Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/935/24 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Орендні правовідносини; Оренда земельної ділянки.
Надіслано судом: 31.03.2025. Зареєстровано: 01.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2025.
Дата набрання законної сили: 12.03.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 березня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  911/935/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
		секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Київріанта" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (колегія суддів: Тищенко     А.     І., Коробенко Г. П., Михальська Ю. Б.) і рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2024 (суддя Черногуз А. Ф.) у справі
		за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київріанта", про стягнення 603  700 грн штрафу та зобов`язання вчинити дії,
		за участі представників:
		позивача - Шишкіної І. В.,
		відповідача - Гаврина Д. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1.          У квітні 2024 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київріанта" (далі - ТОВ "Київріанта") про стягнення 603 700,00 грн штрафу та зобов`язання відповідача виконати зобов`язання, встановлені у підпункті 2.2.2 пункту 2.2 договору від 09.09.2014 №    80.1-14/1-34, а саме: надати ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, переданому в оренду на підставі договору від 11.06.2014 № 1582 за березень 2022 року-вересень 2023 року.
		2.          Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не виконує зобов`язання за договором від 09.09.2014 № 80.1-14/1-34 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, а саме всупереч підпункту 2.2.2 пункту 2.2.2 не надав довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період березень 2022 року-вересень 2023 року, у зв`язку з чим позивач нараховує та просить стягнути з відповідача передбачений пунктом 4.3 договору штраф.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		3.           11.06.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та ТОВ "Київріанта" (орендар) укладено договір оренди №    1582 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди).
		4.          Відповідно до пункту 5.10 договору оренди орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, шляхом компенсації комунальних послуг, податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. При цьому витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві. Орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та відповідно до діючих тарифів, в тому числі податку на землю.
		5.          Орендар зобов`язується на наступний робочий день, що слідує за днем підписання договору, звернутися до балансоутримувача для отримання проекту договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (пункт 5.18 договору оренди).
		6.          Договір оренди з врахуванням змін, внесених 27.12.2018, укладено строком на 20 років, що діє з 11.06.2014 року до 10.06.2034 року включно (пункт 10.1 договору оренди).
		7.          За актом приймання-передавання орендованого майна від 01.07.2014 орендодавець передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно. Зазначений акт погоджено балансоутримувачем.
		8.           09.09.2014 між ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач) та ТОВ "Київріанта" (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №   80.1-14/1-34 (далі - договір про відшкодування витрат), за умовами якого у зв`язку з наданням орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - частини приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу, загальною площею 270,4 кв. м, для розміщення та експлуатації магазину безмитної торгівлі: балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги, вказані в таблиці № 1 цього договору, а саме: 1) забезпечення теплом (теплова енергія), 2)   забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, 3)     використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем, 4) прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів, сплата за які визначається від обсягу наданих послуг в місяць з урахуванням встановленої оплати за одиницю вимірювання щодо кожного виду послуг.
		9.          Пунктом 5 таблиці № 1 передбачено, що балансоутримувач надає, а орендар отримує послугу з "підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під`їзних шляхів, забезпечення функціонування приміщень загального користування" (далі - послуга). Щомісячна сплата за послугу встановлена в розмірі 18     % від чистого доходу, отриманого від діяльності на орендованій площі, за мінусом орендної плати (без ПДВ), де: чистим доходом орендаря є виручка від продажу товарів у магазині безмитної торгівлі в орендованому приміщенні відповідно до умов договору оренди. Чистий дохід підтверджується довідкою про доходи за звітний місяць.
		10.          Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору про відшкодування витрат передбачено, що орендар зобов`язується щомісячно, до 7-го числа місяця, наступного за звітним, надавати до бухгалтерії балансоутримувача довідку про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні. Орендар несе відповідальність за вчасне надання довідки про чистий дохід та достовірність даних в довідці.
		11.          Відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 договору про відшкодування витрат орендар зобов`язується щомісяця, з 12 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату земельного податку згідно з підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 договору. Орендар несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акта. Датою отримання рахунку та акта вважається 15 число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт орендар зобов`язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк мотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
		12.          Звертаючись із даним позовом до суду, позивач стверджує, що на порушення вимог підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору про відшкодування витрат відповідач не надав позивачу довідки про чистий дохід за лютий 2022 року, березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року, серпень 2023 року, вересень 2023 року.
		13.          В той же час позивач зазначив, що на адресу балансоутримувача 08.08.2023 надійшли листи, підписані представником ТОВ "Київріанта" Мегединюком І., які іменовані як довідки про чистий дохід за березень 2022 року-вересень 2023 року.
		14.          Позивач вказує, що зміст і форма поданих відповідачем довідок не відповідають погодженим сторонами у підпункті 2.2.2 пункту 2.2 договору про відшкодування витрат умовам оскільки дані довідки не містять інформацію про розмір чистого доходу (конкретної суми доходу), отриманого відповідачем від продажу товарів в орендованому майні, а тому нарахував відповідачу передбачений у договорі штраф у розмірі 603 700 грн на направив відповідні рахунки для його сплати.
		15.          Відповідач посилався на те, що за умови відсутності у нього доходу (виручки від продажу товарів) внаслідок невикористання орендованого приміщення у зв`язку із нездійсненням з об`єктивних причин торгово-господарської діяльності та у зв`язку із звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 634 від орендної плати, позивач не міг розраховувати на отримання відповідного доходу шляхом сплати відповідачем орендної плати та плати з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під`їзних шляхів, забезпечення функціонування приміщень загального користування.
		16.          Крім того, відповідач посилався на те, що у вимога позивача щодо надання довідок є суто формальною; у разі відсутності у відповідача доходу від продажу товарів в орендованому приміщенні внаслідок невикористання орендованого приміщення за призначенням з огляду на припинення функціонування Міжнародного аеропорту "Бориспіль" та тимчасове закриття повітряного пункту пропуску через державний кордон "Бориспіль", він не повинен був подавати довідки про чистий дохід з показником 0 (нуль).
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		17.          Рішенням Господарського суду Київської області від 30.07.2024 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ "Київріанта" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 204 950,00 грн штрафу та 4918,80 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
		18.          Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про надання довідок про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, зважаючи на те, що довідки за заявлений у позові період з березня 2022 року по вересень 2023 року станом на момент подання позову були надані, а тому обов`язок, передбачений договором, був виконаний відповідачем. Крім того, суд першої інстанцій не знайшов підстав для зобов`язання відповідача надавати довідки іншої форми, адже з наданих позивачу документів вбачалося, що відповідач не отримував доходу у спірний період від діяльності в орендованому приміщенні, а отже, за своїм змістом такі довідки відповідали узгодженій сторонами у договорі меті - з`ясування розміру чистого доходу. 
		19.          В той же час, враховуючи обставину, що обов`язок щодо надання довідок про чистий дохід було виконано відповідачем з простроченням, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення штрафу, однак, здійснивши його перерахунок та застосувавши передбачене положеннями статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право щодо зменшення розміру штрафних санкцій, зменшив на 50 % розмір нарахованих штрафних санкцій, які підлягають стягненню за прострочення надання відповідачем довідок, передбачених договором, та вирішив стягнути на користь позивача штраф у розмірі 204     950,00 грн.
		20.          Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2024 скасоване в частині відмови у позові щодо зобов`язання надати довідки. В цій частині ухвалено нове рішення - про задоволення позову.
		21.          Задовольняючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати довідки про чистий дохід, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані відповідачем документи мають інформативний характер та не є довідками в розумінні укладеного між сторонами договору оскільки не містять відомостей про конкретний розмір чистого доходу відповідача, отриманого в конкретному місяці від діяльності в орендованому приміщенні.
		22.          У той же час апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині здійснення розрахунку штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання із надання довідок про чистий дохід та в частині наявності достатніх підстав для зменшення штрафу на 50 %.
		Короткий зміст касаційних скарг
		23.          ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 398 750 грн штрафу, ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову.
		24.          У касаційній скарзі, поданій у новій редакції на усунення недоліків, позивач підставами для касаційного оскарження постановлених у справі судових рішень визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		25.          ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" зазначає про те, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні з відповідача штрафу у розмірі 398 750 грн прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 551, пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України, частин першої та другої статті 216, частин першої та другої статті 217, частини першої статті 218, частини шостої статті 232, частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та без врахування висновків щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких наводиться у касаційній скарзі. 
		26.          ТОВ "Київріанта" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
		27.          Підставами касаційного оскарження постановлених у справі судових рішень ТОВ "Київріанта" визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		28.          ТОВ "Київріанта" вважає, що стягнення з нього штрафу за період понад 6 місяців від дати порушення є незаконним та зазначає про те, що відповідне рішення було прийняте судами попередніх інстанцій без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 251, 252 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України, які викладені, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №     910/17317/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №     911/952/22, постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 911/3275/21 та від 16.12.2021 у справі №     925/1386/19. 
		29.          Крім того, скаржник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування до договору про відшкодування витрат, який було укладено 09.09.2014, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності лише 02.04.2020.
		Короткий зміст відзивів на касаційні скарги
		30.           11.03.2025 ТОВ "Київріанта" подало відзив на касаційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", в якому просить залишити її без задоволення та зазначає про те, що у питаннях про підстави для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
		31.          Крім того, відповідач вважає, що справи, на які посилається у скарзі позивач, зокрема за участі ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та ТОВ "Київріанта", не є подібними до даної справи, що переглядається, оскільки спірним періодом виконання обов`язків відповідачем у них був період, коли останній здійснював торгівельну діяльність в орендованих приміщеннях та отримував дохід від продажу товарів.
		32.          ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "Київріанта", в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог - без змін. 
		33.          У контексті підстав для касаційного оскарження судових рішень позивач зазначає про прийняття постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 911/3275/21 щодо правовідносин, які не є подібними до даної справи, адже норма частини шостої статті 232   ГК України не застосовувалася.
		34.          ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" посилається на те, що у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22 вже викладено висновок щодо можливості із врахуванням пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України стягнення штрафу поза межами встановленого частиною шостою статті 232 ГК України шестимісячного строку. Позивач вважає, що оскаржувані судові рішення у частині стягнення штрафу відповідають наведеному вище висновку Верховного Суду.
		35.          Стосовно перелічених відповідачем висновків Верховного Суду, викладених у справах №     925/1386/19, №     910/13575/20, № 904/1148/19, №911/634/19 та № 910/17717/17 щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України, позивач зазначає, що вони не можуть бути враховані у даній справі, що переглядається, оскільки рішення у цих справах приймалися без врахування Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким було доповнено розділ IX "Прикінцеві положення" ГК України пунктом 7.
		Позиція Верховного Суду
		Результати розгляду касаційної скарги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
		36.          Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		37.          Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		38.          Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		39.          При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. 
		40.          Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		41.          Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №     199/8324/19).
		42.          Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		43.          Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого. 
		44.          Доводи касаційної скарги позивача зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду:
		- щодо застосування норми частини 6 статті 232 ГК України, відповідно до якої розрахунок штрафу мав здійснюватися за весь період прострочення виконання зобов`язання (постанова від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19);
		- щодо застосування, зокрема, статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (постанови від 20.12.2023 у справі № 910/1039/23, від 16.11.2023 у справі №   916/3232/22, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 01.08.2019 у справі №   922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №     923/142/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №   911/2269/22).
		45.          Проаналізувавши постанову Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №    916/1777/19, на яку посилається скаржник на підтвердження підстави касаційного оскарження судових рішень у контексті неправильного застосування частини шостої статті 232 ГК України, колегія суддів зазначає таке.
		46.          За загальним правилом, передбаченим приписами частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
		47.          Предметом спору у справі № 916/1777/19 було стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором. Відповідно до встановлених фактичних обставин у справі №     916/1777/19 сторони в пункті 7.6 договору домовилися про нарахуванням неустойки (штрафу, пені) протягом усього періоду порушення. При цьому предметом касаційного оскарження було питання щодо правомірності нарахування пені за прострочення оплати після сплину шести місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена саме у зв`язку із встановленням сторонами у договорі між ними відмінного правила, аніж те, що передбачено частиною шостою статті 232 ГК України. 
		48.          Натомість у справі, що розглядається, нарахування штрафу за період понад шість місяців здійснювалося не у зв`язку із погодженням сторонами у договорі про відшкодування витрат відповідних умов (як було встановлено у справі № 916/1777/19), а у зв`язку із застосуванням Закону України від 30.03.2020 №     540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
		49.          Так, зазначеним вище Законом, який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" ГК України було доповнено пунктом 7, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		50.          Таким чином, колегія суддів констатує, що пункт 7 розділу ІХ Прикінцевих положень ГК України не був чинним на час виникнення спірних відносин (2019 рік) у справі №    916/1777/19, а отже, відповідна постанова ухвалювалася Верховним Судом за різного правового регулювання у порівнянні із даною справою. 
		51.          Отже колегія суддів дійшла висновку, що справа, на яку посилається скаржник на підтвердження неправильного застосування частини шостої статті 232 ГК України, є відмінною за істотними правовими ознаками від цієї справи, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
		52.          Іншим доводом касаційної скарги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є неврахування висновків Верховного Суду, що призвело, на його думку, до неправильного застосування статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України при вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій. 
		53.          На обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає про те, що судами помилково не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.12.2023 у справі № 910/1039/23, від 16.11.2023 у справі № 916/3232/22, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №   923/142/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22. 
		54.          Вирішуючи питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що після відходу окупаційних військ з території Київської області навесні 2022 року, відновлення можливості доступу до орендованих приміщень (попри неможливість проведення діяльності з отримання прибутку на цій території) відповідач все ж допустив прострочення виконання свого обов`язку щодо надання довідок про чистий дохід, обов`язку який узгоджений сторонами, незважаючи на очевидні факти неможливості проведення діяльності з отримання прибутку. Водночас вказане не призводить до звільнення орендаря від обов`язку з надання таких довідок. Тож, як витребування довідок іншого формату ніж надано відповідачем, так само і ухилення від формального обов`язку з надання довідок - не відповідає узгодженим у договорі пунктам. Відповідач не надав суду пояснень щодо обставин, які перешкоджали йому виконати умови договору щодо формального надання довідок про чистий дохід позивачу після відходу окупаційних військ з території Київської області, що свідчить про неповну добросовісність дій відповідача та водночас надає суду право зменшити розмір штрафних санкцій. 
		55.          Суд апеляційної інстанції погодився з наведеним вище висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру неустойки до 204 950,00 грн.
		56.          Проаналізувавши справи, на які посилається скаржник на підтвердження визначеної ним підстави для касаційного оскарження, колегія суддів звертає увагу на те, що під час їх вирішення судами були реалізовані дискреційні повноваження щодо зменшення розміру штрафних санкцій в залежності від оцінки обставин кожної конкретної справи, які не є подібними до встановлених обставин у даній справі №     911/935/24.
		57.          Колегія суддів звертає увагу на те, що у наведених скаржником справах Верховним Судом приймалися різні за своїм змістом рішення, що вказує на те, що такі справи не є подібними між собою. Так, у справі №     910/1039/23 наховані штрафні санкції за порушення строків поставки товару були зменшені судом на 70 %, зважаючи на встановлені фактичні обставини (зокрема, збільшення ракетних обстрілів території, на якій знаходяться виробничі потужності відповідача, надсилання відповідачем листів, які свідчать, що товариство вживало всіх можливих заходів з виконання свого зобов`язання за договором перед позивачем, наявність у відповідача значної заборгованості перед контрагентами у розмірі 73 830 846,61 грн). У той же час у справі №     916/3232/22 суди дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, зважаючи на те, що заборгованість за договором постачання природного газу виникла у лютому-квітні 2021 року та попередньо вже була реструктуризована. 
		58.          Верховний Суд враховує, що всі вищезазначені висновки щодо застосування статті 551   ЦК та статті 233 ГК, викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №   910/1039/23, від 16.11.2023 у справі № 916/3232/22, від 02.11.2022 у справі №   910/14591/21, від 01.08.2019 у справі №     922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №   923/142/19 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22) є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки та вказують на наявність у суду права зменшити розмір штрафних санкцій. 
		59.          Однак, посилаючись на наведені вище висновки, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не оспорює передбаченого законом права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а його доводи фактично стосуються оскарження судових рішень у даній справі в частині розміру, на який суди зменшили штрафні санкції. 
		60.          У даному контексті колегія суддів зазначає, що питання про зменшення штрафних санкцій може по-різному вирішуватися судами в залежності від тих фактичних обставин, які встановлені судом у кожній конкретній справі (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки). Необхідно також зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
		61.          Крім того, Верховний Суд неодноразово відзначав, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність/відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
		62.          Оцінюючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому статтями 86, 210, 237 ГПК України.
		63.          Що ж стосується доводів та посилань позивача на результати вирішення інших аналогічних справ між ним та відповідачем з того самого питання, то такі справи також не можуть вважатися подібними, оскільки спірними періодами невиконання обов`язку відповідача щодо надання довідок про чистий дохід у таких справах, на відміну від даної справи, були такі, в яких відповідач здійснював торгівельну діяльність та відповідно отримував дохід від продажу товарів. Крім того, скаржник не наводить висновків саме Верховного Суду, які були зроблені у таких справах.
		64.          Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду хоча й ухвалені за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за інших фактичних обставин, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
		65.          За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.
		66.          Колегія суддів звертає увагу на те, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, змісту та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 
		67.          Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.
		Результати розгляду касаційної скарги ТОВ "Київріанта"
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
		68.          Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		69.          Доводи касаційної скарги відповідача зводяться до того, що стягнення з нього штрафу за період понад шість місяців від дати порушення є незаконним, а відповідні рішення були прийняті судами попередніх інстанцій без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 251, 252 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України. 
		70.          На обґрунтування підстави для касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі № 910/17317/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №     911/952/22, постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 911/3275/21 та від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19.
		71.          Проаналізувавши постанови Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, колегія суддів дійшла висновку про неподібність спірних правовідносин у таких справах у порівнянні з цією справою, що переглядається.
		72.          Так, постановляючи оскаржувані рішення у даній справі № 911/935/24 в частині стягнення штрафу, нарахованого за період, що перевищує шість місяців від дати порушення, суди попередніх інстанцій застосували частину шосту статті 232 ГК України у її взаємозв`язку з пунктом 7 Прикінцевих положень ГК України.
		73.          За змістом частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. 
		74.          Водночас пунктом 7 Прикінцевих положень ГК України, який набрав чинності 02.04.2020, передбачена можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад шестимісячний строк, встановлений статтею 232 (частиною шостою цієї статті) ГК України. При цьому у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22 зазначено, що припис пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України хоч і не зовсім узгоджується з метою Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, однак є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення. 
		75.          Натомість у справі № 911/952/22, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду в контексті застосування норми частини шостої статті 232 ГК України виснувала лише те, що суди попередніх інстанцій установили, що умови договорів не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до повної сплати заборгованості", "до повного погашення боргу" тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем як покупцем цінних паперів зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Висновків щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України у її взаємозв`язку з пунктом 7 Прикінцевих положень ГК України зазначена постанова не містить.
		76.          На момент виникнення спірних відносин у справах № 910/17317/17 та №    925/1386/19 пункт 7 Прикінцевих положень ГК України ще не набрав чинності, а тому зазначені справи не містять висновків щодо застосування цієї норми, якою було продовжено на період карантину строки, визначені статтею 232 ГК України. Наведене вказує на різне правове регулювання спірних правовідносин у зазначених вище справах у порівнянні з даною справою, що розглядається.
		77.          Що ж стосується постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 911/3275/21, в якій також вирішувався спір між позивачем та відповідачем, то судами у цій справі не вирішувалося питання щодо нарахування штрафних санкцій понад шестимісячний строк та відповідно положення частини шостої статті 232 ГК України та пункту 7 Прикінцевих положень ГК України не застосовувалися, хоча норма останнього вже і набрала чинності на момент спірних відносин.
		78.          Верховний Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі №   2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі №   522/2732/16-ц).
		79.          Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №   522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №   706/1272/14-ц (пункт 22)).) 
		80.          При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. 
		81.          Отже, усі наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за різного правового регулювання спірних правовідносин, ніж у справі, що розглядається, що вказує на те, що зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, а отже, про їх неподібність.
		82.          За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
		83.          Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		84.          Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		85.          Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
		86.          Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		87.          Отже, з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		88.          Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, на думку скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо можливості/неможливості застосування до договору про відшкодування витрат, який було укладено 09.09.2014, Закону України від 30.03.2020 №   540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності лише 02.04.2020.
		89.          Як було встановлено судами, позивач здійснював нарахування штрафних санкцій, передбачених пунктом 4.3 договору про відшкодування витрат, починаючи з 01.08.2022 - тобто, за період коли Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ вже набрав чинності, а розділ ІХ "Прикінцеві положення" ГК України було доповнено пунктом 7, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		90.          Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та підстав для часткового задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про те, що в цій частині суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ та дійшли обґрунтованого висновку щодо розповсюдження дії пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України на спірні правовідносини.
		91.          Зважаючи на викладене вище, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування зазначених скаржником норм права.
		92.          Отже, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються необґрунтованими та відхиляються.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		93.          Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		94.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		95.          Згідно з вимогами статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Судові витрати
		96.          Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати покладаються на скаржників (стаття 129 ГПК України).
		Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300, 301, 309 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2024 у справі № 911/935/24 закрити.
		2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київріанта" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 30.07.2024 у справі №    911/935/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
		3. Залишити без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київріанта" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		 
		4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 у справі №  911/935/24 залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                    Є. В. Краснов
		 
		Суддя                                                                                                    Г. М. Мачульський
		 
		Суддя                                                                                                    Л. І. Рогач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...