Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/7536/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: 61-67ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ             
		 
		03 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 359/7536/23
		провадження № 61-67св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		   
		учасники справи:
		позивачі:   ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач -  ОСОБА_3 ,
		треті особи: Виконавчий комітет Бориспільської міської ради, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Дідок Валентина Василівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді         Журавського В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада      2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання прав і обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина. За життя ОСОБА_4 не склав заповіт, тому після його смерті спадкування здійснювалось за законом.
		Вказували на те, що вони як спадкоємці першої черги за законом у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті батька шляхом звернення до нотаріуса з відповідними заявами.
		Відповідачка є дружиною спадкодавця та спадкоємцем першої черги спадкування, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка.
		Зазначали, що спадкове майно розділено між спадкоємцями ОСОБА_4 , окрім житлового будинку площею 453,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , який побудований під час шлюбу ОСОБА_4 та                  ОСОБА_3 , у 2015 році прийнятий в експлуатацію, однак право власності на нього не зареєстровано.
		Позивачів вважали, що майнові права забудовника житлового будинку ввійшли до складу спадщини та підлягають поділу між спадкоємцями. Оскільки 1/2 частини вказаного будинку належить відповідачці як дружині, то до складу спадщини ввійшли майнові права забудовника на 1/2 частини спірного будинку.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили судвизнати за ними у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1          ОСОБА_4 по 1/6 частки прав та обов`язків забудовника житлового будинку площею 453,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також за ОСОБА_3 - 4/6 частки прав та обов`язків забудовника цього житлового будинку.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня      2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2024 року залишено без змін.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що на момент смерті спадкодавець не був забудовником спірного будинку і, відповідно, не міг передати таке право своїм спадкоємцям, цей будинок відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації завершений будівництвом на 100 % та                             є придатним для проживання, однак право власності на це нерухоме майно                            не зареєстровано, тому суди дійшли висновку, що позивачі, звертаючись до суду з позовом про визнання прав і обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом, обрали неефективний спосіб захисту порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У січні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що спірний житловий будинок збудований за час шлюбу відповідачкою та батьком позивачів на 100 %, прийнятий      в експлуатацію, будувався у період часу з 19 жовтня 2010 року до 23 січня 2015 року за спільні кошти подружжя, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки кожного подружжя у праві спільної сумісної власності є рівними.
		Спірний будинок тривалий час використовується та експлуатується за своїм функціональним призначенням, але право власності на нього не оформлювалось.         
		Будинок, з врахуванням норм цивільного законодавства та судової практики,                  є об`єктом незавершеного будівництва, однак правових підстав для визнання за позивачами права власності у порядку спадкування на будівельні матеріали немає, оскільки відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації житловий будинок побудований на 100 % та зданий в експлуатацію, тобто є фактично об`єктом завершеного будівництва.
		Оскільки об`єкт незавершеного будівництва зведений за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідно, відповідачка є забудовником          1/2 частини спірного будинку, а батько позивачів є забудовником другої 1/2 частини цього будинку. Висновок про визнання другого з подружжя співзабудовником міститься у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі        № 6-47цс16.
		За таких обставин визнання за позивачами прав і обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом є належним способом захисту порушених прав позивачів.
		Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про відкладення розгляду справи. 
		 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду             від 21 листопада 2018 року у справі № 363/1278/15-ц (провадження                                       № 61-16772св18), від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц (провадження № 61-27922св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц (провадження № 61-14600св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження      № 61-1132св17), від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11 (провадження                   № 61-13194св18), від 15 березня 2021 року у справі № 128/3260/17 (провадження        № 61-22803св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 441/2083/18 (провадження      № 61-11035св20), від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19 (провадження           № 61-655св21) та у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року             у справі № 6-47цс16.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У березні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Купрієнко В. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обрали неефективний спосіб захисту, оскільки позивачі претендують на визнання у судовому порядку за ними прав, яких спадкодавець за життя не мав, а саме прав забудовника. Перелічені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду за своїм змістом не подібні до правовідносин, які виникли у справі, яка переглядається.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження      у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Наказом № 437 по радгоспу «Бориспільський» від 26 листопада 1992 року ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 0,10 га під індивідуальне житлове будівництво у м. Борисполі.
		 
		Рішенням Виконавчого комітету Борисьпільської місткої Ради народних депутатів Бориспільського району Київської області від 02 березня 1993 року № 42/1 ОСОБА_5 надано у безстрокове користування земельну ділянку з земель міської забудови у м. Бориспіль площею 1 000 кв. м для будівництва житлового будинку з надвірними спорудами. Зобов`язано ОСОБА_5 одержати                         в головного архітектора міста будівельний паспорт на забудову земельної ділянки.
		 
		12 листопада 1999 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстрований шлюб.
		 
		22 серпня 2008 року ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
		 
		13 вересня 2010 року ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку площею     0,1000 га, кадастровий номер 3210500000:07:014:0034, з цільовим призначенням -  для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану на АДРЕСА_1 . 
		 
		19 жовтня 2010 року ОСОБА_3 подала до інспекції ДАБК у Київській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт № 291, в якій повідомила про початок будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 . 
		 
		23 січня 2015 року ОСОБА_3 зареєструвала в Департаменті ДАБІ в Київській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № КС142150230027.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина.
		 
		За життя ОСОБА_4 заповіту не склав.
		 
		Спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_4         є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є дітьми ОСОБА_4 , а також його дружина ОСОБА_3 .
		 
		На день відкриття спадщини ОСОБА_3 постійно проживала разом із         ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 .
		 
		11 лютого 2022 року ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Бориспільського районного нотаріального округу Дідок В. В. заяву про прийняття спадщини.
		 
		28 квітня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також подали приватному нотаріусу Бориспільського районного нотаріального округу Дідок В. В. заяви про прийняття спадщини.
		 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та  ОСОБА_3 видані свідоцтва про права на спадщину за законом на спадкове майно, яке належало спадкодавцю.
		 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що він є сусідом відповідачки. Тому йому відомо про те, що в 1996 році ОСОБА_3 разом зі своїм батьком та першим чоловіком розпочали будівництво на вказаній земельній ділянці. Зокрема, ними був облаштований фундамент житлового будинку та зведені стіни. Станом на день укладення шлюбу між відповідачкою та ОСОБА_4 на земельній ділянці була закінчена «коробка» житлового будинку. ОСОБА_4 брав участь лише в облаштуванні даху, а також у проведенні внутрішніх та оздоблювальних робіт. Будівництво житлового будинку було закінчено приблизно               у 2005 році.
		 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що він доставляв щебінь, пісок та інші будівельні матеріали до земельної ділянки на АДРЕСА_1 і на той час на вказаній земельній ділянці був облаштований котлован. Крім того, були підготовлені блоки та цегла для облаштування фундаменту та зведення стін житлового будинку. Послуги з доставки будівельних матеріалів оплачував перший чоловік відповідачки, а не ОСОБА_4 .
		 
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що вона є сусідкою відповідачки. Їй відомо про те, що будівництво житлового будинку                                                     на АДРЕСА_1 розпочалось за декілька років до того, як ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 .
		 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що він проживав однією сім`єю з відповідачкою ще до того, як ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 та повідомив про те, що у 1993 році відповідачці була виділена земельна ділянка, на якій було розпочато будівництво житлового будинку. З цією метою вони придбали блоки, цеглу (червону та білу), панелі та інші будівельні матеріали. Станом на 1999 рік на земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_1 була зведена, тобто закінчена, «коробка» житлового будинку.
		 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені                  з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа     № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду                        від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови                         у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду                     від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження                                           № 61-12101св23)).
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати за ними у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1          ОСОБА_4 по 1/6 частки прав та обов`язків забудовника житлового будинку площею 453,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також за ОСОБА_3 - 4/6 частки прав та обов`язків забудовника цього житлового будинку.
		 
		Відповідно до змісту статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
		 
		Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня          2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.
		 
		Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий              в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки,         а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.
		 
		Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.
		 
		Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі                            № 2-2317/11 (провадження № 61-13194св18), від 01 квітня 2020 року у справі                                 № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17), від 12 серпня 2019 року у справі        № 607/9408/16-ц (провадження № 61-27922св18). 
		 
		Забудовник (замовник) - це особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення, реконструкції) об`єкта містобудування.
		 
		Для спадкування прав забудовника спадкодавець за життя повинен набути                      у встановленому законодавством порядку право на забудову земельної ділянки та отримати документи дозвільного характеру для проектування будівництва                        й виконання будівельних робіт.
		 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спірний житловий будинок побудований на земельній ділянці, яку відповідачка отримала у законний спосіб під його будівництво ще до шлюбу з батьком позивачів, відповідно, забудовником спірного житлового будинку є відповідачка.
		 
		Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 331 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає                  з моменту державної реєстрації. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід                             і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
		 
		Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
		 
		Аналіз положень зазначених норм свідчить, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
		 
		Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
		 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спірний житловий будинок прийнятий до експлуатації, однак право власності на нього не зареєстровано.
		 
		Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),                від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
		 
		Враховуючи те, що на момент смерті спадкодавець не був забудовником спірного будинку і, відповідно, не міг передати таке право своїм спадкоємцям, цей будинок відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації завершений будівництвом на 100 % та є придатним для проживання, однак право власності на це нерухоме майно не зареєстровано, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачі, звертаючись до суду з позовом про визнання прав і обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом, обрали неефективний спосіб захисту порушених прав,що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що спірний будинок побудований під час шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не спростовує висновків судів попередніх інстанції про те, що визнання прав                       і обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом є неефективним способом захисту порушених прав позивачів.
		 
		Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, колегія суддів виходить із такого.
		 
		26 листопада 2024 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про перенесення розгляду апеляційної скарги на інший день, у зв`язку із тим, що її представник - адвокат Ставицький Б. О. не має можливості взяти участь у судовому засіданні, яке призначено на 26 листопада 2024 року, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання її представника - адвоката Ставицького Б. О. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а. с. 143, т. 3).
		 
		Протокольною ухвалою від 26 листопада 2024 року апеляційний суд відмовив                  у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 .
		 
		Позивачка ОСОБА_1 брала участь у судовому засіданні 26 листопада 2024 року.
		 
		Верховний Суд звертає увагу, що основною умовою відкладення розгляду справи      є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (див. постанову Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження                                       № 61-22682св19)).
		 
		Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже,                                  з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року у справі № 447/852/23 (провадження № 61-4989ск24)).
		 
		У цій справі апеляційний суд врахував, що сторони у справі були повідомлені належним чином та мали достатній час для підготовки до судового розгляду,  участь в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, позиція сторони позивача викладена в письмовій формі, та, виходячи із конкретних обставин справи, прийняв рішення про можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, що відповідає статтям 367, 372 ЦПК.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених                у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази            з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах,           з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
		 
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
		 
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня         2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:   Г. В. Коломієць         Б. І. Гулько          Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...