Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 146/613/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2025.
Дата набрання законної сили: 31.03.2025
Номер судового провадження: 61-151ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 146/613/23
		провадження № 61-151св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина», 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів Панасюка С. О., Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» (далі - ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина») про визнання недійсним договору оренди землі, припинення державної реєстрації іншого речового права.
		Позовна заява мотивована тим, що  ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» договір оренди землі від 24 вересня 2012 року № 1160/ВР строком на десять років до 27 грудня 2022 року. Предметом договору є земельна ділянка, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:02:000:0586.
		30 листопада 2021 року ОСОБА_1 уклав договір оренди землі із ОСОБА_2 , предметом якого є земельна ділянка, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586. 
		15 липня 2022 року ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним вказаного договору оренди землі.
		Томашпільський районний суд Вінницької області рішенням від 25 жовтня 2022 року у справі № 146/673/22 позов ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі від 30 листопада 2021 року задовольнив.
		Визнав недійсним договір оренди землі від 30 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586, яка розташована на території Великорусавської сільської ради Тульчинського (Томашпільського) району Вінницької області.
		Припинив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права за номером 45424612 від 01 грудня 2021 року щодо права оренди земельної ділянки, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586, за договором оренди землі від 30 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Рішення набрало законної сили.
		У справі № 146/673/22 предметом спору був договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523980900:02:000:0586 (відповідно до довідки ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 01 липня 2022 року кадастровий номер змінено на номер 0523980900:04:000:0586), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та зареєстроване право оренди вказаної вище земельної ділянки.ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», обґрунтовуючи позовні вимоги, надало до суду як доказ договір оренди землі від 24 вересня 2012 року, укладений між товариством та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки, кадастровий номер 0523980900:02:000:0586, строком з 24 вересня 2012 року до 27 грудня 2022 року.
		25 листопада 2022 року ОСОБА_1 направив ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» заяву про заборону використовувати його земельну ділянку після закінчення строку оренди з вимогою про повернення земельної ділянки після закінчення цього строку.
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 виявив, що на його земельній ділянці ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» здійснює польові роботи. 
		03 березня 2023 року позивач довідався про те, що 28 лютого 2023 року ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» зареєструвало речове право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586, на підставі договору оренди землі від 15 вересня 2015 року, укладеного з позивачем строком на двадцять років, дата закінчення строку дії договору оренди - 15 вересня 2035 року.
		На час укладення оспорюваного договору оренди землі від 15 вересня 2015 року був чинний договір оренди цієї ж земельної ділянки від 24 вересня 2012 року. Про існування договору оренди землі від 15 вересня 2015 року при розгляді цивільної справи № 146/673/22 ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» не повідомляло.
		Зазначав, що у нього з ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» укладено ще два договори оренди на належні йому на праві власності земельні ділянки з кадастровими номерами 0523980900:04:000:0458 та 0523980900:04:000:0456.
		Представники ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» декілька разів давали йому на підпис якісь бланки договорів, мотивуючи змінами в законодавстві і таким чином, можливо отримали його підпис для укладення й оспорюваного договору від 15 вересня 2015 року, укладати який він не мав бажання, сподіваючись на припинення оренди його земельної ділянки після закінчення строку дії договору від 24 вересня 2012 року у грудні 2022 року.
		Орендну плату він отримував саме за договором оренди від 24 вересня 2012 року, а до Державного земельного кадастру внесено зміни у кадастровий номер його земельної ділянки з 0523980900:02:000:0586 на 0523980900:04:000:0586 лише 21 липня 2020 року, тобто майже через п`ять років після укладення договору від 24 вересня 2015 року.
		Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд:
		визнати недійсним договір оренди землі від 15 вересня 2015 року, укладений між ним та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», строком на двадцять років щодо земельної ділянки, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586;
		припинити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права, здійсненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 66640542 від 03 березня 2023 року, державним реєстратором Тульчинської міської ради Вінницької області Совиком М. С., щодо права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523980900:04:000:0586, здійсненого на підставі договору оренди земельної ділянки від 15 вересня 2015 року, укладеного між ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» та ОСОБА_1 , строком на двадцять років.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Томашпільський районний суд Вінницької області рішенням від 22 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
		Визнав недійсним договір оренди землі від 15 вересня 2015 року, укладений між ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» та ОСОБА_1 , строком на двадцять років щодо земельної ділянки, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586.
		Припинив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права, здійснену державним реєстратором Тульчинської міської ради Вінницької області Совиком М. С. на підставі договору оренди землі від 15 вересня 2015 року, який укладено між ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» та ОСОБА_1 строком на двадцять років, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 березня 2023 року, індексний номер 66640542, щодо права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Задовольнивши позов, суд першої інстанції керувався тим, що:
		договір оренди землі від 15 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», не відповідає вимогам законодавства, оскільки укладений щодо земельної ділянки, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586, яка на час його укладення згідно з правовстановлюючими документами не належала орендодавцю, а наявність зареєстрованого права за вказаним договором порушує право позивача на вільне користування земельною ділянкою;
		без скасування державної реєстрації іншого речового права на підставі договору оренди власник фактично позбавлений права користування земельною ділянкою, порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації іншого речового права на підставі договору оренди. 
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
		Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції помилково вважав допущену описку у кадастровому номері земельної ділянки позивача такою, що унеможливлює ідентифікацію об`єкта оренди у спірному договорі. Внесення змін до кадастрового номера земельної ділянки можливе лише за заявою її власника, тому після упорядкування відомостей про земельні ділянки орендодавців ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» повідомило позивача про необхідність звернення до територіального органу Держгеокадастру з відповідною заявою, після чого були внесені зміни до кадастрового номеру земельної ділянки.
		ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» зазначило, щофакт укладення нового договору оренди та реєстрація права оренди за ним між тими ж сторонами і про той самий об`єкт оренди не є підставою недійсності такого (нового) договору та не є подвійною реєстрацією права оренди. 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 30 листопада 2023 року рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		внаслідок описки у кадастровій зоні кадастрового номера земельної ділянки у договорі оренди землі від 24 вересня 2012 року в оренду відповідачу передано земельну ділянку, кадастровий номер 0523980900:02:000:0586, яка не належить позивачу, а належить ОСОБА_3 і вже перебуває в оренді ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина»;
		суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідно до договору оренди землі від 15 вересня 2015 року в оренду було передано земельну ділянку, яка не належить позивачеві, тому це порушує його права як орендодавця. Позивач не заперечує, що саме його земельна ділянка є предметом оскаржуваного договору;
		керуючись принципом індивідуальності судового захисту (частина перша статті 4 ЦПК України), з урахуванням відсутності вимог ОСОБА_3 (власниця земельної ділянки з кадастровим номером 0523980900:02:000:0586, що також перебуває в оренді ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина») щодо недійсності оспорюваного договору оренди суд першої інстанції не мав підстав для висновку про те, що укладений 15 вересня 2015 року договір оренди земельної ділянки порушує права позивача через зазначення у ньому кадастрового номеру переданої в оренду земельної ділянки із вказанням кадастрової зони, у якій ця ділянка дійсно розташована, а не тієї, що була помилково зазначена у державному акті на право власності на землю.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на:
		пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2012 року у справі № 6-127цс13, від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13, від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 133/784/18 (провадження № 61-10762свп19);
		пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, статей 32-2, 33 Закону України «Про оренду землі», статті 126-1 ЗК України.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач приховав наявність договору оренди землі від 15 вересня 2015 року під час розгляду іншої справи № 146/673/22.
		Також заявник зазначає про невідповідність кадастрового номера, вказаного у договорі оренди землі, фактичному кадастровому номеру, зміни якого відбулися лише 21 липня 2020 року.
		Доводи інших учасників справи
		22 березня 2024 року засобами електронного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» подало відзив на касаційну скаргу, зазначаючи про те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для її скасування немає.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		У січні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга  ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 
		У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, що встановили суди
		ОСОБА_1 на підставі державного акта серії ЯМ № 310471 від 25 липня 2012 року належить земельна ділянка, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:02:000:0586, яка розташована на території Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
		24 вересня 2012 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» договір оренди земельної ділянки, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:02:000:0586, на термін до 27 грудня 2022 року (договір у справі відсутній, але цю обставину сторони не заперечують, тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України доказування не потребує).
		15 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав в строкове платне користування, строком на двадцять років, ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» земельну ділянку № 1252, площею 2,0581 га, кадастровий номер: 0523980900:04:000:0586, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акта від 24 липня 2012 року серії ЯМ № 310471, яка розташована на території Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 03 березня 2023 року № 324691376 щодо земельної ділянки, площею 2,0581 га, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586, на підставі вищезазначеного договору оренди землі право оренди на цю земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина»». Запис про інше речове право № 49437769, дата державної реєстрації 28 лютого 2023 року, строк дії договору двадцять років. Дата закінчення дії договору - 15 вересня 2035 року. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 березня 2023 року, індексний номер 66640542, реєстратор - Совик М. С., Тульчинська міська рада Вінницької області.
		Згідно з повідомленням Відділу № 6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11 квітня 2023 року, 24 липня 2012 року ОСОБА_1 видано правовстановлюючий документ - державний акт серії ЯМ № 310471, що посвідчував його право власності на земельну ділянку на території Великорусавської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, зареєстровано його у книзі реєстрації державних актів за номером 052390001001869 та зазначено кадастровий номер земельної ділянки 0523980900:02:000:0586. 
		21 липня 2020 року вказані відомості було перенесено до Державного земельного кадастру. При спробі присвоїти вказаній вище земельній ділянці кадастровий номер 0523980900:02:000:0586, система попередила, що земельна ділянка знаходиться в кадастровій зоні 0523980900:04, тому їй було присвоєно інший кадастровий номер 0523980900:04:000:0586.
		Після 21 липня 2020 року зміни до кадастрового номера 0523980900:04:000:0586, сформованого національною кадастровою системою, не вносились.
		Земельна ділянка, кадастровий номер 0523980900:02:000:0586, належить ОСОБА_3 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 квітня 2013 року) і перебуває в оренді ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» на підставі договору від 07 жовтня 2013 року.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Звертаючись до суду з позовом,  ОСОБА_1 як на підставу захисту своїх порушених прав посилався на те, що договір оренди землі від 15 вересня 2015 року є недійсним у зв`язку з тим, що його укладено під час дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 24 вересня 2012 року з тим самим орендарем ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина».
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
		Свобода договору визначена серед основних принципів цивільного законодавства (пункт 3 статті 3 ЦК України).
		Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Згідно зі статтею 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Договір оренди  землі  укладається  у  письмовій  формі  і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14                          Закону № 161-XIV).
		Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
		За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		Відповідно до статті 15 ЦК України та статті 4 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому під час вирішення спорів про визнання недійсними договорів оренди землі суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв`язку з укладенням таких договорів, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.
		Права орендодавця визначено статтею 24 Закону № 161-XIV, зокрема орендодавець має право вимагати від орендаря:
		використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;
		дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил;
		отримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;
		своєчасного внесення орендної плати.
		Натомість, встановленому статтею 25 Закону № 161-XIV праву орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі кореспондується обов`язок орендодавця передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди (частина друга статті 24 цього Закону).
		Отже, вільне на власний розсуд розпорядження земельною ділянкою її власником шляхом укладення нового договору оренди до закінчення строку дії попереднього договору оренди тієї ж самої земельної ділянки з іншим орендарем може порушувати лише права попереднього орендаря, якщо він є відмінним від нового орендаря.
		Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19.
		Водночас факт існування двох договорів оренди (перший з яких укладено до 2013 року, а наступний - після 2013 року), які укладено між тими самими сторонами, не свідчить про недійсність договору, укладеного після 2013 року, та не вказує на подвійність реєстрації права оренди, оскільки ці договори укладені не з іншою особою, яка є відмінною від попереднього орендаря, а з тим самим орендарем.
		Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 654/3548/19 (провадження № 61-18149св20), від 12 вересня 2022 року у справі № 177/31/21 (провадження № 61-4702св22).
		У такому випадку реєстрація права оренди за новим договором оренди здійснюється орендарем після закінчення строку дії попереднього договору оренди.
		За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.
		Спірний договір оренди землі у справі, що переглядається, було укладено після укладення договору оренди землі 24 вересня 2012 року № 1160/ВР (після його державної реєстрації) та під час його дії, водночас державна реєстрації права оренди за договором оренди землі від 15 вересня 2015 року вчинена після закінчення дії договору оренди землі від 24 вересня 2012 року № 1160/ВР.
		Так згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». 
		Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону, що передбачено частиною п`ятою статті 6 Закону № 161-XIV.
		У статті 17 Закону № 161-XIV визначено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
		Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначила: 
		«З 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. 
		Отже, договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.
		З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.
		Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.
		05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац другий частини другої статті 25 Закону № 161-XIV доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.
		Тобто використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього».
		Отже, якщо договір оренди землі укладено після 01 січня 2013 року, то речове право оренди землі підлягає державній реєстрації. Такий договір оренди землі набирає чинності після державної реєстрації речового права оренди. Сторони такого договору набувають цивільних прав та обов`язків, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, після відповідної державної реєстрації речового права оренди за орендарем.
		У момент державної реєстрації права оренди набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.
		З урахуванням наведеного, оскільки державна реєстрація права оренди за оспорюваним договором оренди землі від 15 вересня 2015 року відбулася після закінчення дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 24 вересня 2012 року, то доводи позивача про його недійсність через укладення під час дії іншого договору цієї ж земельної ділянки є безпідставними. 
		Верховний Суд також ураховує, що за змістом позовної заяви  ОСОБА_1  не заперечує, що зазначена у договорі оренди землі № 1160/ВР (2015 рік) земельна ділянка, кадастровий номер 0523980900:04:000:0586, є тією ж земельною ділянкою, що помилково зазначена у договорі оренди землі № 987/ВР (2013 рік) та у державному акті від 25 липня 2012 року серії ЯМ № 310471 під кадастровим номером 0523980900:02:000:0586.
		З огляду на те, що договір оренди землі № 1160/ВР (2015 рік) набрав чинності з моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку 28 лютого 2023 року, а сторони не заперечують, що вказана у спірному договорі оренди землі земельна ділянка належить позивачу та має кадастровий номер 0523980900:04:000:0586, доводи касаційної скарги про те, що зміни кадастрової зони, відображеної у кадастровому номері земельної ділянки, яка є предметом вказаного договору оренди, могли бути вписані орендарем лише після 21 липня 2020 року, не впливають на дійсність цього договору.
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідач приховав наявність договору оренди землі від 15 вересня 2015 року під час розгляду іншої справи № 146/673/22, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
		Заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» зазначило, що предметом судового спору між сторонами у цивільній справі № 146/673/22 був договір оренди землі, укладений позивачем з третьою особою під час дії договору оренди землі від 24 вересня 2012 року. Під час розгляду справи № 146/673/22 та на час ухвалення рішення право оренди за договором оренди землі від 15 вересня 2015 року не було зареєстроване, договір не набув чинності, тому не міг бути доказом у справі. 
		Суд апеляційної інстанції, з урахуванням обставин, встановлених у справі № 146/673/22, надав належну оцінку вказаним доводам, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту позовної заяви та касаційної скарги позивача випливає, що  ОСОБА_1 погоджується з тим, що він підписав спірний договір, водночас посилається на те, що відповідач умисно надав йому на підпис лише бланк спірного договору оренди, тому позивач підписав його помилково без прочитання.
		Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц, провадження № 61-10819св20).
		Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження підписання спірного договору під впливом обману (частина перша статті 230 ЦК України) або під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), тому вказані обставини є недоведеними.
		У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.
		Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження                      № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 133/784/18 (провадження 
		№ 61-10762свп19) Верховний Суд виснував: «Обставина укладення між ТОВ «ВП «Еко-Нива» та ОСОБА_1 договору оренди землі від 02 лютого 
		2017 року на час, коли був чинним інший договір оренди цієї ж земельної ділянки, укладений 02 січня 2008 року між ОСОБА_2 та СФГ «Ранок-В», сама по собі не свідчить про наявність порушеного (невизнаного чи оспорюваного) права чи інтересу позивача як власника земельної ділянки та орендодавця.
		Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначене частиною першою 
		статті 15 ЦК України.
		Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
		З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.
		Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року 
		у справі № 6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв`язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів позивача».
		Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 133/784/18 (провадження № 61-10762свп19), не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо укладення та набрання чинності спірного договору оренди землі.
		У постановах від 18 грудня 2012 року у справі № 6-127цс13, від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13, від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 Верховний Суд України звернув увагу, що договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. Водночас такі висновки стосуються договорів, укладених до 01 січня 2013 року, тоді як спірний договір у справі, що переглядається, укладено 15 вересня 2015 року, тобто після 01 січня 2013 року. 
		Отже, висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2012 року у справі № 6-127цс13, від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13, від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, від 18 січня 2017 року у справі                  № 6-2777цс16, не підлягають застосуванню у справі, що переглядається.
		Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, статей 32-2, 33 Закону № 161-XIV, статті 126-1 ЗК України щодо одночасної дії декількох договорів оренди однієї земельної ділянки), з огляду на те, що Верховний Суд у постановах від 08 вересня 2021 року у справі № 654/3548/19 (провадження № 61-18149св20), від 12 вересня 2022 року у справі № 177/31/21 (провадження № 61-4702св22) вже викладав висновки щодо укладення та дії декількох договорів оренди земельної ділянки, наданої одному орендареві.
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не довів підстав недійсності спірного договору оренди землі, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в позові.
		Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень на предмет застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.
		Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...