Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/9193/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2025.
Дата набрання законної сили: 27.03.2025
Номер судового провадження: 61-1651ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 554/9193/19
		провадження № 61-1651св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова  Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - керуючий санацією Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник»,
		особа, яка подала апеляційну скаргу, - заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Пилипчук Л. І., Прядкіної О. В.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до керуючого санацією Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» «Будівельник» (далі - ДК ЖЕП «Будівельник») про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно.
		Позов мотивований тим, що 30 липня 2009 року на підставі біржового контракту він придбав нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за 24 500,00 грн.
		ДК ЖЕП «Будівельник» майно передав покупцю (позивачу) та склав акт прийому-передачі.
		Надалі арбітражний керуючий ДК ЖЕП «Будівельник» Плеханов І.О. повідомив його про неможливість забезпечити нотаріальне посвідчення вказаного біржового контракту та запропонував самостійно вирішити питання реєстрації права власності на придбане нерухоме майно. Проте КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» відмовив йому у реєстрації права власності на це майно, оскільки укладений договір не був нотаріально посвідчений, що унеможливило в позасудовому порядку узаконити його право як покупця за договором купівлі- продажу на вказане нежитлове приміщення.
		Тому ОСОБА_1 просив:
		визнати дійсним договір купівлі-продажу майна ДК ЖЕП «Будівельник», відповідно до якого позивач придбав у власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , а саме нежитлове приміщення загальною площею 72,3 кв. м, (в тому числі приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м) житлового будинку літера А-2;
		визнати за ним право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 72,3 кв. м, (в тому числі приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення, (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м) житлового будинку літера А-2.
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій 
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано дійсним договір купівлі-продажу майна ДК ЖЕП «Будівельник», відповідно до якого позивач ОСОБА_1 придбав у власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , а саме нежитлове приміщення загальною площею 72,3 кв. м, (в тому числі приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м) житлового будинку літера А-2.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 72,3 кв. м (в тому числі приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м) житлового будинку літера А-2.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 227 ЦК УРСР 1963 року (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з протоколом № 101030-1 від 28 липня 2009 року від 30 серпня 2002 року, укладений між продавцем ДК ЖЕП «Будівельник» в особі уповноваженого представника Москаленка С. та покупцем фізичною особою ОСОБА_1 нотаріально посвідчений не був. 
		Відповідно до частини другої статті 47 ЦК УРСР 1963 року (який діяв на час укладення угоди купівлі-продажу) якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
		Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд зробив висновок про задоволення поданого позову.
		Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2021 року стягнуто з керуючого санацією ДК ЖЕП «Будівельник» на користь держави 1 816,00 грн судового збору.
		Суд першої інстанції зазначив, що оскільки при винесенні рішення судом не вирішено питання про судові витрати, тому в цій частині слід ухвалити додаткове рішення.
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задоволено частково.
		Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року і додаткове рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2021 року скасовано.
		Матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до керуючого санацією ДК ЖЕП «Будівельник» про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно передано до Господарського суду Полтавської області, у провадженні якого перебуває справа № 471-23/1 про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник».
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи вимогу про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна всупереч вимогам статті 5 ЦК України застосував до спірних правовідносин норми ЦК УРСР 1963 року, хоча біржовий контракт, за яким позивач придбав нерухоме майно, був укладений 30 липня 2009 року, тобто після набрання чинності ЦК України. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 220 ЦК України (у редакції, що діяла на час укладення угоди (біржового контракту). Крім того, станом на час звернення позивача з цим позовом до суду нерухоме майно, щодо якого заявлена вимога про визнання права власності на нього, вже не існувало фізично. Ця обставина визнана позивачем (його представниками) у суді апеляційної інстанції та підтверджується, зокрема, постановою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №  554/882/19.
		У справі, що розглядається, предметом спору є майнові вимоги фізичної особи до боржника (юридичної особи), його майна, який перебуває у стадії банкрутства. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22 серпня 2002 року порушено провадження у справі про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник». Постановою Господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року у справі № 471-23/1 ДК ЖЕП «Будівельник» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Провадження у цій справі відкрито ухвалою суду першої інстанції від 07 листопада 2019 року, тобто після набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII. З наведеного слідує, що суд першої інстанції у порушення вимог закону розглянув по суті спір, який не підсудний суду загальної юрисдикції. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а матеріали справи - передачі до Господарського суду Полтавської області, у провадженні якого перебуває справа № 471-23/1 про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник».
		Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного сулу від 22 грудня 2021 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		Касаційний суд вказав, що при поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апеляційний суд не встановив, чи було відомо Полтавській міській раді про оскаржуване рішення та не навів належного обґрунтування поновлення такого строку з урахуванням положень частини другої статті 358 ЦПК України.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року відмовлено.
		Апеляційний суд зазначив, що наведені першим заступником керівника Полтавської обласної прокуратури обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними та не дають підстав для висновку про його пропуск з поважних причин.
		При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що спірний об`єкт нерухомості не перебуває в комунальній власності Полтавської міської територіальної громади.
		Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
		Суд касаційної інстанції виходив з того, що Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення у справі 19 листопада 2019 року. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 07 червня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради (особа, яка не брала участі у справі) подав апеляційну скаргу. Підставою для оскарження рішення суду першої інстанції заступником прокурора вказано порушення цим судовим рішенням інтересів держави в особі Полтавської міської ради.
		Матеріали справи свідчать, що Полтавська міська рада не брала участі у справі через те, що не була вказані в позовній заяві як сторона спору і не була залучена до участі у справі судом. Листом від 12 березня 2021 року № 15/1-301вих21 заступник керівника Полтавської обласної прокуратури повідомив Полтавську міську раду про наявність ухваленого у справі № 554/9193/19 рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року та необхідність його оскарження в апеляційному порядку. У відповідь на цей лист 02 квітня 2021 року Полтавська міська рада зазначила, що спірний будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, у комунальну власність не передано, вказану обставину необхідно враховувати при вирішенні питання щодо оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. 06  квітня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави із запитом про надання матеріалів справи № 554/9193/19 для ознайомлення. 07 травня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави листом 
		№ 01.2-12/2/2021 відмовив заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури у надані справи для ознайомлення. Указаний лист отримано прокурором 25 травня 2021 року. 07 червня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури оскаржив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року в апеляційному порядку.
		Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не надав належну оцінку кожній із вказаних прокурором причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не з`ясував, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали заявнику подати апеляційну скаргу у встановлений строк (приймаючи доводи прокурора про вжиття ним у розумні строки заходів, спрямованих на підготовку та подання апеляційної скарги).
		При цьому, не обґрунтувавши належним чином підстави відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку, не зазначивши, в порушення приписів частини сьомої статті 127 ЦПК України, про відмову у поновленні процесуального строку в резолютивній частині ухвали, апеляційний суд обмежився лише викладенням загальних висновків щодо підстав відмови у відкритті апеляційного провадження.
		Таким чином, апеляційний суд належним чином не перевірив поважності причин пропуску заступником керівника Полтавської обласної прокуратури строку на апеляційне оскарження, дійшовши передчасного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відмову у відкритті апеляційного провадження.
		При цьому, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу, не була залучена до участі у справі, має місце виключний випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, що не дає підстав для застосування встановленого наведеною нормою процесуального права річного присічного строку. Проте, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд, з посиланням на те, що спірний об`єкт нерухомості не перебуває в комунальній власності Полтавської міської територіальної громади, безпідставно поєднав відсутність порушеного права апелянта із пропуском строку на апеляційне оскарження, фактично зробивши висновок, що судом першої інстанції питання про права та інтереси інтересів держави в особі Полтавської міської ради судом першої інстанції не вирішувалося. Такий висновок суду є передчасним. Системний аналіз норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
		Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду задоволено. Поновлено заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради строк на апеляційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року.
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради задоволено частково.
		Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2021 року скасовано.
		Матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до керуючого санацією ДК ЖЕП «Будівельник» про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно передано до Господарського суду Полтавської області, у провадженні якого перебуває справа № 471-23/1 про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник».
		Апеляційний суд виходив з того, що предметом спору є визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, придбане ним на підставі біржового контракту (договору купівлі-продажу) від 30 липня 2009 року. Тому при вирішенні цього спору підлягають застосуванню норми статей 220, 640, 657 Ц ЦК України. Натомість, судом першої інстанції вирішено спір на підставі положень статті 47 ЦК УРСР 1963 року, не дивлячись на те, що сам правочин був укладений між сторонами в 2009 році. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, адже до спірних правовідносин було застосовано норми закону, які не підлягали застосуванню.
		Крім того предметом спору є майнові вимоги фізичної особи до боржника (юридичної особи), який перебуває у стадії банкрутства. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22 серпня 2002 року порушено провадження у справі про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник». Постановою Господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року у справі №471-23/1 ДК ЖЕП «Будівельник» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
		Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
		Наведене свідчить, що суд першої інстанції всупереч вимогам закону розглянув по суті спір, який на час його розгляду не був підсудний судам загальної юрисдикції.
		Стосовно підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі апеляційний суд зазначив наступне. Так, посилаючись на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» заступник керівника Полтавської обласної ради вказував, що в даному випадку прокуратура діє в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, яка як орган місцевого самоврядування проявила бездіяльність, адже в межах розумного строку не вжила жодних заходів для самостійного захисту своїх прав та інтересів, не виявила бажання оскаржувати вказане судове рішення до апеляційної інстанції.
		Матеріали справи свідчать, що 12 березня 2021 року перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури повідомив Полтавську міську раду про наявність вказаного рішення суду першої інстанції та вказав про необхідність його оскарження до апеляційного суджу. Листом від 02 квітня 2021 року Полтавська міська рада повідомила про відсутність намірів оскаржувати рішення місцевого суду. Таким чином, компетентний орган - Полтавська міська рада, достовірно знаючи про існування вказаного судового рішення впродовж розумного строку не вжила заходів щодо захисту своїх прав та інтересів та не скористалась своїм правом на апеляційне оскарження, що свідчить про дотримання прокурором порядку, визначеного положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Стосовно порушення інтересів держави в особі Полтавської міської ради апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги. Матеріали справи свідчать, що рішенням Полтавської міської ради від 25 вересня 2014 року «Про внесення змін до рішення дев`ятнадцятої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 11 вересня 2007 року «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності міста житлових будинків ЖЕП «Будівельник» було надано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради 39 житлових будинків та 8 гуртожитків, в тому числі і житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, спірне нежитлове приміщення має бути передане та оформлене у передбаченому законом порядку територіальній громаді міста Полтави, яка як належний власник має самостійно розпоряджатись своїми правами щодо вказаного майна. Тому твердженням особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою захисту інтересів держави в особі Полтавської міської ради, оскільки вона на підставі оскаржуваного судового рішення була позбавлена права на майно банкрута ДК ЖЕП «Будівельник».
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		предметом судового розгляду в суді апеляційної інстанції не було питання про те, чи вирішувалось / не вирішувалось судом першої інстанції питання про права та інтереси Полтавської міської ради, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції та від імені якої прокурор звернувся з апеляційною скаргою після спливу річного строку;
		у межах цієї справи інтереси держави та/або територіальної громади міста Полтави (адже прокурор звернувся до суду саме в інтересах держави в особі Полтавської міської ради) не порушено. Спірне нерухоме майно фактично перебуває у власності територіальної громади Полтавської області і не прийняте до комунальної власності міста Полтави, що підтверджується наявними у матеріалах доказами. Таким чином, прокурор звернувся до суду в інтересах органу, який не має прав на спірний об`єкт нерухомості. За таких обставин суд першої інстанції при розгляді справи не міг вирішити питання про права та обов`язки Полтавської міської ради, адже вона не є власником речових прав на спірний будинок;
		прокурор не має повноважень на представництво інтересів Полтавської міської ради з питань, що віднесені до її виключної компетенції, і стосовно розпорядження майном, яке їй не належить. Тому прокурор не мав повноважень на звернення до суду з апеляційною скаргою у цій справі.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/9193/19 та витребувано справу із суду першої інстанції.
		У серпні 2024 року матеріали справи № 554/9193/19 надійшли до Верховного Суду.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Дундар І. О.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 19 квітня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 554/4768/19, від 31 травня 2023 року в справі № 554/9193/19).
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22  серпня 2002 року порушено провадження у справі про банкрутство ДКП ЖЕП «Будівельник».
		30 липня 2009 року на підставі біржового контракту (договору) купівлі-продажу майна ДКП ЖЕП ОСОБА_1 придбав у власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлове приміщення загальною площею 72,3 кв. м (в тому числі приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м) житлового будинку літера А-2.
		Згідно з протоколом від 28 липня 2009 року № 101030-1 проведення аукціону з продажу майна ОСОБА_1 він сплатив грошові кошти у сумі 24 500,00 грн.
		У цей же день складений акт прийому-передачі майна.
		Відповідно до акта прийому-передачі майна продавець (ДКП ЖЕП «Будівельник») в особі уповноваженого представника Москаленка, який діє на підставі довіреності, передав покупцю - фізичній особі ОСОБА_1 згідно з умовами договору від 30 липня 2009 року наступне майно: об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 є окремо визначеним нерухомим майном - нежитлові приміщення загальною площею 72,3 кв. м, (в тому числі приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м, житлового будинку літера А-2 загальною вартістю 24 500,00 грн.
		Листом від 30 липня 2009 року арбітражний керуючий Плеханов І. О. повідомив ОСОБА_1 , що ДКП ЖЕП «Будівельник» як продавець не має можливості забезпечити нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, тому питання реєстрації прав власності на придбане майно рекомендовано вирішувати самостійно.
		Постановою Господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року припинено процедуру санації ДКП ЖЕП «Будівельник», визнано банкрутом ДКП ЖЕП «Будівельник» та відкрито ліквідаційну процедуру.
		15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради із заявою щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 72,3 кв. м, придбаного на аукціоні згідно з протоколом від 28 липня 2009 року № 101030-1.
		Листом КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради» від 21 серпня 2019 року № 871 ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації права власності на вказане майно та рекомендовано звернутися до суду.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Полтавської міської ради у цій справі
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).
		У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).
		Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що:
		«прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18».
		У справі, що переглядається:
		заступник керівника Полтавської обласної ради, посилаючись на статтю 23  Закону України «Про прокуратуру» вказував, що в цій справі він діє в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, яка як орган місцевого самоврядування проявила бездіяльність, оскільки в межах розумного строку не вжила жодних заходів для самостійного захисту своїх прав та інтересів, не виявила бажання оскаржувати рішення суду першої інстанції до апеляційного суду;
		12 березня 2021 року перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури повідомив Полтавську міську раду про існування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року та вказав про необхідність його оскарження до апеляційного суду;
		листом Полтавської міської ради від 02 квітня 2021 року повідомлено прокурора про відсутність намірів оскаржувати вказане рішення суду першої інстанції;
		отже, компетентний орган - Полтавська міська рада, достовірно знаючи про існування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року впродовж розумного строку не вжила заходів щодо захисту своїх прав та інтересів та не скористалась своїм правом на апеляційне оскарження, що свідчить про дотримання прокурором порядку, визначеного статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
		За таких обставин, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність інтересу держави (територіальної громади м. Полтави) в особі Полтавської міської ради, який підлягає захисту шляхом представництва прокурором.
		Щодо порушення інтересів держави в особі Полтавської міської ради
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Згідно з статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, в тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та створені нею органи місцевого самоврядування.
		У справі, що переглядається:
		рішенням Полтавської міської ради від 25 вересня 2014 року «Про внесення змін до рішення дев`ятнадцятої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 11 вересня 2007 року «Про надання згоди на прийняття до комунальної власності міста житлових будинків ЖЕП «Будівельник» було надано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради 39 житлових будинків та 8 гуртожитків, в тому числі і житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ;
		тобто, передбачається передання спірного нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 72,3 кв. м та оформлення на нього права власності у передбаченому законом порядку за територіальною громадою міста Полтави, яка надалі як належний власник мала б самостійно розпоряджатись своїми правами щодо цього майна.
		За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що існують підстави для здійснення прокуратурою захисту інтересів держави в особі Полтавської міської ради, адже саме міська рада на підставі оскаржуваного рішення суду першої інстанції була позбавлена права на майно ДК ЖЕП «Будівельник».
		Щодо юрисдикції та направлення матеріалів справи для розгляду до господарського суду
		Згідно частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та під час її розгляду) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.
		Крім того, 21 жовтня 2019 році введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ.
		Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
		Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).
		Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
		Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
		Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №  922/928/17).
		З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. 
		Законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
		Таке врегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. 
		Таким чином, з огляду на положення законодавства України, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (див. висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі №  918/335/17; у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №  921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19 та ін.).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
		У справі, що переглядається:
		предметом спору є майнові вимоги фізичної особи до боржника (юридичної особи), який перебуває у стадії банкрутства;
		ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22 серпня 2002 року порушено провадження у справі про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник»;
		постановою Господарського суду Полтавської області від 08 грудня 2011 року у справі № 471-23/1 ДК ЖЕП «Будівельник» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
		Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що суд першої інстанції всупереч вимогам закону розглянув по суті спір, який на час його розгляду не був підсудний судам загальної юрисдикції, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та додаткового рішення про розподіл судових витрат, як похідного від основного рішення, та передачу матеріалів цієї справи за позовом ОСОБА_1 до керуючого санацією ДК ЖЕП «Будівельник» про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно до Господарського суду Полтавської області, у провадженні якого перебуває справа № 471-23/1 про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник».
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження №  61-13667сво21)).
		Доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді                                                                             І. О. Дундар
		                                                                                      Д. А. Гудима
		Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...