Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 538/2563/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності; Хуліганство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2025.
Дата набрання законної сили: 01.04.2025
Номер судового провадження: 51-5547км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023170560000685

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 538/2563/23
		провадження № 51 - 5547 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		та в режимі відеоконференції
		захисника особи,
		щодо якої вирішувалося
		питання про застосування
		примусових заходів
		медичного характеру, ОСОБА_6                 адвоката ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
		до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170560000685
		від 01 листопада 2023 року, щодо
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сенча Лохвицького району Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого
		за адресою: 
		АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ст. 296 ч. 4 КК України,
		за касаційною скаргою законного представника особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області
		від 12 квітня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 вересня
		2024 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, до  ОСОБА_6 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
		Прийнято рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження
		та речових доказів.
		Згідно з ухвалою суду 01 листопада 2023 близько 15 години 30 хвилин ОСОБА_6 біля домоволодіння АДРЕСА_1 , де працівники Лохвицького УЕГС АТ «Полтавагаз» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 проводили ремонтно-профілактичні роботи на газопроводі, нецензурно висловлювався
		на їх адресу.
		Після цього ОСОБА_6 приніс з дому, підпалив та кинув три заздалегідь заготовлені пляшки із запалювальною сумішшю в напрямку кабіни службового екскаватора,
		в якій знаходився водій ОСОБА_10 , внаслідок чого кабіна спалахнула полум`ям
		та зайнявся одяг ОСОБА_10 , однак працівники Лохвицького УЕГС
		АТ «Полтавагаз» загасили вогонь.
		Потім ОСОБА_6 заздалегідь заготовленою дерев`яною палицею наніс по одному удару в потилицю і по спині ОСОБА_9 та по одному удару в голову
		ОСОБА_15 й по руці ОСОБА_12 , а коли працівники газового господарства намагались припинити хуліганські дії ОСОБА_6 , то він чинив опір.
		Внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 потерпілим ОСОБА_9 , ОСОБА_15 спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді забитих ран, а ОСОБА_12 
		- підшкірних крововиливів та садна.
		Суд першої інстанції надав кримінально-правову оцінку таким діям ОСОБА_6 
		за ст. 296 ч. 4 КК України.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу захисника особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_16 залишено без задоволення, а ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року щодо  ОСОБА_6 - без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_8 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вищезазначені судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 .
		Вважає, що ОСОБА_6 не вчиняв інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння, діяв у стані уявної оборони, у нього, як у неосудної особи, не було умислу та мотивів явної неповаги до суспільства.
		Вказує, що суд першої інстанції не врахував показань ОСОБА_6 та свідків,
		які позитивно його характеризували, не обґрунтував чому ОСОБА_6 за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства, а також необхідності застосування до нього примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу
		з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом. Вважає, що ухвалу
		місцевого суду неможливо виконати, оскільки її виконання доручене медичному закладу, в якому відсутній суворий нагляд.
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вказані порушення,
		не перевірив та не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги захисника, не вмотивував свого рішення, через що ухвала апеляційного суду
		не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Також законний представник вважає, що ОСОБА_6 було надану неефективну правову допомогу, що також залишилось поза увагою судів попередніх інстанції.
		Заперечень на касаційну скаргу законного представника від учасників судового провадження не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник в судовому засіданні підтримала касаційну скаргу, вважала
		її обґрунтованою та просила задовольнити.
		В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
		та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
		про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
		та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
		та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 433 ч. 1,
		ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
		Згідно зі ст. 503 ч. 1 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України
		про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
		Положеннями ст. 505 КПК України передбачено, що обов`язковими обставинами,
		які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди тощо).
		Тобто, предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме кримінального правопорушення та встановлюються лише щодо осудної особи.
		За змістом ст. 513 ч. 1 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання, зокрема,
		чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;
		чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення
		у стані неосудності.
		Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, тобто хуліганства
		з особливою зухвалістю, поєднаного із опором громадянам, які припиняли хуліганські дії, та вчиненого із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами, а саме:
		-       показаннями потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про те, як 01 листопада 2023 року
		ОСОБА_6 нецензурно висловлювався на їх адресу, кидав в екскаватор запалювальну суміш та бив палицею працівників служби газу;
		-       даними протоколу огляду місця події від 01 листопада 2023 року
		про виявлення біля домогосподарства № 118 на вул. Урожайній в с. Сенча пакета, осколків пляшок, палиці та огляд трактора зі слідами пожежі;
		-       даними протоколу огляду речей від 01 листопада 2023 року про огляд виданого ОСОБА_10 одягу зі слідами горіння;
		-       даними протоколу огляду електронних документів від 05 листопада 2023 року про перегляд відеозапису обставин вчиненого ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння;
		-       даними протоколів слідчих експериментів від 07 грудня 2023 року з                     ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , під час яких вони показали та відтворили обставини вчиненого ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння;
		-       висновками судово-медичних експертиз від 11 листопада 2023 року № 224-226, від 18 грудня 2023 року № 249, від 20 грудня 2023 року № 157, 250-256, згідно з якими встановлено локалізацію, характер, ступінь тяжкості, час
		та механізм утворення виявлених у ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 тілесних ушкоджень, які відносяться до легких;
		-       висновками судових експертиз нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів від 27 листопада 2023 року № СЕ-19/117-23/17808-ФХД,
		від 30 листопада 2023 року № СЕ-19/117-23/17807-ФХД, від 13 грудня
		2023 року № СЕ-19/117-23/17901-ФХД, від 14 грудня 2023 року № СЕ-19/117-23/17899-ФХД, від 22 листопада 2023 року № СЕ-19/117-23/17796-ФХД,
		від 21 листопада 2023 року № СЕ-19/117-23/17802-ФХД, від 11 грудня
		2023 року № СЕ-19/117-23/17795-ФХД, від 21 листопада 2023 року
		№ СЕ-19/117-23/17798-ФХД, відповідно до яких встановлено, що на змивах долоні ОСОБА_6 , скла трактора виявлено залишки зміненого світлого нафтопродукту, а на наданому на дослідження одязі та осколках пляшок - зміненого світлого нафтопродукту та нафтової оливи;
		-       висновком судово-психіатричної експертизи від 16 листопада 2023 року
		№ 746, згідно з яким встановлено, що ОСОБА_6 на час проведення експертизи страждав хронічним психічним захворюванням у вигляді шизотипового розладу, і в момент вчинення суспільно небезпечного діяння страждав таким же хронічним психічним захворюванням та не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_6 за своїм психічним станом потребує застосування примусових заходів медичного характеру
		у виді госпіталізації до психіатричного закладу з надання психіатричної допомоги.
		Крім того, при розгляді клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру законний представник та захисник не оспорювали обставини вчинення ОСОБА_6 суспільного небезпечного діяння, передбаченого                            ст. 296 ч. 4 КК України.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
		у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
		до обґрунтованого висновку про вчинення  ОСОБА_6  інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння та правильно кваліфікував його дії за ст. 296 ч. 4
		КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
		Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.
		З об`єктивної сторони хуліганство полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
		За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них.
		Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
		Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
		Суд першої інстанції врахував вищенаведене, зокрема об`єктивну сторону та об`єкт вчиненого ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, та на підставі цього дійшов висновку про необхідність його кваліфікації за ст. 296 ч. 4 КК України.
		При цьому посилання законного представника в касаційній скарзі на постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 вересня 2023 року в справі № 288/1158/16-к, від 03 жовтня 2023 року в справі № 756/5198/20, від 15 листопада 2023 року в справі № 127/32099/19, від 31 січня 2024 року в справі № 727/10599/21, від 04 вересня 2024 року в справі № 953/2531/20 та ряд інших постанов
		є нерелевантними, оскільки у вказаних справах суб`єктом злочину була осудна особа, наявна суб`єктивна сторона, натомість у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції не оцінював суб`єктивну сторону діяння, тобто наявність умислу в ОСОБА_6 , якого визнано неосудним.
		Суд першої інстанції врахував, що  ОСОБА_6  як особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України, у стані неосудності (ст. 19 КК України), не міг усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб`єктом кримінального правопорушення в розумінні ст. 18 ч. 1 КК України і в такому випадку відсутня його вина як обов`язкова основна ознака суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб`єктивна сторона.
		Надаючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпечному діянню, вчиненому  ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив із об`єкту посягання
		та об`єктивної сторони вчинених діянь з урахуванням всіх фактичних обставин
		і зовнішнього прояву дій особи.
		Зважаючи на те, що ОСОБА_6 на період інкримінованих йому діянь страждав хронічним психічним захворюванням, а тому не міг розуміти значення своїх дій
		та керувати ними, при кваліфікації суспільно небезпечного діяння місцевий суд
		не оцінював психічне ставлення ОСОБА_6 до вчинюваних ним дій.
		Таким чином, рішення суду першої інстанції щодо вчинення ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, прийнято відповідно до вимог закону і встановлених фактичних обставин у цьому провадженні та є обґрунтованим.
		За таких обставин, враховуючи вчинення ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння в стані неосудності, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 
		не вчиняв інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння, а діяв у стані уявної оборони є безпідставними.
		Крім того, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування примусових заходів медичного характеру є також безпідставними, виходячи з такого.
		Статтею ст. 94 КК України визначено три критерії, які суд має враховувати, призначаючи певний вид примусових заходів медичного характеру: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння)
		та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб).
		При цьому ступінь небезпечності психічно хворого повинен містити оцінку: суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих,
		що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших подібних обставин; психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
		Відповідно до ст. 94 ч. 5 КК України щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов`язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду, суд може застосувати госпіталізацію до психіатричного закладу із суворим наглядом.
		Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов`язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК України). Для досягнення цієї мети суд має визначити конкретний вид примусового заходу, враховуючи всі, передбачені ст. 94 КК України, критерії у їх сукупності.
		Відповідно до положень ст. 513 ч. 1 п. 5 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру саме суд, у разі застосування таких заходів, має визначити їх вид.
		Так, Лохвицький районний суд Полтавської області, встановивши, що  ОСОБА_6  вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 296 ч. 4 КК України, у стані неосудності, ухвалою від 08 листопада 2022 року застосував до нього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
		При цьому суд першої інстанції врахував висновок судово-психіатричної експертизи від 16 листопада 2023 року № 746 про те, що ОСОБА_6 в момент скоєння діяння страждав і на момент проведення експертизи страждає хронічним психічним захворюванням, за своїм психічним станом потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з надання психіатричної допомоги.
		Не погодившись з ухвалою місцевого суду захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_16 , не оспорюючи факту вчинення ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, оскаржив її до апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив змінити ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_6 в частині застосування примусового заходу медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом на більш м`який у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_16 
		на ухвалу місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи
		про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,
		частина з яких є аналогічними доводам касаційної скарги законного представника, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При цьому апеляційний суд вказав,
		що сам факт вчинення ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння
		за встановлених судом першої інстанції обставин учасниками не оспорюється.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції
		про необхідність застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги
		із суворим наглядом, пославшись на вищезазначений висновок судово-психіатричної експертизи від 16 листопада 2023 року № 746. Апеляційний суд врахував також і думку представника медичного закладу ОСОБА_17 , яка під час апеляційного розгляду зазначила, що у ОСОБА_6 збереглися хворобливі переживання, які стали підставою для вчинення ним суспільно небезпечного діяння.
		При цьому апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи сторони захисту щодо необхідності зміни ОСОБА_6 виду примусових заходів медичного характеру
		з огляду на його позитивну характеристику та думки потерпілих, зазначивши,
		що ці обставини не впливають на психічний стан ОСОБА_6 та ступінь небезпеки вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, які є вирішальними при визначенні виду примусових заходів.
		Отже, за результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника,
		частина з яких є аналогічними доводам касаційної скарги законного представника, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Висновки судів про необхідність застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру є обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, з урахуванням практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
		Доводи касаційної скарги законного представника про те, що суди першої
		та апеляційної інстанції необґрунтовано послались на висновок судово-психіатричної експертизи від 16 листопада 2023 року № 746, оскільки станом на час постановлення судами оскаржених рішень пройшов тривалий час, що потребувало проведення нової експертизи, є безпідставними, оскільки на час розгляду судом першої інстанції клопотання про застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру такі заходи до нього не застосовувалися і тільки після розгляду вказаного клопотання ухвалою місцевого суду було вирішено питання про їх застосування, ця ухвала набрала законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Крім того, під час розгляду цього кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій стороною захисту не було надано доказів щодо зміни психічного стану ОСОБА_6 на краще або ж його видужання, відсутні такі дані і в матеріалах провадження.
		Водночас, положеннями ст. 95 КК України, ст. 514 КПК України передбачено,
		що продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування, на підставі письмової заяви представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), де тримається особа, або ж особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, або її захисника чи законного представника у разі, якщо така особа за своїм станом здоров`я не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними, в тому числі не може усвідомлено подати до суду відповідну заяву. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу
		на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду
		із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, мають право звертатися до суду із заявою про зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру не частіше одного разу на 6 місяців та незалежно від того,
		чи розглядалося судом це питання в зазначений період.
		Посилання законного представника в касаційній скарзі про те, що ухвалу місцевого суду неможливо виконати, оскільки її виконання доручене медичному закладу,
		в якому відсутній суворий нагляд є безпідставними та не відповідають матеріалам провадження і вимогам закону.
		Так, згідно ст. 508 КПК України до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом запобіжні заходи у виді передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім`ї
		з обов`язковим лікарським наглядом або ж поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.
		Врахувавши те, що згідно довідки Лохвицької міської лікарні від 09 квітня 2024 року ОСОБА_6 з`являвся на прийом до лікаря-психіатра, однак медикаментозного лікування не приймав, у судовому засіданні 11 квітня 2024 року втратив свідомість, при цьому ОСОБА_6 та його законний представник повідомили, що ОСОБА_6 декілька днів не вживав їжу, лише цитрусові та вітамінні препарати, відмовлявся їсти, на пропозицію медичного персоналу щодо госпіталізації до лікарні у зв`язку
		з запамороченням та низьким тиском також відмовився, місцевий суд до набрання ухвалою законної сили змінив застосований до ОСОБА_6 ухвалою суду від                      25 грудня 2023 року запобіжний захід у виді передання на піклування близькому родичу (члену сім`ї) - матері ОСОБА_8 , з обов`язковим лікарським наглядом на поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, зазначивши про необхідність негайного виконання ухвали в цій частині після її проголошення.
		При цьому виконання ухвали в частині запобіжного заходу суд поклав
		на комунальне підприємство «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради». В подальшому, після набрання ухвалою місцевого суду законної сили в іншій частині, зокрема й щодо застосованих до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру, останнього переміщено до Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», тобто в заклад з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
		Доводи касаційної скарги законного представника щодо неефективного надання ОСОБА_6 правової допомоги в судах першої та апеляційної інстанції
		є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.
		Так, в суді першої інстанції захист ОСОБА_6 здійснював адвокат ОСОБА_16 ,
		який наполягав на застосуванні до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, брав активну участь у судовому розгляді клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема приймав участь у допиті особи, стосовно якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, потерпілих та свідків. У судових дебатах Захисник ОСОБА_16 висловив спільну узгоджену позицію сторони захисту, подавав апеляційну скаргу
		на ухвалу місцевого суду про застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру, здійснював його захист в апеляційному суді, де надавав пояснення на підтримку поданої ним апеляційної скарги. 
		Тобто адвокатом ОСОБА_16 вживались дієві відповідно до його повноважень, передбачені законом заходи для захисту прав ОСОБА_6 . Крім того,  в касаційній скарзі не вказується і до неї не додається будь-яких документів, які підтверджували б вжиття законним представником заходів у зв`язку із неналежним виконанням захисником своїх обов`язків.
		Також під час касаційного розгляду матеріалів кримінального провадження встановлено, що ухвалою Красногвардійського районного суду                                                             м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року, яка наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125461416), було розглянуто заяву представника Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» та продовжено ОСОБА_6 застосування примусового заходу медичного характеру, призначеного йому за ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року, в умовах закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
		Таке рішення суд обґрунтував з посиланням на досліджений у судовому засіданні висновок комісії лікарів-психіатрів від 11 лютого 2025 року № 184, відповідно
		до якого в психічному стані хворого ОСОБА_6 на перший план виходять психопродуктивна симптоматика у вигляді активних маячних ідей відношення, порушення логічної структури та цілеспрямованості мислення, несформованих настанов на необхідність прийому підтримуючого лікування, спостереження
		у лікаря-психіатра, неспроможність усвідомлювати та прогнозувати наслідки своїх дій, контролювати свої емоційні реакції та поведінкові прояви, відсутність критичної оцінки свого психічного захворювання. За результатами оцінювання ризику насильства за шкалою HCR-20v3 ризик насильства у майбутньому високий.
		З огляду на зазначене, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська дійшов висновку, що ОСОБА_6 страждає тяжким психічним розладом, за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить небезпеку для суспільства і потребує тримання та відповідного лікування у закладі з надання психіатричної допомоги в умовах суворого нагляду.
		За таких обставин, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій психічний стан здоров`я ОСОБА_6 , характер та тяжкість такого захворювання ОСОБА_6 , ступінь небезпечності хворого для себе та інших осіб, тяжкість вчиненого суспільно небезпечного діяння, підстави для зміни примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, застосованих до ОСОБА_6 ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року, на інші відсутні.
		Отже, під час розгляду цього кримінального провадження суди першої
		та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог
		КПК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
		для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
		За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги законного представника ОСОБА_8 , скасування судових рішень та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6  за результатом касаційного розгляду
		не встановлено.
		Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу законного представника особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...