Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/5208/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 03.04.2025. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: К/990/2743/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 300/5208/22
		адміністративне провадження № К/990/2743/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Жука А.В., Єресько Л.О.,
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №300/5208/22
		за позовом ОСОБА_1 
		до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, 
		про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
		за касаційною скаргою   ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Булавинець Микола Миколайович, 
		на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року (головуючий суддя: Микитюк Р.В.)
		і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (головуючий суддя: Качмар В.Я., судді: Гудим Л.Я., Затолочний В.С.),
		Установив:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - «Управління»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, в якому просила:
		визнати протиправним і скасувати наказ Управління від 7 грудня 2022 року №253-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
		поновити позивачку на посаді головного державного інспектора відділу з питань гігієни та експертизи умов праці з 8 грудня 2022 року;
		стягнути з Управління на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 8 грудня 2022 року до дати ухвалення рішення суду у справі, виходячи із середньоденної заробітної плати 562,29 та моральну шкоду у розмірі: 67000 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» №14 від 12 січня 2022 року (далі - «Постанова №14») ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.
		Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області №253-к від 7 грудня 2022 року позивачку звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань гігієни та експертизи умов праці з 7 грудня 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - «Закон»).
		Поряд із цим, позивачка стверджує, що у цьому випадку відбулась не ліквідація державного органу, а його реорганізація, у зв`язку з чим правонаступник зобов`язаний вжити заходів щодо її працевлаштування у новоствореному органі.
		Позивачка також зауважувала, що нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України «Про державну службу», не передбачена процедура звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією, тому у цьому разі підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України в частині гарантій прав працівника при звільненні.
		Так, позивачка вважає, що перед звільненням роботодавець мав пересвідчитися у неможливості переведення працівника на рівнозначну чи нижчу вакантну посаду і лише після цього вживати заходи щодо звільнення. Оскільки позивачці при її звільненні не запропоновано вакантні посади у державному органі, до якого перейшли повноваження Управління Держпраці в Івано-Франківській області, таке звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства.
		Вважаючи свої трудові права порушеними, позивачка просить суд визнати протиправним оскаржуваний наказ, скасувати його, поновити її на посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі: 67000 грн.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону, що виключає можливість застосування Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») до спірних правовідносин.
		У контексті наведеного, суди попередніх інстанцій відхилили довід позивачки щодо необхідності застосування при її звільненні норм КЗпП України в частині гарантій її прав як працівника, зокрема щодо можливості її звільнення лише в разі неможливості переведення на іншу посаду чи його відмови від такого переведення, оскільки такі положення частини третьої статті 87 Закону були виключені Законом №117-IX.
		У зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці в Івано-Франківській області та, як наслідок, звільнення позивачки на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону у суб`єкта призначення або керівника державної служби відсутній обов`язок надання позивачці пропозицій щодо зайняття іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.
		На підставі наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушення відповідачем встановленої чинним на той час законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивачки з посади.
		Не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями у цій справі, позивачка подала касаційну скаргу на них.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, й ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
		Скаржниця в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що відповідає підставам касаційного оскарження, передбаченим пунктом 1 частини четвертої  статті 328 КАС України.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22 листопада 2022 року у справі           №200/3012/21-а, від           30 листопада           2022 року у справі № 640/15797/21, від 28          грудня 2022 року у справі №340/376/20, щодо визнання органу таким, який реорганізовано, за формальних ознак ликвідації.
		Ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Ухвалою Верховного Суду від 3 квітня 2025 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Булавинця М.М. про заміну відповідача правонаступником.
		Замінено Управління Держпраці в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код 39784625) на правонаступника - Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (ідентифікаційний код 44840602).
		Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 8 лютого 2024 року о 02:48 год.
		У відзиві на касаційну скаргу третя особа просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Управління від 29 грудня 2018 року №277-к ОСОБА_1 переміщено на посаду головного державного інспектора відділу з питань гігієни та експертизи умов праці.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1. В переліку територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідуються, наявне і Управління.
		Відповідно до «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, «Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (далі - «Постанова №1074»), та на виконання №14, Держпраці видано наказ від 17 січня 2022 року №22 «Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області» (далі - «Наказ №22»). Цим наказом в. о. голови Держпраці І. Дегнерою зокрема наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління, утворити комісію з ліквідації Управління, та призначено Головою комісії з ліквідації Управління Смагу Р.І., виконуючого обов`язки начальника Управління. Голові комісії наказано затвердити персональний склад Комісії з ліквідації Управління та забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією Управління.
		Наказом Держпраці від 30 листопада 2022 року №219 «Про внесення змін до наказу Держпраці від 17 січня 2022 року №22» пункт 3 Наказу №22 викладено у такій редакції: призначено головою комісії Тиченка М.О., заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - «Наказ №219»).
		31 січня 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону у зв`язку з ліквідацією Управління (в порядку абзацу першого частини третьої статті 87 Закону) про що свідчить її особистий підпис на попередженні.
		Наказом Держпраці від 23 вересня 2022 року №166 «Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці» утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - «Наказ №166»).
		Листом від 2 грудня 2022 року вих. №ПЗ/1/12-ЦА-22 Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулося до Держпраці з пропозицією щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених «Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці», затвердженим наказом Держпраці від 23 вересня 2022 року №172.
		2 грудня 2022 року Держпрацею видано наказ №230 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій», яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених «Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці», затвердженим наказом Держпраці від 23 вересня 2022 року №172 з 5 грудня 2022 року. Цим же наказом визначено припинити з 5 грудня 2022 року Управлінню Держпраці у Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
		7 грудня 2022 року Управлінням видано Наказ №253-к, яким звільнено позивачку із займаної нею посади у зв`язку з ліквідацією Управління.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Релевантні джерела права й акти їх застосування 
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Закон України від 10  грудня 2015  року № 889-VIII «Про державну службу»
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
		За частиною другою статті 1 Закону державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		За текстом частини першої статті 83 Закону державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); .
		Згідно із частиною першою статті 87 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
		Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
		Відповідно до частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
		Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
		Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
		Відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України») вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою «звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою «при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством»]; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
		Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці»
		Кабінетом Міністрів України Постановою від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.
		Зазначеною постановою установлено, що 1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; 3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Тернопільській області, Управління Держпраці в Чернівецькій бласті.
		Цивільний кодексу України (далі - «ЦК України»)
		Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
		Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
		Предметом спору в цій справі є (не)правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». 
		Перш за все варто зауважити, що наведена підстава звільнення ОСОБА_1 з посади (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону) передбачає таку обставину як ліквідація державного органу.
		У своїй чисельній практиці Верховний Суд констатував, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Оскільки юридичний акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов`язані, перевірці підлягають законність як цього юридичного акта, так і процедури звільнення.
		Зважаючи на такий підхід під час вирішення цієї справи, Верховний Суд констатує, що держава, яка в особі Кабміну ухвалила Постанову №14, коли ліквідувала, серед інших, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, не відмовилася від завдань з реалізації державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду на місцевому (локальному) рівні, а наділила ними новоутворений міжрегіональний територіальний орган - Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці.
		Проте, тлумачення (роз`яснення) Верховного Суду України правової природи державного органу в аспекті його ліквідації як юридичної особи публічного права, а з тим і умов/обставин, за яких (не)можливе припинення державної служби з цієї підстави, дотепер не втратило ані актуальності, ані значення для правильного розуміння й застосування положень нині чинного Закону України «Про державну службу», який, за його преамбулою, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби. До такої думки наштовхує головним чином те, що організація державної влади в Україні, зокрема, на інституційному рівні, опирається на такі засадничі правила і принципи, які в державі соціально-демократичного спрямування зберігають свою значимість впродовж тривалого періоду часу, пронизуючи нормативне регулювання відповідної сфери (чи групи) правовідносин і слугуючи таким чином орієнтиром для його застосування.
		Нормативне регулювання суспільних відносин на рівні закону з часом і під впливом різних умов (обставин) може змінюватися. У контексті, приміром, припинення державної служби - позаяк ці міркування викладаються в цьому зв`язку - зміни до закону можуть стосуватися підстав, способів, процедури припинення державної служби, прав та обов`язків учасників цих правовідносин. Видається, що для правильно розуміння і застосування положень закону варто зважати також на принципи здійснення державної служби, які закріплені в спеціальному для цих правовідносин законі, ну а також пам`ятати про суть і значення органів держави у державному апараті і в державному механізмі загалом.
		У вимірі спірних правовідносин це ведеться до того, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов`язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи [публічного права], але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Іншими словами, ліквідація юридичної особи публічного права - навіть якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відповідний запис - не тотожне за змістом і юридичним наслідками ліквідації державного органу, який, між тим, може мати статус юридичної особи, яка за порядком утворення належить до юридичних осіб публічного права.  
		Злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований.
		Висловлені вище міркування стосовно того, який зміст вкладається в «ліквідацію» державного органу та зміни, внесені до статті 87 Закону згідно із Законом №117-ІХ, не заперечують існуючого підходу до розрізнення «ліквідації» державного органу від його «реорганізації», а з тим і юридичних процедур та наслідків, які мають застосовуватися щодо державних службовців.
		Для правильного вирішення справ такої категорії передусім необхідно з`ясувати суть змін в організації функціонування територіальних органів Держпраці, а відтак і їх юридичні наслідки.
		Такий висновок за аналогічних обставин справи сформував Верховний Суд у постановах від 16 травня 2024 року у справі №300/5311/22, від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22, які враховуються Судом при розгляді та вирішення цієї справи.
		З огляду на означене, колегія суддів доходить висновку, що після формальної ліквідації територіальних органів Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області, фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих державних територіальних органів Держпраці, а не їх ліквідація.
		Державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно з частиною третьою статті 87 Закону (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин), передбачає обов`язок суб`єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. У тій самій статті зазначено, що при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
		Зважаючи на те, що Управління Держпраці у Івано-Франківській області як державний орган припинилося внаслідок реорганізації, то позивачка за такої ситуації могла би бути звільнена з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону у разі, якщо не було можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі її відмови від переведення на запропоновану посаду (абзац третій частини третьої статті 87 Закону).
		Верховний Суд наголошує, що 6 березня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ (далі - «Закон №1285-ІХ»), яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону України «Про державну службу» у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
		Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
		Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».
		Тому, після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
		Проте, зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували вказані норми матеріального права, позаяк вважали, що відбулася ліквідація державного органу, не встановили чи виконував відповідач вимоги абзацу другого частини третьої статті 87 Закону, щодо пропозиції позивачці рівнозначної посади перед її звільненням.
		Частина друга статті 341 КАС України визначає, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		З огляду на наведене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що в свою чергу призвело до невстановлення фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
		Зважаючи на межі касаційного розгляду та неможливість суду касаційної інстанції самостійно встановлювати фактичні обставини, Суд дійшов висновку про необхідність скасування незаконних судових рішень, ухвалених у цій справі та її направлення на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до частини другоїх статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
		Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
		За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Зважаючи на викладене касаційну скаргу належить задовольнити частково, а судові рішення, які оскаржуються, - скасувати, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		З огляду на результат розгляду справи судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Булавинець Микола Миколайовича, задовольнити частково.
		Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі №300/5208/22 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		Н.М. Мартинюк 
		А.В. Жук
		Л.О. Єресько,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...