Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/43310/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-16943ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/43310/16
		 
		провадження № 61-16943 св 24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Позняк Олександр Миколайович, на рішення Печерського районного суду м. Києва                                 від 10 листопада 2022 року у складі судді Підпалого В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Державної судової адміністрації, Державної казначейської служби України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути на її користь моральну шкоду, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи № 757/43310/16-ц судом у розумний строк, у сумі 50 000 грн. У подальшому, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути це відшкодування моральної шкоди з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України).
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 04 травня 2015 року особи, що діяли у складі організованої групи, здійснили напад на автозаправну станцію «WOG», розташовану по вул. Крайній, 1 у м. Києві, після чого зникли з місця події на автомобілі «Volkswagen». Автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадського порядку особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГУ МВС України) в м. Києві, серед яких був її чоловік - ОСОБА_2 , переслідував цей автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу ОСОБА_2 загинув від отриманих вогнепальних поранень. 
		14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування щодо зазначеної події. А 19 серпня 2015 року відповідний обвинувальний акт був переданий до Дніпровського районного суду м. Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.
		27 серпня 2015 року у зазначеній кримінальній справі вона звернулась з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку.
		Вважала, що з серпня 2015 року мала право на законні очікування щодо розгляду судом справи № 755/15795/15-к у розумний строк та виникнення законного очікування щодо стягнення моральної шкоди у справедливому розмірі на її користь з обвинувачених, у разі визнання їх винними. Водночас на час подання цього позову справа № 755/15795/15-к не призначена до розгляду і в розумний строк не розглянута.
		Зазначала, що не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет цього позову не є втручанням у правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к. Вважала, що саме держава Україна, яка відповідальна за діяльність органів судової влади, не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року (далі - Конвенція). Неспроможність захистити своє порушене право на розгляд справи судом у розумний строк викликає у неї почуття приниженості, моральні страждання, у зв`язку з чим на підставі статей 8, 9, 55 Конституції України вона звернулась до суду з відповідним позовом.
		 
		Короткий зміст судових рішень 
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року до участі у справі у якості відповідача залучена ДКС України.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року у справі замінений неналежний відповідач - Державна судова адміністрація України на належного відповідача - КМУ. Суд першої інстанції виходив зі статей 113 та 116 Конституції України, а також Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (у актуальній редакції далі - Закон про КМУ). Зокрема, стаття 20 Закону про КМУ містить перелік основних повноважень цього органу, з яких можна зробити висновок, що КМУ вживає всіх передбачених законодавством України заходів для захисту прав і свобод людини і громадянина.
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів щодо обставин, викладених у її позовній заяві, зокрема, щодо безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Дніпровським районним судом м. Києва кримінальної справи № 755/15795/15-к, а також доказів того, якими діями чи бездіяльністю саме відповідачів завдано позивачці моральну шкоду. Позивачка не аргументувала у чому проявилися її моральні страждання, приниження честі і гідності, у чому проявилася глибока неповага суду до її прав. Також позивачка не обґрунтувала належним чином заявлену суму відшкодування моральної шкоди. Також суд першої інстанції зазначив, що вирок або інше судове рішення у кримінальній справі № 755/15795/15-к не ухвалені, тому вимоги позовної заяви можуть бути розтлумачені як спроба тиску та втручання у діяльність головуючого судді у цій кримінальній справі, що забороняється законом.
		Суд першої інстанції також зазначив, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. При суд цьому констатував, що позивачка не оскаржує дії та діяльність суддів, а предмет позову не вказує на втручання в правосуддя у кримінальній справі № 755/15795/15-к.
		 
		Апеляційний суд додатково звернув увагу у мотивувальній частині свого оскаржуваного рішення, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis рішення від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, п. 31), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, п. 28), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, п. 60) тощо).
		Також апеляційний суд зазначив, що ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування права на вирішення судом спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру впродовж розумного строку, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних юридичних засобів захисту від порушення зазначеного права (дивитись, наприклад, рішення від 01 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyuk v. Ukraine, заява № 55109/08, п. 22-28), від 12 жовтня 2017 року у справі «Криворотова та інші проти України» (Krivorotova and Others v. Ukraine, заяви № 57166/08 та 3 інші, п. 7-11),            від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, п. 55-62, 66)).
		На переконання апеляційного суду на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги. Тому вирішення питання про відшкодування особі шкоди за порушення її права на розумний строк вирішення судової справи судом можливе лише в рамках загальних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України) про відшкодування шкоди.
		Надані позивачкою копія обвинувального акту, копія цивільного позову в кримінальному провадженні, копії ухвал Дніпровського, Солом`янського та Дарницького районних судів м. Києва, копії апеляційних скарг та ухвал Апеляційного суду м. Києва, копії довідки, подання та 32 судові засідання, на які посилається позивачка та які відбулись в період 2016-2017 роках, свідчать про те, що здійснення правосуддя у кримінальному провадженні у справі № 755/15795/15-к не залишене поза увагою суду. Проте, відомості про тривалість вказаних судових засідань у справі відсутні, а причини їх відкладення суд не має повноважень оцінювати в межах даної справи, як і обґрунтованість та законність процесуальних дій суду в цьому кримінальному провадженні. Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду районними судами кримінальної справи № 755/15795/15-к.
		Також відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, питання про стягнення з держави України (у справі № 520/2261/19 - в особі Вищої ради правосуддя) компенсації за недотримання судом гарантії розумного строку розгляду справи не можна вирішити поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду й оцінкою дій судді у цьому процесі, що може зробити лише Вища рада правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур. Лише в межах дисциплінарного провадження Вища рада правосуддя може оцінити обставини, що призвели до розгляду згаданої справи поза межами установлених законом строків, зокрема з`ясувати, чи було це наслідком протиправного порушення суддею вимог законодавства або ж недотримання розумного строку розгляду справи було викликане певними чинниками, що об`єктивно унеможливлювали її розгляд чи перешкоджали цьому (наприклад, об`єктивною неможливістю сформувати склад суду, перебування судді або учасника (учасників) справи в стані тимчасової непрацездатності, надмірним навантаженням на суддю, зловживанням учасником справи процесуальними правами та ін.), адже у кожній конкретній ситуації суд має віднайти баланс між потребою розглянути справу якомога швидше та вимогою дотримання прав всіх її учасників. Тому питання щодо стягнення з держави України (в особі відповідного органу) компенсації за недотримання судом розумних строків розгляду справи не може бути вирішене поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду та оцінкою дій судді в цьому процесі, що відноситься до виключної компетенції Вищої ради правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур.
		Матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до Вищої ради правосуддя та відповідних результатів перевірки такого звернення.
		 
		Постановою Верховного Суду від 03 липня 2024 року касаційну скаргу                                       ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова Верховного Суду мотивована тим, що строк розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к мав оцінюватись судами безвідносно причин його тривалості (можливих дисциплінарних порушень суддів) з точки зору Закону. З точки зору принципу розумності, з урахуванням зазначеної практики ЄСПЛ, цей строк є такими, що не відповідає умовам Конвенції, а відтак зобов`язанням держави Україна, які з цієї Конвенції випливають та ґрунтуються на Конституції України, що вказує на неправомірність їх порушення державою Україна.
		Також Верховний Суд зауважив, що відсутність у особи відчуття поваги до її конституційних прав є обґрунтованим джерелом особистих страждань та переживань, здатних спричиняти моральну шкоду. Крім того, позивачка без закінчення розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к не може реалізувати своє право стягнути завдану моральну шкоду з обвинувачених, що само по собі заподіює їх шкоду, і остання пов`язана із неналежним виконанням державою України своїх зазначених зобов`язань перед позивачкою. Тому відповідні вимоги позивачки до держави Україна є обґрунтованими, але ніяк не залежать від дисциплінарної відповідальності суддів, які розглядають кримінальну справу № 755/15795/15-к.
		Апеляційний суд, попри те, що визначився, що вимоги позивачки необхідно розглядати у загальному порядку, зокрема на підставі ЦК України (що не виключає застосування прямої дії норм Конституції України та Конвенції), необґрунтовано послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, проігнорувавши різницю правовідносин у судових справах та звівши фактично цей висновок до того, що будь-які порушення прав особи, зокрема строками розгляду судових справ, може вирішуватись виключно Вищою радою правосуддя у межах дисциплінарних процедур. Це суперечить як практиці ЄСПЛ, так і суті цієї категорії позовних вимог, які заявляються саме до держави Україна, а не Вищої ради правосуддя.
		Так, у справі № 520/2261/19 позивачка звернулася з цивільним позовом до суду та через незадовільні строки його розгляду, розгляд заяв про відводи суддів у спосіб, який позивачку не влаштовує, вона звернулась до держави Україна в особі саме Вищої ради правосуддя з позовом, який фактично призводив до оцінювання в одній судовій справі діянь суду (суддів) під час розгляду іншої справи. Саме тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/2261/19 вказала на те, що ці вимоги доцільно заявляти в межах дисциплінарних проваджень щодо суддів, за які відповідає Вища рада правосуддя. Вища рада правосуддя і її дисциплінарні органи мають право встановлювати наявність чи відсутність у діях судді дисциплінарного проступку виключно в межах визначеної законом процедури дисциплінарного провадження. Поза цією процедурою закон не допускає можливості здійснення Вищою радою правосуддя оцінки дій судді при відправленні правосуддя. Але у справі, що розглядається, позивачка прямо зазначає, що її позовні вимоги не стосуються оскарження безпосередніх дій суддів, їх відповідності вимогам Закону.
		Отже правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2261/19, викладений у постанові від 25 червня 2020 року, помилково застосований до цієї справи апеляційним судом. 
		Водночас оскільки суди попередніх інстанцій взагалі не оцінювали обґрунтованість заявленої позивачкою до відшкодування суми, не встановлювали жодних обставин саме з цього питання, справа має бути передана на новий розгляд до суду попередньої інстанції.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції»)) виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).
		Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
		Рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» ЄСПЛ звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково. 
		Тож без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог пункту першого статті 6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої державою, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження.
		Дослідивши надані позивачкою докази, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судами кримінальної справи, оскільки з матеріалів цієї цивільної справи вбачається, що на тривалість розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к вплинули, зокрема об`єктивні причини, такі як: складність справи; неодноразова передача справи на розгляд іншого суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для судового розгляду. Заявлення суддями самовідводів від розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к також не може розцінюватися як безпідставне затягування розгляду справи. Крім того, з наданих позивачкою копій ухвал судів вбачається, що самовідводи заявлялися одразу після встановлення підстав для цього. 
		Сам по собі довід позовної заяви про те, що апеляційним судом скасовано ухвалу суду у межах кримінальної справи № 755/15795/15-к про повернення обвинувального акта прокурору, не може свідчити про протиправну бездіяльність органу державної влади.
		При цьому апеляційний суд зауважив, що не наділений повноваженнями надавати оцінку діям суддів та судовим рішенням у межах кримінальної справи № 755/15795/15-к на предмет їх законності та обґрунтованості.
		Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що з точки зору принципу розумності, з урахуванням практики ЄСПЛ, строк розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к з 20 серпня 2015 року (ухвала про призначення підготовчого судового засідання) по 05 вересня 2016 року (дата подання позовної заяви) є такими, що не відповідає умовам Конвенції.
		Апеляційний суд погодився з тим, що ОСОБА_1 вочевидь зазнала болю та страждань, спричинених психологічним напруженням, розчаруванням та незручностями у зв`язку із самим лише фактом того, що кримінальна справа, у межах якої вона має процесуальний статус потерпілої, знаходиться на розгляді суду з 20 серпня 2015 року по 05 вересня 2016 року, навіть якщо вона не посилається на вагомі наслідки у вигляді погіршення здоров`я, це може свідчити про завдання їй моральної шкоди.
		Водночас позивачка у своєму позові не зазначила, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, в чому вона проявилась. Позивачкою не аргументовано у чому проявилися її моральні страждання, приниження честі і гідності, в чому полягає глибока неповага суду до її прав, якої, на її переконання, вона зазнала. Отже заявлена позивачкою до відшкодування сума моральної шкоди є необґрунтованою.
		Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в оскаржуваній частині з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		17 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 8, 55 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 3, частини першої статті 16, пункту 9 частини другої статті 16, частини першої статті 23 ЦК України у подібних правовідносинах.
		 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/43310/16, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У січні 2025 року матеріали цивільної справи № 757/43310/16 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона звернулась до суду з цим позовом, оскільки держава Україна не виправдала її законні очікування щодо розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к у розумні строки, які випливають із приписів пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 21 частини першої статті 7 та статті 28 КПК України, що в свою чергу також вплинуло на реалізацію законних очікувань щодо відшкодування їй моральної шкоди в межах її цивільного позову до обвинувачених у кримінальній справі № 755/15795/15-к. 
		Вказує, що судовий розгляд у кримінальній справі № 755/15795/15-к не розпочинався більше двох років і перебував на стадії підготовчого судового засідання. У зв`язку з цим через рік після реєстрації в суді кримінальної справи вона набула статусу жертви порушення прав людини в аспекті порушення частини першої статті 6 Конвенції (право на розгляд справи в розумний строк), а тому має право на відшкодування моральної шкоди, як єдиного можливого виду компенсації за порушення прав людини в даному випадку та на даній стадії, враховуючи практику ЄСПЛ у подібних питаннях. 
		Вважає, що достатньо повно обґрунтувала, в чому полягає моральна шкода, адже кожне судове засідання по кримінальній справі повертало її свідомість до трагічних подій загибелі чоловіка, примушуючи хвилюватися й перебувати в нервовому напруженні та стресовому стані. Оскільки судовий розгляд не розпочинався тривалий час в результаті системної бездіяльності органів судової влади, то вказаний негативний стан був надмірним від тих обставин, коли б судовий розгляд тривав у розумний сірок і відповідальність за порушені права несли обвинувачені в кримінальному провадженні. Вказані обставини викликали в неї почуття приниженості, почуття того, що вона не може тривалий час домогтись захисту своїх прав, що спричинило моральні страждання, за які відповідальна саме держава.
		Суд апеляційної інстанції, пославшись на положення статті 6 Конвенції та практику ЄСПЛ, зробив висновок, що строк розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к на момент подачі позову у цій справі № 757/43310/16-ц дійсно є таким, що не відповідає умовам Конвенції, що позивачка вочевидь зазнала моральних страждань, спричинених тривалим розглядом справи, однак відмовив у задоволенні позову про стягнення з держави справедливої та розумної компенсації моральної шкоди, заподіяної порушенням прав людини.
		У порушення вимог статей 264-265 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсний характер правовідносин, які склалися між нею та державою. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління МВС України в м. Києві, серед яких був чоловік позивачки - ОСОБА_2 , переслідував автомобіль, у якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу чоловік позивачки загинув.
		 
		14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100040006385, зокрема за фактом загибелі чоловіка позивачки ОСОБА_2 . У цьому кримінальному провадженні позивачка є потерпілою.
		 
		19 серпня 2015 року обвинувальний акт переданий до Дніпровського районного суду м. Києва - зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к.
		 
		27 серпня 2015 року у кримінальній справі № 755/15795/15-к позивачка звернулась із цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку.
		 
		На час подання позову у цивільній справі № 757/43310/16-ц кримінальна справа № 755/15795/15-к не розглянута.
		 
		2.              Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду                                    від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19)).
		 
		Так, позовні вимоги про відшкодування майнової/моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду 
		у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що тривалим розглядом судом кримінальної справи № 755/15795/15-к порушено її права, у зв`язку з чим їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 50 000 грн і яка підлягає стягненню з держави Україна в особі КМУ та ДКС України, оскільки саме держава Україна, яка відповідальна за діяльність органів судової влади, не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першої статті 6 Конвенції. 
		 
		За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
		 
		Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		 
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		 
		Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		 
		Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2021 року у справі 
		№ 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21), від 20 березня 2023 року у справі № 757/57509/20 (провадження № 61-727св23), від 18 березня 2024 року у справі № 760/24262/19 (провадження № 61-10177св23) та інших.
		 
		Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта;                              по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)). 
		 
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові такі елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
		 
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		 
		Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
		 
		Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		 
		Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
		 
		Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду                                      від 19 квітня 2018 року (провадження № 11-138заі18), від 09 вересня 2019 року у справі № 9901/486/19, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19,  у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17,                             від 15 травня 2019 року у справі № 688/4321/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16 та інших. 
		 
		У справі, яка переглядається, завдання моральної шкоди позивачка пов`язує із тривалістю розгляду судом кримінальної справи № 755/15795/15-к, що, на її думку, є порушенням розумних строків її розгляду.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		 
		Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України» (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13),                                    від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185/02, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 29), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 36), від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України» (Kushnarenko v. Ukraine, заява № 18010/04, § 19), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukrainе, заява № 36545/02, § 55), від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України» (Kukharchuk v. Ukrainе, заява № 10437/02, § 33), від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02, § 66) та інші).
		 
		Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).
		 
		Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення терміну «розумний строк» свідчить, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
		 
		У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
		 
		Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків у національних системах права. Право ЄСПЛ є «автономним», і його тлумачення Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.
		 
		У пункті 1.6 Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням статті 6 Конвенції, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом», зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ у межах розумного періоду часу.
		 
		Стосовно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи, то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядатиме справу про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц                               (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі                                                        № 761/35803/16-ц (пункти 24-26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 21)).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою обставин тривалого розгляду кримінальної справи або невжиття необхідних заходів для її розгляду,                         в межах заявлених позовних вимог, яке б призвело до спричинення їй моральної шкоди. 
		 
		Встановлено, що на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції копії: 
		- обвинувального акта у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12015100040006385 від 02 травня 2015 року (а. с. 13-111, т. 1); 
		- позовної заяви ОСОБА_1 , поданої у порядку статті 128 КПК України у межах кримінального провадження (а. с. 113-115, т. 1); 
		- ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року у справі № 755/15795/15-к про повернення обвинувального акта прокурору (а. с. 116-120, т. 1); 
		- ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року у справі № 755/15795/15-к про повернення обвинувального акта прокурору та продовження строку застосування запобіжних заходів відносно обвинувачених (а. с. 117-135, т. 1); - ухвали апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 755/15795/15-к про скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року в частині повернення обвинувального акта (а. с. 136-142, т. 1); 
		- ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 09 березня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про призначення підготовчого судового засідання (а. с. 143-144,  т. 1); 
		- ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви судді Марченко М. В. про самовідвід                           (а. с. 145-147, т. 1); 
		- довідки Дніпровського районного суду м. Києва про те, що судове засідання у кримінальному провадженні № 755/15795/15-к, призначене на 14 березня 2016 року знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді Савлук Т. В. на навчанні та судді Арапіної Н. Є. у відпустці (а. с. 148, т. 1); 
		- ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви прокурора про відвід колегії суддів                               (а. с. 149-152, т. 1); 
		- ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про відмову у задоволенні заяви Дзюби О. А. про самовідвід                         (а. с. 153-156, т. 1); 
		- ухвали апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про відмову у задоволенні подання голови Дніпровського районного суду м. Києва та направлено кримінальне провадження для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва (а.с. 157-159 т. 1); 
		- подання голови Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року до апеляційного суду м. Києва про передачу кримінального провадження на розгляд іншого суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для судового розгляду (а. с. 160-162 т. 1); 
		- ухвали апеляційного суду м. Києва від 11 травня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення подання голови Дніпровського районного суду м. Києва та направлення кримінального провадження для розгляду до Солом`янського районного суду м. Києва (а. с. 164-166, т. 1); 
		- ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви суддів Губко А. О., Захарової А. С., Шевченко Л. В. про самовідвід (а. с. 167-168, т. 1); 
		- ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про задоволення заяви суддів Педенко А. М., Українця В. В., Криворот О. О. про самовідвід (а. с. 199-200, т. 1); 
		- ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року у справі № 755/15795/15-к про об`єднання кримінальних проваджень № 1-кп/760/703/16 та № 1-кп/760/1234//16 в одне провадження (а. с. 201-202, т. 1); 
		- ухвали апеляційного суду м. Києва від 06 січня 2017 року у справі                                                                 № 755/15795/15-к про задоволення подання голови Солом`янського районного суду м. Києва та направлення кримінального провадження для розгляду до Дарницького районного суду м. Києва (а. с. 203-205, т. 1); 
		- ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року у справі № 755/15795/15-к про продовження строку запобіжних заходів відносно обвинувачених, повернення обвинувальних актів прокурору (а. с. 206-215, т. 1).
		 
		Позивачка посилалася на те, що судовий розгляд кримінальної справи № 755/15795/15-к не був розпочатий судом у розумний строк. 
		 
		Проаналізувавши надані позивачкою докази, апеляційний суд встановив, що обвинувальний акт надійшов до Дніпровського районного суду м. Києва 19 серпня 2015 року та ухвалою суду від 20 серпня 2015 року призначено підготовче судове засідання, тобто у межах строку, передбаченого частиною першою статті 314 КПК України.
		 
		Позивачка також вказувала, що у справі оголошувалися занадто довгі перерви, закінчення яких співпадало зі спливом строку тримання під вартою обвинувачених. Також позивачка зазначала, що під час розгляду справи нею подані додаткові письмові пояснення, в яких в хронологічному порядку викладено інформацію про 32 судові засідання, які відбулись у період 2016-2017 років, на підтвердження порушення розумного строку розгляду справи, а судом такі докази визнавалися неналежними або недопустимими.
		 
		Однак у матеріалах справи відсутні докази, які б містили інформацію щодо призначених у кримінальній справі № 755/15795/15-к судових засідань, їх загальної кількості за період 2016-2017 років, причин відкладення та тривалості перерв між ними, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції.
		 
		Також апеляційний суд зауважив, що із наданих позивачкою копій ухвал убачається, що кримінальна справа № 755/15795/15-к двічі передавалася на розгляд іншого суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для судового розгляду, але ці обставини є об`єктивними та не можуть слугувати підтвердженням протиправності бездіяльності судів.
		 
		Відповідно до статті 314 КПК України після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного, виховного характеру, або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п`яти днів повинен призначити підготовче судове засідання.
		 
		Статтею 318 КПК України визначено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
		 
		Частиною першою статті 28 КПК України визначено, що розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		 
		У кримінальному судочинстві відкладення розгляду справи здійснюється з ініціативи суду чи за клопотанням учасників кримінального провадження.
		 
		Суд відкладає судовий розгляд внаслідок: неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження (статті 323-326 КПК України); складення та погодження прокурором процесуальних документів щодо відмови від підтримання, зміни або висунення додаткового обвинувачення; підготовки захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення; підготовки потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення; проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження, огляду на місці; проведення експертизи у випадках та порядку, передбачених статтею 332 КПК України; надання доступу до речей чи документів або доручення проведення слідчих (розшукових) дій у випадках та порядку, передбачених статтею 333 КПК України.
		 
		Також суд відкладає розгляд справи у зв?язку з необхідністю заміни судді (у результаті задоволення заяви про відвід судді чи з інших причин).
		 
		Надаючи оцінку загальній тривалості розгляду судом кримінальної справи № 755/15795/15-к справи, в межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, які охоплюють період з травня 2015 року по липень 2017 року, апеляційний суд урахував, що тривалість не була надмірною та не свідчить про порушення розумних строків розгляду справи, оскільки на її тривалість вплинули, зокрема об`єктивні причини, такі як: складність справи, неодноразова передача справи на розгляд іншого суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для судового розгляду.
		 
		Заявлення суддями самовідводів від розгляду кримінальної справи № 755/15795/15-к також не може розцінюватися як безпідставне затягування розгляду справи, оскільки самовідводи заявлялися одразу після встановлення підстав для цього.
		Посилання позивачки на те, що апеляційним судом скасовано ухвалу суду у межах кримінальної справи № 755/15795/15-к про повернення обвинувального акта прокурору також не може свідчити про протиправну бездіяльність органу державної влади.
		 
		При цьому суди неуповноважені надавати оцінку діям суддів та судовим рішенням під час касаційного перегляду судових рішень на предмет їх законності та обґрунтованості.
		 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та надаючи оцінку її доводам щодо розгляду судом кримінальної справи № 755/15795/15-к з порушенням розумних строків, як підстави, покладеної в основу обґрунтування відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2024 року під час нового розгляду справи, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів для розгляду судом кримінальної справи № 755/15795/15-к (в межах заявлених нею позовних вимог за період з травня 2016-по липень 2017 року), яке б призвело до спричинення їй моральної шкоди на визначену суму. 
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачка не довела завдання їй моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на державу Україна, що відповідно до статті 81 ЦПК України було її процесуальним обов`язком, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
		 
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 953/20085/21-ц (провадження № 61-17895св23). 
		 
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що кримінальна справа № 755/15795/15-к на цей час не розглянута, є безпідставними, оскільки стосуються періоду, який знаходиться за межами, визначеного у позовній заяві. 
		 
		Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні суду апеляційної інстанції, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Позняк Олександр Миколайович, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...