Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/12099/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2025.
Дата набрання законної сили: 03.04.2025
Номер судового провадження: 51-3544км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020100050004866

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		03 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 756/12099/20
		провадження № 51-3544 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		засудженого                                                                       ОСОБА_6 ,
		захисника                                                                           ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020100050004866 від 02 вересня 2020 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Буревісник Курильського району Сахалінської області російської федерації, мешканця АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, 
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
		За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 29 серпня 2020 року приблизно о 10:25, керуючи автомобілем марки «Renault» моделі «Dokker», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині просп. Оболонського зі сторони вул. Маршала Малиновського в напрямку вул. Маршала Тимошенка в м. Києві у крайній правій смузі руху, ближче до її лівого краю, виконуючи маневр повороту праворуч у двір будинку, не зайняв перед цим відповідного крайнього положення всупереч п. 10.4 ПДР та перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, чим порушив п. 10.1 ПДР, внаслідок чого здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 , який у той час рухався прямо в попутному напрямку в крайній правій смузі руху, ближче до правого краю проїзної частини. У результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедисту ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що місцевий суд: 
		- безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик і допит експертів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також про зобов`язання прокурора надати стороні захисту матеріали досудового розслідування;
		- усупереч вимогам ст. 327 КПК України не вжив усіх заходів для забезпечення прибуття свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у судове засідання для їх допиту;
		- не надав можливості адвокату ОСОБА_7 ознайомитися з матеріалами кримінального провадження;
		- відмовляючи в задоволенні клопотань сторони захисту, неодноразово долучав до матеріалів справи документи, надані прокурором, чим порушив принцип змагальності сторін.
		Крім того, не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, посилається на недопустимість наявних у матеріалах справи доказів, а саме: протоколу огляду місця ДТП від 29 серпня 2020 року; відеозапису з камери відеоспостереження ТРЦ «Дрім Таун» від 29 серпня 2020 року та протоколу огляду цього відеозапису від 08 вересня 2020 року; висновку судово-медичної експертизи від 16 вересня 2020 року № 042-1389-2020; висновку судової автотехнічної експертизи від 14 вересня 2020 року № СЕ-19/111-20/43849-ІТ.
		Водночас захисник стверджує, що потерпілий під час здійснення руху порушив п. 14.2 ПДР, проте орган досудового розслідування та суди попередніх інстанцій не дослідили й не оцінили дій ОСОБА_8 і технічних характеристик його транспортного засобу, що, на думку сторони захисту, могло вплинути на безпосередню причину ДТП. 
		Разом з тим захисник указує, що в разі, коли водій був позбавлений технічної можливості уникнути ДТП, то його відповідальність виключається, при цьому зауважує, що в ході судового розгляду не було доведено поза розумним сумнівом вини ОСОБА_6 у створенні аварійної ситуації.
		Крім того, захисник зазначає, що наведені вище порушення не були належним чином перевірені та оцінені судом апеляційної інстанції.
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала доводи сторони захисту, просила подану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого (пункти 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України). При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказує, що суди попередніх інстанцій, визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, допустили істотні порушення вимог процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги сторони захисту, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За приписами ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
		Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, зі змісту вироку видно, що місцевий суд допитав обвинуваченого, який не визнав своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та пояснив, що 29 серпня 2020 року приблизно об 11:00 він, доставивши замовлення на просп. Оболонський у м. Києві, сів до свого автомобіля і почав рухатися прямо по смузі проїжджої частини, проте                             за 20-30 метрів, коли він порівнявся з поворотом, відчув удар у праве переднє крило автомобіля, і відразу зупинився та побачив, що на асфальті сидить чоловік із велосипедом і тримається за плече. Після цього він викликав поліцію. Також зауважив, що поворот праворуч не виконував.
		Заслухавши показання обвинуваченого, місцевий суд зауважив, що, незважаючи на позицію сторони захисту, вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
		Зокрема, таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань: 
		- потерпілого ОСОБА_8 , який пояснював, що 29 серпня 2020 року приблизно об 11:00 він рухався на велосипеді (з механічного перероблений в електричний) по просп. Оболонському в м. Києві у крайній правій смузі проїжджої частині дороги, руху, біля бордюру ближче до правого краю проїзної частини, зі швидкістю приблизно 20-25 км/год. За 50-60 метрів до ТЦ «Дрім Таун» праворуч від себе побачив автомобіль марки «Renault», який стояв на тротуарі з увімкненим лівим поворотом. Розуміючи, що водій ОСОБА_6 має намір з`їхати з тротуару на проїжджу частину, він (потерпілий) у свою чергу блимнув дальнім світлом на велосипеді, дозволяючи йому спуститися з тротуарного бордюру, та зменшив швидкість велосипеда. ОСОБА_6 виїхав на першу смугу проїжджої частини та на 2/3 автомобілем заїхав на другу смугу руху, а він у цей час продовжував рух прямо, будучи впевненим, що ОСОБА_6 перестроюється на другу смугу проїжджої частини. Порівнявшись, вони проїхали на одному рівні 13-15 метрів. Далі ОСОБА_6 раптово почав перестроюватися на праву смугу, у зв`язку з чим він, не встигнувши загальмувати, велосипедом в`їхав у передній бампер його автомобіля та впав на асфальт, зламавши собі плече. Потерпілий зауважив, що зіткнення відбулося біля повороту у дворову територію, не бачив щоб ОСОБА_6 включав правий поворотний сигнал перед перестроюванням на праву смугу.
		- свідка ОСОБА_14 , який зазначав, що в кінці серпня 2020 року приблизно об 11:00 був у себе удома за адресою: АДРЕСА_2 . Вийшовши на балкон, побачив, як по проїжджій частині паралельно в одному напрямку, на одній швидкості їхали велосипедист з автомобілем. Біля заїзду на дворову територію автомобіль здійснив рух праворуч та зіткнувся передньою частиною з велосипедом, який, не змінюючи напрямку, рухався прямо. При цьому, на думку потерпілого, водій автомобіля намагався заїхати у двір будинку. Після зіткнення велосипедист упав на проїжджу частину і йому було важко підвестися. Свідок вирішив допомогти потерпілому та пішов на місце ДТП.
		Крім того, місцевий суд узяв до уваги фактичні дані протоколу огляду місця ДТП від 29 серпня 2020 року, зі змісту якого місцевий суд установив, що предметом огляду була частина проїзної дороги, від вул. Маршала Малиновського до вул. Маршала Тимошенка, де відбулося зіткнення транспортного засобу з велосипедом. На автомобілі виявлено пошкодження у вигляді подряпин на передньому бампері справа, на велосипеді деформовано переднє колесо. У протоколі огляду місця події відображено технічні пошкодження обох транспортних засобів. До протоколу додано схему ДТП та фотознімки з місця події, на яких зафіксовано розташування транспортних засобів, зокрема автомобіль «Renault Dokker» стоїть на проїзній частині перед поворотом праворуч, трохи розвернутий у праву сторону, на відстані 1,3 м від правого краю проїзної частини та 3,1 м від початку повороту.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на недопустимість протоколу огляду місця ДТП від 29 серпня 2020 року, зазначає таке:
		- відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) було внесено лише через три дні з моменту ДТП, що суперечить вимогам ст. 214 КПК України та практиці Верховного Суду;
		- доручення слідчому ОСОБА_15 на проведення досудового розслідування не було відкрито стороні захисту (ст. 290 КПК України) та було долучено до матеріалів справи лише під час судового розгляду в суді першої інстанції, що, на думку захисника, ставить під сумнів наявність у нього повноважень на проведення ряду слідчих дій.
		Положеннями ч. 1 ст. 87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
		Як убачається з матеріалів справи, ДТП, внаслідок якої потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, сталася 29 серпня 2020 року, при цьому відомості в ЄРДР за ч. 1 ст. 286 КПК України було внесено 02 вересня 2020 року, тобто з недотриманням установленого в ч. 1 ст. 214 КПК України строку.
		Однак це порушення, на переконання Суду, не є таким, що вплинуло або могло вплинути на законність проведення огляду місця ДТП, оскільки: 
		- указана слідча дія, з урахуванням положень, передбачених ч. 3 ст. 214 КПК України, може бути проведена до внесення відомостей у ЄРДР;
		- у період з 29 серпня по 02 вересня 2020 року будь-яких слідчих дій крім огляду місця події, не було проведено;
		- у касаційній скарзі захисник не наводить жодних доводів про те, яким саме чином унесення відомостей до ЄРДР після спливу установленого законом строку істотно порушило права та свободи обвинуваченого, що, з огляду на зміст ст. 87 КПК України, безумовно свідчило б про необхідність визнання доказів недопустимими.
		Що стосується посилань захисника на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 236/2029/16-к як на додаткову підставу для визнання протоколу огляду місця події від 29 серпня 2020 року недопустимим доказом, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки вказане судове рішення було винесено за інших фактичних обставин і процесуальних підстав. Так, у зазначеній справі суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події саме у зв`язку з тим, що під час зазначеної слідчої дії особа була затримана з порушенням вимог КПК України та слідчим було проведено її обшук, у ході якого виявлено наркотичні засоби, що стало підставою для внесення відомостей до ЄРДР.
		Водночас Верховний Суд зауважує, що захисник, посилаючись на недопустимість як доказу протоколу огляду місця ДТП від 29 серпня 2020 року з підстав, наведених у касаційній скарзі, не наводить переконливих доводів того, яким саме чином несвоєчасне внесення відомостей до ЄРДР свідчить про неможливість покладення цього доказу в основу судових рішень на підтвердження вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
		Крім того, відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353 кмо 21): 
		- за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови;
		- постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо це питання в суді першої інстанції не ставилося, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах (висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963 кмо 20).
		Як видно з матеріалів справи, у кримінальному провадженні, що розглядається, досудове розслідування здійснювалося слідчим ОСОБА_15 на підставі доручення заступника начальника управління - начальника СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_16 від 02 вересня 2020 року, яке суду передав прокурор під час судового розгляду в суді першої інстанції. Зазначене доручення відповідає визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.
		Отже, досудове розслідування проведено уповноваженою особою, тому довід сторони захисту із цього приводу колегія суддів відхиляє. Водночас Суд вважає за необхідне зауважити, що невідкриття наведеного вище доручення про проведення досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, з подальшим його долученням під час судового розгляду, з огляду на вказану практику Верховного Суду, не свідчить про недопустимість отриманих слідчим доказів.
		Водночас, як убачається з вироку, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, узяв до уваги протокол огляду відеозапису від 08 вересня 2020 року, з якого установив, що слідчий ОСОБА_15 провів огляд відеозапису з камери спостереження ТРЦ «Дрім Таун» від 29 серпня 2020 року, на якому видно проїзну частину просп. Оболонського, що має три смуги руху в напрямку вул. Тимошенка, у м. Києві. Автомобіль білого кольору, за зовнішніми ознаками схожий на автомобіль марки «Renault Dokker», із логотипом «Нова Пошта» на лівій стороні, рухається в крайній правій смузі руху, тримаючись ближче до середньої смуги та лівими колесами трішки виїжджаючи за межі правої смуги. В цей час паралельно з ним, на одному рівні та в попутному напрямку, але трішки позаду, також у крайній правій смузі руху, але ближче до правого краю проїзної частини рухається велосипедист. Швидкості велосипеда та автомобіля майже однакові, оскільки дистанція між ними не змінюється. О 10:25:47 автомобіль виконує правий поворот у напрямку заїзду у двір будинку, а в 10:25:48 він зупиняється та велосипедист зникає з поля зору камери спостереження. О 10:25:59 з автомобіля виходить водій і йде до його передньої частини. О 10:26:59 відеозапис завершується.
		Суд першої інстанції оглянув указаний відеозапис і встановив, що його зміст відповідає відомостям, відображеним у протоколі огляду.
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на недопустимість відеозапису з камери відеоспостереження ТРЦ «Дрім Таун» від 29 серпня 2020 року та протоколу огляду цього відеозапису від 08 вересня 2020 року, зазначає, що:
		- у запиті на отримання цього доказу зазначено номер іншого кримінального провадження, до того ж місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що таке порушення є технічною помилкою;
		- витяг із ЄРДР (з кримінального провадження, номер якого було вказано у запиті) не відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України та був долучений прокурором лише на стадії судового розгляду.
		Перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд не установив підстав для задоволення касаційної скарги сторони захисту в цій частині, з огляду на таке.
		Як видно з вироку, аналогічне питання було предметом перевірки місцевого суду, який, спростовуючи доводи сторони захисту, вказав, що відеозапис було отримано уповноваженим слідчим за запитом у порядку ст. 93 КПК України. Водночас місцевий суд зауважив, що зазначення в запиті номера іншого кримінального провадження, з урахуванням пояснень прокурора, який стверджував, що це є технічною опискою, і на підтвердження своєї позиції надав витяг із ЄРДР щодо кримінального провадження (яке було відкрито 10 вересня 2020 року, а отже, на момент направлення запиту не існувало), не впливає на допустимість здобутого доказу.
		Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, у цілому є обґрунтованими і вмотивованими.
		При цьому Верховний Суд зазначає, що витяг із ЄРДР стосовно іншого кримінального провадження, номер якого було вказано у запиті, не є доказом у розумінні статей 84, 91 КПК України в цій справі, а тому невідкриття його стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не свідчить про недопустимість як доказу відеозапису з камери відеоспостереження від 29 серпня 2020 року та протоколу огляду цього відеозапису від 08 вересня 2020 року.
		За таких обставин відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині. 
		Крім того, як убачається зі змісту вироку, місцевий суд, з-поміж іншого, в основу свого рішення поклав висновок судово-медичної експертизи від 16 вересня 2020 року № 042-1389-2020, зі змісту якого суд установив, що в потерпілого ОСОБА_8 були виявлені середньої тяжкості тілесні ушкодження, які, ураховуючи відомі часові дані, обставини події, характер цих ушкоджень та окремі морфологічні складові, могли утворитися від дії тупого/тупих предмета/предметів до 10:41 29 серпня 2020 року, в тому числі у строк, указаний в описовій частині постанови, можливо, внаслідок ДТП, яка сталася 29 серпня 2020 року (травма водія велосипеда, що рухався, під час його зіткнення з іншим транспортним засобом).
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на недопустимість як доказувказаного вище висновку, зауважує, що:
		- експертне дослідження було проведено формально, лише на підставі наданої медичної документації потерпілого, без його безпосереднього обстеження;
		- у матеріалах справи відсутні дані про витребування з медичного закладу та направлення експерту медичних документів ОСОБА_8 , що, на думку захисника, свідчить про самостійне отримання експертом медичної карти потерпілого № 144232/1100; 
		- у матеріалах справи відсутній документ, яким було визначено експерта для проведення цієї експертизи, тому, як вважає захисник, експерт сам себе попередив про кримінальну відповідальність.
		Однак ці доводи сторони захисту, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими.
		Так, положеннями п. 5 ч. 1 ст. 102 КПК України передбачено, що у висновку експерта повинно бути зазначено опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали використав експерт.
		Відповідно до п. 4 (Методичні вказівки) Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень може проводитись на підставі оригіналів медичних документів.
		Крім того, її здійснення також регулюється Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи і Правилами проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної цитології бюро судово-медичної експертизи, які затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 та Законом України «Про судову експертизу».
		При цьому зміст наведених вище норм закону та підзаконних правових актів не містить імперативних вимог щодо здійснення судово-медичної експертизи, метою якої є встановлення тяжкості тілесних ушкоджень, лише шляхом безпосереднього обстеження потерпілого.
		Водночас питання стосовно можливості проведення судово-медичної експертизи на підставі медичних документів також було предметом перевірки суду касаційної інстанції. 
		Так, зі змісту постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218 кмо 19) видно, що виходячи із законодавчих норм, потерпіла наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров`ю, а слідчий зобов`язаний  прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий направляє до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження.
		Крім того, положеннями ч. 2 ст. 100 КПК України визначено, що речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. 
		Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218 кмо 19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не зумовлює визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або під час здійснення судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
		Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, спростовуючи доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи від 16 вересня 2020 року № 042-1389-2020, зазначили, що експертизу було проведено на підставі медичної документації потерпілого, при цьому будь-яких порушень вимог закону або істотного порушення прав і свобод людини судами не встановлено.
		Разом з тим колегія суддів зауважує, що зі змісту: 
		- ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року (наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень) видно, що слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого ОСОБА_15 та надав тимчасовий доступ до медичної документації (усіх рентген-знімків, медичної карти стаціонарного хворого, СКТ і МРТ-дослідження та іншої медичної документації), яка стосується ОСОБА_8 і зберігається в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. При цьому підставою для задоволення клопотання слідчого стала необхідність вилучення документації для проведення судово-медичної експертизи;
		- реєстру матеріалів досудового розслідування видно, що 08 вересня 2020 року було складено протокол тимчасового доступу до речей і документів. При цьому в ході слідчої дії було вилучено медичну карту стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_8 ;
		- матеріалів кримінального провадження та поданої касаційної скарги убачається, що сторона захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції не ставила питання про необхідність безпосереднього ознайомлення з медичною документацією, яку було покладено в основу висновку судово-медичної експертизи.
		За таких обставин доводи захисника про відсутність у матеріалах справи даних про витребування з медичного закладу та направлення експерту медичних документів ОСОБА_8 , а також посилання на те, що таку документацію експерт, порушуючи вимоги законодавства, отримав самостійно, на переконання Верховного Суду, є безпідставними й необґрунтованими.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що захисник не наводить: 
		- будь-яких посилань на норми законодавства України (зокрема, кримінального процесуального закону), якими визначено обов`язковість наявності в матеріалах кримінального провадження відповідного документа, яким було визначено конкретного експерта для проведення експертизи;
		- обґрунтованих доводів про те, яким саме чином відсутність цього документа свідчить про неповідомлення експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України;
		- мотивованих тверджень, які б підтверджували, що відсутність такого документа позбавила суди попередніх інстанцій можливості ухвалити законні й обґрунтовані рішення.
		Таким чином, з огляду на викладені вище Судом висновки, колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині недопустимості як доказу висновку № 042-1389-2020.
		Що стосується доводів сторони захисту про недопустимість як доказу висновку судової автотехнічної експертизи від 14 вересня 2020 року № СЕ-19/                            111-20/43849-ІТ з підстав того, що він ґрунтується на показаннях ОСОБА_6 , наданих ним як свідком, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке. 
		Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, аналогічна позиція сторони захисту була предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які, спростовуючи доводи захисника в цій частині, зауважили, що автотехнічна експертиза проведена не тільки на підставі показань обвинуваченого, але й на підставі показань потерпілого і свідка, даних відеозапису події. З експертного дослідження неможливо зробити висновок, що в його основу було покладено саме показання обвинуваченого.
		Таким чином, ураховуючи те, що в основу автотехнічної експертизи було покладено, крім показань ОСОБА_6 , ще й показання потерпілого ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_14 , які надавали пояснення щодо обставин події, що ними сприймалися безпосередньо, а також відеозапис, на якому згідно з вироком було зафіксовано обставини ДТП, то Верховний Суд не убачає підстав для застосування положень, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, та визнання цього експертного висновку недопустимим доказом.
		З огляду на вказане колегія суддів не бере до уваги посилання захисника на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 02 травня 2018 року (справа № 464/5860/16-к) та від 13 листопада 2019 року (справа № 753/20472/15-к), виходячи з такого.
		У згаданих судових рішеннях Касаційний кримінальний суд, посилаючись на положення п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, зазначав про недопустимість доказів, що містять показання особи як свідка, яка надалі була визнана підозрюваною/обвинуваченою. Проте висновки Верховного Суду в цих постановах стосувалися саме показань особи, наданих нею під час слідчого експерименту, який за своєю правовою природою не може містити інші джерела доказів. Отже, колегія суддів вважає, що зазначені судові рішення були винесені за інших фактичних обставин і з інших процесуальних підстав, відмінних від цього кримінального провадження, а тому, в цьому випадку, вказана практика Верховного Суду не є цілком релевантною.
		Крім того, посилання сторони захисту на те, що експертизу було проведено на підставі інших доказів, не наданих суду, Верховний Суд уважає помилковими, оскільки ці твердження суперечать змісту матеріалів кримінального провадження та вироку, відповідно до якого автотехнічну експертизу було проведено на підставі показань обвинуваченого, потерпілого, свідка і даних відеозапису події, що були предметом дослідження суду першої інстанції, при цьому захисник, наводячи вказані доводи, не зазначає, які саме докази, не надані суду, на його думку, були враховані під час експертного дослідження. 
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що:
		- наведені у висновку автотехнічної експертизи пояснення потерпілого в частині здійснення ним прискорення в момент зіткнення прямо суперечать його показанням, наданим під час допиту в суді першої інстанції, що, на думку захисника, могло суттєво вплинути на висновки експертизи;
		- експерт не врахував того, що електричний велосипед, на якому рухався потерпілий, за характеристиками фактично є мопедом (моторолером);
		- на стадії досудового розслідування не було проведено експертизи транспортного засобу потерпілого з метою встановлення його характеристик і порушень потерпілим ПДР;
		- транспортний засіб потерпілого не визнавався речовим доказом, що позбавило сторону захисту можливості ставити питання про проведення повторної автотехнічної експертизи,
		то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки, посилаючись на вказане, сторона захисту не зазначає, яким саме чином технічні характеристики велосипеда, а також показання потерпілого в частині здійснення ним прискорення на момент зіткнення з автомобілем ОСОБА_6 спростовують висновки суду першої інстанції про те, що ДТП, унаслідок якої ОСОБА_8 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, сталася саме внаслідок порушення обвинуваченим ОСОБА_6 пунктів 10.1 та 10.4 ПДР.
		Таким чином, ретельно дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ - із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та їх взаємозв`язку, дійшов переконання про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
		Стосовно доводів сторони захисту про допущення місцевим судом істотних порушень вимог КПК України колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
		У касаційній скарзі захисник стверджує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик і допит експертів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
		Системний аналіз норм кримінального процесуального законодавства свідчить, що подане до суду клопотання має бути належним чином обґрунтованим, умотивованим, повинно містити фактичні обставини, що підтверджують необхідність його задоволення, та належне підтвердження заявлених вимог. Відсутність належного обґрунтування і посилань на конкретні докази є підставою для відмови у задоволенні клопотання.
		Відповідно до положень, передбачених ст. 356 КПК України, за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку (ч. 1 цієї статті). Експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в експерта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку (ч. 3 цієї статті).
		Як убачається з вироку, місцевий суд, відмовляючи в задоволенні клопотання сторони захисту про виклик у судове засідання експертів, які здійснювали судово-медичну та автотехнічну експертизи, вказав, що подане захисниками клопотання не обґрунтоване необхідністю встановлення спеціальних знань експертів або роз`яснення суті наданих ними висновків, а стосується суто формальних питань.
		При цьому зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_7 видно, що остання хоча і зазначає, що метою допиту експертів було встановлення наявності в них спеціальних знань, кваліфікації, достатності відомостей для експертних висновків та правильності застосування ними відповідних принципів і методів під час проведення експертиз, проте не наводить переконливих доводів про обставини, які б могли поставити під сумнів дотримання експертами зазначених вище вимог.
		За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав, які б свідчили про незаконність і необґрунтованість висновків місцевого суду щодо відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про допит експертів, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. 
		Крім того, у касаційній скарзі захисник зазначає, що місцевий суд, усупереч вимогам ст. 327 КПК України, не вжив усіх заходів для забезпечення прибуття свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у судове засідання для їх допиту за клопотанням сторони захисту.
		Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).
		За приписами ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 цієї статті). Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 цієї статті).
		Згідно з ч. 2 ст. 357 КПК України прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику. 
		Як убачається з вироку, місцевий суд задовольнив клопотання сторони захисту про допит у судовому засіданні як свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були понятими під час огляду місця події, для чого в судовому засіданні оголошувалися перерви.
		Водночас суд першої інстанції зауважив, що сторона захисту не забезпечила явку вказаних свідків в судові засідання 11, 19, 31 травня 2023 року, та захисники повідомили, що свідки не проживають за адресами, які зазначено у протоколі, відшукати їх не вдалося. 
		Разом з тим відповідно до матеріалів справи місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання захисників щодо витребування інформації про встановлення місця проживання зазначених свідків з причин його необґрунтованості й невідповідності ст. 93 КПК України.
		При цьому в ході касаційного розгляду було установлено, що місцевий суд неодноразово надавав стороні захисту судові повістки про виклик до суду у кримінальному провадженні для вручення їх указаним свідкам.
		Таким чином, ураховуючи те, що: 
		- свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є свідками сторони захисту, а отже відповідно до наведених вище положень КПК України саме ця сторона мала забезпечити їх явку до суду;
		- сторона захисту повідомила суд про те, що за зазначеними в матеріалах кримінального провадження адресами вказані свідки не проживають;
		- суд першої інстанції, дотримуючись принципу неупередженості, у межах своїх повноважень сприяв стороні захисту в забезпеченні явки зазначених осіб до суду, 
		колегія суддів уважає, що місцевий суд в цілому дотримався вимог КПК України в частині вирішення клопотання сторони захисту про виклик та допит свідків.
		Крім того, питання щодо виклику до суду і допиту вказаних свідків також було предметом перегляду суду апеляційної інстанції, який, заслухавши думку учасників провадження, відмовив у задоволенні клопотання захисника, посилаючись на те, що місце перебування цих осіб невідоме та в суду відсутня можливість його установити.
		За таких обставин, беручи до уваги те, що у клопотаннях, поданих судам попередніх інстанцій, та в касаційній скарзі захисник не вказує, яким чином показання свідків  ОСОБА_12 і ОСОБА_13 (з огляду на те, що сторона захисту не наводить мотивованих доводів щодо допущення порушень під час проведення огляду місця події) могли вплинути на висновки судів попередніх інстанцій стосовно доведеності вини ОСОБА_6 , кваліфікації його дій та призначеного покарання, а тому доводи касаційної скарги з цих підстав не спростовують законності та обґрунтованості судових рішень у цій частині. 
		Доводи касаційної скарги захисника  ОСОБА_7 про те, що місцевий суд не надав їй можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, на переконання Суду, є безпідставними, оскільки відповідно до матеріалів справи, адвокат ОСОБА_7 повністю ознайомилася з матеріалами справи, про що надала розписку від 16 вересня 2022 року. До того ж вона скористалася своїм правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження перед стадією апеляційного розгляду, що підтверджується її розпискою від 23 червня 2022 року.
		Водночас у касаційній скарзі захисник указує, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зобов`язання прокурора надати стороні захисту матеріали досудового розслідування, які не були відкриті в порядку ст. 290 КПК України та не були надані суду.
		Як убачається з технічного запису судового засідання від 22 лютого 2023 року, розглядаючи зазначене клопотання сторони захисту, суд першої інстанції відмовив у його задоволенні з підстав того, що: 
		- згідно із ст. 317 КПК України суд надає сторонам для ознайомлення лише ті матеріали кримінального провадження, які є в його розпорядженні;
		- положеннями КПК України не передбачено права суду на зобов`язання прокурора надавати стороні захисту для ознайомлення матеріали досудового розслідування;
		- матеріали кримінального провадження були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, та остання з ними ознайомилася.
		При цьому суд зауважив, що з огляду на вказане, принцип змагальності сторін у кримінальному провадженні порушено не було.
		Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, у цілому є обґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
		Посилання сторони захисту на порушення місцевим судом принципу змагальності сторін Верховний Суд вважає безпідставними.
		Так, у касаційній скарзі захисник стверджує, що місцевий суд, відмовляючи в задоволенні клопотань сторони захисту, неодноразово долучав до матеріалів справи документи, надані прокурором, а саме супровідні листи щодо отримання відеозапису, витяг із ЄРДР стосовно кримінального провадження, номер якого зазначений у цьому запиті, та доручення про проведення досудового розслідування від 02 вересня 2020 року.
		Однак, перевіривши матеріали справи та урахувавши наведені вище висновки Суду, колегія суддів зауважує, що місцевий суд, відмовляючи в задоволенні клопотань сторони захисту, відповідно до вимог КПК України належним чином обґрунтував свої рішення з наведенням докладних мотивів, при цьому долучені судом до матеріалів справи вказані вище документи, прокурор надавав на спростування доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів, а тому підстав, які би свідчили про порушення судом першої інстанції положень, передбачених ст. 10 КПК України, Верховний Суд не убачає.
		За таких обставин колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок в порядку апеляційної процедури, зокрема за апеляційною скаргою захисника, погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
		На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції зазначив, що показаннями потерпілого, свідка, дослідженням відеозапису і висновку експерта в сукупності беззаперечно підтверджено, що обвинувачений перед поворотом праворуч, не переконавшись у безпечності маневру, змінив напрямок руху праворуч у бік траєкторії, за якою прямо рухався потерпілий на велосипеді по правому краю проїзної частини, унаслідок чого скоїв зіткнення з ним. Такі дії обвинуваченого не відповідають пунктам 10.1, 10.4 ПДР.
		При цьому суд апеляційної інстанції, навівши належні мотиви, спростував доводи сторони захисту щодо недопустимості покладених в основу рішення місцевого суду доказів.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що потерпілий під час здійснення руху порушив п. 14.2 ПДР, втім орган досудового розслідування та суди попередніх інстанцій не дослідили й не оцінили дій ОСОБА_8 і технічних характеристик його транспортного засобу, що, на думку сторони захисту, могло вплинути на безпосередню причину ДТП, то колегія суддів зазначає таке.
		Як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, перевіривши матеріали кримінального провадження та надавши оцінку доказам, дійшли висновку про те, що саме протиправні дії ОСОБА_6 , які виразилися в порушенні пунктів 10.1, 10.4 ПДР, стали безпосередньою причиною ДТП. 
		За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Отже, з урахуванням наведених вище положень КПК України, викладаючи фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій не встановили порушень ПДР з боку потерпілого ОСОБА_8 , а також вчинення ним дій, які б могли створити аварійну ситуацію та призвести до ДТП. 
		Так, надаючи оцінку висновку автотехнічної експертизи від 14 вересня 2020 року № СЕ-19/111-20/43849-ІТ, місцевий суд, з позицією якого погодився і суд апеляційної інстанції, установив наведене нижче: 
		- у ситуації, яка склалася безпосередньо перед зіткненням, водій ОСОБА_6 мав керуватися пунктами 10.1, 10.4 ПДР, а велосипедист ОСОБА_8 - п. 12.3 зазначених Правил;
		- у цій дорожній ситуації велосипедист ОСОБА_17 з моменту виникнення небезпеки для його руху не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ОСОБА_6 ;
		- у вказаній дорожній ситуації в діях велосипедиста ОСОБА_18 , з технічної точки зору, невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР не вбачається.
		- у цій дорожній ситуації водій ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_18 за умов виконання вимог пунктів 10.1, 10.4 ПДР.
		Таким чином, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 у цій частині, оскільки вони фактично зводяться до надання стороною захисту власної оцінки наявним у справі доказам та до посилань на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, що, з огляду на положення статей 433, 438 КПК України і зміст ст. 411 цього Кодексу, не можуть бути предметом касаційного розгляду.
		Крім того, посилання в касаційній скарзі сторони захисту: 
		- на технічні характеристики транспортного засобу ОСОБА_8 ;
		- дії потерпілого, які, на думку захисника, були протиправними;
		- відсутність у засудженого технічної можливості уникнути ДТП,
		на переконання колегії суддів, зводяться до надання іншої оцінки доказам та встановлення інших фактичних обставин справи, що не є предметом перегляду суду касаційної інстанції та спрямовані виключно на перекладання відповідальності за створення аварійної ситуації і наслідків ДТП на потерпілого, що не може свідчити про допущення судами попередніх інстанцій істотних порушень вимог КПК України та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		За таких обставин Верховний Суд уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а його вина у вчиненні цього кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом, а тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.
		Щодо тверджень захисника ОСОБА_7 про ігнорування судом апеляційної інстанції доводів в апеляційній скарзі стосовно того, що вона була позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами справи на стадії судового розгляду суді першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Системне тлумачення ст. 419 КПК України свідчить про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Під час касаційного розгляду Суд встановив, що суд апеляційної інстанції дійсно залишив поза увагою зазначені вище доводи апеляційної скарги захисника.
		Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що порушення ст. 419 КПК України, на які в касаційній скарзі посилається захисник, мають місце, однак з огляду на вимоги ст. 412 КПК України, а також вказані вище висновки суду касаційної інстанції про те, що адвокат ОСОБА_7 ознайомилася з матеріалами кримінального провадження під час судового розгляду в суді першої інстанції та перед початком апеляційного провадження, Суд не вбачає достатніх підстав для визнання їх такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту і сторони обвинувачення доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, мотивувавши своє рішення. 
		Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення, не встановлено, касаційну скаргу захисника потрібно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 ,залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...