Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 619/4204/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-11329ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		02 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 619/4204/20
		провадження № 61-11329св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на  рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24  грудня  2021 року в складі судді Болибока Є. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2020 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до  Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив:
		визнати недійсним рішення ХХ сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 10 серпня 2007  року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1520 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ;
		визнати недійсним державний акт серії ЯД № 061694 на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_4 ;
		визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене держаним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Головащенко О. Л. від 30 грудня 2010 року;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13  листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гнилицькою Т. В., та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55132830 від 13 листопада 2020 року;
		визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,1520 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням виконавчого комітету Черкасько-Лозівської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області № 151 від 09 березня 1994 року його матері ОСОБА_5 передано в довічне спадкоємне володіння земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і  господарчих споруд на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1500 га. 
		У березні 1994 року здійснено відведення цієї земельної ділянки в натурі в  користування ОСОБА_5 . Також ОСОБА_5 отримала план відводу земельної ділянки для будівництва житлового будинку по типовому проекту № 144-24-129/1.2 та пояснювальну записку до проекту забудови земельної ділянки.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Він є спадкоємцем після її  смерті, оскільки проживав разом з матір`ю на момент її смерті та вступив в управління спадковим майном.
		У липні 2020 року він звернувся до нотаріуса для оформлення спадкового майна, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на  спірну земельну ділянку у зв`язку з тим, що згідно з даними Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку зареєстроване за   ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на  земельну ділянку виданого згідно з рішенням Черкаської Лозівської сільської ради від 03 серпня 2007 року XX сесії V скликання.
		Вважав рішення сільської ради та виданий на його підставі державний акт незаконними, оскільки спірна земельна ділянка перебувала в довічному успадковуваному володінні його матері, це право не припинилося після її  смерті та  увійшло до складу спадщини, тому земельна ділянка не могла бути передана у власність іншій особі.
		Посилаючись на викладене, оскільки ОСОБА_4 незаконно набув право власності на земельну ділянку, просив позов задовольнити.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, у позові відмовлено.
		Скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення заборони на  вчинення дій щодо відчуження нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,1520 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322083001:00:000:1480, які були вжиті ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року.
		Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позову. 
		Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що  його мати ОСОБА_5 за життя оформила у встановленому законом порядку право володіння спірною земельною ділянкою. Саме по собі рішення виконавчого комітету не є правовстановлюючим документом.
		Відповідно земельна ділянка не увійшла до спадщини після її смерті й оскаржуване рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не порушує його права.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У липні 2023 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від  24 грудня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Підставами касаційного оскарження зазначає: суди застосували норми права  без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у  постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 2-3007/11, від 25 червня 2019 року в справі №  911/2701/17, від 20 листопада 2019 року в  справі № 368/54/17, від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Зокрема, не врахували, що рішення виконкому про передачу спірної земельної ділянки в довічне спадкоємне володіння його матері не скасоване. Право довічного успадкованого володіння не припинилося у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 та увійшло до складу спадщини. 
		Залишили без уваги надані ним докази, які свідчать про те, що ОСОБА_4 незаконно, на підставі сфальсифікованих документів, набув право власності на земельну ділянку.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		02 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		Рішенням виконавчого комітету Черкасько-Лозівської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області № 151 від 09  березня 1994 року ОСОБА_5 передано в довічне спадкоємне володіння земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарчих споруд на   АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1500  га та дозволено їй будівництво індивідуального житлового будинку по  типовому проекту № 144-24-129/1.2.
		11 березня 1994 року здійснено відведення земельної ділянки в натурі загальною площею 0,1507 га на АДРЕСА_1 в користування ОСОБА_5 , про що складено відповідний акт.
		Надалі на замовлення ОСОБА_5 складені план відводу земельної ділянки для будівництва житлового будинку по типовому проекту № 144-24-129/1.2 та пояснювальну записку до проекту забудови земельної ділянки.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
		Позивач є сином ОСОБА_5 .
		Згідно з карткою прописки ОСОБА_5 разом з сином ОСОБА_1 з 16 грудня 1977 року по день смерті була зареєстрована за адресою:  АДРЕСА_2 .
		Рішенням VIII сесії Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області V скликання від 15 вересня 2006 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою по  встановленню меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , площею 0,1500 га.
		На підставі рішення XX сесії Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області V скликання від 03 серпня 2007  року ОСОБА_4 24 жовтня 2007 року виданий державний акт серії ЯД  № 061694 на право власності на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер земельної ділянки 6322083001:00:000:1480.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 грудня 2010  року власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 , який на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 листопада 2020 року відчужив земельну ділянку ОСОБА_3 .
		Листом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 29-20-9.2-4659/0/19-21 від 11 червня 2021 року повідомлено, що за даними книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на  земельну ділянку та даних Державного земельного кадастру, правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка розташована на   АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_5 , не зареєстровані.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на  захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до  зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
		Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР, який діяв на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
		Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
		За змістом статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що його мати ОСОБА_5 за життя набула спірну земельну ділянку в довічне успадковане володіння, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Черкасько-Лозівської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області № 151 від 09 березня 1994 року, і таке право перейшло до нього в порядку спадкування за законом.
		У постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 365/54/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння. Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б  дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
		Право довічного успадкованого володіння передбачалося ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.
		За змістом статті 6 ЗК Української РСР (у редакції на час його прийняття) у  довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР, зокрема для будівництва та обслуговування жилого будинку і  господарських будівель.
		Відповідно до статей 22 та 23 ЗК Української РСР (у тій же первинній редакції) право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
		Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.
		Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13  березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на  право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
		Закон України «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР» № 2196-XII від 13 березня 1992 року (який набрав чинності 16 травня 1992 року) виключив згадку про право довічного успадковуваного володіння та передбачив надання земель лише в приватну власність або в постійне та тимчасове користування.
		Втім, виключення з Кодексу правил про право довічного успадковування володіння не означало припинення цього права, як і не було передбачено його автоматичного переходу в іншу організаційну форму. Як суб`єктивне право,  право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що  виникло свого часу відповідно до закону, могло бути припинене лише з  підстав, передбачених законом, проте в законі таких підстав наведено не було.
		Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992  року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у  встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
		Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
		Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визнано неконституційними.
		За таких обставин особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.
		На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.
		Право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, тому, враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
		Подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 368/54/17.
		Установлено, що рішенням виконавчого комітету Черкасько-Лозівської сільської ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області № 151 від 09  березня 1994 року ОСОБА_5 в довічне успадковане володіння було передано спірну земельну ділянку для будівництва та  обслуговування жилого будинку і господарських будівель.
		Вказане рішення у встановленому законом порядку не визнане недійсним, не скасоване та є чинним.
		Земельна ділянка була відведена в натурі в користування ОСОБА_5 .
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та  органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 ЦК України).
		Враховуючи викладене, оскільки на час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 було чинним рішення виконавчого комітету Черкасько-Лозівської сільської ради від 09 березня 1994 року про передачу цієї ж земельної ділянки в довічне успадковане володіння ОСОБА_5 і  таке її право не було припинене в установленому законом порядку, оскаржуване рішення Черкасько-Лозівської сільської ради від 10 серпня 2007 року суперечить вимогам закону та порушує права позивача, до якого як до спадкоємця за законом, який прийняв спадщину після смерті матері, перейшли всі її права та обов`язки. 
		Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, проте задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
		Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подав до  суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (том 2, а.с. 21-24).
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є  як  об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
		Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Право на позов у ОСОБА_1 виникло ще в 2007 році - після прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
		Проте з цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у вересні 2020 року, тобто зі  спливом 13 років. При цьому причин пропуску такого строку не навів.
		Таким чином, оскількипозивач звернувся до суду зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, у позові слід відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.
		Отже, суди зробили правильний висновок про відмову в позові, але помилилися щодо мотивів такої відмови.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
		Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно в частині мотивів їх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...