Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/3999/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; спори про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-11096ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                                                 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 квітня 2025 року
		м. Київ           
		 
		справа № 369/3999/22
		провадження № 61-11096св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                       Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області,
		відповідачі: Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки
		 
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Позднякова Петра Вікторовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року у складі судді Пінкевич Н. С.та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В., Сушко Л. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2022 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,25 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії Дмитрівської сільської ради п`ятого скликання від 27 січня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 »; усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,25 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 березня 2021 року № 57246942 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:003:0071; усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,25 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0071, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що на підставі рішення Київської обласної ради створено лісовий заказник місцевого значення «Гореницькій», площею 230,6 га, та надано йому статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення. Лісовий заказник розташований в межах Дмитрівської та Гореницької сільських рад (у квартал 37 входять всі виділи) Приміського лісництва Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»).
		 
		Рішенням Дмитрівської сільської ради від 27 січня 2009 року у власність                        ОСОБА_2 відведено земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3222484400:10:003:0071, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. 
		 
		На думку прокурора, передання земельної ділянки відбулось з порушенням законодавства та інтересів держави, оскільки частина спірної земельної ділянки належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» (квартал 37, виділи 9, 16),                   що суперечить нормам ЗК України. 
		 
		Передаючи у власність спірну земельну ділянку, сільська рада перевищила повноваження, оскільки розпорядилася землями державної власності лісогосподарського призначення, змінила її цільове призначення без відповідного погодження. Тому рішення сільської ради від 27 січня 2009 року підлягає визнанню недійсними. 
		 
		ОСОБА_2 подарував спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , яка зареєструвала право власності на неї.
		 
		Оскільки право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 набув з порушенням законодавства, то подальша реєстрація права на неї в державному реєстрі також                     є неправомірною та підлягає скасуванню з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 .
		 
		Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тому в спірному випадку належним способом захисту порушеного права є пред`явлення негаторного позову. У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 19 грудня      2022 року позов задовольнив. Усунув перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,25 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії Дмитрівської сільської ради п`ятого скликання від 27 січня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 ». Усунув перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,25 га, що розташована                                 в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 березня 2021 року         № 57246942 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:003:0071. Усунув перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,25 га з кадастровим номером 3222484400:10:003:0071, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки рішення сільської ради від 27 січня 2009 року прийняте всупереч нормам ЗК України, і сільська рада перевищила повноваження, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування» під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення. Суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована за ОСОБА_1 , і Бучанська районна державна адміністрація позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою лісового фонду, а тому вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку підлягають задоволенню. Також суд дійшов висновку, що зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням норм ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Прокурор пред`явив негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду, а тому позовна давність на заявлені вимоги не поширюється.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року залишив без змін.
		 
		Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поздняков П. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким                                        у задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, від 28 вересня 2022 року                           у справі № 483/448/20, від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18,                                            від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 та постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі                        № 663/422/16, від 06 жовтня 2021 року у справі № 480/159/20, від 14 вересня                        2022 року у справі № 686/14731/21, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2018 року у справі                       № 925/650/18, від 17 квітня 2018 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 113/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 6/88-Б-05; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування позовної давності - статей 257 та 267 ЦК України за позовними вимогами до декількох відповідачів. 
		 
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення. Водночас невстановлення меж земельної ділянки унеможливлює задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні нею. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду, не врахував того, що в спірних правовідносинах саме позивач, а не відповідач, повинен довести обставини накладення земельних ділянок та розмір такого накладення. Не звернули суди і достатньої уваги на наявність                  у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом, а також на спосіб захисту порушеного, на думку прокурора, права. Також скарга містить доводи про неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють позовну давність у спірних правовідносинах. Зокрема, вимоги про визнання недійсним рішення сільської ради та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є негаторнми, а тому до них повинна бути застосована загальна позовна давність.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		17 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року зупинено касаційне провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року поновлено касаційне провадження.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 січня 2009 року у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Цій ділянці присвоєно кадастровий номер 3222484400:10:003:0071.
		 
		ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 23 березня    2021 року № 282 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .
		 
		На час розгляду справи власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:10:003:0071 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 березня 2021 року, індексний номер 57246942, є ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 вересня 2021 року № 277484234.
		 
		Частина спірної земельної ділянки належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 та 2017 роки. 
		 
		Згідно з листами ДП «Київське лісове господарство» від 30 серпня 2021 року                                № 02-644 та від 26 листопада 2021 року № 02-924 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:10:003:0071 частково розташована на землях державного лісового фонду Підприємства (Ірпінське (Приміське) лісництво, квартал 37, виділи 9, 16).
		 
		Згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» від 17 листопада 2021 року № 1005 вказана земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років частково розташована в межах кварталу 37 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року у справі № 369/16522/19 відмовлено в задоволенні позову керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальних громад сіл Дмитрівка та Капітанівка Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Обслуговуючого кооперативу «Товариство забудовників «Капітанівка», Дмитрівської сільської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕМ-КОР» та фізичних осіб, зокрема ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування розпорядження і рішень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
		 
		Звертаючись до суду з позовом у справі № 369/16522/19, прокурор вказував, що на підставі рішень Дмитрівської сільської ради за рахунок земель, які перебували                           у користуванні Обслуговуючого кооперативу «Товариство забудовників «Капітанівка», у приватну власність низки громадян відведено земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Надання спірних земельних ділянок громадянам за рахунок земель, що перебували в оренді Обслуговуючого кооперативу «Товариство забудовників «Капітанівка»,                    а отже, за рахунок земель рекреаційного призначення, вилучених з користування ЛРЦ («Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ім. В. Т. Гуца»), є неправомірним. Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06 червня 2007 року № 365                      в частині передання в оренду земель рекреаційного призначення для розміщення котеджної забудови та подальше прийняття сільською радою рішень про передачу цих земель у власність громадянам суперечать нормам законодавства. Так, відповідно до чинного на той час ЗК України та правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки їх правовий статус та вид використання до передання                            в оренду безумовно свідчить про приналежність вказаних територій до категорії земель рекреаційного призначення, що використовувались для лікувально-оздоровчих цілей. Тому саме з цих підстав прокурор просив визнати недійсним рішення Дмитрівської сільської ради від 27 січня 2009 року.
		 
		З мотивувальної частини вказаного вище рішення суду відомо, що підставою для відмови у задоволенні позову був пропуск позовної давності, а не правомірність виділення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у встановленому порядку. Щодо передання земельної ділянки ОСОБА_2 вказаним рішенням не встановлено жодних обставин. Також із зазначеного рішення суду не можна встановити, до яких саме вимог прокурора застосовано позовну давність (чи до розпоряджень адміністрації, чи до договорів оренди, чи до рішень сільської ради).
		 
		Зазначене рішення набрало законної сили та не оскаржувалось.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,                     є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                       у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		 
		До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
		 
		Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:                     а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
		 
		Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		 
		Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
		 
		Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
		 
		Згідно зі статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»               № 2456-XII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2456-XII) на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
		 
		Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях;            у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
		 
		Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження                            і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів (стаття 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
		 
		У частині першій статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території  заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.
		 
		Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів  природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва й  інші території  та об`єкти природно-заповідного фонду, які створюються без  вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам,  організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.
		 
		У статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		 
		Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
		 
		У частині першій статті 150 ЗК України вказано, що до особливо цінних земель належать, зокрема, землі природно-заповідного фонду.
		 
		Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
		 
		Погодження питань, пов`язаних з вилученням особливо цінних земель, відповідно до статті 6 ЗК України належить до повноважень Верховної Ради України.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі                            № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
		 
		У справі, яка переглядається, прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом:
		визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії Дмитрівської сільської ради п`ятого скликання від 27 січня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 »; 
		скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 березня 2021 року № 57246942 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:10:003:0071; 
		повернення спірної земельної ділянки на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .
		 
		При цьому прокурор вказував на те, що частина спірної земельної ділянки розташована в межах лісового заказника місцевого значення «Гореницькій», якому надано статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення. 
		 
		На думку прокурора, передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулось з порушенням законодавства та інтересів держави, оскільки частина спірної земельної ділянки належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» (квартал 37, виділи 9, 16).
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився                                  і апеляційний суд, виходив з того, що рішеннями Київської обласної ради                             від 21 червня 2012 року № 65-19-VI та від 14 грудня 2017 року № 369-19-VII створено лісовий заказник місцевого значення «Гореницький» площею 230,6 га та надано йому статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.
		 
		При цьому з рішення обласної ради від 21 червня 2012 року відомо, що цим рішенням внесено зміни у додаток до рішення Київської обласної ради від 20 листопада        2003 року «Про нововиявлені території та об`єкти природо-заповідного фонду місцевого значення Київської області» шляхом зміни у колонці 3 пункту 5 цифри        85,0 на 84,0918; та зміни в додаток до рішення Київської обласної ради від 27 жовтня 2005 року «Про нововиявлені території та об`єкти природо-заповідного фонду місцевого значення Київської області» шляхом зміни у колонці 3 пункту 1 цифри                  13,0 на 9,0373.
		 
		Тому суди вважали, що твердження відповідачів про відведення спірної земельної ділянки до її входження у заказник спростовуються матеріалами справи. Інших доказів відповідачі не надали, а саме щодо того, що ділянка на час її передання входила до земель запасу сільської ради.
		 
		Крім того, лісовий заказник розташований у межах Дмитрівської та Гореницької сільських рад Києво-Святошинського району Київської області у кварталі 33 (виділи 1, 2, 7, 8, 8, 11, 12, 15, 22, 23); кварталі 37 (входять всі виділи); кварталі 38 (входять всі виділи); кварталі 40 (входять всі виділи); кварталі 41 (входять всі виділи) Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
		 
		Відповідно до Положення про лісовий заказник місцевого значення «Гореницький», затвердженого наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації від 08 травня 2018 року № 28-д, цей заказник входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
		 
		Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видав Охоронне зобов`язання від 12 червня 2018 року № 18 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вказану територію.
		 
		Крім того, суди дійшли висновку, сільська рада не мала повноважень на розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення державної власності в межах населеного пункту, що свідчить про порушення нею статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статей 20, 21, 83, 122 ЗК України.
		 
		Встановивши зазначені, обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що в спірних правовідносинах належним способом захисту                               є негаторний позов, на який позовна давність не поширюється.
		 
		Водночас колегія суддів не може погодитися з висновками судів про задоволення позову в повному обсязі.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі                           № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) дійшла, зокрема, таких висновків: «для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
		123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
		124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
		125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним».
		 
		Тобто Велика Палата Верховного Суду констатувала, що при вирішенні подібних спорів необхідно встановити відповідну площу накладення земельних ділянок,                             і залежно від цього вирішувати питання про повернення (витребування) лише частини ділянки, яка накладається, а не всієї ділянки.
		 
		Разом з цим суди не встановили площу накладення земельних ділянок та дійшли передчасного висновку про задоволення вимог позову про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з одночасним поверненням усієї ділянки на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації
		 
		Встановлення зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи.
		 
		Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. 
		 
		Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що                                     є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті                     2 ЦПК України) дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження                                            і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу         в установлені законом розумні строки з додержанням норм матеріального                             і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне                      і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Позднякова Петра Вікторовича задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко    В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...