Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/568/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2025.
Дата набрання законної сили: 27.03.2025
Номер судового провадження: 51-716км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015140090003059

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		27 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 466/568/23
		провадження № 51-716 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючої                                                             ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		представника потерпілого                                  ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12015140090003059 від 08 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2023 року на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України було закрито кримінальне провадження № 12015140090003059 від 08 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 оскаржила його в апеляційному порядку.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без зміни.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог представник потерпілого вказує, що: 
		- розгляд клопотання прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України було здійснено за відсутності потерпілого, який не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, а також не ознайомлений зі змістом цього клопотання;
		- на момент внесення відомостей у ЄРДР норма, передбачена п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, не була чинною, а тому не могла застосовуватися як підстава для закриття кримінального провадження;
		- у поданому прокурором клопотанні не викладено об`єктивної сторони кримінального правопорушення та не відображено, що потерпілий зазначає про конкретну особу, яка його вчинила;
		- орган досудового розслідування, порушуючи приписи КПК України, не здійснив належного, ефективного, об`єктивного та неупередженого розслідування, а суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки цим порушенням;
		- під час досудового розслідування проведено допит потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , останній зазначав, що особа, котра назвалася ОСОБА_10 , можливо, користувалася паспортом іншої особи, а саме ОСОБА_11 , проте орган досудового розслідування належної оцінки таким свідченням не надав та зазначену особу не допитав;
		- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності цивільно-правових зобов`язань між потерпілим та особою, яка надала розписку, а також не врахував того, що потерпілий звернувся із цивільним позовом саме  відповідно до норм ст. 128 КПК України, тобто в межах кримінального провадження, при цьому позовної заяви в порядку ст. 175 ЦПК України не подавав.
		Крім того, представник потерпілого звертає увагу, що вона неодноразово зверталася до слідчого з клопотаннями про проведення ряду слідчих дій та про ознайомлення з матеріалами справи і проханням повідомити стосовно проведених слідчих дій, що орган досудового розслідування проігнорував. 
		Водночас вона зауважує, що не врахування судом першої інстанції наведених обставин під час задоволення клопотання прокурора призвело до прийняття незаконного і необґрунтованого судового рішення, а суд апеляційної інстанції не усунув вказаних порушень та належним чином не перевірив доводів її апеляційної скарги, унаслідок чого постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. 
		На зазначену касаційну скаргу заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_6 та прокурор ОСОБА_5 підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
		Доводи касаційної скарги представника потерпілого про те, що на момент внесення відомостей у ЄРДР, норма, а саме п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, не була чинною, а тому, з огляду на положення ст. 5 КПК України і практику суду касаційної інстанції та Конституційного Суду України, не могла застосовуватися як підстава для закриття кримінального провадження, на переконання Верховного Суду, є необґрунтованими.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
		Отже, ураховуючи те, що на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали діяли положення кримінального процесуального закону, які передбачали закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, то колегія суддів зауважує, що в такому разі не було застосовано зворотної дії процесуального закону в часі, оскільки суд керувався тією нормою, яка була чинна саме на момент прийняття процесуального рішення, а тому відсутні підстави, які би свідчили про порушення місцевим судом положень, передбачених ст. 5 КПК України.
		При цьому Верховний Суд дійшов висновку про нерелевантність наведеної в касаційній скарзі практики суду касаційної інстанції та Конституційного Суду України, оскільки ці судові рішення стосуються саме незворотності дії КПК України закону в часі, що, з урахуванням указаного, не узгоджується з обставинами цього кримінального провадження, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. 
		Водночас доводи касаційної скарги представника потерпілого про те, що розгляд клопотання прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України було здійснено за відсутності потерпілого, який не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, а також не був ознайомлений зі змістом цього клопотання Верховний Суд вважає обґрунтованими у зв`язку з таким.
		Згідно з ч. 3 ст. 11 КПК України кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.
		За приписами ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону (ч. 1 цієї статті). Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 3 цієї статті). Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України (ч. 4 цієї статті).
		Пунктами 1-2 ч. 3 ст. 56 КПК України передбачено, що під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду та брати участь у судовому провадженні.
		Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, отримавши клопотання прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, не вчинив жодних дій, спрямованих на повідомлення потерпілого (та його представника) про дату, час і місце здійснення судового розгляду, внаслідок чого порушив його права, передбачені наведеними вище положеннями процесуального закону, та позбавив його можливості висловити свою позицію щодо доводів сторони обвинувачення, викладених у поданому клопотанні, і надати відповідні документи на її підтвердження. 
		При цьому суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення, хоча і звернув увагу на відсутність у матеріалах провадження даних стосовно повідомлення потерпілого ОСОБА_7 про судовий розгляд у суді першої інстанції, однак жодної оцінки доводам апеляційної скарги представника потерпілого в цій частині не надав, чим не дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 419 КПК України.
		Суд також вважає слушними доводи касаційної скарги представника потерпілого про необґрунтоване закриття провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України та недотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 2, 370, 419 КПК України.
		Так, за приписами частин 1, 2 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Пунктом 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Згідно з абз. 4 ч. 4 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 3-1 ч. 1 цієї статті, здійснюється судом за клопотанням прокурора.
		Диспозицією ч. 2 ст. 190 КК України передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.
		Санкція вказаної правової норми передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк від 1 до 2 років, або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на строк до 3 років, отже, відповідно до положень ст. 12 КК України вказане кримінальне правопорушення є нетяжким злочином.
		Пунктом 3 ч. 1 ст. 49 КК України встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років.
		Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Законність, як випливає з ч. 2 ст. 9 КПК України, полягає в тому, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		Публічність, згідно зі ст. 25 КПК України, передбачає, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
		Закриття кримінального провадження є одним зі способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи й оцінки слідчим усіх зібраних і перевірених доказів.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2021 року (справа № 142/536/20, провадження № 51-1546 км 21).
		Як видно з клопотання прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, у провадженні СВ ВП № 1 Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області перебувало кримінальне провадження № 12015140090003059 від 08 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, розпочате на підставі звернення ОСОБА_7 , за фактом заволодіння шахрайським способом грошовими коштами останнього.
		Крім того, прокурор указав, що під час досудового розслідування було проведено комплекс слідчих та процесуальних дій, спрямованих на дослідження обставин вчиненого злочину, однак підстав для повідомлення конкретній особі про підозру в порядку, визначеному п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, встановлено не було. При цьому зауважив, що оскільки в ході досудового розслідування не було здобуто доказів для оголошення підозри особі, то питання про притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності не вирішувалося.
		Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій видно, що у кримінальному провадженні було допитано потерпілого ОСОБА_7 , неодноразово допитано як свідка ОСОБА_8 , також допитано ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , здійснено тимчасовий доступ до документів і вилучено державний акт на право власності на земельну ділянку та технічну документацію на неї. Крім того, здійснено низку запитів, зокрема у відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, у головне управління ДФС у Львівській області, у Перемишлянське ДМС України у Львівській області. Однак, як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, вжитими заходами не встановлено особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та не здобуто будь-яких інших доказів учинення злочину.
		З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки орган досудового розслідування не встановив особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, а з моменту його вчинення минуло більше ніж 10 років, тобто строк давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився, то в такому разі наявні підстави для задоволення клопотання прокурора та застосування положень, передбачених п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		Однак ці висновки судів попередніх інстанцій, на переконання колегії суддів, є передчасними з огляду на таке.
		Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, яка відображена в постановах від 29 червня 2022 року (справа № 725/3569/21, провадження № 51-1061 км 22), 07 червня 2023 року (справа № 545/51/22, провадження                   № 51-2327 км 23), 22 червня 2023 року (справа № 552/5408/22, провадження № 51-1585 км 23), у провадженні, де потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення щодо нього, орган досудового розслідування за результатами всебічного, повного й неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження має вирішити питання про наявність чи відсутність події кримінального правопорушення, а в разі її встановлення - про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, про достатність доказів для доведення винуватості особи в суді, про наявність/відсутність підстав до звільнення від кримінальної відповідальності конкретної особи. У свою чергу суд під час вирішення питання про закриття кримінального провадження має враховувати, чи дотримано органом досудового розслідування вимоги кримінального процесуального закону щодо всебічного, повного й неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, що є необхідною умовою належного вирішення завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України).
		З матеріалів судового провадження за клопотанням прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України вбачається, що належного та повного проведення досудового розслідування у справі не було здійснено.
		Так, зі змісту клопотання прокурора видно, що останній не зазначив, які саме слідчі (розшукові) дії було проведено, а також не відтворив позиції потерпілого, який указував на конкретну особу, що шляхом обману заволоділа його грошовими коштами та не повернула їх.
		Разом з тим відповідно до матеріалів провадження як під час досудового розслідування, так і в ході судових розглядів у судах попередніх інстанцій було встановлено, що: 
		- 09 серпня 2012 року на просп. В`ячеслава Чорновола в м. Львові, поблизу клуба «Міленіум», ОСОБА_8 шляхом обману заволодів грошовими коштами ОСОБА_7 у сумі 80 000 грн;
		- потерпілий надав органу досудового розслідування чіткі дані про особу, яка скоїла злочин.
		Крім того, на стадії досудового розслідування потерпілий звертався до слідчого з клопотаннями: 
		- про перекваліфікацію злочину на ч. 4 ст. 190 КК України, оскільки розмір завданої йому ОСОБА_8 шкоди становив 66 000 дол. США;
		- внесення відомостей до ЄРДР за ст. 358 КК України на підставі того, що  ОСОБА_8 користувався паспортом на ім`я     ОСОБА_11 ;
		- проведення пред'явлення для впізнання свідкам ОСОБА_16 і ОСОБА_9 особи ОСОБА_8 на предмет того, чи відома їм ця особа як ОСОБА_11 ;
		- допит свідків на предмет продажу будинку ОСОБА_11 , з наданням їм для огляду копії паспортів   ОСОБА_8 і ОСОБА_11 з метою встановлення особи, яка здійснювала купівлю будинку (який за договором купівлі-продажу придбав ОСОБА_11 );
		- здійснення виїмки в порядку ст. 160 КПК України всіх документів, пов`язаних з указаним договором,
		та проведення інших слідчих (розшукових) дій, зазначених у клопотаннях потерпілого від 12 вересня, 07 жовтня 2016 року та 07 липня 2017 року, які проігнорував слідчий. 
		При цьому потерпілий неодноразово звертався до органу досудового розслідування з клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи і проханням повідомити про виконані слідчі дії або зазначити причини їх невиконання, які також були залишені поза увагою, внаслідок чого було подано скарги на бездіяльність слідчого, про наявність яких прокурор не вказав у своєму клопотанні, що позбавило суд можливості надати належну оцінку діям слідчого зі збирання і дослідження доказів, а також вирішити питання щодо обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення про закриття кримінального провадження. 
		Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, не переконався в тому, що на стадії досудового розслідування було проведено усі необхідні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на повне, об`єктивне й неупереджене дослідження усіх обставин кримінального провадження. 
		При цьому колегія суддів зауважує, що місцевий суд, закриваючи кримінальне провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, лише формально послався на загальні обставини про відсутність підстав для оголошення конкретній особі про підозру та закінчення строку притягнення особи до кримінальної відповідальності, чим не дотримався наведеної вище практики Верховного Суду, відповідно до якої суд має встановити, чи було на стадії досудового розслідування вирішено питання про наявність чи відсутність події кримінального правопорушення, а в разі її встановлення - про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, про достатність доказів для доведення винуватості особи в суді, про наявність/відсутність підстав до звільнення від кримінальної відповідальності конкретної особи.
		Аналогічні порушення допустив і суд апеляційної інстанції.
		Так, відповідно до матеріалів провадження, представник потерпілого, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, з-поміж іншого, зауважувала, що:
		- у ході досудового розслідування проведено допит ОСОБА_8 та  ОСОБА_9 , останній указував, що особа, яка називалася на ім`я ОСОБА_10 , користувалася паспортом іншої особи, а саме ОСОБА_11 , проте таку особу, як ОСОБА_11 органи досудового розслідування не встановили й не допитали, підстав невиконання зазначених дій не вказано;
		- у матеріалах справи містилася розписка про отримання грошових коштів, написана зазначеною у заяві про вчинення кримінального правопорушення особою, проте встановити, що її написав саме ОСОБА_8 за допомогою знань лише слідчого не представлялось можливим, оскільки для встановлення всіх обставин справи виникала необхідність у проведенні почеркознавчої експертизи, яку проведено не було.
		Разом з тим представник потерпілого звертала увагу суду апеляційної інстанції на те, що кримінальне правопорушення щодо потерпілого ОСОБА_7 вчинив саме ОСОБА_8 , а також зауважувала, що під час досудового розслідування не було здійснено всебічного, повного й неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження.
		Однак суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про необхідність закриття кримінального провадження на підставі               п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, проігнорував наведені доводи апеляційної скарги, чим допустив порушення положень, передбачених статтями 370, 419 КПК України.
		Відповідно до практики Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 750/1575/23, провадження № 51-4007 км 23), закриття кримінального провадження, де потерпілий наполягає на вчиненні кримінального правопорушення щодо нього конкретною особою, на яку в передбачений КПК України спосіб безпосередньо вказує органу досудового розслідування, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в контексті приписів статей 370, 412 КПК України.
		Таким чином, ураховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили їм ухвалити законні і обґрунтовані рішення (ст. 412 КПК України).
		За цих обставин касаційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню, а ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення, передбачені ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України,                        - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суд має врахувати викладене вище, провести судовий розгляд з урахуванням приписів КПК України, за наслідком якого ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
		Керуючись статтями 370, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7                             - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...