Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/5835/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.
Дата набрання законної сили: 19.03.2025
Номер судового провадження: 61-14499ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/5835/16
		провадження № 61-14499св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,                Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1  як правонаступник ОСОБА_2 , 
		відповідачі:  ОСОБА_3 як правонаступник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		третя особа - Вінницька міська рада,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу  ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., 
		Стадника І. М., від 24 вересня 2024 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Вінницької міської ради, про поділ (виділ) частки майна та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
		 
		Позов обґрунтований тим, що позивачу належить частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками є відповідачі у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі житлового будинку, що порушує його права. Будинковолодіння розташоване на земельній ділянці, яка перебуває у сторін в користуванні та кожний використовує ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування своєї частини будинку, господарських будівель та споруд. ОСОБА_4 без узгодження з іншими співвласниками розпочала будівництво фундаменту на земельній ділянці, чим порушує його права на користування останньою. При цьому ОСОБА_4 наполягала на проведенні спільної приватизації земельної ділянки.
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив:
		-          поділити в натурі житловий будинок, загальною площею 226,8 кв. м та господарські споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши кожному співвласнику частку майна, що передається в результаті поділу, згідно висновку будівельно-технічної експертизи;
		-          встановити порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , площею 0,0683 га згідно висновку земельно-технічної експертизи.
		 
		Короткий ухвалених у справі судових рішень
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Виділено в натурі у власність ОСОБА_4 її частку у праві спільної часткової власності на 1/2 частки домоволодіння згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи а саме: в житловому будинку літера «А» - коридор 1-1, кухню 1-2, кімнату 1-3, кімнату 1-4, кімнату 1-5, кухню 2-1, коридор 2-2, кімнату 2-3, ганок, сарай «К», убиральню «Л», сарай «М», гараж «Е».
		Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 його частку у праві спільної часткової власності на 1/4 частки домоволодіння згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи, а саме: в житловому будинку літера «Ж» - коридор 3-1, вітальню 3-2, санвузол 3-4, кухню 3-5, гараж «Д»; в житловому будинку літ «А» - санвузол 1-6.
		Виділено в натурі у власність ОСОБА_5 його частку у праві спільної часткової власності на 1/4 частки домоволодіння згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи, а саме: в житловому будинку літ. «Ж» - комору І, комору 3-3, коридор 3-6, кімнату 3-7, туалет 3-8, комору 3-9, кімнату 3-10, веранду ІІ, убиральню «З».
		Огорожу №1 та колодязь №2 залишено у спільному сумісному користуванні.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 спільно здійснити переобладнання приміщень житлового будинку літера «А» з прибудовами АДРЕСА_1 згідно варіанту № 3 висновку судової експертизи заклавши дверний отвір між приміщеннями 1-1 та 1-6 та улаштувати дверний отвір між приміщенням 1-6 та двором.
		Зобов`язано ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спільно здійснити переобладнання приміщень житлового будинку згідно варіанту № 3 судової експертизи, заклавши дверний отвір між приміщеннями 3-2 та 3-3, улаштувати дверний отвір між приміщенням І та 3-3, та улаштувати перегородку між приміщеннями 3-2 та 3-3.
		Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсації за відступ від частки в праві власності на домоволодіння у розмірі 67 387,66 грн та 104 929,65 грн.
		У іншій частині позовних вимог відмовлено.
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року - без змін.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що доцільно здійснити виділ часток за запропонованим експертом варіантом № 3, адже порівняно з варіантом № 2 такий виділ є максимально наближеним до розміру часток у праві спільної часткової власності. Крім того, за варіантом № 3 розмір компенсації, яка підлягає сплаті ОСОБА_4 іншими співвласниками, є меншим ніж за варіантом № 2. Так само і за варіантом № 3 обсяг будівельних та ремонтно-будівельних робіт для здійснення ізольованого користування виділеними приміщеннями є меншим ніж за запропонованим варіантом № 2. 
		При відмові в задоволенні позовної вимоги щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою суд вказав, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні сторін, зокрема її межі, не відповідають фактичній межі суміжної земельної ділянки, які в свою чергу занесені до бази ДЗК, а тому в розумінні положень ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка по АДРЕСА_1 не є сформованою, як об`єкт цивільних прав. Тому позовна вимога про встановлення порядку користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути задоволена.
		 
		Постановою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року - без змін.
		 
		У липні 2024 року ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року відкрито провадження у справі.Ухвалою цього ж суду від 10 вересня 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_1 , та залучено ОСОБА_3 , як правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачки ОСОБА_4 .
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року прийнято відмову від позову ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_1 у справі № 127/5835/16-ц. Визнано нечиннимрішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року. Закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги у розмірі 909,00 грн.
		 
		Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як правонаступник позивача ОСОБА_1 скористалася своїм правом на подання заяви про відмову від позову, яке передбачено статтями 206, 373 ЦПК України, підстав для відмови у задоволенні якої судом не встановлено. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		24 жовтня 2024 року до Верховного Судучерез засоби поштового зв`язку                 ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до помилкового ухвалення незаконного судового рішення про закриття провадження у справі. Зазначає, що апеляційний суд не залучив її до участі у розгляді справи, безпідставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та неправомірно визнав нечинним рішення суду першої інстанції на підставі заяви про відмову від позовних вимог позивача.
		 
		Відзив на касаційну скаргу 
		 
		У січні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необгрунтованість доводів скарги та законність постановленої судом апеляційної інстанції ухвали. Зазначає, що про існування рішення суду першої інстанції вона 28 травня 2024 року, після того як її було викликано до суду у цивільній справі № 127/13215/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення. Отримала вона текст судового рішення 07 червня 2024 року, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив їй строк на апеляційне оскарження цього судового рішення. Зазначає, що ні ОСОБА_3 , ні її представник не заперечували проти задоволення заяви про відмову у позові, наголошуючи на тому, що це є виключне та беззаперечне право позивача.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року повернуто без розгляду заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги 
		та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		 
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		 
		Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
		 
		Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.
		 
		У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява 
		№ 24465/04, Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким  у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».
		 
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 
		2003 року у справі «Рябих проти росії»). 
		 
		У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, 
		№ 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
		 
		Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
		 
		Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
		 
		Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 
		2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).
		 
		Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		 
		Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження.
		 
		Безпідставне поновлення строк на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. 
		 
		Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути  визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене  діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали  своєчасному зверненню з такою скаргою.
		 
		У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, як її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
		 
		Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського сулу з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. 
		 
		Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням  вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
		 
		Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду 
		у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року 
		у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).
		01 липня 2024 року ОСОБА_1 , як правонаступник позивача, звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою, в якій просила поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 03 жовтня 2018 року, посилаючись на те, що про наявність цього судового рішення вона дізналась лише 28 травня 2024 року, після того як її було викликано до суду у цивільній справі № 127/13215/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення. Зазначала, що текст судового рішення вона отримала 07 червня 2024 року, а тому причини пропуску строку на його апеляційне оскарження вважала поважними.
		 
		Поновлюючи ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 09 липня 2024 року зазначив про поважність причин пропуску заявником строку на апеляційне оскарження, всупереч вимог пункту 3 частини першої статті 260 ЦПК України не навівши будь-якої мотивації.
		 
		Колегія суддів вважає такий висновок суду передчасним.
		 
		03 жовтня 2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 помер, не скориставшись за життя правом на апеляційне та касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року. 
		 
		При цьому, як слідує із матеріалів справи, рішення суду першої інстанції було ухвалено за участі представника позивача ОСОБА_1 адвоката 
		Лапіної Т. В. (а. с. 59-68, т. 2), остання 09 січня 2019 року подала до суду першої інстанції заяву про видачу виконавчого листа та отримала такий лист 11 січня 2019 року, про що міститься розписка на цій заяві (а. с. 89, т. 2). 
		 
		Крім того, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи 25 квітня 2019 року судом апеляційної інстанції, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 197, т. 2).
		 
		ОСОБА_1 є спадкоємцем позивача ОСОБА_1 за заповітом та 03 лютого 2024 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом 
		(а. с. 27, т. 3).
		 
		Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
		 
		Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
		 
		Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов`язковими для правонаступника.
		 
		Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
		 
		Суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 як правонаступник позивача, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула усі права та обов`язки, які належали останньому, в тому числі право на апеляційне оскарження судового рішення, але в межах строку, встановленого ЦПК України, для неї обов`язкові всі дії, які вчинені її правопопередником ОСОБА_1 до вступу у процес. 
		 
		Суд апеляційної інстанції не з`ясував, коли безпосередньо для позивача сплив строк на апеляційне оскарження судового рішення, чи знав позивач безпосередньо ОСОБА_1 , а не його правонаступник, про наявність судового рішення до своєї смерті, якщо так, то які саме об`єктивні перешкоди безумовно перешкодили йому вчасно оскаржити судове рішення у справі. 
		 
		При цьому суд не врахував присутність представника позивача Лапіної Т. В. при ухваленні судового рішення від 03 жовтня 2018 року (а. с. 59-68, т. 2), отримання нею виконавчого листа 11 січня 2019 року (а. с. 89, т. 2) та повідомлення позивача про розгляд справи судом апеляційної інстанції (а. с. 197, т. 2).
		 
		Суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи не свідчить поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо принципу правової визначеності, з огляду на те, що з моменту ухвалення рішення і до подання ОСОБА_1 апеляційної скарги минуло більше п`яти років.
		Також з огляду на положення статті 55 ЦПК України, правонаступники учасників справи, в розумінні частини першої статті 352 ЦПК України, не можуть вважатися особами, які не брали участі у справі, як помилково вважав суд апеляційної інстанції поновлюючи строк на апеляційне оскарження та відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (пункт 46 постанови Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 1909/3089/2012).
		 
		Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності.
		 
		Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі 
		№ 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
		 
		З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
		 
		Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
		 
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в цій частині.
		 
		Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема про поновлення строку на апеляційне оскарження.
		 
		Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, то не підлягають оцінці доводи касаційної скарги по суті спору, таке порушення норм процесуального права, як безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, є самостійною підставою для направлення справи на новий розгляд.
		 
		Взявши до уваги те, що відповідно до вимог статей 389, 406 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження підлягає касаційному оскарженню разом із рішенням суду, скарги на таку ухвалу розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на судові рішення.
		 
		Врахувавши, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року порушено вимоги ЦПК України під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а ухвалою від 24 вересня 2024 року вирішено заяву ОСОБА_1 як правонаступника позивача про відмову у позові та визнано нечинним судове рішення, яке набрало законної сили, після відкриття апеляційного провадження та поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.
		 
		Відповідно до статті 411 ЦПК України це є підставою для скасування судових рішень, ухвалених на стадії відкриття апеляційного провадження, з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		 
		Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata, з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		 
		Ухвали Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року та від 24 вересня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...