Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/3129/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про комунальну власність, з них; щодо оренди.
Надіслано судом: 02.04.2025. Зареєстровано: 02.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2025.
Дата набрання законної сили: 18.03.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 березня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  908/3129/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С. , Могил С. К., 
		секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича 
		на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі
		за позовом фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича
		до 1) Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради,
		2) Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7»
		про визнання відсутнім права.
		 
		У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Штабовенко Д. В.
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
		1.1. У жовтні 2023 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича (далі - позивач, ФОП Масалабов М. І. та/або Орендар) до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (далі - відповідач-1, Департамент та/або Орендодавець) та Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» (далі - відповідач-2, КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» та/або Балансоутримувач) про визнання відсутнім права орендодавця - Департаменту та Балансоутримувача - КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» - на одержання орендної плати від орендаря - ФОП Масалабова М. І. - на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 31.01.2020 № 474/9 у період з 24.02.2022 по 30.09.2022, а також починаючи з 01.01.2023.
		1.2. Позовні вимоги із посиланням на приписи статей 4, 11, 627, 629, 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про оренду державного та комунального майна» аргументовані тим, що оскільки оцінка орендованого майна після 31.12.2019 не проводилася, то в силу умов пунктів 11.1, 5.15 договору оренди нежитлового приміщення від 31.01.2020 № 474/9 строк його дії спив 31.12.2022. При цьому, у 2023 році позивач звернувся до Орендодавця і Балансоутримувача щодо повернення орендованого нежитлового приміщення, проте, відповідачі від складання акта повернення майна із орендного користування ухиляються, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» Позивач вважає, що внаслідок неправомірної відмови Орендодавця від припинення спірного договору оренди нежитлового приміщення від 31.01.2020 № 474/9 та ухилення від прийняття від Орендаря об`єкта оренди, відповідачами неправомірно нараховується позивачу орендна плата, оскільки позивач орендоване нежитлове приміщення не використовує та неодноразово попереджав відповідачів про бажання його повернути. 
		1.3. На обґрунтування своєї позиції по суті спору відповідачі зазначали, що на теперішній час не має погодження на розірвання спірного договору оренди нерухомого майна від 31.01.2020 № 474/9, оскільки у позивача існує заборгованість за цим договором. При цьому, позивач не підпадає під будь-яку з категорій орендарів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - Постанова № 634), а тому відсутні підстави для звільнення його від сплати орендної плати на період введення в Україні воєнного стану. Таким чином, відсутні як підстави для достроково розірвання договору нерухомого майна від 31.01.2020 №  474/9, так і підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за цим договором.  
		2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 31.01.2020 Департаментом (Орендодавець), КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» (Балансоутримувач) та ФОП  Масалабовим М. І. (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 474/9 (далі - договір № 474/9).
		Відповідно до пункту 1.1 договору № 474/9 Орендодавець, Балансоутримувач на підставі витягу з протоколу засідання постійно діючої конкурсної комісії на право оренди об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя від 29.01.2020 № 12 передають, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення № 314 першого поверху (під літ. «А-9») загальною площею 74,3 кв. м по вул. Звенигородській, 3, що перебуває у господарському віданні КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7», вартість якого визначена в звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про вартість 208 235,00 грн без ПДВ станом на 31.12.2019. 
		Майно використовується Орендарем на правах оренди для розміщення торгівельного об`єкту з продажу промислових товарів, що були у використанні (пункт 1.2 договору № 474/9).
		Пунктом 2.1 договору № 474/9 встановлено, що Орендар вступає у строкове платне користування комунальним майном з моменту підписання сторонами договору та акта прийому-передачі майна (додаток № 2 до договору № 474/9).
		За змістом пункту 2.4 договору № 474/9 у разі закінчення строку дії цього Договору або його дострокового розірвання Орендар передає комунальне майно Орендодавцю, Балансоутримувачу одночасно з підписанням акта приймання-передачі вказаного майна в 10-ти добовий термін у порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання.
		Обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні за Договором (пункт 2.5 договору № 474/9).
		У пункті 11.1 договору № 474/9 сторонами визначено, що цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців з 31.01.2020 по 31.12.2022.
		У пункті 11.4 договору № 474/9 встановлено, що цей договір може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін цей договір може бути достроково розірвано за рішенням господарського суду (суду) у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Одностороння відмова від договору не допускається.
		Згідно з пунктом 11.7 договору № 474/9 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання пункту 5.1 договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
		Судами попередніх інстанцій установлено, що матеріали справи містять акт прийому-передачі від 31.01.2020, відповідно до якого Департамент, КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» передали, а ФОП  Масалабов  М.  І. прийняв в оренду комунальне майно - нежитлове приміщення №  314 першого поверху (під літ. «А-9») загальною площею 74,3 кв. м по вул. Звенигородській, 3, що перебуває в господарському віданні відповідача-2, вартість якого визначена в звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про вартість 208 235,00 грн без ПДВ станом на 31.12.2019.
		24.04.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №  211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Протоколу позачергового засідання місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій м. Запоріжжя від 16.03.2020 №  07, рішення Запорізької міської ради від 25.03.2020 № 42 сторонами була укладена додаткова угода до договору № 474/9, якою Орендаря звільнено від сплати орендної плати з 17.03.2020 тимчасово до скасування введених Протоколом обмежувальних заходів щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19. Цією ж угодою Балансоутримувача зобов`язано припинити нарахування орендної плати з 17.03.2020 тимчасово до скасування введених Протоколом обмежувальних заходів. 
		Після скасування обмежувальних заходів введених Протоколом Балансоутримувач відновлює нарахування орендної плати за договором №  474/9 без попередження про це Орендаря. Датою відновлення нарахування орендної плати є дата, визначена розпорядчим документом відповідного державного органу або органу місцевого самоврядування.  
		01.05.2022 сторонами була укладена додаткова угода до договору № 474/9, якою встановлено, що орендна плата розраховується і спрямовується Орендарем у 100 відсотковому розмірі орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожний місяць Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати, у тому числі нарахування ПДВ на суму орендної плати, здійснюється Орендарем самостійно та сплачується щомісячно не пізніше останнього дня місяця наступного за звітним.  
		Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі, в якому постилався на відсутність права відповідачів на одержання орендної плати від орендаря на підставі договору № 474/9 у період з 24.02.2022 по 30.09.2022, а також починаючи з 01.01.2023. 
		3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		3.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 у справі №  908/3129/23 (суддя Зінченко Н. Г.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2024 (Мороз В. Ф. - головуючий, судді: Парусніков Ю. Б., Чередко А. Є.) у задоволені позову відмовлено повністю.
		3.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, дійшов висновку, що спірний договір №  474/9 є таким, що продовжився на період дії воєнного стану. Водночас, місцевий господарський суд наголосив, що за відсутності між сторонами спору з приводу стягнення з відповідача орендної плати за договором № 474/9, обраний позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його прав. Місцевий господарський суд звернув увагу на те, що позивачем не доведено яким чином заявлені у даній справі позовні вимоги сприятимуть відновленню його порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
		Апеляційний господарський суд погодився із вказаним висновками суду першої інстанції при цьому акцентувавши увагу на тому, що заявлений у даній справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (припинення договору № 474/9 на вимогу орендаря) та не стосується захисту права цивільного. Вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді.
		4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
		4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 908/3129/23, Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
		По-перше, скаржник звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/2469/21, від 14.03.2023 у справі № 910/15444/21 зазначено, що процедура продовження договорів оренди, врегульована положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передбачає вчинення орендарем юридично значимих дій, а саме, звернення з заявою про продовження договору, що свідчить про наявність у нього наміру продовжити користування майном, а також встановлює строк такого звернення - не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Недодержання орендарем строків, встановлених частиною третьою статті 18 Закону «Про оренду державного та комунального майна», свідчить про порушення ним передбаченого законодавством порядку продовження строку дії договору оренди.
		Скаржник вказує, що у даному випадку, Орендар не тільки не звертався із відповідною заявою до Орендодавця, а й неодноразово подавав заяви про припинення дії договору № 474/9.
		По-друге, скаржник звертає увагу на те, що положення Постанови № 634 не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки кінцевий строк дії договору прямо передбачений у пункті 11.1 договору № 474/9 та становить 31.12.2022. Таким чином, договір № 474/9 припинив свою дію разом з закінченням строку, на який він був укладений. У свою чергу, постанови Кабінету Міністрів України не можуть здійснювати втручання у договірні відносини між сторонами, якимось чином впливати на продовження чи скорочення строку дії договорів, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda тощо. За твердженням скаржника, зазначене питання залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, рівно як і посилання позивача на постанови Верховного суду від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц, від 25.01.2023 у справі №  676/47/21.
		Скаржник також посилається на те, що якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК України або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 06.11.2019 у справі №  490/7071/16-ц).
		По-третє, скаржник не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки між сторонами існує спір щодо орендної плати, а відтак звернення відповідача до суду із таким позовом, це питання часу.
		При цьому, скаржник акцентує увагу на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі №  916/1415/19 не знайшла підстав для відступлення від сформульованого у пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 висновку про те, що: нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав; водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.
		За таких обставин, позивач вважає, що нарахована орендна плата після закінчення строку дії договору № 474/9 (31.12.2022) є необґрунтованою, а відтак належним способом захисту права позивача, у цьому випадку, є визнання відсутності права відповідачів на одержання орендної плати.
		4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. По-перше, щодо застосування оцінки орендованого майна, строк якої сплив. По-друге, щодо застосування положень Постанови № 634, наголошуючи при цьому на існуванні правової невизначеності з приводу автоматичного продовження договору оренди та права відмовитись від його продовження, а саме: чи можна припинити дію договору оренди комунального майна лише на тимчасово окупованій території України, або на всій території України?
		4.5. Крім того, у тексті касаційної скарги скаржник звертає увагу на те, що виконання договору № 474/9 фактично нав`язується позивачу, що безперечно порушує його права, адже по-перше, строк дії договору № 474/9 сплив, та позивач не висловлював бажання його продовжувати, не звертався до відповідачів у порядку, визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна». По-друге, приміщення не використовується позивачем, а відповідачі свідомо ухиляються від прийняття приміщення з оренди.
		Відтак позивач вважає висновки судів помилковими, оскільки або договір №  474/9 припинив свою дію внаслідок закінчення строку його дії, або внаслідок подання позивачем заяви про його припинення в порядку Постанови № 634.
		4.6. КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову та рішення - без змін.
		5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
		5.3. Як слідує зі змісту оскаржених рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушених прав особи, яка бажає припинити правовідносини оренди.
		Колегія суддів погоджується із цим висновком та наголошує, що згідно із частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. 
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
		Варто також звернути увагу на те, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №  338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №  145/2047/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
		Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		З викладеного слідує, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
		Як зазначалося вище, предметом спору в цій справі є визнання відсутності права Орендодавця та Балансоутримувача на одержання орендної плати від Орендаря на підставі договору № 474/9 у період з 24.02.2022 по 30.09.2022, а також починаючи з 01.01.2023.
		При цьому на обґрунтування позовних вимог позивач вказує на припинення правовідношення, а саме припинення договору № 474/9 з 31.12.2022 та порушення обов`язку відповідачів прийняти об`єкт оренди.
		Водночас позивач зазначає, що між сторонами існує спір щодо орендної плати. Проте судами попередніх інстанцій установлено та не спростовано позивачем, що відповідачі до суду із позовом про стягнення заборгованості не зверталися. 
		У той же час розглядаючись спір у цій справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що звертаючись з до суду з позовною вимогою про визнання відсутнім у відповідачів права на нарахування та стягнення з Орендаря орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення від 31.01.2020 № 474/9, позивач прагне підтвердження судом припинення прав Орендодавця і Балансоутримувачана на одержання орендної плати.
		З викладеного слідує, що у цій справі йдеться про ефективність вимоги про визнання відсутнім права відповідачів на одержання орендної плати, тобто не речового права, а права у зобов`язальних правовідносинах за договором №   474/9.
		Водночас, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, заявлений у цій справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом обставин, які мають юридичне значення (припинення договору на вимогу орендаря) та не стосуються захисту цивільного права у спосіб, обраний позивачем, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав орендаря.
		При цьому вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, який порушує провадження у справі за позовом, в основі якого правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відповідний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16. 
		Виходячи із обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, між сторонами у цій справі існує спір щодо припинення правовідносин з оренди.
		Звертаючись до суду з вимогою про визнання відсутнім права Орендодавця та Балансоутримувача на одержання орендної плати від Орендаря на підставі договору № 474/9 у період з 24.02.2022 по 30.09.2022, а також починаючи з 01.01.2023, позивач також прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом певного факту - припинення прав відповідачів на одержання орендної плати за договором № 474/9, однак такі доводи можуть розглядатися господарським судом лише при наявності відповідного спору (спору про стягнення орендної плати). Водночас, як зазначалося вище, судами попередніх інстанцій установлено відсутність між сторонами спору з приводу стягнення з відповідача орендної плати за договором № 474/9.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №  925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №   200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №  925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №   359/3373/16-ц (пункт 155)). 
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43) та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №  920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі №  916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20. 
		Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)). 
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц).
		За таких підстав, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволення позову, з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав.
		Обставини справи № 905/2260/17, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду 27.11.2018, про повернення нежитлового приміщення після закінчення строку, на який його було надано в оренду, із застосуванням статей 997, 1008, 1044 ЦК України не є подібними до спору про визнання відсутнім права Орендодавця та Балансоутримувача на одержання орендної плати.
		Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2015 № 1 припиненим з 01.06.2017 року та зобов`язання відповідача прийняти нежитлове приміщення № 75 по вул. Київській, 62 в м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили), на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, адже як встановлені судами фактичні обставини у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за схожого правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. Так, у справі №   905/2260/17 суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що нормами статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати та вказав, що належним способом захисту є визнання відсутнім права відповідача. Проте, у цій справі № 908/3129/23, суд апеляційної інстанції встановив, що звертаючись з позовом у справі позивач прагне припинення правовідносин з оренди/припинення договору на вимогу на орендаря.
		Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами без урахування висновку щодо застосування статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (визнання припиненими договорів іпотеки), колегія суддів відхиляє, оскільки предмет і підстави позовів, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, та їх правове регулювання у зазначеній справі та у справі № 908/3129/23 очевидно є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаній справі. Так, у справі №  916/1415/19 Великою Палатою Верховного Суду питання щодо ефективності способу захисту порушеного права позивача у вигляді визнання судом припиненими з 22.08.2016 договорів іпотеки, укладених ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна" з ТОВ "Свікон", ТОВ "АЗС-Нива-1" та ПП "Косвас" у 2013 році. При цьому позивач не був стороною спірних договорів іпотеки, а в такий спосіб бажав захистити своє право іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ "Люнакс" у 2017 році. Підставою позову позивач зазначив, що право власності на іпотечне майно зареєстроване за ТОВ "Запоріжжя інвест", яке придбало його за договорами купівлі-продажу в ТОВ "ФК «Централ капітал", яке у свою чергу звернуло стягнення на це майно на підставі припинених спірних договорів іпотеки.
		Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що у випадку, якщо судом встановлено, що позивач звернувся із неналежним (неефективним) способом захисту, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Дослідження позовних вимог, доказів, якими вони обґрунтовані та їх оцінка має здійснюватися у випадку звернення із належними та ефективними позовними вимогами. 
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.08.2024 у справі № 911/1161/22.
		З огляду на те, що у вказаній справі позивач звернувся у спосіб, який не забезпечить відновлення його порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково вдалися до оцінки доводів сторін щодо продовження та/або припинення строку дії договору № 474/9. Тому, Верховний Суд не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо продовження строку дії договору № 474/9, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з відповідними (належними) позовними вимогами. За таких підстав, суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/2469/21, від 14.03.2023 у справі № 910/15444/21 та від 06.11.2019 у справі № 490/7071/16-ц, від 25.01.2023 у справі № 676/47/21.
		Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що наведені процесуальні порушення не вплинули на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі. 
		З цих же мотивів у Верховного Суду відсутні підстави для формування правового висновку щодо питань порушених скаржником у касаційній скарзі (пункт 4.4 цієї постанови).
		Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.
		6. Висновки Верховного Суду
		6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 
		7. Розподіл судових витрат
		7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Масалабова Микити Ігоровича залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі №  908/3129/23 залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумні строки з урахуванням перебування головуючого судді Волковицької Н. О. у відрядженні та перебуванням судді Міщенка І. С. у відпустці.
		 
		Головуючий                                                                      Н. О. Волковицька
		 
		Судді                                                                                І. С. Міщенко
		 
		                                                                                С. К. Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...