Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/4164/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-16244ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                                 
		 
		02 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 991/4164/23
		провадження № 61-16244св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора в інтересах Держави Україна,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2024 рокуу складі колегії суддів: Хамзіна Т. Р., Михайленко В. В., Мойсака С. М. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Никифорова А. С., Чорної В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2023 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора в інтересах Держави Україна звернувся до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
		 
		Позов мотивовано тим, що Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою під час реалізації повноважень, визначених частиною п`ятою статті 290 ЦПК України та частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт набуття необґрунтованого активу ОСОБА_1 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		 
		Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів з 29 жовтня                  2015 року набув повноважень депутата Марганецької міської ради Дніпропетровської області.
		 
		За результатами виборів депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 02 листопада 2020 року відповідач визнаний таким, що обраний до Марганецької міської ради Дніпропетровської області, а 01 грудня 2020 року обраний до складу виконавчого комітету Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, на посаду секретаря міської ради.
		 
		Тобто, починаючи з 29 жовтня 2015 року і до цього часу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_1 є особою, уповноваженою на виконання функції держави або місцевого самоврядування.
		 
		11 серпня 2020 року депутат Марганецької міської ради Дніпропетровської області ОСОБА_1 письмово повідомив Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) про суттєві зміни у своєму майновому стані шляхом подання відповідного електронного повідомлення до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з якого вбачається, що 04 серпня 2020 року він набув у власність нерухоме майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 283,4 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,0536 га, кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, розташовану за цією ж адресою. 
		 
		Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 2 900 495 грн, з яких: вартість житлового будинку становить 2 836 059 грн, а вартість земельної ділянки - 64 436 грн. 
		У подальшому ОСОБА_1 було відображено вказану суму у декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік.
		 
		Підставою для набуття у власність ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна став договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від                    04 серпня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О. В., відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_3 (продавець) передала майно у власність ОСОБА_1 (покупця), а останній прийняв майно і до підписання та нотаріального посвідчення цього договору сплатив за нього обумовлену суму. 
		 
		Отже, ОСОБА_1 04 серпня 2020 року набуто у власність актив - житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 2 900 495 грн.
		 
		Разом із тим, сукупні фактично отримані доходи ОСОБА_1 , які могли бути використані для набуття активів та відповідають терміну «законні доходи» як такі, що правомірно отримані особою із законних джерел (пункт 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України), становили 641 991,98 грн.  
		 
		Отже, прокурор вважає, що спірне нерухоме майно, набуте ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, є необґрунтованими активами, а різниця між вартістю набутих активів та законними доходами у сумі 2 258 503,02 грн (2 900 495 - 641 991,98)   підлягає стягненню в дохід держави.
		Посилаючись на викладене, прокурор просив суд:
		визнати необґрунтованим актив у виді нерухомого майна, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 283,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1478469212101, вартістю на день набуття 2 836 059 грн, земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, площею 0,0536 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 647931212101, вартістю на день набуття 64 436 грн; 
		стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави частину вартості активу, визнаного необґрунтованим, у сумі 2 258 503,02 грн.
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2024 рокупозов задоволено частково.
		Визнано необґрунтованою частину активів у виді нерухомого майна вартістю                 2 258 503,02 грн, а саме:
		житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 283,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1478469212101, вартістю на день набуття                     2 836 059 грн;
		земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, площею 0,0536 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 647931212101, вартістю на день набуття 64 436 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави частину вартості необґрунтованих активів в розмірі 2 258 503,02 грн.
		Ухвалюючи рішення, колегія суддів Вищого антикорупційного суду дійшла висновку про законність походження активів відповідача лише у розмірі                       641 991,98 грн, використаних під час придбання відповідачем 04 серпня 2020 року житлового будинку та земельної ділянки загальною вартістю 2 900 495 грн. 
		Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шпака В. І. звернувся до суду з апеляційною скаргою.
		Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпака В. І. залишено без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2024 року - без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками Вищого антикорупційного суду, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. 
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		05 грудня 2024 року ОСОБА_1  подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2024 рокута постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2024 року, сформовану в системі «Електронний суд».
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норма матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.
		 
		30 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що постановою Марганецької міської виборчої комісії Дніпропетровської області «Про визнання депутатів Марганецької міської ради Дніпропетровської області обраними» № 114 від 29 жовтня 2015 року кандидат від Марганецької міської організації Радикальної партії Олега Ляшка в Дніпропетровській області ОСОБА_1 є обраним в депутати до Марганецької міської ради Дніпропетровської області.
		Постановою Марганецької міської територіальної виборчої комісії Нікопольського району Дніпропетровської області «Про визнання депутатів обраними до Марганецької міської ради у єдиному багатомандатному виборчому окрузі на перших місцевих виборах депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2020 року» № 145 від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнаний обраним депутатом Марганецької міської ради.
		Згідно з рішенням Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області «Про утворення та затвердження кількісного та персонального складу виконавчого комітету Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області» № 9-1/І від 01 грудня                 2020 року ОСОБА_1 є секретарем міської ради.
		04 серпня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О. В., зареєстрований у реєстрі за № 726.
		Згідно з пунктом 1.2 цього договору ОСОБА_1 було придбано таке нерухоме майно:
		житловий будинок АДРЕСА_1 (попереднє найменування - тупик Червоної балки) в м. Дніпро Дніпропетровської області;
		земельну ділянку площею 0,0536 га, цільового призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, за адресою: АДРЕСА_1 (попереднє найменування - тупик Червоної балки) у м. Дніпро Дніпропетровської області.
		Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинений за 2 900 495 грн, із яких: вартість житлового будинку - 2 836 059 грн; вартість земельної ділянки- 64 435 грн.
		Кошти за відчужуване майно отримані Продавцем від Покупця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору (пункт 2.1 договору).
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 283,4 кв. м, житлова площа 101,4 кв. м, розташованого у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1478469212101. Також ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0536 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, яка розташована за тією ж адресою.
		Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, (далі - декларація) за 2019 рік, поданої ОСОБА_1 29 січня 2020 року, ним задекларовано такі доходи:
		заробітна плата, отримана за основним місцем роботи (ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод») - 91 125 грн;
		дохід від відчуження рухомого майна - 235 528 грн.
		Також ОСОБА_1 задекларовано наявність грошових активів у розмірі 5 000 доларів США.
		У декларації ОСОБА_1 за 2019 рік відображено видатки на ремонт автомобіля в розмірі 172 245 грн. Дата вчинення цього видатку - 13 лютого 2019 року.
		04 серпня 2020 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 загальною площею 69,7 кв. м. Продаж квартири вчинений за 614 015 грн. 
		11 серпня 2020 року ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування подав повідомлення про суттєві зміни у своєму майновому стані. У повідомленні відображено дохід від відчуження нерухомого майна в розмірі 614 015 грн, отриманий від ОСОБА_4 , та відомості про об`єкти нерухомості: земельна ділянка площею 536 кв. м, вартістю 64 436 грн та житловий будинок загальною площею 283,4 кв. м, вартістю 2 836 059 грн, розташовані у АДРЕСА_1 . 
		У щорічній декларації ОСОБА_1 за 2020 рік, поданій 15 лютого 2021 року до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відображено такі доходи: 
		заробітна плата, отримана за основним місцем роботи (ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод») - 43 066 грн;
		дохід від відчуження нерухомого майна - 614 015 грн;
		проценти, отримані від АТ «Універсалбанк», - 142 грн.
		Згідно з декларацією за 2020 рік на кінець звітного періоду ОСОБА_1 мав                    грошові активи у розмірі 7 500 доларів США.
		Видатки на сплату податку на доходи та військовий збір під час операції з нерухомим майном задекларовано в розмірі 101 591 грн. Дата вчинення видатку - 04 серпня 2020 року.
		Придбане у 2020 році нерухоме майно: житловий будинок та земельна ділянка відображені ОСОБА_1 у декларації за 2020 рік.
		З декларацій ОСОБА_1 за 2019, 2020 звітні роки у розділі 2.2 зазначена  інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування, а саме: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інші особи не зазначені.
		 
		13 травня 2021 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 .
		Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_1 отримав в 2019 році такі доходи: 91 124,90 грн заробітної плати та благодійної допомоги від ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод»; 165,52 грн від АТ «Універсалбанк»; 235 328,72 грн від продажу рухомого майна. Із зазначеної суми утримано податків та зборів 16 252,23 грн. 
		Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_1 в 2020 році отримав такі доходи: 77 347,04 грн заробітної плати, благодійної допомоги та соціальних виплат від ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод»; 142,08 грн від АТ «Універсал банк»; 614 015 грн від продажу нерухомого майна; 30 745,24 грн від виконавчого комітету Марганецької міської ради.
		Разом із тим, встановлено, що за 1-3 квартали (січень-вересень) 2020 року ОСОБА_1 отримав доходи у розмірі 676 115,8 грн (із урахуванням продажу квартири). Із них утримано податки у розмірі 34 123,82 грн. 
		Відповідно до договору дарування від 19 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_7 (Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдарований), ОСОБА_7 передала ОСОБА_1 2 300 000 грн. Вказаний договір укладений у письмовій формі, нотаріально не посвідчений.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.  
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року (далі - Закон № 263-IX), запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. 
		                                                
		Наявність такого інституту стала можливою згідно із Конвенцією Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції від 2005 року, Рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно до яких країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину. 
		                                                
		Згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. 
		                                                
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 
		                                                
		Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		                                                
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України). 
		                                                
		Пунктом 12 частини першої статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. 
		                                                
		Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України. 
		                                                
		Відповідно до частини першої статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора. 
		                                                
		Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:
		                        
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену  статтею 368-5 Кримінального кодексу України; 
		                        
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного; 
		 
		- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини. 
		 
		Для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (частина третя статті 290 ЦПК України).
		                                                
		У частині четвертій статті 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.              
		                        
		У пункті 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. 
		                                                
		Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України). 
		                                                
		Згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції». 
		                                                
		Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». 
		 
		При таких обставинах, з урахуванням джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», до законних доходів, зокрема відносяться: отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи, наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. 
		                        
		Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (стаття 291 ЦПК України).
		                                                
		Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів. 
		                                                
		Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). 
		                                                
		Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються: 
		                                                
		- процедурою вилучення майна - конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві;
		                                                
		- стандартами доказування, які застосовуються - для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities). 
		                                                
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що: 
		                                                
		- обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню; 
		                                                
		- тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2015 року у справі «Gogitidze and others v. Georgia» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105). 
		                                                
		Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим: 
		                                                
		- виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в ЦК України, ЦПК України, Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікації рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності; 
		                                                
		- характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК України). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива; 
		                                                
		- законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України). 
		                                                
		До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23). 
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). 
		                                                
		Водночас в абзаці другому частини другої статті 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача. 
		                                                
		У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта статті 89 ЦПК України). 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 29 жовтня 2015 року є депутатом Марганецької міської ради, і на час придбання спірного будинку та земельної ділянки був особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
		04 серпня 2020 року  ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу набуто у власність житловий будинок та земельну ділянку за адресою:  АДРЕСА_1 , загальною вартістю 2 900 495 грн. При цьому його сукупні фактично отримані доходи, які могли бути використані для набуття активів та відповідають терміну «законні доходи» як такі, що правомірно отримані особою із законних джерел (пункт 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України), становили 641 991,98 грн. Узв`язку із цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що різниця між вартістю набутих активів та законними доходами відповідача становить 2 258 503,02 грн (2 900 495 грн - 641 991,98 грн).
		 
		Вказані активи набуті після дня набрання чинності Законом № 263-IX, а різниця між їх вартістю і законними доходами  ОСОБА_8 у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену  статтею 368-5 Кримінального кодексу України.
		 
		При таких обставинах, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що сукупність доказів позивача є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів відповідача та підтверджує факт необґрунтованості частини активів у вигляді житлового будинку та земельної ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про визнання необґрунтованим частини активу у вигляді спірного житлового будинку та земельної ділянки, та, з урахуванням заявлених прокурором вимог і принципу диспозитивності, правомірно стягнули з               ОСОБА_8 у дохід держави частину вартості такого активу у розмірі визначеної частиною другою статті 290 ЦПК України різниці між вартістю набутих активів та законними доходами відповідача - 2 258 503,02 грн(2 900 495 грн - 641 991,98 грн). 
		 
		При цьому необґрунтованість таких активів відповідач належними та допустимими доказами не спростував. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що вартість житлового будинку та земельної ділянки частково була сплачена ним за рахунок грошових коштів у розмірі 2 300 000 грн, які були подаровані його матір`ю ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 19 вересня 2019 року, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин суду не надано, а представлений договір даруванняне посвідчений нотаріально, а тому є нікчемним в силу приписів частини першої статті 220 ЦК України.
		Водночас колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що важливою обставиною, яка свідчить про неотримання ОСОБА_1 від своєї матері ОСОБА_7 будь-яких коштів у 2019 році, є не відображення ним цієї обставини у відповідній щорічній декларації за 2019 рік.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що судами безпідставно взято до уваги доходи відповідача за повні три квартали 2020 року (по вересень включно), у той час як придбання ним спірних активів відбулося 04 серпня 2020 року, є безпідставним з огляду на зміст позовної заяви та передбачену статтею 13 ЦПК України диспозитивність цивільного судочинства. 
		 
		При цьому слід зазначити, що прокурором дійсно визначено розмір законного доходу  ОСОБА_1 в сумі, яка є більшою від фактично отриманого, але внаслідок таких дій позивача права відповідача жодним чином не порушуються, оскільки суд розглядає справи в межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), а відтак внаслідок безпідставного завищення законного доходу визначена частиною другою статті 290 ЦПК України різниця між вартістю активів та законними доходами відповідача (вартість необґрунтованих активів) не збільшилась, а зменшилась. Водночас суди попередніх інстанцій не могли стягнути більше, ніж просив позивач, навіть якщо за законом він мав на це право. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що справа під час розгляду в суді першої інстанції була розглянута незаконним складом суду, який підлягав відводу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки всі заявлені відводи були розглянуті у повній відповідності до положень статті 40 ЦПК України, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 411 ЦПК України підстав для скасування судових рішень колегія суддів Верховного Суду не вбачає. 
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня                    2024 року, залишеного без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2024 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2024 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня                  2024 року, залишеного без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2024 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                   М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                             А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...