Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/48/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про розірвання шлюбу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2025.
Дата набрання законної сили: 26.03.2025
Номер судового провадження: 61-16282ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 520/48/18
		провадження № 61-16282св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укртехфінанс»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Селезньов Олександр Вікторович, на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2018 року  ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: 
		- розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 лютого 1999 року Другим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДРАЦС Одеського МУЮ), актовий запис № 76;
		- у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Позовну вимогу про розірвання шлюбу обґрунтовано тим, що з липня 2009 року сторони спільно не проживають, шлюбних відносин не підтримують. 
		Відповідач залишив сім`ю і майже 9 років не цікавиться сім`єю та дитиною, не бере участі в її утриманні та вихованні. Фактичне місце проживання відповідача їй невідоме.
		Позовну вимогу про поділ майна подружжя обґрунтовано тим, що під час шлюбу, а саме 15 липня 2005 року за договором купівлі-продажу було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 та зареєстровано на ім`я відповідача, проте кошти у розмірі 10 000,00 доларів США на придбання будинку були позичені ОСОБА_1 особисто у ОСОБА_4 .
		Оскільки зазначену позику, яка є особистою заборгованістю позивачки, вона під час фактичних шлюбних відносин (до липня 2009 року) не повернула,  а повернула 15 травня 2016 року, вважає, що спірний житловий будинок не може вважатися спільним майном подружжя, а має бути визнаний її особистою приватною власністю.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Київський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 11 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
		Розірвав шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 20 лютого 1999 року Другим Приморським ВДРАЦС Одеського МУЮ, актовий запис № 76.
		Після розірвання шлюбу залишив прізвища: йому - ОСОБА_5 , їй - ОСОБА_5 .
		Визнав за ОСОБА_1 право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 134,6 кв. м, зокрема житловою - 44,1 кв. м, який розташований на земельній ділянці, площею 398 кв. м, реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно  8546771.
		Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про розірвання шлюбу мотивовано тим, що шлюбні відносини між сторонами припинено, поновити сімейні стосунки неможливо. 
		У частині задоволення позовної вимоги про поділ майна подружжя місцевий суд керувався тим, що на придбання будинку сторони позичили кошти в 2005 році, а  позику позивачка самостійно повернула після 2009 року. 
		Суд також взяв до уваги, що у спірному будинку позивачка проживає разом із дитиною, з 2009 року самостійно несе витрати на утримання будинку, відповідач будинком не користується з 2009 року.
		Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Укртехфінанс», яке не брало участі у справі, оскаржило його в апеляційному порядку.
		В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» зазначає, що оскаржуваним рішенням порушено його права як іпотекодержателя, оскільки ОСОБА_1 на час ухвалення рішення мала заборгованість за кредитним договором, на забезпечення якого між ОСОБА_2 та первісним кредитором (іпотекодержателем) було укладено іпотечний договір, предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .
		ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» також зазначило, що у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 27 січня 2020 року приватний нотаріус Шевченко О. В. вчинив виконавчий напис на іпотечному договорі. 
		Зазначений виконавчий напис підтверджує наявність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, забезпеченим іпотекою - спірним житловим будинком.
		Суд першої інстанції безпідставно не залучив іпотекодержателя до участі у справі та не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс», в інтересах якого діє адвокат Головін М. В. задоволено. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 травня 2018 року в частині поділу майна подружжя скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові у цій частині.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанову мотивовано тим, що іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема співвідповідачем.
		Водночас апеляційний суд виснував, що незалучення ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» (новий кредитор, іпотекодержатель) призвело до порушення його прав як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль». Розгляд спору за відсутності іпотекодержателя, неповідомлення позивачкою інформації щодо перебування спірного майна в іпотеці, неповідомлення кредитора про набуття права власності ОСОБА_1 на спірний будинок та припинення права власності ОСОБА_2 на спірний будинок у сукупності можуть свідчити про намагання позивачки уникнути відповідальності перед кредитором та у подальшому звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є спірний житловий будинок.
		Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин справи, не визначив характер спірних правовідносин, коло осіб, права та інтереси яких повинні бути враховані під час розгляду цієї справи, не встановив, які норми права підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У касаційній скарзі заявниця просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року та залишити в силі заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 532/8641/15, у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц, від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15, від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08, від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18, від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц. 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що у Законі України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, тому поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.
		Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до другого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.
		Саме словосполучення «може бути залучений» не покладає на суд обов`язок залучати іпотекодержателя як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		В оскаржуваній постанові апеляційного суду не аргументовано та іпотекодержатель не довів, як рішення суду першої інстанції впливає на його права та обов`язки. Посилання Одеського апеляційного суду на те, що незалучення кредитора у цій справі є причиною порушення прав ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» як правонаступника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», є безпідставним. Ті обставини, що розгляд спору відбувся за відсутності іпотекодержателя, який не був залучений до участі у справі, що позивачка не повідомила суд щодо обтяження спірного майна, а нового кредитора про набуття права власності на спірний будинок та припинення права власності ОСОБА_2 , не можуть у сукупності свідчити про намагання позивачки уникнути відповідальності перед кредитором у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Вказані обставини не можуть бути підставами для відмови в задоволенні позову про поділ майна подружжя у цій справі.
		Касаційна скарга не містить доводів у частині оскарження судових рішень місцевого та апеляційного судів про розірвання шлюбу.
		Доводи інших учасників справи
		Відзив ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції правильно врахував боргові та іпотечні зобов`язання сторін у справі стосовно нового кредитора (іпотекодержателя) та те, що його незалучення могло сприяти уникненню виконання цих зобов`язань.
		Крім того, суд першої інстанції всупереч принципу змагальності розглянув справу без відповідача, не залучив ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» до участі у справі та не з`ясував обсяг всього спільного майна подружжя.
		Відзив  ОСОБА_2 мотивовано тим, що спірний будинок було придбано за спільні кошти подружжя, а не за особисті кошти позивачки, тому висновки апеляційного суду про відмову у позові є правильними.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		09 грудня 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Селезньов О. В., на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи. 
		У січні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суд першої інстанції встановив, що сторони перебувають у шлюбі з 1999 року, що підтверджено актовим записом про шлюб від 20 лютого 1999 року № 76, вчиненим Другим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.
		У шлюбі у сторін народилась дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено актовим записом про народження № 32, вчиненим Відділом реєстрації актів громадянського стану Приморської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради.
		У шлюбі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 набули у власність за договором купівлі-продажу від 15 липня 2005 року житловий будинок  АДРЕСА_1 , власником будинку є ОСОБА_2 . 
		Згідно із розпискою про отримання грошових коштів у борг від 10 червня 2005 року ОСОБА_1 у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_4 10 000,00 доларів США для придбання спірного будинку, зі строком повернення - на вимогу, але не раніше 01 січня 2010 року (т. 1, а. с. 21).
		Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 15 травня 2016 року ОСОБА_1 повернула їй кошти за борговою розпискою. 
		Згідно з відповіддю начальника Лінійного відділу на станції Одеса-Головна Національної поліції України на Одеській залізниці (останнє відоме місце перебування відповідача) від 20 липня 2009 року за фактом відсутності ОСОБА_2 проводяться оперативно-розшукові заходи щодо встановлення його місцезнаходження.
		Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 29 вересня 2017 року житловий будинок  АДРЕСА_1  належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 22).
		Апеляційний суд встановив, що відповідно до умов кредитного договору від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924, укладеного між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , кредитор надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 154 000,00 доларів США на строк 120 місяців, а саме з 28 грудня 2006 року до 28 грудня 2016 року.
		Згідно з іпотечним договором від 28 грудня 2006 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 уклали договір про забезпечення вимог іпотекодержателя у кредитному договорі від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924.
		Предметом іпотеки є домоволодіння  АДРЕСА_1 , яке включає житловий будинок, літера «З», та 10-15 - огорожа, V-мостіння, загальною житловою площею 41,1 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 398 кв. м, та перебуває у фактичному користуванні іпотекодавця. Будинок належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі дубліката договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 17 липня 2005 року за реєстровим № 3-1549, виданого 31 липня 2006 року, зареєстрованого Комунальним підприємством «ОМБТІ та РОН» у реєстровій книзі № 177-доп під реєстровим № 41402 на сторінці 74.
		Згідно із заявою ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на передання в іпотеку на будь-який строк на будь-яких умовах за його розсудом та на укладання іпотечного договору з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» належного йому домоволодіння  АДРЕСА_1 , придбаного у шлюбі (т. 1, а. с. 102).
		Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. від 27 січня 2020 року звернено стягнення на домоволодіння  АДРЕСА_1  в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924 у загальній сумі 391 872,73 доларів США (т. 1, а. с. 143).
		30 вересня 2020 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «Оксі Банк» укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого передано право грошової вимоги первісного кредитора до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924. 
		30 вересня 2006 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «Оксі Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 грудня 2006 року, укладеним на виконання кредитного договору від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924. 
		30 вересня 2020 року між Акціонерним товариством «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» укладено договори відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924 та за договором іпотеки від 28 грудня 2006 року.
		В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявне заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2019 році у справі № 522/20682/18, яким з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» солідарно стягнено заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924, розраховану станом на 03 вересня 2018 року, у розмірі 73 996,32 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на день розрахунку становить 2 090 108,71 грн.
		Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2019 року оскаржено в апеляційному суді, розгляд триває.
		Також в Єдиному державному реєстрі судових рішень є рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року у справі № 522/17788/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» про визнання відсутніми боргових зобов`язань за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924. Цим судовим рішенням у задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у справі № 522/17788/17 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року залишено без змін.
		У справі № 522/17788/17 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Акціонерне товариство «Оксі Банк».
		20 жовтня 2021 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси було залучено до участі у справі правонаступника Акціонерного товариства «Оксі Банк» - ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс».
		ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» набуло прав кредитора за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924 та прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 28 грудня 2006 року.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		У частинах першій, третій статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення лише в частині вирішення позовної вимоги про визнання права приватної власності на спірний житловий будинок у порядку поділу майна подружжя.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України). 
		При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
		Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
		У частині першій статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
		Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
		При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
		Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав, інтересів та обов`язків заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права, інтереси та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в такому випадку ця особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
		У справі, яка переглядається, позивачка звернулась з позовом до її чоловіка, зокрема про поділ майна подружжя, та просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який сторони набули у шлюбі та право власності на який зареєстровано за відповідачем.
		Суд першої інстанції, задовольнивши позов та визнавши спірний житловий будинок приватною власністю позивачки, керувався тим, що  ОСОБА_1 довела, що придбала та обслуговує будинок за власні кошти. 
		ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» звернулося з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції як особа, яку не було залучено до участі у справі, водночас ухвалено рішення, що безпосередньо стосується прав, інтересів та обов`язків цієї особи.
		Свій інтерес ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» обґрунтувало тим, що з 30 вересня 2020 року набуло прав кредитора за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924, боржником за яким є ОСОБА_1 , та прав іпотекодержателя за договором іпотеки, укладеним від 28 грудня 2006 року, іпотекодавцем за яким є ОСОБА_2 , щодо майна, яке є предметом позову у цій справі.
		Апеляційний суд, вирішуючи питання, чи є оскаржуване заочне рішення таким, що прийняте про права, інтереси та обов`язки ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» як особи, яка не була залучена до участі у справі,встановив, що заочним рішенням місцевого суду не вирішувалось питання про права та обов`язки ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» як іпотекодержателя, та товариство як новий кредитор не може бути у цій справі стороною, зокрема відповідачем / співвідповідачем, водночас, виснував, що ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» як іпотекодержатель має інтерес у цій справі та мало бути залучено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак суд першої інстанції не вирішив питання про залучення товариства до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		З огляду на зазначене апеляційний суд дійшов висновку, що за вказаних обставин заочне рішення місцевого суду у частині вирішення позовної вимоги про поділ майна подружжя підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові у цій частині.
		Верховний Суд з указаними висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)  іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
		У частині п`ятій статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		У статті 17 Закону України «Про іпотеку» наведено перелік підстав припинення іпотеки, який не є вичерпним, але інші підстави, які не зазначені у цьому переліку, у будь-якому випадку мають бути передбачені цим Законом.
		Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт переходу права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності.
		У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, другий з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки другим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем (постанова Верховного Суду 02 серпня 2023 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-16347св21)).
		У статті 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», виникають лише у разі зміни суб`єкта права власності (особи власника). 
		Отже, у разі визнання права особистої власності позивача на спірне нерухоме майно за рішенням суду за його позовом як одного з подружжя (співвласника) про поділ спільного майна спільна сумісна власність подружжя і право власності на частку другого з подружжя припиняється, та право на частку другого з подружжя переходить до позивача, водночас другий з подружжя як власник всього спірного нерухомого майна (а не лише його частини) набуває статус іпотекодавця, запис про що може бути внесено до державного реєстру, про що може бути зазначено  в рішенні суду.
		У справі, яка переглядається, виник спір між подружжям щодо поділу спільного майна шляхом визнання права особистої приватної власності за позивачкою на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за кредитними зобов`язаннями самої позивачки.
		Матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи.
		Отже, іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема співвідповідачем, про що правильно зазначив апеляційний суд.
		Разом із тим іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.  
		Верховний Суд зазначає, що іпотекодержатель може мати процесуальний інтерес як обтяжувач речового права, або такий інтерес може бути зумовлений і необхідністю дотримання принципу добросовісності з боку подружжя під час виконання боргових зобов`язань та поділу майна, що передано в іпотеку.
		Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		З урахуванням наведеного колегія суддів робить такі висновки:
		            у справі за позовом одного з подружжя до другого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України);
		такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, за обов`язкової відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача;
		суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до другого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.  
		Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.
		Апеляційний суд у справі, що переглядається, встановив, що спірний житловий будинок є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним від 28 грудня 2006 року, іпотекодавцем за яким є ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № 014/0077/82/68924, боржником за яким є ОСОБА_1 . 
		Задовольнивши апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» як особи, що мала бути залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, апеляційний суд помилково керувався тим, що незалучення судом першої інстанції товариства до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, призвело до неправильного вирішення справи судом, оскільки свідчить про намагання  ОСОБА_1 уникнути відповідальності перед кредитором та перешкодить у подальшому звернути стягнення на предмет іпотеки.
		Колегія суддів зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою, що у разі задоволення позову новий кредитор (іпотекодержатель) не буде позбавлений права задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому чи судовому порядку або визнання прав іпотекодержателя (за відсутності запису про обтяження спірного майна у державному реєстрі).
		Водночас апеляційний суд не взяв до уваги вимоги пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, відповідно до якого суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає із тих правовідносин, які пов`язують її з однією зі сторін у процесі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на відміну від сторін та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, що є предметом судового розгляду, а отже, рішення суду може на них вплинути побічно у зв`язку з наявністю преюдиційного зв`язку між матеріальними правовідносинами, що є предметом судового розгляду, та іншими матеріальними правовідносинами, учасниками яких є одна зі сторін спору і третя особа (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 212/6877/20 (провадження № 61-4779св22).
		Отже, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права / інтереси іпотекодержателя, згідно із частиною третьою статті 352 та пунктом 1 частини першої статті 365 ЦПК України повинен був самостійно залучити його як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі та переглянути справу відповідно до вимог Розділу V ЦПК України.
		Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 755/3762/14 (провадження № 61-2840св24).
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс», зазначеного не врахував та дійшов передчасних висновків про скасування заочного рішення місцевого суду у зв`язку із незалученням ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» до участі у справіяк третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не перевіривши рішення по суті спору.
		З огляду на вказане вище Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на спірний житловий будинок у порядку поділу майна подружжя підлягає скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до апеляційного суду.
		Під час нового розгляду справи в частині вирішення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на спірний житловий будинок у порядку поділу майна подружжя апеляційному суду з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, необхідно вирішити питання про залучення ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та вирішити спір по суті з урахуванням доводів апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Укртехфінанс».
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		З огляду на викладене, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про визнання за позивачкою права приватної власності на спірний житловий будинок у порядку поділу майна подружжя з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Селезньов Олександр Вікторович, задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку поділу майна подружжя скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                             І. М. Фаловська
		Судді                                                                                        А. І. Грушицький
		                                                                                                В. М. Ігнатенко
		С. О. Карпенко
		О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...