Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/581/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 03.04.2025. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: К/990/39108/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 квітня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 480/581/24
		адміністративне провадження № К/990/39108/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Соколова В.М.,  Єресько Л.О., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах   ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року (суддя Кунець О.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (колегія у складі суддів Подобайло З.Г., Чалого І.С. , Ральченка І.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про  визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог і їх обґрунтування
		У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2020 року до дня фактичної виплати 29 березня 2023 року;
		- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 січня 2020 року до дня фактичної виплати 29 березня 2023 року.
		Позов мотивовано тим, що 29 березня 2023 року відповідач на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року в справі №480/7088/22 виплатив позивачеві заборгованість з грошового забезпечення в розмірі 35246,35 грн. Згодом, 23 листопада 2023 року представник позивача скерував відповідачеві адвокатський запит, де, зокрема просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання судового рішення за період з 01 січня 2020 року до дня фактичної виплати. Однак відповідач відмовив у виплаті такої компенсації.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 серпня 2024 року задовольнив клопотання представника відповідача та залишив позов ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Місцевий адміністративний суд, висновок якого підтримав суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач звернувся до суду із цим позовом поза межами тримісячного строку, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки заборгованість з виплати грошового забезпечення військова частина сплатила ОСОБА_1 29 березня 2023 року, тож про порушення своїх прав він мав бути обізнаним з 01 квітня 2023 року, проте до суду звернувся лише 29 січня 2024 року.
		Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2024 року змінив ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року в частині мотивів ії прийняття, виклавши її в редакції зазначеної постанови.
		Суд апеляційної інстанції загалом погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, водночас зауважив, що визначений статтею 233 КЗпП України строк було продовжено на строк дії карантину, пов`язаного з COVID-19, який закінчився 30 червня 2023 року, тому відлік строку звернення до суду за захистом прав на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, розпочався з 01 липня 2023 року, та кінцевою датою звернення до суду є 02 жовтня 2023 року. Суд апеляційної інстанції також уважав помилковим посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, з огляду на їх нерелевантність до правовідносин, що склались у цьому спорі. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Доводи скаржника загалом зводяться до того, що суди обох попередніх інстанцій помилково застосували у межах цього спору положення статті 233 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та обмежила строк звернення до суду з таким позовом трьома місяцями. Скаржник доводить, що спірні правовідносини виникли за чинності статті 233 КЗпП України у редакції, яка дозволяла звернутися до суду з вимогами про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому саме ця норма підлягала застосуванню в розглядуваному випадку. Як підсумок, переконує, що суди обох попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення позивачем строку звернення до суду та залишення у зв`язку із цим його позовної заяви без розгляду.
		Позиція інших учасників справи.
		У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		За змістом відзиву, відповідач повністю поділяє висновки апеляційного суду, а також суду першої інстанції у незміненій частині, про порушення позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду та залишення із цих міркувань його позову без розгляду. Наведені ним мотиви загалом не відрізняються від тих висновків, якими суди обґрунтували оскаржувані судові рішення. Зокрема, наполягає на тому, що позивачеві було достеменно відомо, що 29 березня 2023 року йому на рахунок надійшли кошти на виконання рішення суду, а отже, перебіг строку звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року і кінцевою датою звернення до суду є 02 жовтня 2023 року, натомість позивач скористався цим правом лише 26 січня 2024 року, тобто поза межами тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
		Рух касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду  від 06 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Каверіна С.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року в цій справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
		У розглядуваному випадку питання, яке має вирішити Верховний Суд стосується правильного застосування правових норм у питанні строку звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати місячного грошового забезпечення військовослужбовця, а також зобов`язання нарахувати та виплатити такі суми.
		З метою вирішення означеного питання спершу слід визначитися з правовою природою такої компенсації.
		У розумінні частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР), яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
		Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХII "Про індексацію грошових доходів населення").
		Відповідно до частини першої статті 34 Закону №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати").
		На основі наведеного можна зробити висновок, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
		На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
		Так, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України керувався тим, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону №108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
		У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
		Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
		З уваги на це спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.
		Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі №380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі №560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а, від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24 та ін.
		У справі, яка переглядається, заявлені позивачем вимоги про нарахування і виплату відповідних сум, які з огляду на наведену позицію Верховного Суду відносяться до грошового забезпечення,  охоплюють період з 01 січня 2020 року до 29 березня 2023 року.
		Водночас до суду із цим позовом позивач звернувся 26 січня 2024 року.
		Вирішуючи питання строку звернення до суду із зазначеними вимогами, який, за висновками судів попередніх інстанцій позивач пропустив, колегія суддів керується таким.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
		Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
		Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
		"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
		Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
		Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
		У цьому контексті колегія суддів враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
		В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
		- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
		- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
		- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
		Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до  19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
		З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
		Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, мав би спірний період (з 01 січня 2020 року до 29 березня 2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
		Беручи до уваги викладене, висновок судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду за весь період є передчасним.
		Порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно із частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року скасувати, а справу направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		А.Г. Загороднюк
		Л.О. Єресько 
		В.М. Соколов
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...