Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/26701/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 06.04.2025. Зареєстровано: 06.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2025.

Номер судового провадження: 2/752/2027/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 752/26701/24 
		Провадження № 2/752/2027/25 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		       04.04.2025 року м. Київ
		Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Овдій-Барандич В.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, - 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та просить визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування за картковим рахунком позивача № НОМЕР_1 та всіма додатковими рахунками згідно угоди №SAMDNWFC00039953910 від 09.01.2018р. заборгованості за кредитним лімітом, процентів (пені, комісії) за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 30.09.2024р.; зобов`язати відповідача зупинити нарахування та списання за картковим рахунком позивача № НОМЕР_1 заборгованість за кредитним лімітом, будь-яких процентів (пені, комісії) за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення операцій (транзакцій) 30.09.2024р.; зобов`язати відповідача відновити залишок коштів на картковому рахунку позивача № НОМЕР_1 станом на 16:00 30.09.2024р., а також стягнути з відповідача судові витрати.
		В обгрунтування позову зазначено, що 09.01.2018р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №SAMDNWFC00039953910, відповідно до якого позивачу було відкрито рахунок/картку № НОМЕР_1 . Упродовж тривалого часу позивач користувалась послугами відповідача та не виникло жодних проблем чи претензій з приводу роботи банку та наданих ним послуг. Однак, 30.09.2024р., коли позивач перебувала на своєму робочому місця в смт. Козин, вул. Обухівське шосе, 3 , ресторан « Джардіно », приблизно о 12:09 та 12:45 отримала два дзвінки нібито від відповідача, але на перший не відповіла, оскільки була зайнята. О 12:45 на повторний дзвінок взяла слухавку, від відповідача запропонували підняти кредитний ліміт до 35 000,00 грн. Позивач повідомила, що не потрібно, це питання її не цікавить і поклала слухавку. Через деякий час отримала смс повідомлення ніби від відповідача про те, що їй погоджено по банківській карті кредитний ліміт у 35 000,00 грн. Прочитавши це смс повідомлення з інформацією про кредитний ліміт позивач одразу зателефонувала відповідачу за номером 3700 та повідомила про отримане смс з інформацією про кредитний ліміт та просила його скасувати, так як не має необхідності та бажання мати кредитні зобов`язання. Ще повідомила, що 
		 
		хтось робить щось із її карткою, бо згоду на підвищення кредитного ліміту вона не надавала. Оператор у відповідь сказала, що розберуться і перетелефонують. Через декілька хвилин позивач помітила, що з картки за рахунок кредиту, на карті на той момент було лише 100,00 грн., о 16:23 год. було знято 100,00 грн. Позивач повторно зателефонувала відповідачу та попросила заблокувати картку, так як відбувається списання кредитних коштів з картки, повідомила, що це робить не позивач, а також повідомила, що встановлення кредитного ліміту в сумі 35 000,00 грн. не оформлювала. Повторний дзвінок був прийнятий о 16:29. На цей час з картки позивача встигли зняти ще 19 500,00 грн. о 16:27, про що відповідача було повідомлено. Жодної реакції щодо блокування картки так і не було отримано і о 16:33 год. З картки знято ще 15 000,00 грн. Позивач вказує, що без її згоди та участі з її карткового рахунку незаконно було знято 34 600,00 грн. кредитних коштів. О 16:50 год. позивач викликала поліцію. Нею була написана заяву до Обухівського РУП ГУНП в Київській області. 08.10.2024р. позивача викликали до поліції для отримання пояснень з приводу події, що сталася 30.09.2024р. 26.11.2024р. слідчим Лазоренком Я.М. Голосіївського районного управління поліції ГУ НП в м. Києві було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача. 10.12.2024р. позивач отримала смс повідомлення від відповідача про сплату платежу в розмірі 4 150,00 грн. за користування кредитним коштами. Позивач вважає, що в даній ситуації вона є потерпілою особою від шахрайських дій невідомих осіб та не повинна сплачувати кредит, який не просила встановлювати на не отримувала. Через зволікання, неуважність та халатність працівників банку, з якими спілкувалась позивач по телефону 3700 та просила заблокувати картку, були здійснені зняття 100,00 грн., 19 500,00 грн., 15 000,00 грн. При цьому позивач повідомляє, що не надавала та не передавала будь-які особисті дані, ПІН код карти чи іншу інформацію, яка б дала змогу ініціювати фінансові (платіжні) операції по картці. При цьому позивач зазначає, що зверталась до відповідача із заявою щодо незаконного списання коштів 30.09.2024р., однак відповідач повідомив, що чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу, тому банк не може повернути переказані кошти та порадив звернутись до правоохоронних органів. 
		Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20.12.2024р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		На адресу відповідача направлялась ухвала про відкриття провадження в даній справі та копія позову з додатками, які відповідач отримав 15.01.2025р., про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні про вручання.
		Відзиву на позовну заяву відповідач не надав.
		На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами. 
		Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
		Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право 
		 
		на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є держателем та користувачем платіжної картки АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).
		У період часу з 16 год. 23 хв. по 16 год. 33 хв. 30 вересня 2024 року невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до вказаної платіжної картки та заволоділи грошовими коштами в загальній сумі 34 600,00 грн. Вказані кошти були кредитними, ліміт за яким перед зняттям було збільшено без згоди позивача до 35 000,00 грн. 
		Вказані обставини відповідачем не спростовувались, а тому у відповідності до ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
		За фактом заволодіння грошовими коштами позивач 30.09.2024р. звернулась до Обухівського РУП ГУНП в Київській області із заявою про вчинення відповідних дій щодо події, яка відбулась.
		Також 25.11.2024р. позивач звернулась до Голосіївського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві з відповідною заявою, за якою були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 4 ст. 190 КК України, кримінальне провадження 12024100010003424 від 26.11.2024р.
		11.11.2024р. відповідачем було надано відповідь позивачу стосовно підстав списання 30.09.2024р. грошових коштів з платіжної картки позивача. Відповідач повідомив, що дані операції були підтверджені шляхом використання «Технології безпеки 3-D Secure». Також вказав про те, що чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу, тому банку не може повернути переказані кошти. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів відповідач рекомендував звернутись до правоохоронних органів. 
		Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб 
		 
		(пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
		Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що позивач є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
		Згідно зі ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до пункту 3 розділу І Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних документів, затвердженого постановою правління Національного банку України 29.07.2022р. за № 164, власник рахунку -  особа, на ім`я якої відкрито рахунок та/або електронний гаманець, за яким здійснюються платіжні та/або інші операції з використанням платіжного інструменту;   держатель платіжного інструменту - фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом;  еквайринг платіжних інструментів - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі;   користувач - фізична або юридична особа, яка має намір отримати чи отримує платіжну послугу від емітента;  надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку - надавач платіжних послуг, у якого відкритий рахунок користувача для виконання платіжних операцій;  платіжна операція - дія, ініційована користувачем, із внесення, переказу або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.
		У відповідності до п. 136 розділу VII Положення користувач зобов`язаний   зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором.
		У пункті 138 Положення зазначено, що  емітент зобов`язаний:  забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення);   зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору;   забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу 
		 
		розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення.
		Згідно з п. 140 Положення  користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.  До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
		Пункти 143 та 144 Положення визначають, що надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).  Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача.
		У відповідності до п. 146 Положення власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Згідно з положеннями частини другої статті 614 Цивільного кодексу України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам Цивільного кодексу України, які викладені вище.
		 
		Таким чином, провівши аналіз норм матеріального права в системному зв`язку із встановленими по справі фактичними обставинами, суд дійшов висновку, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла в доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції.
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, ним нараховуються відсотки позивачу за користування кредитними коштами після 30.09.2024р., зокрема нараховано 4 150,00 грн. процентів.
		У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-71цс15 зазначено, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року №223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №127/23496/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі №691/699/16-ц вказану правову позицію підтримав.
		Судом встановлено, що позивач, як користувач платіжної картки, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткового рахунку позивача відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулися до правоохоронних органів.
		Відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача, не є підставою для відмови в позові.
		Крім того, враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
		У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки судом не встановлено неправомірних списань з інших рахунків позивача. 
		Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
		Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: І) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 зазначив, що як вказано в Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання 
		 
		правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
		На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано суду Договір про надання правничої допомоги від 10.12.2024р., Звіт виконаних робіт від 12.12.2024 по Договору від 10.12.2024р., квитанція до прибуткового касового ордеру від 10.12.2024р. на суму 8 000,00 грн. 
		Враховуючи особливості предмета спору, складність справи, виходячи з критеріїв виправданості витрат, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. 
		У відповідності до ст. 141 ЦПК судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. слід стягнути з відповідача в дохід держави.
		 
		Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -
		ВИРІШИВ:
		1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів задовольнити частково.
		2. Визнати неправомірними дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» щодо нарахування за картковим рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_1 заборгованості за кредитним лімітом, процентами (пені, комісії) за користування використаним кредитним лімітом, що утворилися внаслідок проведення операцій (транзакцій) 30.09.2024р.
		3. Зобов`язати Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» зупинити нарахування та списання за картковим рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_1 заборгованість за кредитним лімітом, будь-яких процентів (пені, комісії) за користування використаним кредитним лімітом, що утворилися внаслідок проведення операцій (транзакцій) 30.09.2024р.
		4. Зобов`язати Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відновити залишок коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 станом на 16.00 год. 30.09.2024р.
		5. В іншій частині позову відмовити.
		6. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 8 000,00 (вісім тисяч грн. 00 коп.) грн. судових витрат, пов`язаних з правничої допомогою.
		7. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави 3 633,60 (три тисячі шістсот тридцять три грн. 60 коп.) грн. судовий збір.
		8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		9. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Учасники справи:
		Позивач:  ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
		Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570).
		 
		Повний текст рішення суду складений та підписаний 04.04.2025р.
		 
		       Суддя                                                              Ірина ОЛЬШЕВСЬКА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...