Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/10236/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2025.
Дата набрання законної сили: 12.03.2025
Номер судового провадження: 61-7886ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 335/10236/23
		провадження № 61-7886св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Департамент патрульної поліції,
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,подану адвокатом Ямою Дмитром Миколайовичем, на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у складі колегії суддів Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.
		Позов мотивовано тим, що 20 жовтня 2021 року працівники патрульної поліції склали протокол стосовно позивача про адміністративне правопорушення серії ААБ № 288380 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП).
		22 листопада 2021 року на підставі зазначеного протоколу відповідно до постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі № 337/6192/21 позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено стягнення - штраф у розмірі 17 000,00 грн та позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік.
		Позивач оскаржив постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року в апеляційному порядку.
		Відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, тобто за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Отже, суд встановив безпідставність обвинувачення його як водія у порушенні Правил дорожнього руху та приписів КУпАП.
		Вказане свідчить про незаконність дій співробітника патрульної поліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення. 
		Позивач був змушений сплатити незаконно накладений штраф і повторно отримувати водійське посвідчення.
		Внаслідок дій співробітника патрульної поліції позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що, перебуваючи під судом протягом більше ніж восьми місяців, позивач був вимушений шукати захисника для захисту своїх прав та законних інтересів у суді, витрачати на це грошові кошти, відвідувати судові засідання, вимагати законного розгляду справи безстороннім судом. Звичний устрій життя позивача було порушено. Постійна нервова напруга у зв`язку з перебуванням його справи в суді не надавала позивачу можливості проживати у звичному для себе темпі протягом усього судового розгляду. У результаті незаконного складання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення позивач міг втратити велику суму коштів. Позивач тяжко переживав незаконне обвинувачення у вчиненні правопорушення, постійно перебував у нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу. Додатково його пригнічувало формулювання самого обвинувачення щодо його «неадекватної поведінки», яке він вважає явно невиправданим та образливим.
		Просив суд:
		- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 34 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності; 
		- стягнути судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року позов задоволено. Стягнено з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 34 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Суд першої інстанції, задовольнивши позов, керувався тим, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яку в подальшому суд закрив за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
		Місцевий суд посилався на те, що відшкодування моральної шкоди у разі закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення здійснюється незалежно від вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від того, чи застосувались державою будь-які заходи примусу, чи понесла особа витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
		З посиланням на положення статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»  суд першої інстанції, ураховуючи, що строк перебування ОСОБА_1 під судом становив 8 місяців 6 днів, то мінімальний розмір моральної шкоди, гарантований державою, становить 54 896,77 грн.
		Оскільки позивач оцінив розмір відшкодування завданої моральної шкоди у 34 000,00 грн, то з урахуванням принципу диспозитивності місцевий суд не вийшов за межі позовних вимог.
		Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн.
		Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що протокол, складений працівником патрульної поліції, є лише фіксацією події та не є документом про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
		Позивач не надав доказів, зокрема вимушених змін у житті позивача, медичних документів щодо погіршення стану його здоров`я, будь-яких доказів щодо завдання йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку з діями працівників патрульно поліції. 
		Також посилався на незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України.
		Заперечував щодо розміру стягнених витрат на правничу допомогу з посиланням на їх неспівмірність.
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року у цій справі скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
		Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, керувався тим, що посадова особа Департаменту патрульної поліції тільки фіксує можливе адміністративне правопорушення шляхом складання протоколу про таке порушення і збирає всі необхідні матеріали та направляє їх до органу, який уповноважений на розгляд протоколів про адміністративне правопорушення, для встановлення винної особи.
		Крім того, щодо ОСОБА_1 було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, а не внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
		Апеляційний суд встановив, що:
		- Департамент патрульної поліції не  встановив порушення його співробітниками норм чинного законодавства під час складання матеріалів стосовно ОСОБА_1 (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та позивач суду не надав);
		- співробітник (суб`єкт владних повноважень) Департаменту патрульної поліції не приймав рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності; складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення не є притягненням до адміністративної відповідальності; сам собою протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень; складений працівником патрульної поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов`язки для позивача; складання інспектором патрульної поліції протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, який не потягнув за собою притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки викладені в ньому факти не підтвердилися, безпосередньо не свідчить про неправомірність дій інспектора патрульної поліції під час його складання; при цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.
		- у постанові Запорізького апеляційного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2022 року у справі № 337/6192/21 стосовноОСОБА_1 про адміністративне правопорушення не встановлено протиправності дій співробітників Департаменту патрульної поліції.
		ОСОБА_1 не надав доказів заподіяння моральної шкоди, зокрема вимушених змін у житті позивача,та наявності вини працівника Департаменту патрульної поліції чи протиправності його дій, причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю працівника Департаменту патрульної поліції і шкодою, зокрема не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідача.
		Спростовуючи доводи про незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України, апеляційний суд зазначив, що у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, зокрема незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, держава може брати участь через орган, діями посадової особи якого завдано шкоду, і незалучення до участі у таких справах як другого відповідача Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, - оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16, постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справ № 569/1799/16-ц, провадження № 61-19000св18, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, провадження № 61-922св21, від 18 травня 2022 року у справі № 158/272/21, провадження № 61-12280св21, від 31 серпня 2022 року у справі № 289/865/21, провадження № 61-18784св21.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що відшкодування моральної шкоди у разі закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення здійснюється незалежно від вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від того, чи застосувались державою будь-які заходи примусу, чи понесла особа витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
		Помилковими є висновки апеляційного суду про те, що у постанові Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року не встановлено протиправності дій працівників патрульної поліції.
		У постанові Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року встановлено, що працівник патрульної поліції порушив процедуру огляду позивача на стан сп`яніння, відеозапис бодікамери з порушенням пункту 5 розділу ІІ Інструкції з застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, щодо безперервності запису надано вибірково та фрагментами.
		На відеозаписі зафіксовано лише тремтіння рук позивача, інші ознаки наркотичного сп`яніння, що вказані у протоколі, під час спілкування з водієм працівники патрульної поліції не встановили.
		Згідно із наявним відеозаписом з бодікамери працівник патрульної поліції не озвучував ОСОБА_1 такі ознаки наркотичного сп`яніння, як: зіниці очей, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці, водночас вони зафіксовані у протоколі. 
		Проте саме наявність дійсних ознак наркотичного сп`яніння має вирішальне значення для пропозиції водію проходження медичного огляду.
		Запорізький апеляційний суд у постанові від 28 липня 2022 року зазначив, що вказане є підставою для визнання встановленого працівниками патрульної поліції факту відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп`яніння недійсним.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		У травні2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга  ОСОБА_1 , подана адвокатом Ямою Д. М. , на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. 
		У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Відповідно до розпорядження від 08 жовтня 2024 року № 1196/0/226-24 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 , на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Фаловської І. М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
		Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.
		Ухвалою Верховного Суду 06 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		20 жовтня 2021 року уповноважений працівникУправління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції склав протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 288380, у якому зафіксував, що ОСОБА_1 20 жовтня 2021 року о 12 год 21 хв на вулиці Хортицьке шосе, 6 у місті Запоріжжі керував автомобілем Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння (виражене тремтіння пальців рук, зіниці очей, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження медичного огляду на стан сп`яніння (наркотичного) у встановленому законодавством порядку відмовився. 
		Фіксація події здійснювалася у режимі безперервної відеозйомки на бодікамеру № АР00339.
		У діях ОСОБА_1 інспектор патрульної поліції вбачав ознаки порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.
		Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року       ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн та позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік.
		Відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року скасовано та постановлено нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовноОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, тобто за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
		За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
		За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. 
		У частині першій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (частина шоста статті 1176 ЦК України).
		Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність), зокрема посадових осіб органів державної влади, у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди. 
		Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.
		Предметом спору у цій справі є стягнення моральної шкоди, спричиненої працівниками патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП, що потягло за собою ухвалення постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року про визнання ОСОБА_1 винним та притягнення його до адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 130 КУпАп за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, накладення штрафу у розмірі 17 000,00 грн та позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік. 
		Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення не є притягненням до адміністративної відповідальності, а сам собою протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень. 
		Крім того, апеляційний суд виснував про те, що не встановлено порушень законодавства під час складання патрульним поліцейським протоколу стосовноОСОБА_1 , зокрема у постанові Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року у справі № 337/6192/21, а позивач не довів факту завдання йому моральної шкоди та причино-наслідкового зв`язку.
		Верховний Суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) зазначено, що на патрульного поліцейського під час складання протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію, ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
		Якщо протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам закону та працівники патрульної поліції під час складання протоколу вчинили усі дії згідно із законом та в межах їх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам собою підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу. 
		У разі невстановлення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності. 
		У справі № 337/6192/21 постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року ОСОБА_1 визнано винним та притягнено до адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 130 КУпАп за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.
		Скасовуючи вказану постанову і закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно  ОСОБА_1 за відсутності складу адміністративного правопорушення, Запорізький апеляційний суд у постанові від 28 липня 2022 року встановив, що працівники поліції допустили порушення процедури огляду позивача на стан сп`яніння, а відеозапис бодікамери патрульного поліцейського не відповідав вимозі безперервності такого запису, був вибірковим та фрагментарним.
		Суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, формально зазначивши про невстановлення порушень законодавства під час складання патрульним поліцейським протоколу стосовно ОСОБА_1 , на вказане уваги не звернув, не надав оцінки обставинам, встановленим у справі № 337/6192/21 про накладення адміністративного стягнення на позивача відповідно до частини першої статті 130 КУпАП.
		До того ж апеляційний суд не взяв до уваги, що постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року на підставі  матеріалів про адміністративне правопорушення на позивача накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн та позбавлено його права керування транспортними засобами строком на один рік, яку скасовано лише через 8 місяців і 6 днів постановою Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2022 року.
		Отже, висновки апеляційного суду про невстановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції та суду щодо незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, накладення штрафу та встановлення заборони керування транспортними засобами на тривалий період (один рік), є формальними та не ґрунтуються на всебічній оцінці вказаних обставин (фактів).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення (пункт 4 частини першої статті 2 Закону).
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону).
		Згідно зі статтею 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач. 
		Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.
		У цій справі апеляційний суд керувався тим, що позивач не надав доказів, які б підтвердили наявність моральної шкоди, її характер і обсяг, а саме медичних документів щодо погіршення стану його здоров`я, зокрема психічного, доказів вимушених змін у житті позивача.
		Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд, не урахував того, що вагомі наслідки у виді погіршення здоров`я не є обов`язковою ознакою для встановлення факту заподіяння моральної шкоди у подібних справах.
		Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, є достатньою підставою для встановлення факту заподіяння моральної шкоди такій особі.
		У справі, що переглядається, позивач посилався на свавільні, протиправні дії працівників патрульної поліції під час огляду позивача на ознаки сп`яніння і складання ними протоколу та на незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності, що призвело до накладення штрафу тапозбавлення його права керування транспортними засобами із вилученням посвідчення водія. 
		Згідно з матеріалами справи право позивача на керування транспортними засобами було поновлено лише через 8 місяців і 6 днів (після ухвалення постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 рокуу справі № 337/6192/21) та потребувало повернення посвідчення водія.
		Повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на керування транспортними засобами, здійснюється після складання теоретичного і практичного іспитів на право керування транспортними засобами всіх категорій, зазначених у посвідченні водія, яке повертається, на що також посилався ОСОБА_1 .
		Водночас апеляційний суд наведене вище залишив поза увагою, не надав жодної оцінки вказаним обставинам та дійшов передчасного висновку про відмову у позові з огляду на невстановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції та суду і недоведеність позивачем завданої моральної шкоди і причинного зв`язку.
		Отже, суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання трьох необхідних умов для відшкодування моральної шкоди: чи мають протиправний характер дії осіб, визначених Законом, чи мав місце факт завдання шкоди та чи наявний причинний зв`язок між неправомірними діями і такою шкодою.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.
		У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
		З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не навів аргументації щодо оцінки вказаних обставин, поверхово дослідив матеріали справи, що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, та дійшов передчасного висновку про відмову в позові.
		З огляду на вказане є підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), щодо розмежування випадків застосування статті 1176 ЦК України і приписів Закону та випадків застосування статей 1173, 1174 ЦК України.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Враховуючи наведене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду. 
		Щодо розподілу судових витрат
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
		Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 ,подану адвокатом Ямою Дмитром Миколайовичем, задовольнити частково.
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                             І. М. Фаловська
		Судді                                                                                        В. М. Ігнатенко
		С. О. Карпенко
		В. В. Пророк
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...