Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 365/604/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: 61-6812ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 365/604/21
		провадження № 61-6812св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Головне управління Національної поліції в Київській області,
		третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України
		в Київській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Згурівського районного суду Київської області від 20 квітня 2023 року
		у складі судді Хижного Р. В. та постанову Київського апеляційного суду
		від 12 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
		Ящук Т. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (далі також ГУ НП в Київській області) на свою користь відшкодування моральної шкоди
		у розмірі 400 000,00 грн.
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що 06 квітня 2010 року близько 21 год 15 хв на автодорозі смт. Згурівка - с. Лизогубова Слобода Згурівського району Київської області, в районі повороту до с. Червоний відділок, службовим автомобілем марки «Daewoo Lanos» здійснено наїзд на її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер на місці пригоди.
		Зазначений транспортний засіб перебував під керуванням водія ОСОБА_3 - працівника ГУ МВС України в Київській області, правонаступником якого є відповідач - Головне управління Національної поліції в Київській області.
		Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 07 квітня 2010 року № 36, причиною смерті ОСОБА_2 є множинні переломи ребер.
		Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08 квітня 2010 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 28 років.
		За фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) порушено кримінальну справу від 08 квітня 2011 року № 47-1271, проте згодом справа була закрита
		у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), про що винесена відповідна постанова від 08 квітня 2011 року.
		Позивачка вказувала, що за свого життя її син ОСОБА_2 фактично утримував її, допомагаючи грошима, купуючи продукти харчування, інші життєво необхідні речі, оскільки мав на це змогу, працюючи спочатку на цукровому заводі
		ТОВ «Краєвид» в смт. Згурівка Київської області, а пізніше - на м`ясокомбінаті
		ТОВ «Ідекс» у с. Супоївка Яготинського району Київської області. Син допомагав їй фізичною працею, доглядав за господарством, обробляв город. У зв`язку із загибеллю сина вона втратила таку важливу та цінну для себе допомогу і підтримку з його сторони.
		Крім того, вона змушена опікуватися своїм внуком - сином ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який внаслідок описаних подій був позбавлений батьківської опіки.
		Будучи поставленою перед фактом загибелі її сина, розуміючи ту фізичну біль та страждання, які він зазнав перед смертю, та здійснивши його поховання, відчуваючи на собі тиск з боку правоохоронної системи, держави та посадових осіб, щоденно переносячи тяготи загибелі сина, їй було спричинено великих моральних, душевних та фізичних страждань.
		Вказувала, що постійно перебуває у депресивному стані, не може пізнати елементарні радості в житті, душевні страждання тривають протягом усього часу після загибелі сина, які у свою чергу стали джерелом негативних емоцій та переживань, які негативним чином вплинули на реалізацію життєвих намірів. Вона втратила спокій та сон, порушились її нормальні життєві зв`язки, відновлення яких потребує значного часу.
		Позивачка зазначала, що згідно з частиною п`ятою розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня
		2015 року, визнано такими, що втратили чинність Закон України «Про міліцію» та Постанова Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про міліцію».
		Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», Головне управління МВС України в Київській області вирішено ліквідувати як юридичну особу публічного права, а Головне управління Національної поліції в Київській області вирішено створити як юридичну особу публічного права.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Тобто, Головне управління Національної поліції в Київській області
		є правонаступником Головного управління МВС України в Київській області
		в частині відшкодування моральної шкоди, завданої її працівником із використанням джерела підвищеної небезпеки, оскільки перейняло на себе всі його права та обов`язки, функціонує та здійснює свою діяльність на базі зазначеного управління, продовжує використовувати матеріально-технічне забезпечення, наявні бази, інформаційно-пошукові системи, обліки, авто, мото транспорт, а відтак являється належним відповідачем у цій справі.
		Посилаючись на вказані обставини, а також на положення статей 1166, 1167, 1168, 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивачка просила позов задовольнити.
		Короткий зміст рішення суду
		Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 20 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 квітня
		2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 200 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачці, як матері загиблого ОСОБА_2 , була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, який в деліктному зобов`язанні є правонаступником ГУ НП в Київській області - власника наземного транспортного засобу.
		Відповідач не довів і не надав суду належних та допустимих доказів того, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд взяв до уваги поведінку потерпілого ОСОБА_2 під час ДТП, який порушив Правила дорожнього руху України,
		з урахуванням засад розумності і справедливості, глибини фізичних та душевних страждань позивачки. Суд вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди, заявленої позивачкою, підлягає зменшенню з 400 000,00 грн до 200 000,00 грн, що відповідає принципу співмірної сатисфакції.
		Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши всі обставини справи, характер, тривалість, обсяг та глибину душевних страждань позивачки, непоправність втрати сина, наслідки,
		у тому числі пов`язані із порушенням нормального життєвого укладу позивачки, неможливістю відновлення попереднього стану, взявши до уваги ступінь вини загиблого, виходячи із принципу розумності, виваженості і справедливості, обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачці. Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У травні 2024 року ГУ НП в Київській області засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Згурівського районного суду Київської області від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити. Матеріали касаційної скарги містять також клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 квітня 2024 року.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень в уточненій касаційній скарзі заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 липня
		2018 року у справі № 641/2328/17, від 04 липня 2018 року у справі
		№ 638/14260/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17,
		від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15-ц, від 28 жовтня 2020 року
		у справі № 608/1046/18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц
		(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
		 
		У касаційній скарзі заявник також зазначає, що суди не урахували статтю 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»; реалізація механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. Постанова про закриття кримінальної справи від 08 квітня 2011 року № 47-1271 про відсутність складу злочину не була скасована. ОСОБА_3 не перебував
		у трудових відносинах із ГУ НП в Київській області та був звільнений наказом ГУМВС України в Київській області від 14 квітня 2010 року № 241 о/с за віком,
		а службове розслідування за фактом ДТП припинено. Відповідно до висновку експерта № 4801/10-18 судової авто-технічної експертизи від 22 червня 2010 року водій ОСОБА_3 , з моменту виникнення небезпеки для руху, не мав технічної можливості уникнути наїзду на лежачого пішохода шляхом застосування екстреного гальмування керованого ним автомобіля ДЕУ, як при обраній
		(90 км/год), так і при допустимій за умов видимості елементів дороги
		(84…87 км/год) швидкості руху. В діях водія ОСОБА_3 невідповідностей вимогам ПДР, які б із технічної точки зору знаходились у причинному зв`язку із виникненням цієї ДТП, не вбачається. Між діями водія ОСОБА_3 та настанням наслідків - смерті пішохода ОСОБА_2 , відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок. Відшкодування шкоди у цій справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода в разі задоволення позовних вимог підлягає стягненню лише з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Позивачка не навела міркувань, з яких вона виходила, визначаючи розмір завданої моральної шкоди,
		а також не обґрунтувала існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на її думку, діянням, не надавши документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ГУ НП в Київській області передана на розгляд судді-доповідачу                   Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема: подати уточнену редакцію касаційної скарги, документи, що підтверджують сплату судового збору.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 365/604/21 із Згурівського районного суду Київської області, відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції
		в Київській області про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 квітня 2024 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 365/604/21.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених             у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,                                а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 21 год 15 хв на автодорозі смт. Згурівка - с. Лизогубова Слобода Згурівського району Київської області, в районі повороту до с. Червоний відділок, службовим автомобілем марки «Daewoo Lanos» було здійснено наїзд на сина позивачки - ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер на місці пригоди.
		 
		Згідно з копією лікарського свідоцтва про смерть від 07 квітня 2010 року № 36, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 28 років. Смерть настала внаслідок ДТП, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2 на автодорозі Згурівка - Лизогубова Слобода.
		 
		Відповідно до копії довідки про смерть від 07 квітня 2010 року № 36, причиною смерті ОСОБА_2 стали множинні переломи ребер.
		 
		Згідно з матеріалами службового розслідування, ДТП мала місце за участю автомобіля «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_2 , який належав АТГ ГУ МВС України в Київській області і використовувався начальником Згурівського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 Ця подія стала можливою внаслідок грубого ігнорування ОСОБА_3 вимог МВС України та Головного управління щодо дотримання транспортної дисципліни.
		 
		Наказом ГУ МВС в Київській області від 14 квітня 2010 року № 241 о/с полковника міліції ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ за віком. Службове розслідування за фактом ДТП припинено.
		 
		Кримінальна справа № 47-1271, порушена 08 квітня 2010 року за фактом порушення невстановленою особою правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, закрита за відсутністю складу злочину.
		 
		Під час досудового слідства встановлено, що відповідно до висновку експерта № 4801/10-18 судової авто-технічної експертизи від 22 червня 2010 року, водій ОСОБА_3 , з моменту виникнення небезпеки для руху, не мав технічної можливості уникнути наїзду на лежачого пішохода шляхом застосування екстреного гальмування керованого ним автомобіля ДЕУ, як при обраній
		(90 км/год), так і при допустимій за умов видимості елементів дороги
		(84…87 км/год) швидкості руху. В діях водія ОСОБА_3 невідповідностей вимогам ПДР, які б, із технічної точки зору знаходились у причинному зв`язку
		з виникненням цієї ДТП не вбачається. Між діями водія ОСОБА_3 та настанням наслідків - смерті пішохода ОСОБА_2 , відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок. Постанова про закриття кримінальної справи винесена
		08 квітня 2011 року слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Київської області Борисенком О. В.
		 
		Нерухоме майно із сфери управління МВС України з балансу ГУ МВС України
		в Київській області передано до сфери управління НП України на баланс ГУ НП
		в Київській області.
		 
		Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                                         і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржене рішення суду зазначеним вимогам відповідає з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
		 
		Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 
		За змістом статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		 
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непероборної сили або умислу потерпілого.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		 
		Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		 
		Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		 
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV (Станков) v. BULGARIA (Болгарії) § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
		 
		Суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін
		і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
		 
		Розглядаючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, за яких обставин і якими діями завдана шкода, яким є ступень вини заподіювача,
		в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить тощо.
		 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
		 
		Частинами першою-другою статті 1193 ЦК України передбачено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди обґрунтовано виходили із наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю сина позивачки, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Суди достатньо мотивовано виходили з того, що позивачка зазнала значних моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями, викликаними втратою сина, а визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає обставинам справи у їх сукупності. Суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди правильно взяв до уваги поведінку загиблого, який знехтував правилами безпеки руху, отже, виходячи з принципу розумності і справедливості, цілком обґрунтовано зменшив розмір відшкодування із заявлених 400 000,00 грн до 200 000,00 грн.
		 
		Доводи касаційної скарги про неправильність висновків судів попередніх інстанцій зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням, а непогодження із визначеним розміром шкоди - до переоцінки доказів у справі. Верховний Суд
		є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 400 ЦПК України, не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня             2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
		 
		Розмір моральної шкоди визначається судами з урахуванням встановлених
		у конкретній справі обставин.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди неправильно не застосували Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відхиляються, оскільки зазначений Закон не розповсюджується на предмет спору, який пов`язаний із відшкодуванням моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під керуванням працівника відповідача, разом з тим відповідно до положень цього Закону
		(стаття 1) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, тобто така шкода завдана органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури чи суду фізичній особі під час здійснення ними незаконних дій.
		Доводи касаційної скарги про те, що заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню лише з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, не приймаються, оскільки це обумовлено статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету) та частиною другою статті 1177 ЦК України (шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом), які не регулюють спірні правовідносини. При цьому Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області залучено до участі як третя особа у цій справі, а порядок виконання рішення суду не є підставою для скасування правильних за своєю суттю судових рішень.
		 
		За недоведеності відповідачем факту виникнення такої шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого обов`язок з її відшкодування відповідно до вимог статей 1167, 1187 ЦК України покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки незалежно від його вини, отже доводи касаційної скарги про закриття кримінальної справи від 08 квітня 2011 року № 47-1271, припинення службового розслідування за фактом ДТП не мають правового значення для суті спору.
		 
		Доводів з приводу умисних дій потерпілого ОСОБА_2 під час ДТП касаційна скарга не містить.
		 
		Заявник вважає, що не має відповідати за позовними вимогами, оскільки ОСОБА_3 не перебував у трудових відносинах із ГУ НП в Київській області, проте колегія суддів погоджується із висновками районного суду із цього приводу.
		 
		Зокрема, публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід
		в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
		 
		У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
		 
		Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
		 
		Вирішуючи питання публічного правонаступництва, Верховний Суд у постанові
		від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме: тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
		 
		У цій постанові Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають
		з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.
		 
		Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).
		 
		У випадку повного правонаступництва до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи.
		 
		Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.
		 
		Суди установили, що нерухоме майно із сфери управління МВС України з балансу ГУ МВС України в Київській області передано до сфери управління НП України на баланс ГУ НП в Київській області, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно, у цьому деліктному зобов`язанні ГУ НП в Київській області
		є правонаступником ГУ МВС України в Київській області та відповідає за зобов`язаннями останнього в межах вартості переданого на баланс майна.
		Отже, оскільки законним володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_2 , який використовувався начальником Згурівського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3, та належав ГУ МВС України в Київській області, правонаступником якого є Головне управління Національної поліції в Київській області, заподіяно позивачці моральну шкоду, то така шкода підлягає стягненню з відповідача у визначеному судом розмірі,
		з урахуванням вини потерпілого.
		 
		Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду               від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
		 
		Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду
		від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 04 липня 2018 року у справі № 638/14260/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17,
		від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15-ц, від 28 жовтня 2020 року
		у справі № 608/1046/18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними                   у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
		 
		Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин
		у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведених справах суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                 у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить  з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як                           у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені                       у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, підтриманих судом апеляційної інстанції.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову  ОСОБА_1 .
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
		 
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи           (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргуГоловного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Згурівського районного суду Київської області від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков         Р. А. Лідовець         Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...