпропетровського МНО Буцьких О. О. про надання витягу з Єдиного реєстру довіреностей та у відповідь отримав скорочений витяг з Єдиного реєстру довіреностей, згідно якого 17 жовтня 2018 року приватний нотаріус Київського МНО Хіоніна Н. М. на нотаріальному бланку ННК 854622 посвідчила довіреність (номер у реєстрі нотаріальних дій 539) з терміном дії до 17 жовтня 2022 року (т. 1 а. с. 30).
		 
		Інформації щодо скасування, недійсності чи нечинності вказаної довіреності, як і прізвищ довірителя і повіреного, скорочений витяг з Єдиного реєстру довіреностей не містив.
		 
		На підставі цієї довіреності, вказані договори банківських вкладів були розірвані, депозитні рахунки закриті, а Бамбурі О. І., як представнику позивача, через касу відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м. Дніпрі 21 вересня 2019 року було видано грошові кошти в сумі 24 674,45 євро за договором № SAMDNWFD0070252921800, а 24 вересня 2019 року видано кошти в сумі 18 189,73 євро за договором № SAMDNWFD0070252926800.
		 
		На підставі заяви ОСОБА_1 від 07 серпня 2020 року Вінницький відділ поліції ГУНП у Вінницькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань вніс відомості реєстраційний № 12020020010001552 за фактом шахрайського заволодіння коштами позивача, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (т. 1 а. с. 84). Відомостей щодо результатів розслідування наведеного кримінального провадження матеріали справи не містять.
		 
		З повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 29 липня 2022 року № 47983584 вбачається, що 17 жовтня 2018 року на нотаріальному бланку ННК 854622 приватний нотаріус Київського МНО Хіоніна Н. М. за реєстровим № 539 посвідчила довіреність не ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , а зовсім іншої особи і на зовсім іншого представника. Відповідно до повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) від 29 липня 2022 року № 47983584, приватний нотаріус Київського МНО Хіоніна Н. М. в м. Києві 17 листопада 2018 року на нотаріальному бланку ННК 854622 посвідчила довіреність за реєстровим № 539, строк дії довіреності до 17 жовтня 2021 року, яка видана особою на ім`я ОСОБА_3 на представника ОСОБА_4  (т. 2 а. с. 140, 141).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		Згідно із статтями 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов закону та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
		 
		Статтею 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
		 
		В постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15-ц зазначено, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
		 
		У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 202/5076/19 зазначено, що строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути кошти вкладникові.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сторони уклали зазначені договори банківських вкладів відповідно до вимог статей 1059, 1060 ЦК України на підставі письмових договорів строкового банківського вкладу.Позивач внесла 20 000 євро і 15 231,94 євро на депозитні рахунки в АТ КБ «ПриватБанк» за договорами банківських вкладів від 08 вересня 2014 року, що підтверджується відповідними договорами та квитанціями банку. Крім того, відповідач не заперечував факт укладання цих договорів і внесення коштів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
		 
		Згідно із частиною першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
		 
		Встановлено, що  ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався повернути вклад і нараховані проценти клієнту після закінчення терміну дії договору. За порушенням умов договору порушник несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
		 
		Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
		 
		З Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» (у відповідній редакції) вбачається, що банк, зокрема, зобов`язаний у разі відсутності в банку інформації, яка ідентифікує клієнта та потребує актуалізації, банк вживає заходи щодо отримання від клієнта інформації шляхом встановлення зв`язку з клієнтом персональними комунікаційними та/або поштовими каналами зв`язку.
		 
		Відповідно до статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (яка була чинною на момент видачі банком відповідних вкладів) банкам забороняється проводити фінансові операції з готівкою (готівковими коштами) з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі коли виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені. Банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні) зокрема, що відкривають рахунки в банку; які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 грн або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів/осіб (представника клієнта); клієнтів (осіб), визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу.
		 
		Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.
		 
		Банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов`язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації, аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
		 
		У разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації, аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, зазначені в частині другій фінансові операції не здійснюються.
		 
		Банк має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
		 
		Банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.
		 
		Банк зобов`язаний витребувати в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб інформацію (офіційні документи), необхідні для аналізу відповідності фінансової операції змісту його діяльності та фінансовому стану, а вказані органи зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.
		 
		На час видачі АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів ОСОБА_2 , як довіреній особі позивача, порядок відкриття та закриття банками поточних та вкладних (депозитних) рахунків регулювався Інструкцією про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція).
		 
		Згідно із пунктом 9 Інструкції операції за рахунками клієнтів фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності (копії довіреності), засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, - іншими уповноваженими на це особами.
		 
		Відповідно до пункту 32 Інструкції ідентифікація і верифікація осіб, які мають право розпорядження рахунками, здійснюються в порядку, установленому законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та нормативно-правовим актом Національного банку з питань фінансового моніторингу. Банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати нового розпорядника рахунком, якщо в процесі обслуговування власник рахунку надає право розпорядження рахунком іншому представникові.
		 
		Видача банком банківського вкладу за підробленими документами не свідчить про виконання ним умов укладеного депозитного договору, оскільки недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності не може покладати тягар відповідальності на сумлінного споживача фінансових послуг (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 711/8709/19).
		 
		На підтвердження своїх повноважень ОСОБА_2 надав банку довіреність ОСОБА_1 від 17 жовтня 2018 року на розпорядження депозитами та рахунками по них.
		З матеріалів справи відомо, що довіреність з реєстраційним № 539 була посвідчена на ім`я іншої особи - ОСОБА_3 для представництва ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 для ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 31). 
		 
		Докази державної реєстрації довіреності ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 у матеріалах справи відсутні.
		 
		Крім того, згідно з листом управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25 травня 2021 року нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Хіоніної Н. М. припинена 28 грудня 2019 року, а документи нотаріального діловодства до архіву не передані (т. 1 а. с. 34, 35).
		 
		Водночас витяг з бази даних Державної прикордонної служби України свідчить, що в період з 06 вересня 2018 року по 29 грудня 2019 року ОСОБА_1 не перебувала на території України, що об`єктивно унеможливлює підписання нею довіреності у вказаний час (т. 1 а. с. 36).
		Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що оскільки у реєстрі нотаріальних дій під № 539 зареєстрована довіреність іншої особи, а довіреність від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка підлягає державній реєстрації не зареєстрована, правочин представництва відповідно до статті 210 ЦК України не є вчиненим і не тягне правових наслідків. Таким чином, ОСОБА_2 не мав повноважень діяти від імені ОСОБА_1 , зокрема, розпоряджатися її депозитними рахунками та коштами на них.
		 
		Оскільки позивач не порушувала умов укладених договорів банківського вкладу, а банк, отримавши її вимогу від 06 серпня 2020 року про повернення вкладів і процентів, своїх зобов`язань не виконав, що є порушенням статей 525, 526, 1060 ЦК України, доводи скаржника про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним відповідачем у справі є помилковими.
		 
		З огляду на встановлені обставини справи та положення закону, доводи позивача про невиконання банком зобов`язань підтверджені, тому позовні вимоги щодо стягнення з банку заборгованості за договорами банківських вкладів № SAMDNWFD0070252921800 («Стандарт 6 міс.») і № SAMDNWFD0070252926800 («Стандарт 3 міс.») від 08 вересня 2014 року у сумі 20 000 євро і 15 231,94 євро відповідно підлягають задоволенню.
		Оскільки зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення вкладів припинилися після звернення позивача 06 серпня 2020 року, позивач має право на проценти за користування коштами з моменту укладення договорів до дати, коли банк мав повернути кошти.
		 
		За договором № SAMDNWFD0070252921800 («Стандарт 6 міс.») на суму 20 000 євро проценти нараховувались за ставкою 10 % річних, що за період із 08 вересня 2014 року по 06 серпня 2020 року (2 160 днів) становить 11 789 євро. За договором № SAMDNWFD0070252926800 («Стандарт 3 міс.») на суму 15 231,94 євро, проценти за ставкою 9,5 % річних за той самий період становлять 8 561,75 євро. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення процентів є частково обґрунтованими.
		Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що вимога про стягнення пені за Законом України «Про захист прав споживачів» не підлягає задоволенню, оскільки банк виконав свої зобов`язання щодо послуг під час дії договору, а відповідальність за прострочення повернення коштів регулюється статтею 625 ЦК України.
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 465/7362/16,  від 29 червня 2021 року у справі № 910/2842/20 та іншихє безпідставними, оскільки висновки у цихсправах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки суду апеляційної інстанції не спростовують.
		 
		У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року  залишити без змін.
		 
		Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2023 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:А. І. Грушицький                                                                          І. В. Литвиненко                                                                                        Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...