Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/12784/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; зупинення, відмова в реєстрації податкових накладних.
Надіслано судом: 31.03.2025. Зареєстровано: 02.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2025.
Дата набрання законної сили: 26.03.2025
Номер судового провадження: A/855/10699/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/12784/24                                      Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.
		                                                                                       Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 березня 2025 року                                                                      м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого                    Василенка Я.М.,
		суддів                              Ганечко О.М., Мельничука В.П., 
		за участю секретаря          Шляги А.О.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСХІДПРО», товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА», товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСТЄП ІНВЕСТ»  про визнання договорів недійсними та стягнення коштів, - 
		В С Т А Н О В И В :
		Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
		- визнати недійсним договір, укладений між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» від 30 жовтня 2020 року №30/10-2020 на загальну суму 26 604 340 грн.; 
		- стягнути з ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 43723364) на користь ТОВ «АГРОСХІДПРО» (код ЄДРПОУ 42379204) 26 604 340 грн., отриманих в рамках договору від 30 жовтня 2020 року № 30/10-2020; 
		- стягнути з ТОВ «АГРОСХІДПРО» (код ЄДРПОУ 42379204) 26 604 340 грн. в дохід державного бюджету України, отриманих у рамках недійсного правочину від 30 жовтня 2020 року № 30/10-2020; 
		- визнати недійсним договір, укладений між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «ОМЕГА» від 20 червня 2020 року № 20/06-2020 на загальну суму 352 425 624 грн.; 
		- стягнути з ТОВ «АГРОСХІДПРО» (код ЄДРПОУ 42379204) на користь ТОВ «ОМЕГА» (код ЄДРПОУ 30982361) 352 425 624 грн., отриманих у рамках недійсного правочину від 20 червня 2020 року № 20/06-2020; 
		- стягнути з ТОВ «ОМЕГА» (код ЄДРПОУ 30982361) 352 425 624 грн. в дохід державного бюджету України, отриманих у рамках недійсного правочину від 20 червня 2020 № 20/06-2020.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2024, зокрема відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 21 травня 2024 року о 12:00 год.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСХІДПРО», товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА», товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» про визнання договорів недійсними та стягнення коштів - закрито.
		Не погоджуючись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення суддею норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
		В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що правовідносини щодо укладання договорів базуються на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду; вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частиною 1 статті 2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам; зазначене вище узгоджується із висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23).
		Апелянт у своїй скарзі зазначає, що станом на час подання ним позовної заяви стала позиція Верховного Суду щодо юрисдикції даного предмету позову була викладена у постанові від 12.03.2020 у справі № 2а-0770/2208/12. 
		Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
		Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Відповідно до вимог пункту 1 частини 1, частини 6 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду стала перевірка договорів поставки від 30 жовтня 2020 року №30/10-2020 між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «АГРОСТЄП ІНВЕСТ» на загальну суму 26 604 340 грн., від 20 червня 2020 року № 20/06-2020 між ТОВ «АГРОСХІДПРО» та ТОВ «ОМЕГА» на загальну суму 352 425 624 грн. та наявність обставин безтоварності господарських операцій з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставних податкових вигод іншим суб`єктам господарювання, з огляду на що, позивач наполягає на недійсності правочинів.
		Велика Палата Верховного Суду в подібних правовідносинах, висловлювала позицію, за якою неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
		Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).
		За змістом пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2024 у справі № 580/4531/23: «судам господарської юрисдикції підвідомчі справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України; Велика Палата Верховного Суду наголосила, що, вирішуючи питання предметної юрисдикції спору за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, слід враховувати, що статус позивача та/чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів; під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до статі 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 20 ГПК України, статті 19 ЦПК України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, що оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності; застосування зазначених критеріїв дає підстави виснувати, що, оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів».
		Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		За даних обставин, колегія суддів визнає обґрунтованим врахування судом першої інстанції при розгляді даної справи висновків Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2024 у справі № 580/4531/23.
		Позивачем за змістом апеляційної скарги не доведено наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду.
		Твердження апелянта щодо того, що станом на час подання ним позовної заяви стала позиція Верховного суду щодо юрисдикції даного предмету позову була викладена у постанові від 12.03.2020 у справі №2а-0770/2208/12, відтак суд першої інстанції мав керуватись лише нею, спростовуються наступним.
		Ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18 та від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17.
		При реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податковим кодексом України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.04.2018 у справі 815/6956/15, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, формулюючи універсальний підхід до розмежування приватноправових і публічно-правових спорів, який має враховуватися судами для вирішення питання предметної юрисдикції спору за участю суб`єкта владних повноважень незалежно від конкретного складу сторін.
		Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 у постанові від 30.01.2019 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати, що зокрема здійснено судом першої інстанції шляхом застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2024 у справі № 580/4531/23.
		Таким чином, твердження апелянта про необхідність застосування позиції Верховного суду щодо юрисдикції даного предмету позову, що викладена у постанові від 12.03.2020 у справі №2а-0770/2208/12 є безпідставними.
		Крім того, позовна заява Головного управління ДПС у м. Києві подана 15.06.2023 та зареєстрована 19.03.2024 Вх.№ 14295.
		В частині вимог апелянта щодо направлення даної справи для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів частини 3 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
		Відповідно до приписів статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
		За приписами частини 2 статті 20 КАС України (розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів) окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою (місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб`єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації)   та третьою (Вищому антикорупційному суду підсудні справи про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції") цієї статті.
		Приписами статтей 22, 25-28 КАС України розмежовується інстанційна та територіальна юрисдикція адміністративних судів.
		За доводами апеляційної скарги, позивачем не наведено обґрунтування порушення судом першої інстанції правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно підстави для направлення справи для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва у колегії суддів апеляційної інстанції відсутні.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Отже, оскільки даний спір за своєю суттю має приватноправовий характер та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то на підставі п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд першої інстанції правомірно закрив провадження в адміністративній справі.
		Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
		Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості ухвали суду першої інстанції.
		Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий:                                                                      Василенко Я.М.                          
		 
		Судді:                                                                                Ганечко О.М.
		 
		                                                                                          Мельничук В.П. 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлений 31.03.2025.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...