Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/6091/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.04.2025.
Дата набрання законної сили: 31.03.2025
Номер судового провадження: 61-16574ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/6091/21-ц
		провадження № 61-16574св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  представника ОСОБА_1 - адвоката Федоренка Олега Павловича на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року в складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року в складі колегії суддів Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Караєва Саміра Ельхан кизи, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров Олексій Костянтинович, Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», про визнання заяви про прийняття спадщини і довіреності недійсними, визнання прав власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У лютому 2021 році ОСОБА_2 , правонаступником якого є                          ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання заяви про прийняття спадщини і довіреності недійсними, визнання прав власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
		В обгрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його племінниця ОСОБА_4 . За життя вона проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли грошові кошти у вигляді банківських вкладів, розміщених на банківських рахунках в Акціонерному товаристві Комерційному Банку                                 (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), зокрема на суми 200 000,09 доларів США,                            30 000,05 доларів США, 27 000,00 доларів США, 55,16 доларів США,                                      7 532,57 доларів США, та відсотки і компенсації за депозитом.
		27 серпня 2018 року позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 як спадкоємець третьої черги за законом, оскільки інших спадкоємців не було. За його заявою заведено спадкову справу № 06/2018 (в реєстрі № 62900380).
		01 липня 2019 року він подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Приватний нотаріус 03 липня 2019 року виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав наявності заповіту від імені ОСОБА_4 на її сина - ОСОБА_6 , посвідченого 07 лютого 2018 року приватним нотаріусом. За цим заповітом все належне майно ОСОБА_4 заповіла своєму сину ОСОБА_6 . Також у постанові від 03 липня 2019 року приватний нотаріус вказав, що 12 грудня 2018 року громадянкою ОСОБА_7 - представником ОСОБА_6 за довіреністю, засвідченою 10 грудня 2018 року, подано заяву ОСОБА_6 - сина спадкодавиці та спадкоємця першої черги за законом про прийняття спадщини після ОСОБА_4 . 
		Про те, що громадянка ОСОБА_7 від імені ОСОБА_6 намагається оформити спадщину, він дізнався ще до отримання постанови нотаріуса, а саме в січні 2019 року та, оскільки в нього були сумніви щодо законності таких дій, то він звернувся до органів національної поліції із заявою про вчинення злочину. У межах кримінального провадження його було визнано потерпілим.
		16 жовтня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в кримінальній справі № 757/11040/19-к за обвинуваченням ОСОБА_8 виніс вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_8 , та визнано останнього винним у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Вирок набув законної сили 16 листопада                     2019 року. Вироком суду встановлено, що заяву про прийняття спадщини зроблено не громадянином ОСОБА_6 , а громадянином ОСОБА_8 за підробленим паспортом на ім`я ОСОБА_6 . Вказані дії було зроблено з метою протиправного заволодіння спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_4 . Також вироком суду було встановлено, що довіреність від імені ОСОБА_6 на представництво його інтересів громадянами ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , посвідчена 10 грудня 2018 року приватним нотаріусом Пивоваровим О. К., зареєстрована в реєстрі за № 635 (бланк ННК 139945) зроблено не громадянином ОСОБА_6 , а громадянином ОСОБА_8 за підробленим паспортом на ім`я ОСОБА_6 . Вказані дії було зроблено з метою протиправного заволодіння спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_4 .
		Крім того, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 24 квітня 2019 року в справі № 711/2882/19 ОСОБА_6 оголошено померлим з дня набрання рішенням законної сили. Рішення набрало законної сили 27 травня 2019 року. Черкаським міським відділом актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області зроблено актовий запис від 25 червня 2019 року № 8 про смерть ОСОБА_6 27 травня                      2019 року.
		19 грудня 2019 року позивач знову подав заяву про видачу свідоцтва про спадщину за законом, до якого було долучено копію вироку, проте 20 грудня 2019 року приватний нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що в матеріалах спадкової справи № 06/2018 міститься нотаріально посвідчена заява спадкоємця першої черги                             ОСОБА_6 про прийняття спадщини, що перешкоджає видачі свідоцтва спадкоємцю третьої черги. Позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_6 на момент подання цього позову визнано померлим, вимоги заявлено до його правонаступника - батька ОСОБА_1 .
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції 
		20 жовтня 2022 року заочним рішення Дніпровського районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 задоволено частково.
		Визнано довіреність, видану ОСОБА_6 громадянам ОСОБА_9 та/або ОСОБА_7 на представництво його інтересів щодо оформлення спадкових прав після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , засвідчену 10 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. та зареєстровану в реєстрі за № 635, недійсною.
		Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на спадкове майно, яке складається з наступних банківських вкладів:
		- 200 000,09 доларів США відповідно до договору SAMDNWFD0071757663401, номер рахунку НОМЕР_1 , дата відкриття - 07 листопада 2017 року;
		- 30 000,05 доларів США відповідно до договору SAMDNWFD0071757705201, номер рахунку НОМЕР_2 , дата відкриття - 07 листопада 2017 року;
		- 27 000,00 доларів США, відповідно до договору SAMDNWFD0071757708800, номер рахунку НОМЕР_3 , дата відкриття - 07 листопада 2017 року;
		- 55,16 доларів США відповідно до договору SAMDN000003650053, номер рахунку НОМЕР_4 , дата відкриття - 26 серпня 2005 року;
		- 7 532,57 доларів США на картці № НОМЕР_5 , дата відкриття -                        11 серпня 2017 року;
		- відсотки та компенсації за вкладом «Депозит Плюс», зараховані на рахунок «Бонус плюс» № НОМЕР_6 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
		26 листопада 2024 року протокольною ухвалою Київського апеляційного суду позивача в справі ОСОБА_2 замінено його правонаступником ОСОБА_3 
		03 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_6 , залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_6 10 грудня 2018 року не звертався до приватного нотаріуса задля оформлення довіреності на ім`я ОСОБА_9 і ОСОБА_7 , це було зроблено ОСОБА_8 за підробленим паспортом на ім`я ОСОБА_6 , що встановлено вироком у кримінальній справі та свідчить про недійсність довіреності. Щодо визнання недійсною заяви ОСОБА_6 про прийняття спадщини від 28 листопада                  2018 року, в позові слід відмовити, оскільки заява про прийняття спадщини не є правочином, який можливо визнати недійсним. Враховуючи, що ОСОБА_6 рішенням суду визнано померлим, інші родичі померлої ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини не зверталися, позивач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , тому вимоги про визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		12 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федоренко О. П. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду  від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17,                          від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17, в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19, 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18, від 14 листопада 2022 року в справі № 450/3887/19, від 06 жовтня 2021 року в справі                                    № 234/17030/18, від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18,                              від 23 лютого 2022 року в справі № 501/672/16-ц, від 01 березня 2023 року в справі № 604/1312/20, від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21,                               від 17 квітня 2024 року в справі № 457/969/20, про те, що в справах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування; пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою  для відмови в позові; визначений позивачем склад сторін має відповідати реальному складу учасників спору в спірних правовідносинах. 
		Належним відповідачем у справі мав бути орган місцевого самоврядування, адже  ОСОБА_1 спадщину після смерті свого сина не приймав. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою відмови в позові. 
		Позиція інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що спадкодавець ОСОБА_4 мала єдиного сина - ОСОБА_6 , якого визнано померлим. Єдиним спадкоємцем ОСОБА_6 є його батько - відповідач ОСОБА_1 . Отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у нотаріуса позивач не зміг через наявність заяви ОСОБА_6 про прийняття спадщини, тому відповідачем правильно визначено йог спадкоємця -                       ОСОБА_1 .  Крім того, після апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спірні банківські вклади (справа № 757/61456/24-ц). Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, є нерелевантними.  
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була племінницею                ОСОБА_2 .
		27 серпня 2018 року ОСОБА_2 подав до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець третьої черги.  
		27 серпня 2018 року приватний нотаріус відкрив спадкову справу № 06/2018 (в реєстрі за № 62900380).
		01 липня 2019 року ОСОБА_2 подав заяву нотаріусу про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Приватний нотаріус 03 липня 2019 року виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав наявності заповіту від імені ОСОБА_4 на її сина - ОСОБА_6 , посвідченого                         07 лютого 2018 року приватним нотаріусом. За цим заповітом все належне майно ОСОБА_4 заповіла своєму сину ОСОБА_6 . Також у постанові                     від 03 липня 2019 року приватний нотаріус вказав, що 12 грудня 2018 року громадянкою ОСОБА_7 - представником ОСОБА_6 за довіреністю, засвідченою 10 грудня 2018 року, подано заяву ОСОБА_6 - сина спадкодавиці та спадкоємця першої черги за законом про прийняття спадщини після ОСОБА_4 
		16 жовтня 2019 року Печерський районний суд м. Києва в кримінальній справі № 757/11040/19-к за обвинуваченням ОСОБА_8 виніс вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_8 , та визнано останнього винним у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Вирок набув законної сили 16 листопада                     2019 року. Вироком суду встановлено, що заяву про прийняття спадщини зроблено не громадянином ОСОБА_6 , а громадянином ОСОБА_8 за підробленим паспортом на ім`я ОСОБА_6 . Вказані дії було зроблено з метою протиправного заволодіння спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_4 . Також вироком суду було встановлено, що довіреність від імені ОСОБА_6 на представництво його інтересів громадянами ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , посвідчена 10 грудня 2018 року приватним нотаріусом Пивоваровим О. К., зареєстрована в реєстрі за № 635 (бланк ННК 139945) зроблено не громадянином ОСОБА_6 , а громадянином ОСОБА_8 за підробленим паспортом на ім`я ОСОБА_6 . Вказані дії було зроблено з метою протиправного заволодіння спадковим майном, що залишилося після смерті ОСОБА_4 .
		Крім того, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 24 квітня 2019 року в справі № 711/2882/19 ОСОБА_6 оголошено померлим з дня набрання рішенням законної сили. Рішення набрало законної сили 27 травня 2019 року. Черкаським міським відділом актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області зроблено актовий запис від 25 червня 2019 року № 8 про смерть ОСОБА_6 27 травня                      2019 року.
		19 грудня 2019 року позивач знову подав заяву про видачу свідоцтва про спадщину за законом, до якого було долучено копію вироку, проте 20 грудня 2019 року приватний нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що в матеріалах спадкової справи № 06/2018 міститься нотаріально посвідчена заява спадкоємця першої черги                            ОСОБА_6 про прийняття спадщини, що перешкоджає видачі свідоцтва спадкоємцю третьої черги. 
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Нормами процесуального закону визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду  від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17,                          від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17, в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19, 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18, від 14 листопада 2022 року в справі № 450/3887/19, від 06 жовтня 2021 року в справі                                    № 234/17030/18, від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18,                              від 23 лютого 2022 року в справі № 501/672/16-ц, від 01 березня 2023 року в справі № 604/1312/20, від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21,                               від 17 квітня 2024 року в справі № 457/969/20, про те, що в справах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування; пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою  для відмови в позові; визначений позивачем склад сторін має відповідати реальному складу учасників спору в спірних правовідносинах. 
		 
		Верховний Суд висновує, що в цій справі відсутні підстави для висновку про неврахування судами наведених вище постанов Верховного Суду, з огляду на таке. 
		 
		Згідно із статтею 48 ЦПК України (в редакції на дату звернення із позовом)  сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
		 
		Відповідно до статті 51 ЦПК України (в редакції на дату розгляду справи судом першої інстанції) суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
		 
		Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку із позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
		 
		Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
		 
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
		 
		Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		 
		Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови в задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
		 
		У статті 1216 ЦК України зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку відсутності, усунення від права на спадкування спадкоємців, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
		 
		Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду                              від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17, в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19, 10 листопада 2021 року в справі                    № 759/19779/18, від 14 листопада 2022 року в справі № 450/3887/19,                                  від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18, від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18, від 23 лютого 2022 року в справі № 501/672/16-ц,                          від 01 березня 2023 року в справі № 604/1312/20, від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21, від 17 квітня 2024 року в справі № 457/969/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі. 
		 
		Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, однак у цій справі не встановлено таких підстав відмови в позові. 
		 
		Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		 
		Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		 
		Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. 
		 
		Ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців (в разі їх відсутності, усунення їх від спадкування чи неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття до відповідної територіальної громади за місцем відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК України)) про визнання права власності на спадкове майно.
		 
		ОСОБА_1 зазначає, що належним відповідачем у справі мав бути орган місцевого самоврядування, адже він спадщину після смерті свого сина                  ОСОБА_6 не приймав.
		 
		Однак у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
		 
		ОСОБА_2 як спадкоємець третьої черги (дядько) після смерті                              ОСОБА_4 був позбавлений можливості в досудовому порядку отримати свідоцтво про право на спадщину через наявність у матеріалах спадкової справи заяви про прийняття спадщини від спадкоємця першої черги -                      ОСОБА_6 (син). 
		 
		Доводити фіктивність цієї заяви ОСОБА_6 та відсутність обставин прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 її сином позивач мав у судовому порядку, тому, зважаючи те, що єдиним спадкоємцем першої черги ОСОБА_6 є його батько - ОСОБА_1 , позивач правильно визначився із особою відповідача в справі. 
		 
		Крім того, після апеляційного розгляду цієї справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , АТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності на спірні банківські вклади, що визнав у відзиві на касаційну скаргу. 
		 
		Відсутня заява ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини після ОСОБА_6 .
		 
		Такі обставини додатково спростовують доводи ОСОБА_1 про його незацікавленість у спадщині  ОСОБА_4 у вигляді банківських вкладів та підтверджують його статус відповідача в цій справі, який заперечує право позивача на спадкові вклади. 
		 
		Щодо суті спору в касаційній скарзі доводів не наведено, тому Верховний Суд поза межами касаційного оскарження справу не переглядає. 
		Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.  
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ураховуючи, що ухвалою від 10 січня 2025 року Верховний Суд зупинив дію заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня                     2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, дія цих судових рішень підлягає поновленню.
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федоренка Олега Павловича залишити без задоволення. 
		 
		Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Поновити дію заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва                             від 20 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду                               від 03 грудня 2024 року. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:О. М. Ситнік     В. М. Ігнатенко      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...