Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/11388/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; продовження строків тримання під вартою.
Надіслано судом: 07.04.2025. Зареєстровано: 08.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: 11-кп/4815/406/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022181010000561

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Рівненський апеляційний суд
		__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		У Х В А Л А
		Іменем України
		03 квітня 2025 року м. Рівне
		 
		Справа № 569/11388/22
		Провадження № 11-кп/4815/406/25
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
		судді-доповідача  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		з участю: секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_6 ,
		захисника  ОСОБА_7 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12022181010000561 від 26.03.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,  
		ВСТАНОВИЛА:
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_5 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів до 12 травня 2025 року. 
		В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та такою, що прийнята з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що прокурором жодним чином не підтверджено ризики, наведені в клопотанні, які стали підставою продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Наголошує, що у ОСОБА_6 наявні стійкі соціальні зв`язки, він підтримує зв`язок з рідною сестрою, яка в разі зміни запобіжного заходу на будь-який інший запобіжний захід, не пов`язаний з позбавлення волі, виявила намір та бажання матеріально забезпечувати останнього, до поки він не знайде собі роботу, а також оплачувати вартість проїзду на судові засідання та в зворотному напрямку.
		Просить скасувати ухвалу суду від 13 березня 2025 року та постановити нову, обравши щодо обвинуваченого більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронногозасобу контролюза адресою:  АДРЕСА_1 .
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника на підтримання поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти її задоволення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення з таких підстав.
		Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, суд першої інстанції зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов`язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
		Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК України.
		Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
		При розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з`ясовує конкретні причини тривалого строку судового розгляду і тримання особи під вартою, чи не допущено безпідставного тривалого судового розгляду, інші обставини, що вплинули на невиправдано тривале тримання особи під вартою, чи не з`явилися до моменту розгляду подання причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
		Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.
		Цих вимог закону судом першої інстанції дотримано не в повному обсязі, оскільки ані в клопотанні прокурора, ані в ухвалі суду не вмотивовано, на підставі яких наявних у справі фактичних даних можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.
		З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження за №12022181010000561 від 26.03.2022 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК України.
		Апеляційним судом встановлено, що обвинувачений перебуває під вартою з 26.03.2022 року, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.
		Обґрунтовуючи рішення про продовження даного запобіжного заходу суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що прокурором було доведено обґрунтованість підозри у вчиненні останнім інкримінованого йому злочину та продовження існування ризиків, визначених ст.177 КПК України, які на даний час не зменшилися та продовжують об`єктивно існувати, зокрема ризик переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню та вчинення іншого кримінального правопорушення, тому застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим.
		Вимогами ст.ст.176,178,183 КПК України визначено, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
		Однак, під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду встановлено, що продовживши обвинуваченому найбільш суворий запобіжний захід судом не з`ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
		При цьому, слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України є частиною національного законодавства щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).
		В контексті п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризиків, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
		У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 р. зазначено, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи, причини, про які йдеться у рішенні національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення, продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості перевалює над принципом поваги до свободи особистості».
		Аналізуючи викладене, а також враховуючи положення ч.4 ст.194 КПК України, апеляційний суд визнає, що хоча матеріали клопотання і містять дані, які вказують на обґрунтованість обвинувачення та наявність ризиків, передбачених п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, однак прокурором не доведено недостатності застосування більш м`якого запобіжного заходу, у зв`язку з чим продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням викладеного, є невиправданим.
		Наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
		Колегія суддів вважає, що подане прокурором до суду клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 не відповідають вимогам чинного законодавства, містять формальний виклад обставин, мотивовані лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
		ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв`язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).
		Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бакчиєв проти Молдови»).
		Вважаючи за доцільне продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд першої інстанції погодився з доводами, викладеними в клопотанні прокурора, посилаючись на раніше встановлені під час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу ризики, проте суд не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання останнього під вартою, оскільки їх актуальність на момент продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не підтверджена.
		Колегія суддів зазначає, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення їх належної поведінки на цей період, оскільки до обвинуваченого даний запобіжний захід був застосований ще у березі 2022 року, тобто на день розгляду апеляційної скарги обвинувачений перебуває під вартою понад три роки. У зв`язку з чим, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є неспіврозмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК України, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
		У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особистості обвинуваченого ОСОБА_6 , який має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, оскільки захисником до апеляційного суду подана заява сестри ОСОБА_6  ОСОБА_8 , яка зазначила, що у випадку зміни обвинуваченому запобіжного заходу вона дає згоду на проживання його в квартирі за адресою:   АДРЕСА_1 , співвласницею якої вона є, раніше не судимий, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення.
		Враховуючи вказані обставини і те, що в ухвалах суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою протягом понад трьох років містяться посилання фактично на ті самі обставини, які слугували підставами для застосування запобіжного заходу у 2022 році, тобто без належного доведення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків з плином часу, колегія суддів приходить до висновку, що таку тривалість тримання особи під вартою не можна вважати виправданою.
		Отже, оскільки стороною обвинувачення не було надано будь-яких доказів на підтвердження доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, тому ухвала місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
		 
		Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 422-1 КПК України, колегія суддів, 
		 
		УХВАЛИЛА:
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6  задовольнити. 
		Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12022181010000561 від 26.03.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, скасувати.
		Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
		- прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;
		-    не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу прокурора або суду; 
		- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
		- носити електронний засіб контролю.
		Строк дії ухвали встановити до 12 травня 2025 року.
		Звільнити обвинуваченого ОСОБА_6 з-підварти негайно.
		Виконання даної ухвали покласти на Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1            ОСОБА_2            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...