Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/3321/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання права власності; державної, комунальної.
Надіслано судом: 31.03.2025. Зареєстровано: 02.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2025.
Дата набрання законної сили: 18.03.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  908/3321/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
		 
		секретар судового засідання - Письменна О. М., 
		 
		за участю представників:
		позивача - Іванченко І. С. (самопредставництво, в режимі відеоконференції), 
		відповідача - не з`явилися,
		прокуратури - Мовчан О. В., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях і заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
		 
		на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (колегія суддів: Чередко А.  Є. - головуючий, Мороз В.Ф., Верхогляд Т. А.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 (суддя Зінченко Н.Г.) у справі 
		 
		за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях
		 
		до Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації "Кераміст"
		 
		про розірвання договору та виселення із орендованого приміщення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМ) у жовтні 2023 року звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації "КЕРАМІСТ" (далі - ТПТК "КЕРАМІСТ") про розірвання договору оренди нерухомого майна від 19.08.2005 № 1539/д та про виселення ТПТК "КЕРАМІСТ" із вбудованих у перший та другий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку нежитлових приміщень та сходових клітин загальною площею 423,85 м2, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубова, 1, та перебувають на балансі Гідротехнічного технікуму Запорізької державної інженерної академії.
		 
		1.2. Позовні вимоги РВ ФДМ мотивовані тим, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ТПТК "КЕРАМІСТ" є ОСОБА_1 . Згідно з Указом Президента України від 19.10.2022 № 726/2022 до ОСОБА_1 застосовано обмежувальні заходи (під номером 2089) відповідно до Закону України "Про санкції", зокрема: заборона участі в приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах. На думку позивача, відповідно до пункту 6-1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" продовження орендних правовідносин з ТПТК "КЕРАМІСТ" суперечить нормам чинного законодавства України та є підставою для дострокового розірвання вказаного договору з відповідачем та виселення його з орендованого приміщення в судовому порядку.
		 
		2. Короткий зміст судових рішень
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у справі №  908/3321/23, відмовлено в задоволені позову РВ ФДМ до ТПТК "КЕРАМІСТ" про розірвання договору оренди нерухомого майна від 19.08.2005 № 1539/д та виселення ТПТК "КЕРАМІСТ" із вбудованих у перший та другий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку нежитлових приміщень та сходових клітин загальною площею 423,85 м2, що розташовані за адресою: м.  Запоріжжя, вул. Трегубова, 1, та перебувають на балансі Гідротехнічного технікуму Запорізької державної інженерної академії. 
		 
		2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову РВ ФДМ, виходив із того, що доводи позивача є необґрунтованими. Суд першої інстанції зазначив, що частина 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не встановлює підстави для розірвання договору оренди. За висновком суду першої інстанції, вказаною нормою встановлюються вимоги до орендаря державного або комунального майна, які оцінюються виключно на момент укладення договору. Суд першої інстанції також зазначив, що в постанові Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" Кабінет Міністрів України встановив підстави та порядок дострокового припинення дії договору оренди саме орендарем. Будь-яких підстав для розірвання договору за ініціативою орендодавця постанова не містить.
		 
		При цьому суд першої інстанції зазначив, що за змістом звіту від 06.06.2023 №  56 перевірки виконання ТПТК "КЕРАМІСТ" умов договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д, проведеної позивачем, будь-яких порушень умов договору з боку відповідача не встановлено. Відтак суд першої інстанцій дійшов висновку, що немає підстав для розірвання договору оренди державного нерухомого майна № 1539/д та виселення відповідача, тому позовні вимоги є необґрунтованими.
		 
		2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у цій справі відсутні.
		 
		3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них
		 
		3.1. РВ ФДМ і заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у справі №  908/3321/23, звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог РВ ФДМ у цій справі.
		 
		3.2. Звертаючись із касаційними скаргами, РВ ФДМ і заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури посилаються на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржники зазначають, що суди неправильно застували положення частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна". На думку скаржників, відсутній висновок щодо застосування частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" у поєднанні з вимогами Закону України "Про санкції" в частині можливості розірвання судом за ініціативою орендодавця договору оренди державного майна, який укладено з належним орендарем, якщо в подальшому до цього орендаря  /  пов`язаних з ним осіб застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції". 
		 
		3.3. ТПТК "КЕРАМІСТ" у відзиві на касаційну скаргу РВ ФДМ просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. На думку ТПТК "КЕРАМІСТ", положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного і комунального майна" не передбачають можливості розірвання договору, в тому числі у судовому порядку, у випадку застосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника орендаря в період дії договору. 
		 
		3.4. ТПТК "КЕРАМІСТ" у заяві, поданій до Верховного Суду 17.02.2025, просить врахувати позицію, викладену у відзиві на касаційну скаргу на РВ ФДМ. 
		 
		4. Обставини справи, встановлені судами
		 
		4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 19.08.2005 між РВ ФДМ та ТПТК "КЕРАМІСТ" укладено договір оренди державного нерухомого майна № 1539/д на вбудовані нежитлові приміщення п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку площею 998,80 м2 та сходові клітини площею 32,5 м2, а саме: загальна площа 1031,30 м2, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубова, 1.
		 
		4.2. Орендоване майно перебуває на балансі Гідротехнічного технікуму Запорізької державної інженерної компанії. Вартість майна визначена згідно з висновком про вартість на 30.04.2005 в розмірі 792  762,00 грн. Майно передавалось в оренду з метою розміщення адміністративних приміщень.
		 
		4.3. Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі орендованого майна.
		 
		4.4. На підставі акта прийому-передачі між орендодавцем та орендарем від 19.08.2005, що є додатком 2 до договору оренди державного нерухомого майна № 1539/д, відповідачу вступив у користування орендованим майном.
		 
		4.5. Відповідно до пункту 10.1 договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д договір укладено строком на 3 роки до 19.08.2008.
		 
		4.6. Пунктом 10.3 договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д передбачено, що зміни, доповнення, припинення або розірвання договору оренди можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни і доповнення, що пропонується внести, розглядаються сторонами протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні. Зміни і доповнення оформлюються шляхом укладення додаткових угод до цього договору і підлягають нотаріальному посвідченню.
		 
		4.7. Згідно з пунктом 10.4 цього договору на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України та цим договором.
		 
		4.8. Пунктом 10.5 договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д передбачено, що договір припиняється в разі: закінчення строку на який його було укладено, банкрутства орендаря, загибелі орендованого майна, ліквідації суб`єкта господарювання (орендаря), за згодою сторін або за рішенням господарського суду.
		 
		4.9. Договором про зміни № 1 від 14.02.2007 внесено зміни до договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 № 1539/д, відповідно до яких пунктом 1.2 договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення офісних приміщень.
		 
		4.10. Договором про зміни № 2 від 30.09.2008 внесено зміни до договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д, зокрема, пункт 10.1 договору доповнено таким: термін дії договору оренди продовжено до 19.08.2011.
		 
		4.11. Договором про зміни № 5 від 29.04.2015 на підставі листа орендаря від 25.06.2014 №  224/к щодо продовження терміну дії договору та зменшення орендованої площі за договором на 208,80 м2 внесено зміни до договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д. Зокрема, пункт 1.1 договору викладено в такій редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - вбудовані в перший, другий, третій та четвертий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку, нежитлові приміщення та сходові клітини, загальною площею 822,50 м2.
		 
		4.12. Пункт 10.1 договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д доповнено підпунктом 10.1.2, відповідно до якого термін дії договору оренди продовжено до 19.08.2017 включно.
		 
		4.13. Договором про зміни № 6 від 19.08.2015 внесено зміни до договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д, зокрема, пункт 1.1 договору викладено в такій редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майко - вбудовані в перший, другий, третій та четвертий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку нежитлові приміщення та сходові клітини загальною площею 627,6 м2.
		 
		4.14. Договором про зміни № 7 від 08.09.2017 внесено зміни до договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д, зокрема, пункт 10.1 договору доповнено підпунктом 10.1.3, відповідно до якого термін дії договору оренди продовжено по 19.08.2018 включно.
		 
		4.15. Договором про зміни № 8 від 17.08.2018 внесено зміни до договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д, зокрема, пункт 10.1 договору доповнено підпунктом 10.1.4, відповідно до якого термін дії договору оренди продовжено до 19.08.2020 включно.
		 
		4.16. Договором про внесення змін №  9 від 14.01.2021 до договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д внесено зміни та договір викладено в новій редакції. Так, зокрема, згідно з пунктом 3.1 договору орендодавцем нерухомого державного майна визначено РВ ФДМ. Крім того, пунктом 4.1 змінено площу орендованого об`єкта, а саме об`єктом оренди є вбудовані в перший та другий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку (літ.А-5) нежитлові приміщення та частини сходових клітин загальною площею 423,85 м2. Пунктом 12.1 змінюваних умов договору продовжено строк дії договору до 19.08.2025 включно.
		 
		4.17. Розділ 12 нової редакції договору оренди в редакції договору про зміни № 9 містить ряд умов, які передбачають підстави для припинення договору оренди на вимогу орендодавця або орендаря. 
		 
		4.18. Суди попередніх інстанцій установили, що укладений договір оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д з усіма змінами відповідає вимогам щодо форми та нотаріального посвідчення вказаного виду договорів, станом на час судового розгляду є чинним.
		 
		4.18. Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ТПТК "КЕРАМІСТ" є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .
		 
		4.19. Відповідно до додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 19.10.2022 № 726/2022, під номером 2089 до кінцевого бенефіціара ТПТК "КЕРАМІСТ" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, застосовано вид обмежувального заходу (відповідно до Закону України "Про санкції"), зокрема: заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах.
		 
		4.20. Позивач, керуючись абазом 2 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", на виконання доручення Фонду державного майна України від 19.12.2022 №  ДЗ/78 з урахуванням зазначеного рішення Ради національної безпеки і оборони України, направив лист від 08.02.2023 № 11/1-30-00260 на адресу відповідача з договором про припинення договору оренди державного майна від 19.08.2005 №  1539/д та акт про повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, у 3 примірниках.
		 
		4.21. Однак листом від 16.02.2023 вих. 4/К відповідач відмовився від підписання договору про припинення договору оренди державного майна від 19.08.2005 №  1539/д.
		 
		4.22. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для розірвання договору оренди державного майна від 19.08.2005 №  1539/д з відповідачем та виселення його з орендованого приміщення в судовому порядку. 
		 
		5. Позиція Верховного Суду
		 
		5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. 
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
		 
		5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги РВ ФДМ про розірвання договору оренди державного майна від 19.08.2005 №  1539/д з відповідачем та виселення його з орендованого приміщення в судовому порядку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що застосування до кінцевого бенефіціарного власника ТПТК "КЕРАМІСТ" ОСОБА_1 обмежувального заходу (відповідно до Закону України "Про санкції") у вигляді заборони участі у приватизації, оренді державного майна є підставою для дострокового розірвання договору з відповідачем та виселення його з орендованого приміщення в судовому порядку.
		 
		5.4. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про відсутність підстав для розірвання договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 №  1539/д та виселення відповідача, а тому позовні вимоги РВ ФДМ визнав необґрунтованими. 
		 
		5.5. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, РВ ФДМ і заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами.
		 
		Касаційні скарги РВ ФДМ і заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури обґрунтовані підставами, передбаченими пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		5.6. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		5.7. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		 
		5.8. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №  908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №  916/1828/22, від 30.05.2023 у справі №  918/707/22, від 23.05.2023 у справі №  910/10442/21, від 12.11.2020 у справі №  904/3807/19.
		 
		5.9. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №  916/1828/22, від 30.05.2023 у справі №  918/707/22, від 18.05.2023 у справі №  927/1177/21, від 04.04.2023 у справі №  902/311/22.
		 
		5.10. Касаційні скарги з посиланням на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", пункту 6-1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного і комунального майна".
		 
		Скаржники в касаційних скаргах зазначають, що відсутній висновок щодо застосування частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" у поєднанні з вимогами Закону України "Про санкції" в частині можливості розірвання судом за ініціативою орендодавця договору оренди державного майна, який укладено з належним орендарем, якщо у подальшому до цього орендаря  /  пов`язаних з ним осіб застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції". 
		 
		5.11. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначає таке.
		 
		5.12. У статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).
		 
		5.13. За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		5.14. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).
		 
		5.15. Положення статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
		 
		5.16. Згідно із частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		 
		5.17. Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		 
		5.18. Отже, за змістом частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, крім істотного порушення договору стороною такого договору, іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, є, зокрема, випадки, встановлені договором або законом, і в разі настання таких випадків сторона договору може звернутися до суду з позовом про зміну чи розірвання договірних правовідносин.
		 
		5.19. Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожним із правом на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).
		 
		5.20. Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, підлягає дострокову розірванню договір оренди комунального майна. За доводами позивача, відповідач не може бути орендарем державного майна, оскільки кінцевим бенефіціарним власником його є фізична особа, щодо якої застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції". 
		 
		5.21. Колегія суддів зазначає, що Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла Закон України "Про санкції". 
		 
		5.22. Відповідно до статті 1 Закону України "Про санкції" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття указу Президента України від 19.10.2022 № 726/2022) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи. Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
		 
		5.23. Частиною 3 статті 5 Закону України "Про санкції" передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2- 21, 23- 25 частини 1 статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.
		 
		5.24. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції" до видів санкцій згідно з цим Законом належить, зокрема, заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах.
		 
		5.25. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у справі №  9901/405/1 звертала увагу на те, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає вказаному припису Конституції України. Втручання у право мирного володіння майном позивача має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України. Вказаний контроль є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, що підтверджує, зокрема, преамбула Закону України "Про санкції". Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		5.26. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ТПТК "КЕРАМІСТ" є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до додатку 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 19.10.2022 № 726/2022 під номером 2089 до кінцевого бенефіціара ТПТК "КЕРАМІСТ" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, застосовано вид обмежувального заходу (відповідно до Закону України "Про санкції"), зокрема: заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах.
		 
		Отже, суди попередніх інстанцій установили, що кінцевим бенефіціарним власником ТПТК "КЕРАМІСТ" є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зазначили, що до ОСОБА_1 застосовано вид обмежувального заходу (відповідно до Закону України "Про санкції"), зокрема: заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах.
		 
		5.27. Колегія суддів зазначає, що правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна". 
		 
		5.28. Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути орендарями фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", а також пов`язані з ними особи. 
		 
		Отже, не можуть бути орендарями державного чи комунального майна як фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", так і фізичні та юридичні особи, які є пов`язаними з особами, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції".
		 
		5.29. Відповідно до положень підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема, для фізичної особи та юридичної особи, якщо фізична особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи. 
		 
		Якщо фізична особа визнається пов`язаною з іншими особами відповідно до підпункту 14.1.159 цього пункту, такі особи визнаються пов`язаними між собою.
		 
		5.30. Поняття та кваліфікуючі ознаки кінцевого бенефіціарного власника передбачені Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи", наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016 № 3268/5 "Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Кодексом України про адміністративні правопорушення; Кримінальним кодексом України.
		 
		5.31. Згідно з пунктом 30 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. 
		 
		Кінцевим бенефіціарним власником є, зокрема, для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю  /  володіння).
		 
		5.32. Відтак з урахуванням положень підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пункту 30 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", абзацу 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути орендарями державного чи комунального майна фізичні та юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником яких є фізична особа  /  особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції". 
		 
		5.33. При цьому слово "бути" згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови (за ред. В. Т. Бусела) може трактуватися, зокрема, як: існувати; знаходитися, перебувати де-небудь; трапитися, статися; дістатися, випасти на долю кого-небудь; стати ким-небудь, набувши певних знань, рис і т. ін. Відтак слова "не можуть бути орендарями" можуть стосуватися як неможливості набуття певними особами права оренди щодо державного і комунального майна, так і неможливості реалізації таких прав. 
		 
		Тому, на думку колегії суддів, словосполучення, вжите в абзаці 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна",  "не можуть бути орендарями державного чи комунального майна" слід тлумачити таким чином, що з особами, визначеними абзацом 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не може укладатися договір оренди державного чи комунального майна чи поновлюватися строк дії такого договору, оскільки такі особи не можуть бути орендарями державного чи комунального майна. 
		 
		Водночас з урахуванням змісту словосполучення "не можуть бути" та з урахуванням мети і призначення санкцій, передбачених Законом України "Про санкції", колегія суддів зазначає, що застосування санкцій до фізичних чи юридичних осіб, які є орендарями державного майна, а також до пов`язаних з ними осіб може слугувати підставою для розірвання договору оренди державного майна з урахуванням умов укладеного договору оренди державного майна та підстав позову, які повинні досліджуватися судами в кожному конкретному випадку.
		 
		5.34. Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із частиною 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. 
		 
		Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
		 
		Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
		 
		1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
		 
		2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
		 
		3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
		 
		4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
		 
		Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 статті 652 Цивільного кодексу України).
		 
		5.35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №  363/1834/17 дійшла висновку, що припис абзацу 2 частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 Цивільного кодексу України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.
		 
		5.36. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3, частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №  910/17469/18, від 19.11.2019 у справі № 910/9859/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21).
		 
		5.37. За встановленими судами обставинами договір про внесення змін № 9 до договору оренди від 19.08.2005 № 1539/д був укладений 14.01.2021. Пунктом 12.1 змінених умов договору продовжено строк дії договору до 19.08.2025 включно.
		 
		Тобто до ухвалення рішення Радою національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким до кінцевого бенефіціара ТПТК "КЕРАМІСТ" ОСОБА_1 застосовано санкції, зокрема, у вигляді заборони оренди державного майна, сторони договору уклали правочин, яким продовжили строк дії договору оренди від 19.08.2005 № 1539/д. 
		 
		5.38. Позивач, обґрунтовуючи доводи позовної заяви, апеляційної скарги, посилався на те, що введення обмежувальних заходів (санкцій) до кінцевого бенефіціара ТПТК "КЕРАМІСТ" ОСОБА_1 унеможливлює подальше виконання договору оренди від 19.08.2005 № 1539/д орендодавцем, оскільки суперечить положенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна". 
		 
		5.39. Однак суди попередніх інстанцій такі доводи позивача залишили поза увагою, обставини щодо зміни правовідносин сторін за спірним правочином у зв`язку із ухваленням Радою національної безпеки і оборони України рішення від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" не встановили, як і не з`ясували питання щодо можливості подальшого продовження позивачем орендних відносин з урахуванням наявності обмежень, визначених для відповідача Законом України "Про оренду державного та комунального майна", та умов договору.
		 
		5.40. Таким чином, суди, обмежившись посиланням на те, що частина 4 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не встановлює підстави для дострокового розірвання договору оренди за вимогою орендодавця, а лише встановлює вимоги до орендаря державного або комунального майна, не врахували всіх доводів сторін та наданих у справі доказів у їх сукупності.
		 
		5.41. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не дослідили надані сторонами докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.
		 
		5.42. Отже, доводи скаржників, наведені у касаційних скаргах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися. 
		 
		5.43. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог норм матеріального права, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак, висновки цих судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є передчасними.
		 
		6. Висновки Верховного Суду
		 
		6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 
		 
		Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. 
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційні скарги слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. 
		 
		6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		 
		7. Розподіл судових витрат
		 
		Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях і заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
		 
		2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 у справі №  908/3321/23 скасувати, справу № 908/3321/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                              Н. О. Багай
		 
		 
		Судді                                                                                                          Т. Б. Дроботова 
		 
		                                                                                    
		                                                                                                                   Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...