Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 683/391/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2025.
Дата набрання законної сили: 01.04.2025
Номер судового провадження: 61-7080ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 683/391/23
		провадження № 61-7080св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Сільськогосподарський кооператив «Решнівецький»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вонсович Михайло Михайлович, на    рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року   у складі судді Сагайдак І. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2024  року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського кооперативу «Решнівецький» (далі - СГК «Решнівецький») про усунення перешкод у користуванні майном. 
		 
		Позовну заяву обґрунтував тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 травня 2006 року серії ЯГ №113827 він є    власником земельної ділянки площею 3,1051 га, кадастровий номер 6824286900:02:001:0129, розташованої на території колишньої Решнівецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		 
		Зазначив, що нещодавно дізнався про те, що його земельна ділянка перебуває у  користуванні СГК «Решнівецький» на підставі договору оренди землі від  16  лютого 2021 року, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 жовтня 2021 року (номер запису про інше речове право 44312122). Строк оренди до 10 років (до 16 лютого 2031 року).
		 
		Стверджував, що він не укладав із СГК «Решнівецький» договір оренди землі та не підписував його. Земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні СГК  «Решнівецький» без будь-яких правових підстав, а її зайняття відповідачем треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Відтак у порядку задоволення негаторного позову СГК  «Решнівецький» зобов`язаний повернути позивачу земельну ділянку, а державна реєстрація договору оренди землі підлягає скасуванню.
		 
		З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у  користуванні його земельною ділянкою шляхом повернення йому цієї ділянки;  скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області Стецюк Л.О. індексний номер 60764663 від 05 жовтня 2021 року про державну реєстрацію договору оренди землі від 16 лютого 2021 року.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт порушення свого права у спірних правовідносинах, а тому його вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації договору оренди землі не підлягають задоволенню.
		 
		Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за договором оренди землі від 03 лютого 2007 року ОСОБА_1 передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку в оренду строком на 10 років, внаслідок чого між сторонами існують довготривалі договірні відносини з оренди землі. Сторони узгодили умови нового договору оренди землі від 16 лютого 2021 року, після чого працівниця СГК  «Решнівецький» записала в  договорі прізвище ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останній висловив волевиявлення на продовження договірних відносин. 
		 
		Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що протягом 2021-2022   років сторони виконували зобов`язання за договором оренди, а ОСОБА_1 отримував орендну плату. Відтак твердження ОСОБА_1 про неукладення договору оренди землі не відповідає його попередній поведінці та є  недобросовісною дією, внаслідок чого судом має бути застосована доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). 
		 
		Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки СГК «Решнівецький» набуло речове право на земельну ділянку, строк дії якого не  закінчився, то підстави для повернення ним позивачу земельної ділянки відсутні. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року апеляційну   скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024  року -  без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов  висновку, що суд першої інстанції зробив правильні висновки про відмову у  задоволенні позову з установлених обставин справи, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є  безпідставними.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		    
		У травні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вонсович М. М., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його позову.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у  постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від  11 травня 2023 року у справі № 357/3155/21 (пункт 1 частини другої статті 389  Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  не врахували, що відповідач без правової підстави користувався спірною земельною ділянкою позивача протягом 2017-2020 року, оскільки нового договору оренди після 2017 року сторони не укладали;
		 
		-  дійшли помилкових висновків про те, що сплата коштів відповідачем на користь позивача в рахунок орендної плати за землю свідчить про визнання заявником факту укладення сторонами договору оренди від 16 лютого 2021 року, оскільки такі суперечать закону;
		 
		-   проігнорували, що з платіжне доручення від 06 березня 2023 року № 3042, яке надане відповідачем суду, не містить інформації про те, що відповідач сплатив позивачу орендну плату саме за договором оренди землі від 16 лютого 2021 року;
		 
		-  безпідставно врахували як доказ показання свідка ОСОБА_2 щодо усного доручення позивача наданого ОСОБА_3 щодо укладення договору оренди землі від 16 лютого 2021 року, оскільки цей свідок є найманим працівником відповідача і є зацікавленим в оформленні права користування земельною ділянкою та у вирішенні справи на користь свого роботодавця - відповідача у справі, відтак її свідчення не можуть бути об`єктивними;
		 
		-  не звернули увагу на те, що відповідач не направляв позивачу проєкт договору оренди землі;
		 
		-  помилково послались на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, оскільки вони є нерелевантними до спірних правовідносин.
		 
		Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача не надходив.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями    Верховного Суду від 15 травня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в  інтересах якого діє адвокат Вонсович  М.  М., на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024  року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2024  року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.  
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою з підстав, визначених  пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області матеріали справи № 683/391/23; надано відповідачу строк для подання відзиву. 
		 
		У червні 2024 року матеріали справи № 683/391/23 надійшли до Верховного Суду.  
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є  неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 травня 2006 року серії ЯГ № 113827 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,1051 га, кадастровий номер 6824286900:02:001:0129, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		 
		03 лютого 2007 року сторони уклали договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав СГК «Решнівецький» вказану земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років із внесенням орендарем орендної плати у натуральній формі у розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки, що складає 366,18 грн на рік, з урахуванням індексів інфляції. 
		 
		15 лютого 2007 року Старокостянтинівський районний відділ Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєстрував цей договір у Державному реєстрі земель за  № 040774700081.
		 
		ОСОБА_1 передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку за актом прийому-передачі земельної ділянки від 03 лютого 2007 року.
		 
		На підставі вказаного договору оренди землі ОСОБА_1 щорічно отримував орендну плату. Після закінчення строку дії договору оренди землі від 03 лютого 2007 року СГК «Решнівецький» продовжував користуватись належною позивачу земельною ділянкою, сплачуючи протягом 2017-2021 років позивачу орендну плату.
		 
		16 лютого 2021 року між ОСОБА_1 і СГК «Решнівецький» укладено новий договір оренди землі, відповідно до умов якого строк оренди земельної ділянки становить 10 років, а розмір орендної плати - 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням усіх податків та зборів, встановлених законодавством, що становить 8 200,00 грн на рік.
		 
		01 жовтня 2021 року державний реєстратор виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області Стецюк Л. О. зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право СГК  «Решнівецький» на оренду земельної ділянки (номер запису про інше речове право 44312122).
		 
		Представник відповідача у судовому засіданні визнав, що договір оренди землі від 16 лютого 2021 року ОСОБА_1 не підписував та вказав на те, що замість ОСОБА_1 вказаний договір підписала працівник СГК «Решнівецький» ОСОБА_3 .
		 
		Водночас судами встановлено, що протягом 2021-2022 років СГК «Решнівецький» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі від 16 лютого 2021 року, а позивач її отримав та не відмовився від неї. Зокрема, СГК «Решнівецький» за оренду земельної ділянки у 2021 році видав ОСОБА_1 11 тон зерна на суму 8 800,00 грн, а за оренду землі у 2022 році перерахував на банківський рахунок позивача грошові кошти в  сумі 7 084,00 грн.
		 
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , яка працює на посаді економіста в СГК «Решнівецький», надала показання про те, що на початку 2021 року ОСОБА_1 по телефону узгодив із ОСОБА_3 , яка на той час займалась укладенням договорів оренди, усі умови договору оренди землі та просив, щоб ОСОБА_3 на договорі написала його прізвище та що він пізніше прийде та підпише договір особисто.
		 
		Правове обґрунтування 
		 
		Щодо правовідносин сторін
		 
		Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у  листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким,  що  вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		В силу частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		 
		Із положень частини першої статті 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
		 
		Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
		 
		За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХІV).
		 
		В силу статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Згідно з частиною першою статті 14 Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
		 
		Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови(стаття 15 Закону №161-ХІV).
		 
		Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку,  а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності,  користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх  обтяжень».
		 
		Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Із положень частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести  обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на  підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є  вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або  припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати  мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.
		 
		У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.
		 
		Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та  волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.
		 
		Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.
		 
		Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на  земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та  користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на  договірних засадах.
		 
		За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).
		 
		Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
		 
		За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору. Разом із тим, якщо інше не передбачено умовами договору, цей договір набирає чинності з часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є  невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а  також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
		 
		Водночас у постанові від 26 жовтня 2022 року (справа №227/3760/19-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він  розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи  оспорюваним з інших підстав.
		 
		Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і  сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та  може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
		 
		Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у  спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не  суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від  16  червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не  укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 дійшли висновку про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.
		 
		Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
		 
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і  в  порядку, встановлених законом.
		 
		Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		 
		За змістом частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або  землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і  запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		 
		В силу пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до основних засад цивільного законодавства.
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
		 
		Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.
		 
		Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.
		 
		Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або  оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого  вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в  їх задоволенні.
		 
		Цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб`єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц).
		 
		У свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року в подібній справі №390/34/17, висловив правову позицію щодо недобросовісності дій орендодавця при оспоренні належно вчиненого правочину та заборони суперечливої поведінки з його боку. При цьому Верховний Суд виходив з того, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до  договору оренди землі, а згодом пред`явив позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечать його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з  яким погодився й апеляційний суд,дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що  ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт порушення свого права на земельну ділянку у спірних правовідносинах, а тому його позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації договору оренди землі не підлягають задоволенню.
		 
		Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що хоча позивач не підписував договір оренди землі від 16 лютого 2021 року, але фактично висловив волевиявлення на продовження договірних відносин сторін, шляхом виконання зобов`язань за договором оренди землі та отримання орендної плати, а відповідач надалі використовував земельну ділянку позивача, сплачував йому таку орендну плату танабув речове право на земельну ділянку, строк дії якого не закінчився, то сторони фактично приступили до виконання нових зобов`язань за договором оренди землі, і з урахуванням доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) договір оренди землі від 16 лютого 2021 року не можна вважати неукладеним.    
		 
		Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у  постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від  11 травня 2023 року у  справі № 357/3155/21 є  необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з  урахуванням наданих сторонами доказів.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідач без правової підстави користувався спірною земельною ділянкою позивача протягом 2017-2020 року, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		 
		Судами попередніх інстанції у цій справі встановлено та матеріали справи свідчать про те, що 03 лютого 2007 року сторони уклали договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1  передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років, а СГК «Решнівецький» зобов`язалось використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням і вносити ОСОБА_1  орендну плату. Цей договір був складений у письмовій формі, підписаний сторонами та зареєстрований у встановленому порядку.
		 
		На виконання зобов`язання за договором оренди 03 лютого 2007 року ОСОБА_1  передав СГК «Решнівецький» земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а протягом 2007-2017 років - отримував від СГК «Решнівецький» орендну плату.
		 
		Після закінчення строку договору оренди, тобто протягом 2017-2022 років, СГК «Решнівецький» продовжив використання земельної ділянки та вносив орендну плату за таке використання на користь ОСОБА_1 , а той, у свою чергу, приймав таку плату. Зокрема, СГК «Решнівецький» за оренду земельної ділянки у 2021 році видав ОСОБА_1 11 тон зерна на суму 8 800,00 грн, а за оренду землі у 2022 році перерахував на банківський рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 084,00 грн. ОСОБА_1 не висловлював будь-яких заперечень з приводу продовження використання відповідачем земельної ділянки після              2017 року.
		 
		Отже, хоча позивач не підписував договір оренди землі від 16 лютого 2021 року, однак висловив волевиявлення на продовження договірних відносин сторін, а тому правові підстави у СГК «Решнівецький» на використання його земельної ділянки були.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що сплата коштів відповідачем на користь  позивача в рахунок орендної плати за землю свідчить про визнання заявником факту укладення сторонами договору оренди від 16 лютого 2021 року, є безпідставними, оскільки отримання позивачем від відповідача орендної плати за користування його земельною ділянкою, за встановлених у цій справі обставин, однозначно свідчить про висловлення  волевиявлення позивачем на продовження договірних відносин оренди землі, а пред`явлення позову до суду про повернення спірної земельної ділянки, суперечать попередній поведінці позивача і є  недобросовісною поведінкою. 
		 
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду і у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно врахували як доказ показання свідка ОСОБА_2 щодо усного доручення позивача наданого ОСОБА_3 щодо укладення договору оренди землі від 16 лютого 2021 року; а також про те, що платіжне доручення від 06 березня 2023 року № 3042, яке надане відповідачем суду, не містить інформації про те, що відповідач сплатив позивачу орендну плату саме за договором оренди землі від 16 лютого 2021 року; Верховний Суд відхиляє, оскільки  вони зводяться до переоцінки доказів та необхідності встановлення нових обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		 
		Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з  переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вонсович Михайло Михайлович, залишити без задоволення.  
		 
		Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков           Р. А. Лідовець           Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...