Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/14727/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: 03.04.2025. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: К/990/21093/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		03 квітня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 620/14727/23
		адміністративне провадження № К/990/21093/24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року (суддя: Непочатих В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року (судді: Заїка М.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - третя особа, ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), з вимогою:
		- зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт із усього нерухомого майна ОСОБА_1 , яке накладене в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1, а саме обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12363262, зареєстрований 05 квітня 2012 року Чернігівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_1 від 05 квітня 2012 року Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
		На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у відповідача на виконанні перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису нотаріуса №667 від 23 лютого 2012 року про стягнення зі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 66  724,06 доларів США та 1700,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Водночас рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили, договір іпотеки №PML-N00/025/2008 від 18 червня 2008 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 і позивачкою, визнано недійсним. Тим же рішенням суду визнано недійсним договір поруки №SR-N00/025/2008/2 від 18 червня 2008 року, укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 .
		Крім того, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 березня 2019 року визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року, укладений між ТОВ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за №1677, в частині відступлення права вимоги да договором іпотеки №PML-N00/025/2008 від 18 червня 2008 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 і позивачкою. Зазначеним рішенням суду також скасовано державну реєстрацію іпотеки щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої державним реєстратором Пінчуком І.Ю. Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області 18 червня 2008 року, номер запису про обтяження 965645.
		Однак, незважаючи на зазначені судові рішення, як позивачці стало відомо, в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існує запис про наявність арешту на все нерухоме майно. Зокрема, йдеться про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, реєстраційний помер обтяження 12363262, зареєстрований 05 квітня 2012 року Чернігівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_1 від 05 квітня 2012 року Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об`єкт обтяження невизначене майно, все нерухоме майно.
		28 серпня 2023 року позивачка звернулася до відповідача із заявою щодо зняття зазначеного арешту. У відповіді, отриманій 22 вересня 2023 року, відповідач підтвердив, що в їх провадженні дійсно перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 667 від 23 лютого 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 66724,06 доларів США та 1700,00 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке завершено 12 січня 2023 року в порядку пункту 6 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Саме в рамках цього виконавчого провадження було накладено згаданий арешт. Позивачці було рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
		Оскільки відповідач відмовився зняти арешт за заявою ОСОБА_1 від 28 серпня 2023 року, попри те, що правочини, на підставі яких був виданий виконавчий документ і відкрито відповідне виконавче провадження, були визнані судом недійсними, позивачка звернулася до суду з позовом про зобов`язання відповідача зняти відповідний арешт.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
		Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, провадження у справі закрито.
		Закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Суди у справі встановили, що спір виник у зв`язку з незняттям арешту з усього майна позивачки, що позбавляє останню права розпоряджатися своїм нерухомим майном. При цьому позивачка не оскаржує правомірність накладення арешту та бездіяльність державного виконавця.
		Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з положеннями частини третьої - п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна може бути знятий в адміністративному порядку (за постановою відповідного органу виконавчої служби), або за рішенням суду. Постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.
		Суд першої інстанції відзначив, що за доводами позивачки наявність арешту на належне майно перешкоджає їй вільно розпоряджатися своїм нерухомим майном. Суд апеляційної інстанції додатково врахував, що позовних вимог щодо визнання протиправними дій, бездіяльності або рішень відповідача щодо накладення арешту на майно чи незняття такого арешту позивачка в межах цього позову не заявляла.
		Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18, суди указали, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову). Такі вимоги виникають із цивільних правовідносин і відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) та статті 20 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), мають вирішуватися судами цивільної або господарської юрисдикції.
		На основі викладеного суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, він стосується захисту цивільних прав позивача щодо майна, яке обтяжене арештом, а тому повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства за місцезнаходженням майна або основної його частини. 
		Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та невідповідність їхніх висновків фактичним обставинам справи, з огляду на що просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Скаржниця зазначає, що в своїй позовній заяві чітко визначила підставу позову, вказавши, що спір виник саме у зв`язку з відмовою відповідача зняти арешт з її майна. Цей арешт було накладено на підставі виконавчого документа, який у подальшому втратив законну силу внаслідок визнання правочинів, на підставі яких він був виданий, недійсними. При цьому скаржниця наголошує, що не просто просила зняти арешт, а вимагала зобов`язати це зробити відповідача, оскільки така відмова є наслідком його протиправної бездіяльності. 
		Скаржниця посилається на частину другу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших (не судових) органів оскаржуються до адміністративного суду. Вона указує, що таку ж правову позицію щодо юрисдикційності зазначеного спору адміністративним судам підтримує Велика Палата Верховного Суду у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі №346/79/17, від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 678/1/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі №826/7941/17, від 20 вересня 2018 року у справі №324/1018/17; від 05 грудня 2018 року у справі № 422/2249/17 та Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №161/15523/17, які не були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.
		Крім того, Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19, від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 та від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19, наголосив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Водночас якщо оскаржуються рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів (зокрема, і виконавчого напису нотаріуса) такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 181 КАС України (статті 287 КАС України у чинній редакції). 
		Ураховуючи наведене, скаржниця робить висновок, що при визначенні підсудності справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватних чи державних виконавців, необхідно враховувати: ким було видано виконавчий документ, який перебуває на примусовому виконання, статус особи, яка звертається за судовим захистом. 
		Оскільки у цій справі вона є боржником, а виконавчий документ видано приватним нотаріусом, а не судом, скаржниця наполягає, що спір підлягає розгляду в межах адміністративної юрисдикції.
		Позиція інших учасників справи
		Від відповідача та третьої особи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Губська О.А.) визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі №620/14727/23.
		Розпорядженням від 02 квітня 2025 року № 316/0/78-25 заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 02 квітня 2025 року визначено склад колегії суддів: Загороднюк А.Г. (головуючий суддя), Білак М.В., Єресько Л.О.
		Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 02 квітня 2025 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 є співвласником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно з виконавчим написом №667, вчиненим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 23 лютого 2012 року з позивачки на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто 66724,06 доларів США та 1700,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (виконавче провадження № НОМЕР_1).
		Відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2017 року у справі № 750/7879/17, яке набрало законної сили 03 листопада 2017 року, позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійним договору іпотеки, задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № PML-N00/025/2008/2 (майнової поруки) від 18 червня 2008 року, укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір поруки №SR-N00/025/2008/2 від 18 червня 2008 року укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 .
		Крім того, згідно з рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 березня 2019 року, яке набрало законної сили 23 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Приватного акціонерного товариства «Акціонерне товариство «ОТП Банк» про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації іпотеки та скасування державної реєстрації обтяжень задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., та зареєстрований в реєстрі за № 1677, в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки № PML-N00/025/2008/2 від 18 червня 2008 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідченим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пантелеєнком О.С. та зареєстрованим в реєстрі № 2622. Скасовано державну реєстрацію обтяження щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1677, номер запису про іпотеку: 965684. Скасовано державну реєстрацію обтяжень, а саме: заборону на нерухоме майно щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що була зареєстрована державним реєстратором Пінчуком І.Ю. реєстраційної служби Чернігівського управління юстиції Чернігівської області 18 червня 2008 року, номер запису про обтяження 965645 на підставі договору іпотеки № PML-N00/025/2008/2 від 18 червня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пантелеєнком О. С. та зареєстровано в реєстрі № 2622.
		Попри зазначені судові рішення, в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існує запис про наявність арешту на все нерухоме майно, а саме: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12363262, зареєстрований 05 квітня 2012 року Чернігівською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП НОМЕР_1 від 05 квітня 2012 року Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ, об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
		28 серпня 2023 року позивачка звернулася до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою щодо зняття вказаного арешту з усього нерухомого майна.
		22 вересня 2023 року позивачка отримала від Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідь на свою заяву. Відповідач повідомив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 667 виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 23 лютого 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 66724,06 доларів США та 1700,00 грн, а всього у гривневому еквіваленті 534 631,73 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 05 квітня 2012 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Пізніше, 05 серпня 2013 року, після проведення виконавчих дій, було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 6 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у зв`язку з відсутністю у боржника майна, яке він повинен передати. Водночас у відповіді було роз`яснено положення частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, яке передбачає можливість боржника звернутися до суду для зняття арешту з майна.
		З огляду на викладене, а також те, що запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо арешту квартири, яка належить позивачці на праві власності, створює перешкоди у реалізації її прав як власника, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
		Джерела права та акти їхнього застосування
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року
		у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім цього, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		За правилами пункту 1 частини першої  статті 19 КАС України  юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		Відтак, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
		Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, зі змінами (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		У статті 3 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
		Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів.
		Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		За правилами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина перша статті 239 КАС України).
		Позиція Верховного Суду
		У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт із усього нерухомого майна позивачки. 
		Арешт, реєстраційний номер обтяження 12363262, що зареєстроване 05 квітня 2012 року Чернігівською філією ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, було накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому на підставі виконавчого напису нотаріуса №667 від 23 лютого 2012 року.
		Питання юрисдикційності справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби вже неодноразово розглядалося Великою Палатою Верховного Суду.
		Зокрема, у постанові від 14 березня 2018 року в справі №213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
		Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
		Отже, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.
		Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		Тотожний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 06 лютого 2019 року в справі №678/1/16-ц і Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року в справі №640/8025/19.
		Тобто юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №161/15523/17).
		Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №346/79/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 січня 2022 року у справі №711/4734/19.
		У справі, яка переглядається, арешт на майно ОСОБА_1 був накладений у виконавчому провадженні НОМЕР_1, відкритому на виконання виконавчого напису нотаріуса № 667 від 24 жовтня 2017 року. З огляду на зазначене суди у цій справі дійшли помилкового висновку про можливість розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства.
		Верховний Суд наголошує, що арешт майна боржника та передача його на реалізацію є процесуальними діями державного виконавця у межах примусового виконання виконавчого документа. Відповідно, відмова державного виконавця зняти арешт з майна боржника у виконавчому провадженні, відкритому з примусового виконання такого виконавчого документа, відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII, може бути оскаржена боржником до адміністративного суду у визначеному законом порядку. 
		З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження з тієї підстави, що спір у цій справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		Указаний правовий підхід узгоджується з підходом, застосованим Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №757/43805/23.
		Посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/1247/18 є необґрунтованим, оскільки за обставинами цієї справи арешт накладено у межах кримінальної справи на підставі положень Кримінального процесуального кодексу України 1960 року, які регулюють питання щодо обов`язку забезпечення цивільного позову та передбаченої законом (можливої) конфіскації майна і спір у справі мотивовано позбавленням власника права розпоряджатися своїм майном.
		Таким чином, у ході касаційного розгляду справи підтвердилися доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
		На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року скасувати, а справу №620/14727/23 направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак Л.О. Єресько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...