Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 619/171/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано судом: 04.04.2025. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.

Номер судового провадження: 2/619/535/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		справа № 619/171/25
		провадження № 2/619/535/25
		 
		 
		Заочне рішення
		іменем України    
		           
		26 березня 2025 року,                        
		м. Дергачі,
		Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 619/171/25, 
		ім`я (найменування) сторін:
		позивач:  ОСОБА_1 ,
		відповідач:держава Російська Федерація в особі в особі Генеральної прокуратури,
		вимоги позивача: про стягнення шкоди,
		представниця позивача: Єленич О.В.
		Стислий виклад позиції позивача.
		ОСОБА_1 , у інтересах якого діє представниця  адвокат Єленич О.В., 09.01.2025 у системі «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 2879070,00 доларів США, що є еквівалентом 109410435,00 грн. У обґрунтування позову зазначено, що він є власником ряду об`єктів нерухомо майна, а саме: нежитлової будівлі реєстраційний номер нерухомого майна: 2631057963120, адреса Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вулиця 23 Серпня, будинок 6-С, виробничий цех, літ. «Б», виробничий цех, літ. «Г», (надалі  "Будівля 6-С"); нежитлової будівлі реєстраційний номер нерухомого майна 1663066063220, адреса: АДРЕСА_1 , нежитлова будівля, літ. «Е», (надалі  "Будівля 6-П"); нежитлової будівлі реєстраційний номер нерухомого майна: 1332484663220, адреса: АДРЕСА_1 , склад, літ. «З» (далі  "Будівля 6-Щ"); нежитлової будівлі реєстраційний номер нерухомого майна: 1332453763220, адреса: АДРЕСА_1 , адміністративна будівля, літ. «А-З», підвал, літ. «Ао» (далі  "Будівля 6-Ю"); нежитлової будівлі реєстраційний номер нерухомого майна: 742940363220, адреса: АДРЕСА_1 , свинарник, літ «Є-1» (надалі  "Будівля 6-Х"), (надалі Будівля 6-С, Будівля 6-П, Будівля 6-Щ, Будівля 6-Ю, Будівля 6-Х разом  "Нерухоме майно"), яке перебувало в користуванні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олвуд" та використовувалось останнім у своїй господарській діяльності. Також, він є одноосібним власником об`єктів рухомого майна, яке постраждало внаслідок ракетник ударів, а саме, пресу для брикетів АП-450 у кількості 1 од., (надалі разом  "Рухоме майно"), право власності на яке підтверджується Договором поставки №11 від 27.07.2016 року. Рухоме майно з 23.12.2020 року перебувало в користуванні ТОВ "ОЛВУД" за Договором №23/12/20 оренди обладнання від 23.12.2020 року та було передано товариству на підставі Акту №1 до Договору №23/12/20 оренди обладнання від 23.12.2020 року. Після укладення Договору оренди обладнання між позивачем та ТОВ "ОЛВУД" було укладено акт приймання-передачі, яким підтверджується факт передачі за погодженим місцем розташування обладнання: за актом приймання-передачі від 23.12.2020 року до Договору оренди обладнання Позивач передав у користування ТОВ "ОЛВУД" за адресою м. Дергачі, вул. 23 Серпня, 6-С, літ. Г, прес для брикетів АП- 450 у кількості 1 шт. Територія міста Дергачі Дергачівської міської територіальної громади, на якій перебувало майно позивача, з 24.02.2022 року (і до внесення змін 07.06.2023 року) була віднесена до переліку територій, на яких велися бойові дії, згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (в редакції від 07.06.2023 року). 10.09.2022 близько між 13:30 та 14:00 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, яке полягало у завданні артилерійського/ракетного удару по цивільних об`єктах місті Дергачі. Внаслідок такого терористичного акту (ракетного обстрілу) країною-терористом РФ було пошкоджено будівлі по вулиці 23 Серпня, зокрема, пошкоджень також зазнали Будівля 6-С, яка належить ОСОБА_1 ,. внаслідок чого було вчинено пошкодження зазначених будівель, які несумісні з їх подальшою нормальною експлуатацією. На підтвердження зазначеного між власником пошкодженого (знищеного) майна, ТОВ "ОЛВУД" та іншими власниками пошкодженого внаслідок обстрілу майна було складено Акт №02/240922 технічного огляду обладнання від 24.09.2022 року. Щодо зазначених подій було відкрито кримінальне провадження № 12022141380000521 від 02.06.2022 за заявою позивача від 11.01.2024 року постановою від 15.01.2024 року ОСОБА_1 було визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12022141380000521. Також, на замовлення позивача ТОВ "Дельта-Консалтинг" було підготовлено та затверджено Звіт про оцінку від 02.12.2024 року, об`єктом оцінки якого були пошкоджені/знищені активи ОСОБА_1 , а саме, рухоме та нерухоме майно. Отже, за результатами проведених досліджень визначено розмір реальних збитків об`єктів оцінки, який станом на 01.01.2024 становить 109 410 435,00 грн., що за курсом НБУ на дату оцінки складає 2 879 070,00 доларів США.
		Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
		Ухвалою суду від 14.01.2025 провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.2025.
		Відповідно до ухвали суду від 06.02.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 26.03.2025.
		Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, надавши до суду заяву, у якій просить здійснити розгляд справи за її відсутності, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
		Частиною 3статті 211 ЦПК Українипередбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
		Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином шляхом розміщення на сайті суду судової повістки та оголошення про призначення справи до судового розгляду по суті. 
		Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
		Згідно зі ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
		У даній справі, позивач звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій зі сторони Російської Федерації на території України.
		У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
		У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
		У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
		У міжнародному праві, зокрема, Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24.10.1970, кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tortexсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
		Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у даній справі, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок збройної агресії РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана РФ, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
		Крім того, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
		Як Україна, так і РФ є учасницями міжнародних договорів, а саме:
		- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р. (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ; (Дія вказаного міжнародного договору для України припинена 29.12.2023 р);
		- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Законом України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року» від 12.01.2023 року Україна вийшла із вказаної угоди); РФ - постановою Верховної Ради рф від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.
		Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
		Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
		Згідно із пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
		Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
		Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі Росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.
		Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним судом за місцем заподіяння шкоди.
		Таким чином, спір щодо відшкодування збитків внаслідок позбавлення позивача належного йому майна прямим актом агресії РФ шляхом окупації території його розміщення, обмеження доступу до нього та викрадення зі складів зберігання не входить до меж встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах, як приватно-правового так і публічно-правового характеру із жодним із органів Росії, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади Росії перед позивачем не можливе. При цьому, заподіяння шкоди шляхом знищення майна внаслідок прямої військової агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб`єкту господарювання шляхом безпосереднього знищення майна суб`єкта господарювання під час прямої агресії однієї держави-учасниці по відношенню до іншої держави учасниці.
		Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету рФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.
		У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 р. Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
		Судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
		Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
		Відповідно до статті 496 Цивільного процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		З інформації на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошти» за посиланнями в мережі Інтернет https://www.ukrposhta.ua/ua/news/57561-ukrposhta-chastkovo-vidnovlju-robotu-viddilen-de-ce-bezpechno-dlja-klintiv-i-pracivnikiv та https://www.ukrposhta.ua/ua/news/57624-poshti-svitu-ogoloshujut-rosii-poshtovu-blokadu, відомо, що АТ «Укрпошта», припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.
		Відтак, у зв`язку з військовою агресією суд позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.
		Відповідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		За таких обставин, з урахуванням того, що відповідач, будучи повідомленим про дату та час розгляду справи не з`явився у судове засідання, не подав відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
		Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
		ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , виробничий цех, літ. «Б», виробничий цех, літ. «Г», (далі  "Будівля 6-С") на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64726397 від 07.09.2022, що підтверджується відомостями, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (зворот. а.с. 20, а.с. 21).
		Крім того, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлова будівля, літ. «Е», (далі  "Будівля 6-П") на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 62687903 від 30.12.2021, що підтверджується відомостями, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (зворот. а.с. 21).
		Крім того, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , склад, літ. «З» (далі  "Будівля 6-Щ") на підставі договіру дарування, нежитлових будівель разом із земельною ділянкою, яка відведена для їх обслуговування від 07.09.2022, серія та номер: 1290 (а.с. 22).
		Крім того, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , адміністративна будівля, літ. «А-З», підвал, літ. «Ао» на підставі договору дарування, нежитлових будівель разом із земельною ділянкою, яка відведена для їх обслуговування від 07.09.2022, серія та номер: 1290 (зворот. а.с. 22).
		Крім того, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , свинарник, літ «Є-1» (далі  "Будівля 6-Х") на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 62082743 від 06.12.2021 (а.с. 23).
		23.12.2020 укладено Договір №23/12/20 оренди обладнання, відповідно до умов якого орендодавець надав в оренду обладнання відповідно до специфікації (Додаток № 1), яке належить йому на правах власності: виробничий цех (Дергачі, вул. 23 Серпня, 6-С, літ. Г) та прес для брикетів АП-45 у кількості 1 шт, про що складені відповідний акт приймання-передачі (зворот а.с. 25, а.с. 26-27).
		Між ОСОБА_1 та ТОВ "ОЛВУД" 07.09.2022 укладено договір №АРД-1.9/2022 оренди приміщень, відповідно до умов якого орендодавець надав в оренду для використання як виробничі та складські приміщення будівлі, розташоване за адресою: цех № 2  АДРЕСА_1 , корп літ. «Б» площею 1571,5 кв.м; цех № 3  АДРЕСА_1 , корп літ. «Г» площею 1894,9 кв.м; цех № 5  АДРЕСА_1 , корп літ. «З» площею 1491 кв.м; адміністративна будівля (офіс)  Харківська область, м. Дергачі, вул. 23 Серпня, корп літ. «А-3» площею 312,2 кв.м. (зворот. а.с. 23, а.с. 24).
		Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
		Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Як передбачено ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		За приписом ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України, який неодноразово було продовжено і діє до цього часу. 
		Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
		На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.
		Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.
		Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій, повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.
		Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
		Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.
		Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
		У пункті 8 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року описано поняття «жертва»: для цілей цього документа жертвами вважаються особи, які зазнали шкоди індивідуально або колективно, включаючи фізичну або психічну шкоду, душевне страждання, матеріальні втрати або суттєве утиск їх основоположних прав, внаслідок дій або бездіяльності, що є грубими порушеннями міжнародних норм у галузі прав людини або серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права.
		Також, пункт 11 Резолюції визначає права жертв. Засоби правового захисту при грубих порушеннях міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права включають, відповідно до норм міжнародного права, право жертв на таке:
		a) рівноправний та ефективний доступ до правосуддя;
		b) адекватне, реальне та швидке відшкодування завданих збитків;
		Жертва грубого порушення міжнародних норм у галузі прав людини або серйозного порушення міжнародного гуманітарного права має мати рівноправний доступ до ефективних судових засобів правового захисту, як це передбачено міжнародним правом. Інші засоби, які є у розпорядженні жертв, включають доступ до адміністративних та інших органів, а також до механізмів, форм та процедур, що існують відповідно до національного законодавства.
		Про юридичну можливість прямого відшкодування збитків жертві йдеться у пункті 15 Резолюції. А саме: адекватне, реальне та швидке відшкодування збитків покликане сприяти досягненню справедливості шляхом відновлення потерпілого в його правах, знехтуваних унаслідок грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини або серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Відшкодування має бути відповідним ступеню тяжкості порушень та завданих збитків. Відповідно до своїх національних законів та міжнародно-правових зобов`язань держава повинна забезпечувати відшкодування збитків потерпілим від дій або бездіяльності, які можуть бути привласнені державі і які є грубими порушеннями міжнародних норм у галузі прав людини або серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права. У тих випадках, коли будь-яка фізична особа, юридична особа або інший суб`єкт права несе відповідальність за відшкодування шкоди жертві, така сторона повинна відшкодувати шкоду жертві або виплатити компенсацію державі, якщо держава вже відшкодувала шкоду жертві.
		Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року, гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
		Відповідно доч.1,п.1ч.2ст.22ЦКУкраїниособа,якійзавданозбитки урезультатіпорушенняїї цивільногоправа,маєправона відшкодування.Збиткамиє втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, вина.
		Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
		З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідачів покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц, провадження № 61-18064св18).
		Територія міста Дергачі Дергачівської міської територіальної громади, на якій перебувало майно Позивача, з 24.02.2022 року була віднесена до переліку територій, на яких велися бойові дії, згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
		10.09.2022близько між13:30та 14:00мало місцепорушення законівта звичаїввійни військовослужбовцямипідрозділів збройнихсил таінших відомствросійської федерації, яке полягало у завданні артилерійського/ракетного удару по цивільних об`єктах місті Дергачі.
		Внаслідок такого терористичного акту (ракетного обстрілу) країною-терористом російською федерацією було пошкоджено будівлі по вулиці 23 Серпня, зокрема, пошкоджень також зазнали Будівля 6-С, яка належить ОСОБА_1 ,. внаслідок чого було вчинено пошкодження зазначених будівель, які несумісні з їх подальшою нормальною експлуатацією.
		Відповідно до акту № 02/240922 технічного огляду обладнання від 24.09.2022 за відомостями якого, орієнтовно 10 вересня 2022 року внаслідок артилерійського/ракетного обстрілу з боку військ та/або інших озброєних формувань російської федерації було пошкоджено будівлю, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. 23 Серпня, 6-С літ. Г та внаслідок потрапляння артилерійського снаряду/ракети було пошкоджено/знищено: прес для брикетів АП-450 власником якого є ОСОБА_1 (зворот. а.с. 27, а.с. 28).
		06.11.2023 року комісією ВЗНС Харківського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області було складено Акт про пожежу, що виникла 10 вересня 2022 року на об`єкті нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_2 , 6-С; 14 вересня 2022 року на об`єкті нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_3 , 6-Щ (а.с. 29-30).
		Так, комісією з обстеження об`єктів на території Дергачівської міської територіальної громади Харківського району Харківської області було складено Акти комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 01.05.2024 в яких зафіксовані: пошкодження будівлі за адресою АДРЕСА_4 ;пошкодження будівлі за адресою АДРЕСА_1 ; пошкодження будівлі за адресою АДРЕСА_4 ; пошкодження будівлі за адресою АДРЕСА_4 ; пошкодження будівлі за адресою АДРЕСА_4 ; пошкодження будівлі за адресою АДРЕСА_1 ; пошкодження будівлі за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 31-42).
		Щодо зазначених подій було відкрито кримінальне провадження № 12022141380000521 від 02.06.2022 за заявою представника Позивача та постановою від 15.01.2024 ОСОБА_1 було визнано потерпілим у кримінальному провадженні (а.с. 43-46, а.с. 47).
		ТОВ "Дельта-Консалтинг" було підготовлено та затверджено Звіт про оцінку від 01.01.2024, об`єктом оцінки якого були пошкоджені/знищені активи ОСОБА_1 , а саме: рухоме майно в кількості 1 од  прес для брикетів АП-450; нерухоме майно в кількості 6 од. Метою оцінки було визначення вартісного розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів. За результатами проведених досліджень визначено розмір реальних збитків об`єктів оцінки, який станом на 01.01.2024 становить 109 410 435,00 грн, що за курсом НБУ на дату оцінки складає 2 879 070,00 доларів США (а.с. 49-64).
		Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
		Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
		Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
		Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
		За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
		За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації, як до держави в цілому, не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
		Враховуючи викладене, позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків, отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. 
		Стосовно звернення з позовом до Російської Федерації саме в особі генеральної прокуратури РФ, суд посилається на норми підп. 3.1. ст. 1 федерального закону «Про прокуратуру Російської Федерації», відповідно до якого Генеральна прокуратура Російської Федерації в межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації в міждержавних органах, іноземних та міжнародних судах, іноземних та міжнародних третейських судах.
		Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги, що позивач звільнений за законом від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15140,00 грн.
		Керуючись ст. 7,12,13,81,141,259,263-265,268,280-282,354 ЦПК України, суд
		ухвалив:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 2879070,00 (два мільйони вісімсот сімдесят дев`ять тисяч сімдесят) доларів США, що еквівалентно 109410435,00 грн (сто дев`ять мільйонів чотириста десять тисяч чотириста тридцять п`ять гривень).
		Стягнути здержави Російська Федерація на користь держави судовий збір у розмірі 15140,00 грн (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень).
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
		Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня оголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Повне найменування (ім`я) сторін:
		позивач:  ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
		відповідач: держава РосійськаФедерація вособі Генеральної прокуратури, місцезнаходження: РФ, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, будівля 1.
		Повний текст рішення складено 03.04.2025.
		 
		        Суддя І. М. Нечипоренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...