Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 345/4216/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 09.04.2025. Зареєстровано: 09.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2025.
Дата набрання законної сили: 09.04.2025
Номер судового провадження: 11-кп/4808/138/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024090000000320

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 345/4216/24 
		Провадження № 11-кп/4808/138/25 
		Категорія ч. 2 ст. 286 КК України  
		Головуючий у 1 інстанції  ОСОБА_1  
		Суддя-доповідач  ОСОБА_2  
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
		в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		з участю секретаря ОСОБА_6 ,
		розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024090000000320 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 , прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9  адвоката ОСОБА_10 , на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2024 року, згідно з яким
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сабове, Новоархангельського району, Кіровоградської області, зареєстрованого та проживаючому по АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньо-спеціально освітою, працюючого водієм в ТОВ «Транс ТК», одруженого, на утриманні має одну неповнолітню дитину, РНОКПП  НОМЕР_1 , раніше не судимого,
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. 
		Цивільний позов задоволено частково.
		Стягнуто із ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 342 000,00 грн. моральної шкоди та 12 000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги,
		за участю прокурора         ОСОБА_8 ,
		обвинуваченого         ОСОБА_11 ,
		захисника                 ОСОБА_7 ,    
		потерпілого                 ОСОБА_9 ,
		представника потерпілого         ОСОБА_10 ,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений  ОСОБА_11 ,будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої.
		Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
		01 травня 2024 року о 19:00 годин, світлу пору доби, суху погоду, водій ОСОБА_11 керував автопоїздом у складі сідлового тягача марки Renault Magnum, реєстраційний номер НОМЕР_2 і напівпричепа марки Schmitz SKI 24SL 7.2 реєстраційний номер НОМЕР_3 , та рухався зі швидкістю близько 77 км/год ділянкою автодороги Н-10 Стрий  Чернівці  Мамалига, що по вул. Львівська у м. Калуш в напрямку м. Стрий. Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.2. «зебра» та інформаційно-вказівними знаками 5.38.1, 5.38.2 «Пішохідний перехід», водій ОСОБА_11 мав можливість завчасно його побачити з робочого місця водія автомобіля і відповідно відреагувати на зміну дорожньої обстановки. В той час, по нерегульованому пішохідному переході в напрямку зліва направо відносно руху автопоїзда проїзну частину дороги переходила пішохід ОСОБА_12 , яка відповідно до п. 4.16 а) Правил дорожнього руху України, мала перевагу в русі. При наближенні до пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_12 , водій ОСОБА_11 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, щоб постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості руху автомобіля аж до його зупинки, не надав перевагу у русі пішоходу, внаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_12 .
		При цьому ОСОБА_11 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме: 
		п. 2.3., згідно якого, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:
		б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; 
		д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
		п. 4.16., відповідно до якого пішохід має право:
		а) на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора;
		п. 12.1., в якому зазначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
		п. 12.3., який зобов`язує водія в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;
		п. 12.4., згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год;
		п. 18.1., згідно якого, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитись, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
		У результаті порушення ОСОБА_11 Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої пішохід ОСОБА_12 , отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток основи та склепіння черепа, переломами кісток спинки носа, крововиливами в м`які покриви голови, крововиливами під оболонку та в речовину головного мозку, забійними ранами та синцями в ділянці голови, що ускладнилася набряком та набуханням головного мозку, від яких того ж дня в КНП «Калуська ЦРЛ» наступила її смерть.
		 
		Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції змінити, та звільнити ОСОБА_11 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Вважає, що призначене судом покарання є таким, що не відповідає вимогам закону, необґрунтованим, занадто суворим, оскільки вирок постановлено без врахування тяжкості злочину, особи обвинуваченого, без належного врахування обставин, що пом`якшують покарання, та інших обставин справи.
		Так, відповідно до ст. 12 КК України злочин, інкримінований обвинуваченому ОСОБА_11 відноситься до тяжких. При цьому цей злочин відноситься до вчинюваних з необережності. Сторона захисту вважає, що позиція потерпілого, який просив призначити обвинуваченому ОСОБА_11 суворе покарання, не може вважатися достатньою правовою перешкодою для звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України.
		Зазначає, що у даному випадку можливе виправлення обвинуваченого ОСОБА_11 без ізоляції від суспільства. Суд, визнавши докази про винуватість належними і допустимими, мав усі правові підстави звільнити обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з покладенням на обвинуваченого частини обов?язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки зазначене покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Зауважує, що захистом висловлювалось прохання про звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України, проте суд не вмотивував своє рішення про неможливість такого звільнення. Також суд не врахував висновок органу пробації про те, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить високої суспільної небезпеки.
		Крім цього, позбавлення ОСОБА_11 права керування транспортними засобами, враховуючи наявність у нього неповнолітньої дитини, може мати негативні наслідки для утримання сім?ї та відшкодування потерпілому завданої шкоди.
		 
		Прокурор в апеляційній просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. 
		Не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_11 вважає вирок суду щодо обвинуваченого ОСОБА_11 незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м?якості в частині безпідставного застосування вимог ст. 69 КК України.
		Вказує, що суд визнаючи ОСОБА_11 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначаючи покарання не взяв до уваги вимоги закону, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, та обставини вчинення даного кримінального правопорушення і призначив обвинуваченому покарання, яке є явно несправедливим через м`якість. Так, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Згідно із ст. 12 КК України даний злочин відноситься до тяжких злочинів. Зазначає, що обставини вчинення ОСОБА_11 злочину свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченим діяння, оскільки саме в результаті порушень Правил дорожнього руху загинула жінка, на утриманні якої перебувало троє неповнолітніх дітей також слід зауважити, що наїзд на потерпілу відбувся на пішохідному переході.
		 
		Представник потерпілого ОСОБА_9  адвокат ОСОБА_10 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі в межах санкції зазначеної статті.
		Вважає, що суд належним чином не врахував тяжкість вчиненого злочину, не врахував всі обставини кримінального правопорушення, неправильно застосував до обвинуваченого обставини, які пом`якшують покарання. 
		Наголошує, що судом не взято до уваги при призначенні покарання обвинуваченому думку потерпілої сторони. Вказані дії обвинуваченого завдали смерть людині, така втрата є непоправною, відповідно призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення.
		 
		Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 подав заперечення на апеляційні скарги представника потерпілого та прокурора, де просить залишити їх без задоволення.
		Зазначає, що наведені представником потерпілого і прокурором твердження ґрунтуються на неправильній оцінці обставин справи та особи обвинуваченого. Вказує, що призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також думку потерпілого, та позицію прокурора і захисника. Сторона захисту вважає, що позиція потерпілого, який просив призначити обвинуваченому ОСОБА_11 суворе покарання, не може вважатися достатньою правовою перешкодою для звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України.
		 
		Під час апеляційного розгляду:
		- обвинувачений ОСОБА_11 та захисник ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги сторони захисту, з мотивів, викладених у ній, та заперечували у задоволенні апеляційної скарги прокурора та представника потерпілого;
		- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просив задовольнити вимоги апеляційної скарги прокурора та представника потерпілого;
		- потерпілий ОСОБА_9 та представник потерпілого-адвокат ОСОБА_10 підтримали свою апеляційну скаргу та прокурора, заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
		 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту необхідно відмовити, а апеляційну скаргу прокурора та представника потерпілого задовольнити, з наступних підстав.
		Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України.
		Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно фактичні обставини скоєного ОСОБА_11 , доведеність його вини та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 286 КК України, апелянтами не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється. 
		З огляду на зміст поданих сторонами апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції перевіряє вирок суду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_11 основного та додаткового покарання.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		За змістом вироку, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_11 суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_11 , суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриття кримінального правопорушення та часткове відшкодування потерпілому завданих матеріальних і моральних збитків.
		Обставин, які обтяжують обвинуваченому покарання, не встановив. 
		Суд першої інстанції брав до уваги призначаючи покарання ОСОБА_11 те, що він має постійне місце проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, по місцю проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягався, одружений, дружина має статус особи з інвалідністю, має на утриманні одну неповнолітню дитину, на час розгляду справи в суді працевлаштувався, по місцю роботи характеризується позитивно.
		Суд частково погодився з висновками органу пробації.
		Як вбачається з досудової доповідь Калуського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області від 13.08.2024 р., орган пробації оцінює ризик вчинення повторного кримінального правопорушення як низький, ризик небезпеки для суспільства оцінюється як низький. Орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить високої суспільної небезпеки. На думку органу пробації, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду з боку органу пробації та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
		Враховуючи позицію прокурора та потерпілого, наявність зазначених декількох обставин, що пом`якшують покарання, та дані про особу обвинуваченого, суд першої інстанції вважав їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення і впливають на пом`якшення покарання. Тому дійшов висновку про можливість застосувати до ОСОБА_11 норми ст. 69 КК України та призначити йому більш м`яке основне покарання, нижче від найнижчої межі передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, проте у виді позбавлення волі. Також застосував щодо обвинуваченого додаткове покарання згідно з ч. 2 ст. 286 КК України - позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		Саме таке покарання суд першої інстанції вважав необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання ОСОБА_11 , попередження скоєння нових злочинів, а також таким, що відповідає принципу співрозмірності конкретного неправомірного діяння, вчиненого ним, з покаранням призначеним останньому.
		В той час, частинами 1 та 2 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання:
		1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
		2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
		3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
		У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»(далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
		У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
		Під час апеляційного розгляду повторно досліджено дані, які містять відомості про особу обвинуваченого, а саме те що, обвинувачений ОСОБА_11 має постійнемісце проживання,на облікув лікарівнарколога тапсихіатра неперебуває, по місцю проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягався, одружений, дружина має статус особи з інвалідністю, має на утриманні одну неповнолітню дитину, працює, по місцю роботи характеризується позитивно (том 1, а.п. 155, 156, 156, 162, 163, 166, 167-172, 173), а також подані під час апеляційного розгляду характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_11 , в саме: позитивну характеристику директора ТОВ «Транст ТК» та квитанції про часткове відшкодування шкоди. 
		При прийнятті рішення колегія суддів враховує той факт, що у загиблої потерпілої ОСОБА_12 4 (четверо) дітей, 3 (троє) з яких є неповнолітніми, та які залишились без матері та виховуються батьком одноособово.
		Перевіривши доводи апеляційних скарг в частині призначеного основного покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора, представника потерпілого та вважає безпідставними доводи апеляційної скарги сторони захисту.
		На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_11 необґрунтовано застосував положення ст. 69 КК України та, відповідно, твердження сторони захисту про необхідність призначення покарання у більш м`якому виді є голослівними. 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини кримінального правопорушення, а саме грубого порушення Правил дорожнього руху України обвинуваченим, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_11 , вважає, що відсутні підстави для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
		Суд першої інстанції належним чином не врахував обставин цього злочину, а саме грубе порушення вимог Правил дорожнього руху України (п.п. 2.3 б) д), п. 4.16 а), п. 12.1, 12.3, п. 12.4, 18.1.), наслідки таких порушень - дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої унаслідок пішохід ОСОБА_12 , отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток основи та склепіння черепа, переломами кісток спинки носа, крововиливами в м`які покриви голови, крововиливами під оболонку та в речовину головного мозку, забійними ранами та синцями в ділянці голови, що ускладнилася набряком та набуханням головного мозку, від яких того ж дня в КНП «Калуська ЦРЛ» наступила її смерть.
		Згідно з ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
		Також суд апеляційної інстанції зауважує, що думка потерпілих сама по собі не має вирішального значення при призначенні покарання, враховується в сукупності з усіма іншими обставинами по кримінальному провадженню, не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
		Суд першої інстанції не в повній мірі врахував те, що смертьпотерпілої ОСОБА_12 є невідворотною і непоправною втратою.
		Призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, один рік не буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів та є явно несправедливим внаслідок м`якості.
		Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		За таких обставин, враховуючи приписи ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку у зв`язку необхідністю застосування більш суворого покарання.
		Суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що відноситься відповідно до ст. 12 КК України до тяжкого злочину, індивідуальний ступінь кримінального правопорушення, спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, особу винного, який негативно ставиться до вчиненого, бажає допомагати потерпілому ОСОБА_9 , має постійне місце проживання, перебуває шлюбі, має на утриманні неповнолітнього сина, працює, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, раніше не судимий. Погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_11  щире каяття, активне сприяння розкриття кримінального правопорушення та часткове відшкодування потерпілому завданих матеріальних і моральних збитків.
		З урахуванням викладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про можливість призначення основного покарання ОСОБА_11 у виді позбавлення волі на строк, в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а саме 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами.
		Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування вимог ст. 69 КК України та ст. 75 КК України.
		На думку суду апеляційної інстанції, виходячи із конкретних обставин та тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_11 , обставин, що пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, думки потерпілого, таке основне покарання відповідає загальним засадам призначення покарання згідно з ст. 65 КК України, зокрема, відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, відповідає меті кримінального покарання, що визначена ст. 50 КК України, - є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами. 
		Саме таке покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання та є справедливим.
		При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що виходячи із обставин кримінального правопорушення, його тяжкості, особи винного ОСОБА_11 та усіх інших обставин, суд першої інстанції правильно призначив обвинуваченому ОСОБА_11 додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. 
		Тому вирок підлягає скасуванню в частині призначення покарання з постановленням нового вироку в цій частині.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 405, 407, 414, 420 КПК України,
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_8 та представника потерпілого ОСОБА_9  адвоката ОСОБА_10 - задовольнити.
		Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2024 року щодо ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.
		Постановити щодо ОСОБА_11 в цій частині новий вирок.
		ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
		Строк відбування покарання рахувати з часу затримання ОСОБА_11 в порядку виконання вироку.
		В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		Цей вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
		Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		Копію вироку, не пізніше наступного дня після його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
		 
		 
		 
		Судді ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		ОСОБА_4 
		 
		 
		 
		ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...