Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1266/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 08.04.2025. Зареєстровано: 09.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2025.
Дата набрання законної сили: 08.04.2025
Номер судового провадження: К/9901/37836/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 квітня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа №640/1266/20
		адміністративне провадження № К/9901/37836/21; К/9901/40851/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
		суддів: Смоковича М.І., Уханенка С.А.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора
		на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня                      2021 року (головуючий суддя: Маруліна Л.О.)
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня                 2021 року (головуючий-суддя - Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Оксененко О.М.)
		та касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня                  2021 року (головуючий-суддя - Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Оксененко О.М.)
		у справі № 640/1266/20 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Четвертої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора 
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
		У С Т А Н О В И В:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
		1. Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Четвертої кадрової комісії (далі - відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (далі - Офіс, відповідач 2), в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення № 38 від 19 грудня 2019 року Четвертої кадрової комісії, утвореної наказом Генеральної прокуратури України від 12 листопада 2019 року № 276 з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, про неуспішне проходження (непроходження) атестації ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати опублікувати на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора спростування неуспішного проходження атестації ОСОБА_1 та інформацію про скасування судом як протиправного рішення № 38 від 19 грудня 2019 року Четвертої кадрової комісії, утвореної наказом Генеральної прокуратури України від 12 листопада 2019 року № 276 з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, про неуспішне проходження (непроходження) атестації ОСОБА_1 . 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на дату проведення третього етапу атестації позивача та прийняття оскаржуваного рішення про неуспішне проходження (непроходження) ним атестації - 19 грудня 2019 року, ні Офісу Генерального прокурора, ні обласної, ні окружної прокуратур створено не було. Вказує, що Четверта кадрова комісія на дату проведення атестації позивача не була кадровою комісією Офісу Генерального прокурора та в силу підпункту 8 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року, далі - Закон № 113-IX) не мала права проводити атестацію прокурорів з метою забезпечення можливості переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах та окружних прокуратурах, а, отже, прийняте нею рішення є протиправним. 
		Позивач вказує на упередженість, необ`єктивність та політичну мотивацію члена комісії, а також те, що списки прокурорів сформовані не в алфавітному порядку. На думку позивача, атестація мала фактичною метою його переслідування з політичних міркувань та зведення з ним рахунків учасником Революції Гідності, членом Кадрової комісії. Зазначає, що Четверта кадрова комісія під час проведення атестації позивача вийшла за межі наданих повноважень, а оскаржуване рішення не містить обґрунтування порушення позивачем питань, віднесених до предмету проходження атестації частиною 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Вказує, що Четверта кадрова комісія під час засідання 19 грудня 2019 року та в оскаржуваному рішенні без вивчення матеріалів кримінальних і судових проваджень надала оцінку законності процесуальних дій позивача, на що не має повноважень, визначених Законом, а оскаржуване рішення базується лише на сумнівах та припущеннях, а не на фактах чи доказах.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року закрито провадження в адміністративній справі № 640/1266/20 в частині позовних вимог щодо зобов`язання опублікувати на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора спростування неуспішного проходження атестації ОСОБА_1 та інформацію про скасування судом як протиправного рішення № 38 від 19 грудня 2019 року Четвертої кадрової комісії, утвореної наказом Генеральної прокуратури України від 12 листопада 2019 року № 276 з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, про неуспішне проходження (непроходження) атестації ОСОБА_1 (на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України).
		Роз`яснено позивачу, що спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
		Вищезазначена ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року,  позов задоволено:
		- визнано протиправним та скасовано рішення № 38 від 19 грудня 2019 року Четвертої кадрової комісії, утвореної наказом Генеральної прокуратури України від 12 листопада 2019 року № 276 з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, про неуспішне проходження (непроходження) атестації ОСОБА_1 .
		Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено та не надано належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Четвертої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту, чи є вони політично нейтральними та чи мають досвід в галузі права. Також суди зазначили, що чинним законодавством не передбачено заміну однієї кадрової комісії на іншу в процесі атестації.
		Поряд із цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято неуповноваженим складом Четвертої кадрової комісії.
		Судами вказано, що оскаржуване рішення не містить деталізації підстав прийнятого рішення, посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні, достовірних фактів та виконання завдань прокурорів із оцінки їх вимогам доброчесності, професійної етики та компетентності тощо. Не вказано конкретних вимог законодавства, правил професійної етики та поведінки прокурорів, вимог доброчесності, які порушено позивачем, що стало підставою для неуспішного проходження атестації.
		Суди також дійшли висновку, що членами Кадрової комісії №4 не надано обґрунтованих пояснень, на підставі яких документів сформовано висновок про неуспішне проходження атестації.
		Крім того, сама лише участь позивача у судових засіданнях про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може свідчити про невідповідність позивача, як прокурора, вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Вищою радою юстиції чи будь-яким іншим органом не складався та не давався висновок про будь-які порушення позивачем чинного законодавства під час участі в судових засіданнях про застосування запобіжних заходів відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні.
		Ураховуючи вказане, з огляду на те, що зміст оскаржуваного рішення комісії від                     19 грудня 2019 року № 38 не містить конкретних підстав невідповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, суди дійшли висновку про невмотивованість рішення Комісії в цій частині, що не відповідає вимогам до такого рішення, встановленим абзацом 3 пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 (далі - Порядок №233).
		З приводу сумнівів відповідача щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, судами зазначено, що будь-які докази, які б свідчили про порушення позивачем норм Кодексу професійної етики прокурорів оскаржуване рішення не містить.
		Доводи щодо того, що при наданні відповідей на питання 4 та 5 практичного завдання не використано його фабулу, є суб`єктивною оцінкою Кадрової комісії № 4, оскільки не підтверджується документально. Суди, проаналізувавши та оцінивши докази (практичне завдання, яке виконувалось позивачем, та правильну відповідь на запитання, надану відповідачем), дійшли висновку, що позивачем надано відповіді на практичне завдання, у тому числі на питання 4, 5 практичного завдання, правильно, у повному обсязі та відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, що вказує на відповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. 
		При цьому, у рішенні Четвертої кадрової комісії не зазначено, у чому саме полягає неправильність вирішення практичного завдання, а лише вказано, що позивач не використав іі фабулу при відповіді на пункти 4 та 5.
		Відтак, на підставі викладеного, суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги.
		Окрім того, відповідно до пункту 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня                           2019 року № 221 (далі - Порядок №221) рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством. Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або непроходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується. Відтак, суди дійшли висновку що Кадровою комісією № 4 не надано обґрунтованих пояснень, на підставі яких документів сформовано висновок про неуспішне проходження атестації.
		Водночас, члени Четвертої кадрової комісії, приймаючи рішення № 38 від 19 грудня 2019 року, керувались інформацією, належність, допустимість, достовірність та достатність якої неможливо перевірити, з огляду на ненадання відповідних доказів ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду.
		Поряд з наведеним, судами не прийнято до уваги посилання Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутність повноважень суду здійснювати оцінку предмету атестації, посилаючись на правову позицію Верхового Суду, викладену у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/831/18.
		В частині тверджень відповідача про те, що наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю, а пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, судом апеляційної інстанції зазначено, що такі доводи не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки не свідчать про правомірність висновків Четвертої кадрової комісії за наслідками проведення атестації позивача.
		Крім того, як вважає суд апеляційної інстанції, такі аргументи не дають обґрунтованих підстав вважати, що стосовно позивача дійсно встановлено обставини, які перешкоджають йому займати посаду прокурора або проходити службу в органах прокуратури.
		На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, позаяк відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумнівів за відсутності відповідних доказів, які б могли підтвердити такі сумніви.
		Разом з тим, як вбачається з постанови суду апеляційної інстанції, позивачем було подано клопотання про постановлення окремої ухвали, в задоволенні якого колегією суддів було відмовлено, оскільки порушень закону, зазначених позивачем у своєму клопотанні, судом не встановлено. При цьому, судом звернуто увагу, що прийняття рішення про постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
		Відповідач вказує, що на даний час Верховним Судом не викладено позицію стосовно дискреційних повноважень кадрової комісії на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію згідно з нормами Закону № 113-ІХ, та зазначає про відсутність такого правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права - п. п. 9, 11, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та положень Порядку № 221 (пункту 8 розділу І, розділу IV Порядку № 221).
		Скаржник наголошує, що оспорюване рішення Четвертої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 від 19 грудня 2019 року №38 містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень. При цьому обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено. Таким чином, висновки суду про недостатню вмотивованість цього рішення не відповідають вимогам законодавства.
		Оскільки саме за результатами обговорення членами комісії з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання, лише після надання прокурором відповідей на поставлені членами комісії запитання щодо його професійної компетентності та обговорення членами комісії результатів проведеної співбесіди, висловлюють свої пропозиції щодо рішення та проводять відкрите голосування.
		З протоколу засідання Четвертої кадрової комісії, долученого до матеріалів справи, чітко прослідковується вищезазначений процес проведеної співбесіди та її результати. У ньому зазначено про обговорення членами кадрової комісії результатів співбесіди з ОСОБА_1 та дослідження матеріалів атестації, зазначено, хто із членів кадрової комісії висловлювався з приводу співбесіди з позивачем, а також відображено результати голосування. Протокол засідання кадрової комісії не є стенограмою чи іншим документом, де необхідно фіксувати дослівний зміст обговорення та виступи кожного з членів комісії, він оформлений із дотриманням загальних вимог законодавства до оформлення документів.
		Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що, в свою чергу, і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.
		Також скаржник вказує, що кадрова комісія за результатами співбесіди має можливість на власний розсуд шляхом голосування прийняти рішення - про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації.
		Окрім того згідно з протоколом засідання Четвертої кадрової комісії від 03 грудня 2019 року жодний з присутніх 5 членів кадрової комісії не проголосував за успішне проходження позивачем атестації.
		Повноваження кадрових комісій щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційним.
		Тобто, суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам.
		Завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
		Таким чином, відповідач вважає, що воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно.
		У той же час, у касаційній скарзі зазначено, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п. 11, пп. 7, 8 п. 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та положень пункту 3 Порядку № 233 щодо порядку формування кадрової комісії з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України та застосування при цьому Генеральним прокурором своїх дискреційних повноважень.
		Законом № 113-ІХ не встановлено жодних вимог до осіб, які можуть бути членами таких комісій. Визначення складу комісій, вимог до осіб, що можуть бути її членами, а також порядку роботи комісій є дискреційними повноваженням Генерального прокурора. Відтак і перевірка кандидатів у члени комісій на їх відповідність встановленим Генеральним прокурором вимогам є виключною компетенцією останнього.
		При цьому, ні у Законі № 113-ІХ чи Законі України «Про прокуратуру», ні у Порядку проходження прокурорами атестації чи Порядку роботи кадрових комісій не вказані критерії (кількісні та якісні показники) щодо відбору членів кадрових комісій, а також механізм перевірки членів кадрових комісій на відповідність вимогам. Делегування членів кадрових комісій та призначення осіб до складу кадрових комісій є дозволеною законом дискрецією, відповідно, міжнародних організацій та Генерального прокурора і не передбачає визначеної формалізованої процедури підтвердження відповідності осіб вимогам до членів кадрових комісій.
		Водночас, відсутність такої встановленої процедури не порушує права прокурорів, у випадку наявності сумніву у відповідності членів кадрових комісій вимогам, передбаченим пунктом 3 Порядку роботи кадрових комісій, наказ про утворення кадрової комісії може бути оскаржений в судовому  порядку.
		Окрім того, судами першої та апеляційної інстанцій не наведено жодних доказів, що при утворенні Четвертої кадрової комісії порушено вищезазначені вимоги.
		Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 
		ОСОБА_1 також подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив: 
		- змінити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 640/1266/20, не передаючи справи на новий розгляд, виклавши шостий абзац тринадцятого аркушу мотивувальної частини постанови в наступній редакції: «Крім того, такі аргументи не дають обґрунтованих підстав вважати, що стосовно позивача дійсно встановлено обставини, які перешкоджають йому займати посаду прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами, Генеральної прокуратури України, або проходити службу в органах прокуратури»;
		- скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 15 вересня 2021 року № 35901 про постановлення окремої ухвали. У цій частині прийняти нову постанову, якою задовольнити клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.
		Постановити окрему ухвалу для вжиття заходів щодо:
		усунення причин та умов, що сприяли порушенню з боку ДП «Інформаційні судові системи», ДП «Центр судових сервісів», Державної судової адміністрації закону: пункту 3 Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року, ст. ст. 7, 14, 15 Закону України «Про захист персональних даних», частини другої статті 21 та статті 11 Закону України «Про інформацію», пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до судових рішень», пункту 11 частини першої розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого Рішенням ВРП від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18, - наступним способом:
		- застосувати процедуру маскування (знеособлення) підстави для звільнення позивача від сплати судового збору, стану здоров`я - віднесення до категорії осіб з інвалідністю у текстах, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень: ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі № 640/1266/20, а також усіх інших судових рішень та ухвал у справі № 640/1266/20, у т.ч. рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та ухвал від 09 червня 2021 року та 01 липня 2021 року (посилання на які доступні у мережі Інтернет за посиланням https://court.gov.ua/fair/ (через портал «Судова влада України», розділ «Стан розгляду справ» за фільтром «Сторона по справі» у разі введення прізвища, імені та по-батькові ( ОСОБА_1 );
		- застосувати процедуру маскування (знеособлення) відображення ОСОБА_1 як сторони у судовій справі № 640/1266/20 на порталі «Судова влада України» у розділі «Стан розгляду справ» за фільтром «Сторона по справі» після введення прізвища, імені та по-батькові: ОСОБА_1 ;
		- усунення причин та умов, що сприяли порушенню з боку судді Окружного адміністративного суду м. Києва Маруліної Л. О. закону - частини восьмої статті 10 КАС України в частині не постановлення ухвали про розгляд справи № 640/1266/20 в закритому судовому засіданні перед ухваленням рішення від 21 травня 2021 року, постановленням ухвал від 09 червня 2021 року та 01 липня 2021 року із зазначенням відомостей про стан здоров`я позивача та підставу для звільнення його від сплати судового збору, що у подальшому були оприлюднені без його згоди у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень;
		- усунення причин та умов, що сприяли порушенню з боку колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Мельничука В. П. та суддів Лічевецького І. О., Оксененко О. М. закону - частини восьмої статті 10 КАС України в частині не постановлення ухвали про розгляд справи № 640/1266/20 в закритому судовому засіданні на підставі заяви ОСОБА_1 від 02 липня 2021 року вх. № 25672.
		В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від                    16 вересня 2021 року у справі № 640/1266/20 - залишити без змін.
		Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 11-13 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо визначення судом замість кадрової комісії та поза процедурою атестації відповідності особи здійснювати повноваження прокурора на конкретній посаді.
		Також скаржником зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин 8-10 статті 10 КАС України, статей 249, 324 КАС України, статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» щодо постановлення ухвал в закритому судому засіданні та щодо постановлення окремої ухвали судами першої та апеляційної інстанцій, а також пункту 3 Рішення Конституційного Суду України №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року, статей 7, 14, 15 Закону України «Про захист персональних даних», частини 2 статті 21 та статті 11 Закону України «Про інформацію», пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про доступ до судових рішень», пункту 11     частини 1 розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого Рішенням ВРП від 19 квітня 2018 року №1200/0/15-18 щодо недопустимості оприлюднення без згоди особи відомостей про стан її здоров`я та необхідності їх маскування (знеособлення) у текстах судових рішень під час їх оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		На думку скаржника, судом першої інстанції у рішенні вказано підставу для звільнення від сплати судового збору, що прямо суперечить частині четвертій статті 246 КАС України, яка містить чіткий перелік відомостей, що зазначаються в мотивувальній частині судового рішення, серед яких відсутнє питання щодо судового збору.
		Позивач стверджує, що будь-який із зазначених випадків свідчить про наявність фізичних вад у нього або членів його сім`ї та є конфіденційною інформацією про стан здоров`я, що не може поширюватись без його згоди.
		При цьому, суд першої інстанції, здійснюючи письмове судове провадження, достовірно знаючи, що вказуватиме у тексті судового рішення названі відомості, в порушення частини восьмої статті 10 КАС України не постановив ухвалу про розгляд справи у закритому судовому засіданні, яка в силу статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» слугувала б підставою для маскування цих відомостей при оприлюдненні текстів судових рішень у ЄДРСР.
		Водночас, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність підстав для розгляду судової справи № 640/1266/20 у закритому судовому засіданні та постановивши про це ухвалу від 29 липня 2021 року, в оскаржуваній постанові за описаних обставин відмовив у клопотанні позивача щодо постановлення окремої ухвали для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та допущені унаслідок не постановлення судом першої інстанції аналогічної ухвали про розгляд цієї ж справи у закритому судовому засіданні (судом першої інстанції всупереч частин 8-10 статті 10 КАС України не постановлено ухвали про розгляд справи в закритому судовому засіданні, яка б в силу статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» слугувала б підставою для маскування відомостей про стан здоров`я заявника при оприлюдненні текстів судових рішень у ЄДРСР, що мало наслідком оприлюднення без згоди позивача відомостей про стан його здоров`я у текстах судових рішень у ЄДРСР).
		Позивач вважає, що у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для постановлення окремої ухвали, а тому висновок суду апеляційної інстанції у мотивувальній частині оскаржуваної постанови про відсутність таких підстав зроблено помилково.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня                         2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Відповідач, відзив на касаційну скаргу позивача не подав, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 серпня 2023 року (у зв`язку з обранням судді Шевцової Н.В. до складу Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська  В.Е. (головуючий суддя), Смокович М.І., Уханенко С.А.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025    року у задоволенні клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні відмовлено, закінчено підготовчі дії та призначено    розгляд    даної справи    в    порядку письмового провадження на    08 квітня    2025 року.
		ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Генерального прокурора від 10 грудня 2019 року № 1886ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації  процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами, Генеральної прокуратури України.
		Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
		На виконання вимог пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ позивач 08 жовтня 2019 року подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
		Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).
		Наказом Генерального прокурора від 17 грудня 2019 року № 336 внесено зміни до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221.
		Наказом Генерального прокурора від 17 грудня 2019 року № 337 внесено зміни до Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233.
		Перший етап атестації позивача при визначенні професійної компетентності прокурора проведено Першою кадровою комісією, утвореною наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 234.
		Рішенням Першої кадрової комісії від 24 жовтня 2019 року № 1 допущено, зокрема, ОСОБА_1 , до етапу складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички (Другий етап).
		Другий етап атестації позивача при визначенні загальних здібностей та навичок прокурора проведено Другою кадровою комісією, утвореною наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 235.
		Рішенням № 1 Кадрової комісії № 2 від 08 листопада 2019 року, враховуючи результати складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, допущено до етапу співбесіди, зокрема, ОСОБА_1 .
		З метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України наказом Генерального прокурора від 12 листопада 2019 року № 276 утворено Четверту кадрову комісію відповідно до Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, у такому складі: Мамедов Гюндуз Айдинович - голова комісії, Лапкін Андрій Васильович - член комісії, Наулік Наталія Степанівна - член комісії, а також делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: Камєнєв Михайло - член комісії, Котляр Дмитро - член комісії (секретар комісії), Рожкова Ганна - член комісії.
		Другу частину третього етапу атестації позивача 19 грудня 2019 року проведено Четвертою кадровою комісією, утвореною наказом Генерального прокурора від 12 листопада 2019 року № 276.
		Згідно протоколу засідання Четвертої кадрової комісії за результатами співбесіди ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 відповідно до пункту 16 розділу ІV Порядку проходження атестації.
		Як свідчить оскаржуване рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня                    2019 року № 38 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», підставами для висновку про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності:
		- у зв`язку з участю прокурора у кримінальному провадженні, в якому переслідувались учасники Революції Гідності, що може свідчити про брак незалежності та самостійності у прийнятті процесуальних рішень, а також сприяло зниженню авторитету прокуратури і довіри громадян до неї;
		- у зв`язку із виявленою відсутністю у нього принципової і послідовної морально-правової позиції в оцінці власної ролі під час подій Революції Гідності, ігноруванням принципу рівності всіх перед законом і судом, спробами пристосуватись до поточної соціально-політичної ситуації;
		а також щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності: 
		- у зв`язку з тим, що при наданні відповідей на питання 4 та 5 практичного завдання не використано його фабулу.
		20 грудня 2019 року ОСОБА_1 до Генерального прокурора подано скаргу на порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про прокуратуру», Порядку роботи кадрових комісій.
		Наказом Генерального прокурора від 08 січня 2020 року № 84ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації  процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України з 09 січня 2020 року у зв`язку з переведенням для подальшої роботи до Державного бюро розслідувань (п. 5 ст. 36 КЗпП України).
		Уважаючи рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року № 38 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до частини другої  статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру»  встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.  Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
		Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (набрав чинності з 25 вересня 2019 року, далі - Закон № 113-IX) до Закону № 1697-VII    були внесені зміни. Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
		Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої    статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим    Законом    займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		Згідно з пунктом 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
		Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
		Згідно з пунктами 11 та 12 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
		Пунктом 13 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що атестація прокурорів включає такі етапи:
		1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
		2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
		Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
		Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
		Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
		На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора № 221 від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
		За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
		У відповідності до пунктів 2-5 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
		Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
		Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
		Пунктами 6, 8 розділу I Порядку № 221 визначено, що атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні    закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
		За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Відповідно до пунктів 1, 2, 4 розділу IV Порядку № 221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.
		До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
		Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки.
		Пунктами 8-11 розділу IV Порядку № 221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
		Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
		Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
		Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
		Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
		Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
		Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
		Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
		Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
		Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Суд зазначає наступне.
		Щодо висновків судів попередніх інстанцій, згідно яких відсутні належні і допустимі докази того, за якими критеріями, підставами здійснювався добір членів кадрової комісії, що, в свою чергу, ставить під сумнів правомірність формування відповідної комісії, колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до пункту 3 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233, комісії утворюються у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями.
		З урахуванням наведених вимог наказом Генерального прокурора від 12 листопада 2019 року № 276 утворено Четверту кадрову комісію та затверджено її склад.
		Отже, відповідачем дотримано вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядків № 221 і № 233.
		Висновок аналогічного змісту щодо правомірності формування кадрових комісій висловлено Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2021 року у справі №640/10373/20, від 25 січня 2022 року у справі № 160/6238/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 640/257/20 та від 26 травня 2022 року у справі № 160/6479/20.
		Приписами пункту 3 Порядку № 233 визначено, що членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права. При цьому, ні у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» чи Законі України «Про прокуратуру», ні у Порядку № 221 чи Порядку № 233 не вказані критерії (кількісні та якісні показники) щодо відбору членів кадрових комісій, а також механізм перевірки членів Кадрових комісій на відповідність вимогам пункту 3 Порядку № 233.
		Положеннями підпунктів 7, 8 пункту 22 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення, у тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур відповідно до цього розділу.
		Водночас, саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.
		Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 160/6479/20.
		Отже висновки судів попередніх інстанцій про порушення вимог щодо створення кадрової комісії ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
		Аналізуючи доводи відповідача щодо наявності у кадрової комісії у цій справі дискреційних повноважень на прийняття рішення за результатами проведеної співбесіди, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
		Беручи до уваги положення пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд не вправі втручатися в дискрецію кадрової комісії та перебирати на себе повноваження у вирішенні питання, які законодавством віднесені до компетенції кадрової комісії.
		Водночас суди попередніх інстанцій під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства, повинні дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з`ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення.
		Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 9, 13, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). 
		У постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 120/3794/20-а, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 02 грудня 2021 року у справі № 640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.
		У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.
		У постановах від 29 червня 2022 року у справі № 420/10211/20, від 11 серпня 2022 року у справі № 160/8111/20, від 07 липня 2022 року у справі № 560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.
		За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
		Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.
		Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
		Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
		З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).
		Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на сталу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів колегія суддів відхиляє посилання Офісу Генерального прокурора на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.
		Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до наступного етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		За наслідками проведення співбесіди Комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, у зв`язку із невідповідністю прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		Оцінюючи спірне рішення Комісії, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
		Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає про таке.
		Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
		З огляду на положення Порядку № 221 та Порядку № 233 рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.
		Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена, зокрема у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 560/214/20, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Тобто рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.
		Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.
		Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.
		Вказане дає підстави для висновку, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його критеріям обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.
		Приймаючи рішення про неуспішне проходження прокурором етапу співбесіди Комісія виходила з того, що на підставі дослідження матеріалів атестації та отриманих пояснень прокурора Комісія дійшла висновку, що позивач не відповідає вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		Варто зауважити, що визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).
		Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуване рішення Комісії не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні. Крім того, такі документи не долучені відповідачем до матеріалів справи, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості співставити інформацію, з`ясовану кадровою комісією, джерелам походження цих відомостей, та надати їм правову оцінку.
		Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки спірне рішення кадрової комісії засновано на наявності начебто обґрунтованих, проте непідтверджених належними та допустимими доказами, сумнівів членів комісії щодо доброчесності прокурора та його відповідності вимогам професійної етики. Фактично, такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення в цій частині, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.
		У постанові від 06 жовтня 2022 року у справі №640/1479/20 Верховний Суд зауважив, що посилання на певні обставини, які у членів Кадрової комісії викликають сумнів, потребує як належного підтвердження, так і пояснень, у чому він полягає. Припущення чи домисли, які можуть виникати на основі інформації щодо особи прокурора, не можна вважати аргументом, який пояснює «обґрунтований сумнів» членів Кадрової комісії.
		Водночас, суд касаційної інстанції погоджується з твердженням позивача, яке підтримано судами попередніх інстанцій, що сама лише участь позивача у судових засіданнях про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може свідчити про невідповідність позивача, як прокурора, вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Відповідними компетентними органами не складався та не надавався висновок про будь-які порушення позивачем чинного законодавства під час участі в судових засіданнях про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні.
		Зазначений в рішенні кадрової комісії обґрунтований сумнів щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв`язку з участю останнього в кримінальному провадженні при обрані запобіжного заходу вищезазначеним особам, що може свідчити про брак самостійності та незалежності у прийнятті процесуальних рішень, а також сприяло зниженню авторитету прокуратури і довіри громадян до неї, та у зв`язку з виявленою відсутністю у позивача принципової і послідовної морально-правової позиції в оцінці власної ролі під час подій Революції Гідності, ігноруванням принципу рівності всіх перед законом і судом, спробами пристосуватись до поточної соціально-політичної ситуації, не підтверджений жодними доказами, які витребовувались ухвалою суду першої інстанції від 24 січня 2020 року, однак не були подані суду. Окрім того, рішення також не містить посилань та аналізу наданих за пропозицією кадрової комісії пояснень прокурором щодо його участі в судових засіданнях при обранні запобіжних заходів вищезазначеним особам, а також щодо його участі в розслідуванні кримінальних проваджень за вчинення злочинів відносно учасників мирних акцій протесту під час Революції Гідності (під час роботи в управлінні спеціальних розслідувань Генеральеної прокуратури України).
		Відтак, ураховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що відповідачем, на якого в силу положень статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування, не доведено правомірності прийнятого спірного рішення Комісії про неуспішне проходження позивачем атестації.
		Інші доводи та аргументи відповідача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
		Щодо доводів позивача, суд касаційної інстанції зазначає таке.
		В касаційній скарзі позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права (пункти 11-13 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ) щодо визначення судом апеляційної інстанції замість кадрової комісії та поза процедурою атестації відповідності прокурора посаді, адже у абзаці шостому тринадцятого аркушу мотивувальної частини постанови зазначено посаду позивача, а саме, прокурора відділу депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України, яку він не обіймав. У зв`язку з цим позивач просив змінити постанову суду апеляційної інстанції, виклавши цей абзац постанови в іншій редакції.
		В цій частині колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 
		З тексту оскаржуваної постанови не убачається неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а невірне зазначення посади свідчить про допущення судом апеляційної інстанції описки.
		Відповідно до частини першої  статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
		Ураховуючи вищенаведені приписи законодавства, скаржник має право звернутись до суду апеляційної інстанції та вирішити дане питання шляхом подання заяви про виправлення описки.
		Посилання позивача на порушення судом першої інстанції частини восьмої статті 10 КАС України щодо непостановлення ухвали про розгляд справи у закритому судовому засіданні, яка в силу статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» слугувала б підставою для маскування цих відомостей при оприлюдненні текстів судових рішень у ЄДРСР, у цій справі не заслуговує на увагу, оскільки суд в оскаржуваному рішенні  фактично відтворив зміст матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до суду, та підставу для звільнення від сплати судового збору. Клопотань про здійснення розгляду справи у закритому судовому засіданні від ОСОБА_1 до суду першої інстанції, а саме, до прийняття рішення по суті, не надходило. Слід звернути увагу, що відповідно до матеріалів справи, позивач просив тільки розглянути справу за його відсутності у порядку письмового провадження.
		У свою чергу, заяви про маскування названих персональних даних або їх видалення у відкритому доступі, та заяву про проведення розгляду справи №640/1266/20 у закритому судовому засіданні було подано позивачем в межах цієї справи вже після ухвалення судом рішення, водночас, порядок вирішення таких заяв не передбачений КАС України.
		Так, позивач, як на підставу розгляду даної справи в закритому судовому засіданні посилається на те, що судом першої інстанції без його згоди використано та поширено у відкритому доступі його персональні дані - відомості про стан здоров`я, відповідно до яких його звільнено від справи судового збору.
		Згідно з статтею 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»  від 19 листопада 1992 року № 2801-XII пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
		В силу ч. 1 ст. 7 Закону від 01 червня 2010 року №2297-VII «Про захист персональних даних» забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.
		Разом з тим, пунктом 5) ч. 2 ст. 7  цього Закону визначено, що положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги.
		Відповідно до статті 4 Закону України 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному   веб-порталі судової влади України.
		Загальний   доступ   до   судових   рішень  на  офіційному веб-порталі судової влади  України  забезпечується  з  дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
		Для  реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру,  користувачу надаються можливості  пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
		Обмеження   права   вільного   користування   офіційним веб-порталом   судової   влади   України  допускається  настільки, наскільки  це  необхідно  для  захисту інформації, яка за рішенням суду  щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.
		Згідно з частиною першою статті 7 цього Закону у  текстах  судових  рішень,  що  відкриті для загального доступу, не можуть бути розголошені такі відомості:  1) місце   проживання  або  перебування  фізичних  осіб  із зазначенням  адреси,  номери  телефонів  чи інших засобів зв`язку, адреси  електронної  пошти,  реєстраційні  номери облікової картки платника  податків,  реквізити  документів,  що посвідчують особу, унікальні   номери  запису  в  Єдиному  державному  демографічному реєстрі; 2) реєстраційні номери транспортних засобів; 3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток;  4)  інформація,  для забезпечення захисту якої розгляд справи або  вчинення  окремих  процесуальних  дій відбувалися у закритому судовому засіданні; 5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу.
		Такі    відомості   замінюються   літерними   або   цифровими позначеннями.
		Відтак, здійснивши аналіз чинного законодавства України, Суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено підставу звільнення від сплати судового збору документами, які не містять гриф обмеження, при цьому, позивач не є пацієнтом в межах розгляду цієї справи. Слід також зазначити, що судом лише вносяться до Єдиного державного реєстру судових рішень відповідні судові рішення, проте суд не є відповідальним суб`єктом за нерозголошення відомостей, викладених у таких судових рішеннях.
		У той же час, відповідно до пункту 4 частини другої статті 15 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.
		Таким чином, у разі, якщо позивач вважає порушеними свої права на захист персональних даних, останнього не позбавлено можливості звернутися до суду із відповідним позовом.
		Що стосується клопотання позивача про постановлення окремої ухвали, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 358 КАС України суд касаційної інстанції у випадках і порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
		Частиною восьмої статті 249 КАС України встановлено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
		Таким чином, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
		Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними, та/або допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Проте, за обставин цієї справи суд касаційної інстанції не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали, з наведених заявником доводів.
		При цьому, колегія суддів уважає доводи заявника безпідставними та такими, що не відповідають закріпленій КАС України меті ухвалення такого процесуального судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 351 КАС України).
		Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову у справі, проте з підстав, викладених судом касаційної інстанції.
		За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні у мотивувальній частині щодо мотивів задоволення позову у справі.
		V. Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 640/1266/20 в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 640/1266/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                                            В.Е. Мацедонська
		Судді                                                                                                                                         М.І. Смокович
		 С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...