Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/22105/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано судом: 03.04.2025. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2025.
Дата набрання законної сили: 18.04.2025
Номер судового провадження: 2/752/2830/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 752/22105/24 
		Провадження № 2/752/2830/25 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		       18 березня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
		головуючого судді - Слободянюк А.В., 
		за участю секретаря судового засідання - Білас С.В.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника позивача - ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі в приміщенні суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про оскарження відмови у приватизації, визнання права власності,
		        в с т а н о в и в:
		 
		У жовтні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про оскарження відмови у приватизації, визнання права власності, в якому просила суд визнати протиправною відмову відділу приватизації житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації у наданні наказу на приватизацію житлової кімнати у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за позивачкою право приватної власності на вказану кімнати. 
		В обґрунтування позовних вимог, які наведено в редакції позову від 28 листопада 2024 року (а.с.36-49), вказано, що позивачка ОСОБА_1 з 26 березня 2013 року є наймачем та зареєстрована у кім.18, загальною площею 14,4 кв.м, у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордеру від 26 березня 2013 року № 179, який видано за розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 162 від 22 березня 2013 року. 
		Управлінням житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації позивачці було в усній формі відмовлено у прийнятті документів на приватизацію, посилаючись на те, що згідно технічного паспорту станом на 11 грудня 2012 року спірне приміщення було самочинно переобладнано і не відповідає архітектурно-плановим, технічним нормам та санітарно-гігієнічним вимогам. Для приватизації спірне приміщення необхідно ввести в експлуатацію після перепланування та перевести до житлового фонду. 
		Позивачка зазначає, що технічний паспорт, виготовлений станом на 21 червня 2018 року, не містить запису щодо самочинного перепланування та/або переобладнання, реконструкцію тощо, проте відповідачем протиправно ігноруються дані технічної інвентаризації від 21 червня 2018 року. У противагу цьому, відповідачем приймаються до уваги недоведені дані про самочинне переобладнання та перепланування згідно технічного паспорта від 11 грудня 2012 року, дані технічного паспорту на приміщення від 13 березня 1985 року, про зміну нумерації кімнат, зокрема бойлерної за № 28 в кімнату № 24 .
		Вказується, що відповідно до ст.2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати своє конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитках. Посилаючись на норми Кодексу України про адміністративне судочинство, позивачка просить позов задовольнити. 
		Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху (а.с.31, 32). 
		Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.73,74). 
		Ухвалою від 18 березня 2025 року, постановленою судом без оформлення окремого документи із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
		Ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання.
		Відповідачем не надано відзиву на позов, подано заяву від 14 березня 2025 року про розгляд справи без участі представника відповідача (а.с.86). 
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримано позицію, яка наведена у позовній заяві.
		Вислухавши доводи сторони позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
		Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 Цивільного Кодексу (далі - ЦК) України.
		Відповідно до ч.1 ст.13 Цивільного процесуального Кодексу (далі - ЦПК) України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Судом встановлено, що 26 березня 2013 року Голосіївською  районною в м. Києві державною адміністрацією видано позивачу ОСОБА_1 ордер № 179 на житлову площу у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 14,4 кв.м. Ордер виданий на підставі розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 березня 2013 року № 162. Відповідно до вказаного ордеру, окрім ОСОБА_1 , інших членів сім`ї не вказано (а.с.17).
		Як вбачається з копії паспорту громадянина України, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 04 червня 2013 року (а.с.26). 
		Доказів щодо наявності реєстрації у даному жилому приміщенні інших осіб не надано. 
		Позивачка надала копію технічного паспорту на кімнату АДРЕСА_1 . Паспорт виготовлено 21 червня 2018 року, відповідно до якого приміщення розташовано на 1-му поверсі, складається з 1-ї кімнати житловою площею 14,4 кв.м (а.с.19,20). 
		Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. 
		Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 5 Закону України «Про приватизаціє державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
		Статтею 2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» встановлено, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).
		Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
		Рішенням Київської міської Ради від 28 липня 2016 року № 861/861 «Про визначення переліків адміністративних послуг, які надаються через центри надання адміністративних послуг в м. Києві» визначено перелік адміністративних послуг, які надаються через відділи (центри) надання адміністративних послуг районних в м. Києві державних адміністрацій, однією з таких послуг є оформлення та видача свідоцтва про право власності на житло.
		Згідно п. 18 положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16 грудня 2009 року № 396, громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтва про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі. 
		Вказаними законодавчими актами визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами. 
		Отже, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту.
		З системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.
		Відповідно до наданих стороною позивача пояснень, позивачці ОСОБА_1 було в усній формі відмовлено відповідачем у прийнятті документів для приватизації кімнати у гуртожитку. 
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 
		Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Крім того, основною засадою цивільного судочинства є принцип його диспозитивності, відповідно до якого учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
		На підтвердження своєї позиції позивач до матеріалів справи не долучив  належно оформлених та поданих звернень позивачки до відповідача,не надав доказів  щодо відмови у прийнятті документів стороною відповідача чи відмову відповідача у прийнятті рішення щодо приватизації спірного житлового приміщення.
		Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		З урахуванням наведених вище цивільних процесуальних норм, суд зазначає, що саме на ОСОБА_1 , як позивача у справі та особу, яка стверджує про порушення відповідачем її прав, покладено обов`язок довести ті обставини, на яку вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.
		За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. 
		Щодо обраного позивачкою способу захисту прав у виді визнання за нею права власності на кімнату у гуртожитку, необхідно вказати, що суд не може підміняти інший орган державної влади або місцевого самоврядування, перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цих органів.
		Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків державного житлового фонду) хоча й вирішуються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення, що узгоджується з роз`ясненнями, даними в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». 
		Також суд звертає увагу на правовий висновок ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 483/731/19 від 12 березня 2020 року про те, що належним способом захисту в разі порушення права при приватизації майна є визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність таке майно з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.
		У цій справі зроблено правовий висновок, що не є належним способом захисту визнання права власності на квартиру. Тобто, суд не може визнати право власності, він може лише визнати безпідставною відмову і зобов`язати орган оформити цю приватизацію.
		Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
		Таким чином, з врахуванням встановлених обставин справи, проаналізувавши зібрані та досліджені надані стороною позивача докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.
		На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява є безпідставною та необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивачку.
		Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 12, 76-81, 265, 258, 259, 354 Цивільного процесуального Кодексу, суд
		 
		у х в а л и в:
		Позов ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про оскарження відмови у приватизації, визнання права власності, залишити без задоволення.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		Відомості про учасників справи: 
		Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
		Відповідач - Управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, адреса: м. Київ, просп. Голосіївський, б. 42, код ЄДРПОУ 37414262.
		 
		Суддя                                                                                                А.В. Слободянюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...