Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/377/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2025.
Дата набрання законної сили: 26.03.2025
Номер судового провадження: 61-529ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		26 березня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 464/377/24 
		провадження № 61-529св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Центр соціальної підтримки осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і внутрішньо переміщених осіб, 
		третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центру соціальної підтримки осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і внутрішньо переміщених осіб на постанову Львівського апеляційного суду                        від 03 грудня 2024 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру соціальної підтримки осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і внутрішньо переміщених осіб, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування наказу, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У січні 2024 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центру соціальної підтримки осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і внутрішньо переміщених осіб (далі - Центр соціальної підтримки осіб), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 10 жовтня 2023 року № 882 «Про виселення внутрішньо переміщених осіб», яким позивача виселено з тимчасових споруд із збірних модулів, які розташовані на території орієнтовною площею 1,95 га     (у межах громадського центру міста Сихова) на АДРЕСА_1 . 
		 
		Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що є внутрішньо переміщеною особою, раніше перебував на обліку за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		24 березня 2023 року позивач уклав із Центром соціальної підтримки осіб та Львівським комунальним підприємством «Рембуд» (далі - ЛКП «Рембуд») договір № 699 про користування тимчасовими спорудами зі збірних модулів, призначених для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, які розташовані на АДРЕСА_1 (далі - Договір № 699), на період з 24 березня до 24 вересня 2023 року з можливістю продовження строку дії договору до шести місяців. 
		 
		З початку проживання у тимчасовій споруді адміністратори модульного містечка систематично порушували його права та свободи, оскільки графіки чергувань були розроблені без чіткого співвідношення чергування днів та житлових модулів (кімнат), у зв`язку з чим позивач чергував частіше від інших внутрішньо переміщених осіб, які проживали у тимчасовій споруді. 
		 
		Після відповідних зауважень адміністратори модульного містечка почали зневажливо ставитися до позивача, принижували його честь і гідність, у тому числі перед його дружиною та сином, постійно погрожували неправомірним виселенням та наголошували, що він повинен бути вдячним, що проживає у тимчасовій споруді. Через такі неправомірні дії позивач звертався до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування. 
		 
		02 серпня 2023 року відповідач видав наказ про розірвання Договору № 699 в односторонньому порядку з підстав, передбачених пунктами 2.1.3, 5.1.5 Правил тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб у тимчасових спорудах зі збірних модулів, призначених для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, затверджених наказами Центру соціальної підтримки осіб від 13 червня 2022 року № 140 та ЛКП «Рембуд» від 13 червня 2022 року № 6 (далі - Правила), а саме через непостановку на військовий облік впродовж доби за місцем фактичного проживання та систематичне порушення Правил. 
		 
		У відповідь на зазначений наказ позивач надав відповідачу копію повістки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10 серпня 2023 року, копію довідки військово-лікарської комісії від 09 серпня 2023 року № 12436 та копію військового квитка з відміткою про постановку на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 15 серпня 2023 року. 
		 
		Ознайомившись із поданими документами, Центр соціальної підтримки осіб самостійно скасував наказ від 02 серпня 2023 року. 
		 
		Строк дії Договору № 699 закінчувався 24 вересня 2023 року та міг бути продовжений ще на шість місяців. Позивач, будучи особою з інвалідністю ІІІ групи, неодноразово звертався до юриста модульного містечка для укладення додаткового договору на продовження проживання у тимчасовій споруді, який запевняв, що усе добре і все зроблять. 
		 
		10 жовтня 2023 року відповідач знову видав наказ № 882, яким виселив позивача з тимчасової споруди з підстав, передбачених пунктами 2.1.3, 5.1.5 Правил, а саме через непостановку на військовий облік впродовж доби за місцем фактичного проживання та систематичне порушення Правил. 
		 
		Вважав своє виселення незаконним, а оскаржуваний наказ протиправним, оскільки, знехтувавши попередньо поданими позивачем документами, що посвідчують його перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач безпідставно зазначив, що він мав стати на облік саме у ІНФОРМАЦІЯ_4 . 
		 
		Визначений у Правилах та наказі № 882 строк постановки на військовий облік суперечить встановленим законодавством України вимогам та обмежує його право щодо постановки на такий облік. Крім того, відповідач неправильно визначив об`єкт, з якого він мав бути виселений, та не зазначив, у чому саме полягає систематичність порушення ним Правил. 
		 
		У зв`язку з незаконним виселенням та обмеженням доступу до кімнати шляхом заміни замків на вхідних дверях позивач звертався до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування. Жодного альтернативного житла для переселення йому не запропонували, залишивши без будь-якого житлового приміщення, у якому він міг би проживати. 
		 
		Внаслідок видання оскаржуваного наказу позивач залишився без житла, що становить для нього надмірний тягар та порушує його право на повагу до житла, в якому він проживав з 24 березня 2023 року, оскільки власне житло він втратив через збройну агресію російської федерації проти України, а тому позбавлення права на житло є несправедливим з урахуванням усіх обставин справи. Застосування такого обмеження права на житло порушує принцип пропорційності та співмірності, оскільки позивач став на військовий облік, хоча і не підлягає мобілізації за фактом наявності встановленої групи інвалідності. 
		 
		Згідно з пунктом 38 Порядку формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 року № 495, порушення внутрішньо переміщеною особою умов договору користування тягне за собою письмове попередження, розгляд питання про дострокове припинення надання житлового приміщення з фонду, подання до суду позову про виселення без надання іншого житлового приміщення. 
		 
		Отже, навіть за умови наявності з його боку порушень відповідач міг застосувати письмове попередження про порушення умов договору користування, однак жодного попередження у такій формі позивач не отримував.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Сихівський районний суд міста Львова у складі судді Беспальок О. А. рішенням                 від 14 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку. У разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, повинні дотримуватися Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних. 
		 
		Врахувавши положення Правил та наказу Львівської обласної військової адміністрації                         від 27 лютого 2022 року № 2/22 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи, яка прибула на територію Львівської області, виник обов`язок стати на військовий облік протягом        24 годин після прибуття. 
		 
		Усі медичні та військові документи ОСОБА_1 датовані, починаючи з серпня                 2023 року, і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після прибуття до Львівської області у 2022 році позивач став на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		 
		З 24 березня 2023 року у ОСОБА_1 виник обов`язок у семиденний строк стати на військовий облік за місцем проживання до ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки позивач проживав / перебував у межах громадського центру міста Сихова, розташованого на АДРЕСА_1 . 
		 
		Однак матеріали справи та надані позивачем докази не містять інформації про те, що він виконав свій обов`язок та став на військовий облік за зміненим місцем проживання до ІНФОРМАЦІЯ_5 впродовж доби, як визначено Правилами, або в семиденний термін, як це передбачено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». 
		 
		Окремо суд зазначив, що тимчасові споруди (модулі) не вважаються житловими приміщеннями для постійного проживання, їм не присвоюється адреса, вони не можуть бути приватизовані та/або передані у власність особам, які там розміщуються чи розміщувались, а також іншим фізичним чи юридичним особам. Модульні будинки мають статус тимчасових споруд, право на вселення до яких надається укладенням договору про користування тимчасовими спорудами із збірних модулів, призначених для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб. 
		 
		Укладаючи з Центром соціальної підтримки осіб та ЛКП «Рембуд» договір про користування тимчасовими спорудами зі збірних модулів, призначених для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_1 погодився на умови договору, зокрема щодо дотримання ним Правил, однак відповідач неодноразово фіксував факт неподання позивачем доказів про те, що він став на облік за місцем проживання. 
		 
		Сторони не надали доказів укладення додаткового договору до Договору № 699, тобто дію такого не пролонговано, а основний договір був укладений терміном на шість місяців, до 24 вересня 2023 року, тобто станом на день видання оскаржуваного наказу строк дії такого сплив. 
		 
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу та відмову у задоволенні позову. 
		 
		Львівський апеляційний суд постановою від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. 
		 
		Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 травня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив. 
		 
		Визнав протиправним та скасував наказ Центру соціальної підтримки осіб                           від 10 жовтня 2023 року № 882 «Про виселення внутрішньо переміщених осіб», яким ОСОБА_1 виселено з тимчасових споруд із збірних модулів, які розташовані на території орієнтовною площею 1,95 га (у межах громадського центру міста Сихова) на АДРЕСА_1 . 
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що, незважаючи на те, що житло не є безпосереднім предметом спірних правовідносин (позивач оскаржує відповідний наказ як акт індивідуальної дії), однак спір напряму стосується житлових правовідносин, оскільки оспорюваний наказ фактично унеможливлює проживання позивача у відповідному місці. 
		 
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під житлом необхідно розуміти будь-яке приміщення, яке перебуває у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання у ньому фізичних осіб, отже, тимчасова споруда зі збірних модулів, призначена для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, з якої виселений позивач на підставі оспорюваного наказу Центру соціальної підтримки осіб від 18 жовтня 2023 року № 882, є житлом, тому протилежні твердження відповідача про те, що тимчасові споруди зі збірних модулів не підпадають під визначення «житло», є необґрунтованими. 
		 
		Водночас відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Це ж положення закріплено у статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), згідно з якою ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. 
		 
		Матеріали справи дають підстави для беззаперечного висновку про те, що вселення позивача у тимчасову споруду із збірних модулів відбулося на правовій підставі, тому останній не може вважатися таким, що самоправно зайняв житлове приміщення. 
		 
		Виселення ОСОБА_1 проведено примусово, без його добровільної згоди, при цьому Центр соціальної підтримки осіб не звертався із відповідним позовом до суду, де б аргументував, серед іншого, яку мету переслідує, подавши позов про виселення особи без надання їй іншого житлового приміщення, та співмірність такого виселення відповідній меті, оскільки обґрунтування пропорційності виселення ЄСПЛ вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). 
		 
		Разом із тим, навіть якщо право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. 
		 
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. 
		 
		У цьому випадку спір виник між позивачем як користувачем тимчасової споруди із збірного модуля та відповідачем з приводу користування такою спорудою. Також колегія суддів встановила, що позивач не має іншого житлового приміщення на праві власності, яке б задовольняло його потреби у житлі. 
		 
		Таким чином, навіть за умови встановлення судом відповідних фактів порушення вимог закону чи інших правил, суд повинен оцінити спірні правовідносини за принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між сторонами, враховуючи те, що заінтересована особа, якою є позивач у справі, не повинна нести непропорційний та надмірний тягар, зокрема, у вигляді виселення. 
		 
		Оцінюючи встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що втручання у право позивача на повагу до житла шляхом його виселення не є пропорційним переслідуваній меті, оскільки не свідчить про захист прав і свобод інших осіб, зокрема захист прав власника житла, який у цьому випадку відсутній. 
		 
		Таким чином, виселення ОСОБА_1 із тимчасової споруди із збірних модулів відбулося з порушенням принципів та підходів до такої категорії у розумінні ЄСПЛ, а також вимог закону (статті 47 Конституції України), оскільки здійснено примусово у позасудовому порядку. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У січні 2025 року Центр соціальної підтримки осіб подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 травня 2024 року залишити в силі. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України        (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 12 Порядку функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2023 року № 930 (тут і далі - Порядок № 930 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), про те, що підставою для виселення внутрішньо переміщеної особиможуть бути систематичні порушення такою особою умов договору та цього Порядку. 
		 
		Уточнену касаційну скаргу Центр соціальної підтримки осіб мотивував тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше житлове приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Тимчасові споруди не є житлом, а місцем для тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб, яке створено на виконання рішення органу місцевого самоврядування з окремою процедурою поселення і виселення. 
		 
		Вважає, що спірні правовідносини мають регулюватися Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), а не ЖК України, оскільки між сторонами існували договірні, а не житлові правовідносини. 
		 
		Тимчасові споруди зі збірних модулів, призначені для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, не вважаються житловими приміщеннями для постійного проживання, їм не присвоюється адреса, вони не можуть бути приватизовані та/або передані у власність особам, які там розміщуються чи розміщувались, а також іншим фізичним чи юридичним особам. Модульні будинки мають статус тимчасових споруд, право на вселення до яких надається укладенням договору про користування тимчасовими спорудами із збірних модулів, призначених для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У березні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова. 
		 
		13 березня 2025 року справу № 464/377/24 передано до Верховного Суду. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 19 березня 2025 року призначив справу до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особивід 23 травня 2022 року № 1306-5001621317 ОСОБА_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживав / перебував за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 36). 
		 
		ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15 грудня 2009 року (том 1, а. с. 44).
		 
		24 березня 2023 року між ОСОБА_1 та Центром соціальної підтримки осіб,            ЛКП «Рембуд» укладено Договір № 699, за умовами якого ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особіта членам його сім`ї надано у тимчасове користування тимчасову споруду №  713 на АДРЕСА_1 на період з 24 березня до 24 вересня 2023 року, про що також видано відповідний наказ від 24 березня        2023 року № 699 (том 1, а. с. 18-23, 92). 
		 
		Цього ж дня, 24 березня 2023 року, ОСОБА_1 ознайомився із Правилами, у пунктах 2.1.3, 5.1.5 яких передбачено, що чоловіки з числа внутрішньо переміщених осіб зобов`язані впродовж доби стати на військовий облік за місцем фактичного розміщення; підставами для виселення з тимчасових споруд зі збірних модулів є систематичне (більше одного разу) порушення Правил, що підтверджується відповідним актом (том 1, а. с. 101). 
		 
		02 серпня 2023 року працівники Центру соціальної підтримки осіб склали службову записку та акт № 02/08/2023 про те, що всупереч пункту 2.1.3 Правил ОСОБА_1 не став на військовий облік за місцем фактичного проживання / розміщення (том 1, а. с. 95, 97). 
		 
		Цього ж дня, 02 серпня 2023 року, Центр соціальної підтримки осіб видав наказ про виселення ОСОБА_1 з тимчасових споруд зі збірних модулів, що розташовані на АДРЕСА_1 . Після надання позивачем доказів щодо проходження військової лікарської комісії відповідач скасував цей наказ (том 1, а. с. 33). 
		 
		На підтвердження обставин постановлення на військовий облік та відтермінування проходження лікарської комісії ОСОБА_1 надав: 
		 
		- копію медичної довідки від 02 серпня 2023 року про перебування позивача на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні 03-09 травня 2023 року (том 1, а. с. 37, 38); 
		 
		- повістку ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою про прибуття позивача та його вибуття 10 серпня 2023 року (том 1, а. с. 40); 
		 
		- довідку військово-лікарської комісії від 09-15 серпня 2023 року № 12436, згідно з якою внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми у вигляді арахноїдальної кісти правої лобної частки з розсіяною вогнищевою симптоматикою ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби (том 1, а. с. 41). 
		 
		У зв`язку з недотримання позивачем обов`язку щодо постановки на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_6 осіб листом від 09 жовтня 2023 року № 311 повідомив ОСОБА_1 про необхідність усунення зазначених недоліків до 10 жовтня 2023 року, а саме надання документів, які підтверджують факт постановки на облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 1, а. с. 91). 
		 
		Актом відповідача від 10 жовтня 2023 року № 10/10/2023 зафіксовано факт ненадання ОСОБА_1 документа, який засвідчує постановку на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 1, а. с. 90). 
		 
		Службовою запискою від 10 жовтня 2023 року проінформовано директора Центру соціальної підтримки осіб про те, що ОСОБА_1 не став на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем фактичного проживання, чим порушив пункт 2.13 Правил (том 1, а. с. 94). 
		 
		10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звертався до Відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області) із заявою-повідомленням про те, що адміністрація модульного містечка примушувала його підписувати невідомі документи, погрожувала виселенням з модульного містечка (том 1, а. с. 51). 
		 
		13 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відділу соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради із заявою, у якій просив провести перевірку його заочного виселення з модульного містечка (том 1, а. с. 52). 
		 
		Згідно з випискою з медичної картки амбулаторного стаціонарного хворого № 86201 ОСОБА_1 16 жовтня 2023 року поступив до Комунального некомерційного підприємства КНП «1-е територіальне медичне об`єднання м. Львова» у стаціонар з діагнозом гіпертонічної енцефалопатії, ГХ 2 ст., ступінь 2, ризик 3, гіпертонічний криз (том 1, а. с. 48-50). 
		 
		18 жовтня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_6 осіб видав наказ № 882 «Про виселення внутрішньо переміщених осіб», яким виселив ОСОБА_1 з тимчасових споруд зі збірних модулів, які розташовані на території орієнтовною площею 1,95 га     (у межах громадського центру міста Сихова) на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 99). 
		 
		18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 надавав ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області письмові пояснення щодо його виселення з модульного містечка (том 1, а. с. 56, 57). 
		 
		19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області із заявою про те, що потребує допомоги поліції, щоб забрати свої речі з модульного містечка, оскільки попередньо у нього був конфлікт з адміністрацією (том 1, а. с. 58). 
		 
		Згідно з відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_3 , наданою на адвокатський запит, з 15 серпня 2023 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою реєстрації: АДРЕСА_3 , з 03 червня 1992 року він звільнений у запас, визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, як особа з           ІІІ групою інвалідності, підлягає переогляду 15 серпня 2028 року (том 1, а. с. 147, 148). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). 
		 
		За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 
		 
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. 
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 
		 
		Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Ця норма застосовується у випадках, коли особи займають приміщення без законних підстав. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зробила висновок, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. 
		 
		Згідно з пунктом 1 Порядку № 930 цей Порядок визначає особливості функціонування місць тимчасового проживання, які придатні для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб або осіб, які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - внутрішньо переміщені особи), та їх обслуговування, а також мінімально необхідні вимоги у таких місцях для життєзабезпечення зазначених осіб. 
		 
		Місця тимчасового проживання можуть облаштовуватися в містечках із збірних модулів, гуртожитках, оздоровчих таборах, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях, тимчасових спорудах, їх комплексах, призначених для життєзабезпечення (тимчасового проживання та обслуговування) внутрішньо переміщених осіб, в інших житлових приміщеннях, придатних для проживання, та їх частинах, що використовуються або можуть використовуватися для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, загальною кількістю облаштованих місць для проживання 10 або більше осіб. Місця тимчасового проживання можуть включати підсобні приміщення та приміщення, непридатні для проживання, які необхідні для забезпечення експлуатації місць тимчасового проживання як цілісного комплексу та їх побутового обслуговування (пункт 3 Порядку № 930). 
		 
		Згідно з пунктом 7 Порядку № 930 право користування внутрішньо переміщеною особою приміщеннями у місцях тимчасового проживання виникає на підставі договору. Примірний договір користування приміщеннями місця тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб наведений у додатку 3. Договір укладається перед вселенням у надане приміщення місця тимчасового проживання або протягом 30 днів з дня вселення у разі відсутності документів, передбачених пунктом 13 цього Порядку. Договір укладається строком на шість місяців з можливістю продовження його дії на наступний строк у разі відсутності змін у підставах, що спричинили внутрішнє переміщення та якщо внутрішньо переміщена особа не набула іншого місця проживання. 
		 
		У пункті 12 Порядку № 930 передбачено, що загальні умови користування приміщеннями місця тимчасового проживання, права, обов`язки та підстави відповідальності сторін визначаються договором користування приміщеннями місця тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Право на першочергове вселення та продовження строку дії договору мають багатодітні сім`ї, сім`ї з дітьми, сім`ї з маломобільних груп населення, сім`ї, один з членів якої бере (брав) участь у бойових діях, сім`ї, один з членів якої є ветераном війни, сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, особи похилого віку, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, особи з інвалідністю, а також внутрішньо переміщені особи, житло яких було пошкоджено або знищено внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України. Керівник місця тимчасового проживання може надавати внутрішньо переміщеній особі в користування майно, перелік якого визначається договором. Договір в обов`язковому порядку містить підстави, умови та строки для виселення внутрішньо переміщених осіб з місця тимчасового проживання. Строк для виселення становить 15 календарних днів з дня припинення права користування, якщо більший строк не передбачений договором. Підставами для виселення можуть бути: письмова заява внутрішньо переміщеної особи; систематичні порушення внутрішньо переміщеною особою умов договору та цього Порядку; виключення місця тимчасового проживання з переліку місць тимчасового проживання області (міст Києва та Севастополя); відсутність у місці тимчасового проживання понад 60 днів підряд без попередження керівника місця тимчасового проживання. У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою до керівника місця тимчасового проживання. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів. Після закінчення встановленого договором строку тимчасового проживання внутрішньо переміщені особи зобов`язані виселитися з місця тимчасового проживання. 
		 
		У місцях тимчасового проживання забороняється: порушувати вимоги щодо дотримання допустимого рівня шуму в приміщеннях; виробляти, розпивати алкогольні, слабоалкогольні напої, виготовляти, зберігати або вживати наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги; куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов`язаних з їх вживанням, трав`яних виробів для куріння, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів у місцях, де це заборонено законом; самовільно здійснювати переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у користуванні, та місць загального користування; самовільно переселятися з одного приміщення в інше, приватизувати, обмінювати або здійснювати поділ цього приміщення, здавати в піднаймання або вселяти інших громадян до цього приміщення; реєструвати в приміщенні місця тимчасового проживання будь-які підприємства, установи та організації; зберігати в житлових приміщеннях та місцях загального користування легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали і речовини (пункт 16 Порядку № 930). 
		 
		Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення питання виселення особи, що є крайнім заходом втручання у її право на житло та повагу до приватного життя, судам необхідно встановити відповідність такого виселення вимогам пропорційності у розумінні положень статті 8 Конвенції та світлі релевантної практики ЄСПЛ, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу. 
		 
		У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 
		 
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. 
		 
		Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому визначення, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, у тому числі від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання. 
		 
		Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії та право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою житла. 
		 
		У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання у право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний інтерес»; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. 
		 
		Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»). 
		 
		У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. 
		 
		Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що під час прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення у контексті пропорційності застосування такого заходу. 
		 
		Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ під час вирішення спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. 
		 
		«Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, проте передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden). 
		 
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). 
		 
		Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. 
		 
		Верховний Суд готовий визнати, що місце тимчасового проживання внутрішньо переміщеної особи у містечках із збірних модулів може вважатися «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до житла, з огляду на таке. 
		 
		Термін «житло» (home) у статті 8 Конвенції не обмежується правовим статусом приміщення. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що вирішальним критерієм є фактичний зв`язок людини з місцем, тобто, чи використовує вона його для проживання та чи має воно для неї значення домівки. 
		 
		Наприклад, у рішенні від 25 вересня 1996 року у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» («Buckley v. the United Kingdom») та у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom») ЄСПЛ визнав, що навіть тимчасові та неформальні поселення ромів можуть підпадати під захист статті 8 Конвенції як «житло». 
		 
		Важливо розуміти, що модульні містечка в Україні були створені для надання саме тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб, яких змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації. 
		 
		У багатьох випадках внутрішньо переміщені особи змушені проживати в модульних містечках, оскільки іншого житла, окрім того, яке залишилося на тимчасово окупованій території України, вони не мають. 
		 
		Попри те, що ці об`єкти є тимчасовими за своїм призначенням, фактичне використання їх постійного місця проживання може свідчити про наявність захисту відповідно до Конвенції. 
		 
		Отже, аналізуючи суспільну необхідність та пропорційність вручання у право на мирне володіння позивачем житлом, слід враховувати обставини, що встановлені судами. 
		 
		Таким чином, ключовим є визначення наявності правової підстави зайняття позивачем спірного житлового приміщення, а також, чи перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням на законних підставах. 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що 24 березня 2023 року між ОСОБА_1 та Центром соціальної підтримки осіб, ЛКП «Рембуд» укладено Договір № 699, за умовами якого ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особіта членам його сім`ї надано у тимчасове користування тимчасову споруду №  713 на АДРЕСА_1 на період з 24 березня до 24 вересня 2023 року, про що також видано відповідний наказ від 24 березня 2023 року № 699 (том 1, а. с. 18-23, 92). 
		 
		Цього ж дня, 24 березня 2023 року, ОСОБА_1 ознайомився із Правилами, у пунктах 2.1.3, 5.1.5 яких передбачено, що чоловіки з числа внутрішньо переміщених осіб зобов`язані впродовж доби стати на військовий облік за місцем фактичного розміщення; підставами для виселення з тимчасових споруд зі збірних модулів є систематичне (більше одного разу) порушення Правил, що підтверджується відповідним актом (том 1, а. с. 101). 
		 
		Водночас ці Правила визначають лише порядок проживання внутрішньо переміщених осіб у приміщеннях місць тимчасового проживання, тоді як умови Договору № 699 і Порядку № 930 не передбачають такої прямої підстави для виселення внутрішньо переміщеної особи, як непостановка на військовий облік за місцем фактичного проживання / розміщення. Не передбачають такої підстави для дострокового припинення права внутрішньо переміщеної особи на користування приміщенням й Примірні правила проживання внутрішньо переміщених осіб у місцях тимчасового проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня       2023 року № 930 (Додаток 1 до Договору). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку. 
		 
		Однак законодавство України не передбачає виселення як санкцію за невиконання цього обов`язку. Непостановка на військовий облік може мати інші юридичні наслідки для особи, зокрема адміністративну відповідальність. 
		 
		Центр соціальної підтримки осіб може інформувати особу про обов`язок стати на військовий облік, але не має повноважень самостійно встановлювати систематичність цього порушення. 
		 
		Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки - єдині органи, які ведуть військовий облік та можуть фіксувати факти його невиконання. 
		 
		Санкції за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку передбачені у статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і це штраф. При цьому лише у разі, якщо особу вже притягували до адміністративної відповідальності за непостановлення на військовий облік, але вона продовжує ігнорувати цей обов`язок, таке правопорушення можна розглядати як систематичне. 
		 
		Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» гарантує, що внутрішньо переміщені особи не можуть бути позбавлені житла без законних підстав. 
		 
		Отже, оскільки Центр соціальної підтримки осіб не є контролюючим органом і не наділений повноваженнями самостійно встановлювати систематичність порушення військовозобов`язаними обов`язку постановки на військовий облік, то відповідач безпідставно виселив позивача з місця тимчасового проживання за систематичне (більше одного разу) порушення правил військового обліку. 
		 
		Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). 
		 
		Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України), забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідача та загальними інтересами. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд правильно керувався тим, що позивач як внутрішньо переміщена особа не може бути виселений із тимчасової споруди із збірних модулів виключно через невиконання обов`язку стати на військовий облікза місцем фактичного проживання / розміщення. 
		 
		Таким чином, у цьому випадку рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням принципу справедливого судочинства - дотримання справедливої рівноваги між інтересами сторін у справі, з метою недопущення непропорційного втручанням органів держави та місцевого самоврядування у право позивача на житло як внутрішньо переміщеної особи. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для захисту права позивача на житло як внутрішньо переміщеної особи, а отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду- без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу Центру соціальної підтримки осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і внутрішньо переміщених осіб залишити без задоволення. 
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач  Є. В. Петров  СуддіА. І. Грушицький   С. О. Карпенко   І. В. Литвиненко   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...