Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/1678/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2025.
Дата набрання законної сили: 02.04.2025
Номер судового провадження: 61-14640ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		02 квітня 2025 року                                   
		 
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 753/1678/23
		 
		провадження № 61-14640св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гербедою Геннадієм Геннадійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва  від 27 травня 2024 року у складі судді Твердохліб Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури А. В., Соколової В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 2013 року до 2018 року вона та  ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу та мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Вказувала, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. З 2018 року ОСОБА_2 не бачиться та не спілкується з донькою, не цікавиться її життям, успіхами, станом здоров`я, навчанням, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до                                          її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, що негативно впливає на її фізичний, культурний розвиток. Усі питання щодо виховання доньки,                 її матеріального забезпечення, вона вирішує сама.
		 
		Зазначала, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва                                   від 24 червня 2020 року у справі № 753/458/20 стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з 11 січня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.
		 
		Позивач посилалася на те, що станом на день звернення до суду зі вказаним позовом аліменти на утримання доньки від відповідача вона не отримувала,                       що свідчить про ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування  ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просила суд позбавити  ОСОБА_2 батьківських прав відносно  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня                           2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Покладено на Службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, а також те, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
		 
		Суди урахували, що ОСОБА_2 бажає спілкуватися з донькою, заперечує проти позбавлення батьківських прав, вчиняє дії для погашення заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини.
		 
		При цьому суди критично оцінили висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки вважали його недостатньо обґрунтованим, таким, що не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків,  а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
		 
		Районний суд зазначив, що обставини цієї справи свідчать про наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Суди урахували судову практику Верховного Суду та практику Європейського суду           з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо захисту якнайкращих інтересів дітей. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гербеда Г. Г., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня               2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У листопаді 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                      у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження                          у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гербедою Г. Г., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували, що відповідач свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не виконує їх. При цьому навіть після звернення до суду із вказаним позовом про позбавлення батьківських прав, відповідач свою поведінку не змінив.
		 
		Вважає, що позбавлення  ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Також у суді першої інстанції відповідач визнав факт ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини.
		 
		Вказує, що суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою її доводи та дійшли необґрунтованого висновку про те, що належних та допустимих доказів нехтування відповідачем батьківськими обов`язками матеріали справи не містять, відсутні докази умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. 
		 
		Посилається на те, що внаслідок тривалого систематичного ухилення  ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, сімейний зв`язок між ним та донькою ніколи не виникав, мінімально існуючий зв`язок між ними втрачено через вину саме відповідача за його свідомим бажанням. 
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Гербеда Г. Г. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, що передбачено пунктом 1                         частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
		 
		У грудні 2024 року представник  ОСОБА_2 - адвокат Сіваченко В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Посилається на відсутність у матеріалах справи доказів застосування щодо ОСОБА_2 заходів впливу у зв`язку із неналежним виконанням батьківських обов`язків. Натомість, вказує, що відповідач вчиняв дії щодо спілкування із донькою, проте, через дії позивачки виникла ситуація, через яку  ОСОБА_2 не мав змоги бачити свою доньку, брати участь в її житті та в повному обсязі виконувати свій батьківський обов`язок з утримання та виховання дитини. Вважає необґрунтованими посилання позивачки на те, що  ОСОБА_2 визнано факт невиконання ним батьківських обов`язків, оскільки вказане не відповідає дійсності. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Батьками  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 13 березня 2013 року (том 1, а. с. 11).
		 
		Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2020 року             у справі № 753/458/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої              доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій                   сумі у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з 11 січня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття (том 1, а. с. 12-15).
		 
		На виконання вказаного заочного рішення суду 05 серпня 2020 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 753/458/20 (том 1, а. с. 16).
		 
		Згідно з довідкою начальника Святошинського Відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського А. М. від 24 жовтня 2022 року № НОМЕР_1/4, ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа № 753/458/20, виданого 05 серпня 2020 року Дарницьким районним судом м. Києва не отримувала аліменти від ОСОБА_2 у період з 11 січня 2020 року до 01 жовтня 2022 року (том 1, а. с. 17).
		 
		Відповідно до роз`яснень Святошинського Відділу державної виконавчої служби                        у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції                       (м. Київ) станом на 07 квітня 2023 року у ОСОБА_2 наявна заборгованість                        зі сплати аліментів за період з 11 січня 2020 року до 01 квітня 2023 року                                    у розмірі 58 016,13 грн (том 1, а. с. 92).
		 
		Заступником начальника Святошинського Відділу державної виконавчої служби                  у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції                  (м. Київ) Буряк М. І. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому                                      з примусового виконання виконавчого листа № 753/458/20, виданого                                            05 серпня 2020 року Дарницьким районним судом м. Києва, постановами                               від 07 квітня 2023 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 , встановлено тимчасові обмеження у праві користування вогнепальною зброєю,                  у праві виїзду боржника за межі України, у праві полювання, у праві керування транспортним засобом (том 1, а. с. 79-90).
		 
		Відповідно до довідки Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанку»  від 09 листопада 2022 року у ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року                                  до 09 листопада 2022 року відсутні надходження на картку від ОСОБА_2                          (том 1, а .с. 18).
		 
		Згідно з довідкою за підписом директора школи І-ІІІ степенів № 309 Дарницького району м. Києва № 03-01/446 від 04 жовтня 2022 року ОСОБА_3 навчається                у 4-Д класі школи І-ІІІ степенів № 309 Дарницького району м. Києва, батько                      ОСОБА_2 не цікавиться вихованням доньки в школі, участь у вихованні не бере, батьківські збори не відвідує (том 1, а. с. 31).
		 
		Відповідно до довідки за підписом директора дитячо-юнацькою школи «Дарниця» Дарницького району м. Києва від 29 вересня 2022 року № 17 ОСОБА_3 займалася в дитячо-юнацькій школі «Дарниця» у відділенні плавання з вересня  2019 року до травня 2022 року (том 1, а. с. 32).
		 
		Довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної                 медико-санітарної допомоги № 2» Дарницького району м. Києва від 06 жовтня                 2022 року № 1740 підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та спостерігається лікарем педіатром з 2019 року, перебуває на обліку у лікаря ортопеда та отоларинголога, під час відвідування закладу дитину супроводжує мати (том 1, а. с. 43).
		 
		З огляду на інформаційне повідомлення дільничного офіцера Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві                  ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, спиртними напоями не зловживає, наркотичних речовин не вживає, громадський порядок не порушує, із сусідами підтримує доброзичливі стосунки, за 2022 рік скарг та заяв                    у відношенні останньої не надходило (том 1, а. с. 46).
		 
		ОСОБА_1 працює в Дарницькій районній в м. Києві державній адміністрації на посаді головного спеціаліста відділу контролю за благоустроєм та охорони навколишнього природного середовища апарату з 04 грудня 2018 року, має позитивну характеристику (том 1, а. с. 47-48).
		 
		Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 18 липня 2023 року № 101-6062/02 визнано за доцільне позбавити  ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини                          ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 135-136).
		 
		Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеного 01 травня          2024 року старшим державним виконавцем Святошинського Відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко А. С. станом на 01 травня 2024 року заборгованість  ОСОБА_2 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні                          № НОМЕР_1 відсутня (том 1, а. с. 241).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій            статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гербедою Г. Г., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                  з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                       і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право                          у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року                    (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки                               у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		 
		Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		 
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку                     з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини,                   з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		 
		Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені              в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		 
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя             у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні      і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга                                           статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		 
		Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		 
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням                      її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)                       і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України»                     від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини                  (параграфи 57, 58).
		 
		ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних звя`зків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ                                 від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
		 
		ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав                          є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя    з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини               і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
		 
		Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору,         а вже тільки потім - права батьків.
		 
		Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19,        від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року               у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19,                  від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року                                   у справі № 300/908/17.
		 
		Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
		 
		Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
		 
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)                           і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. При цьому суди урахували, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, наводить обґрунтовані мотиви, які суди взяли до уваги.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки судами враховано якнайкращі інтереси дитини, думку відповідача, його бажання приймати участь у житті доньки. 
		 
		ОСОБА_1  не доведено необхідності застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування належно не арґументував.
		 
		Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суд попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дітей, і неможливості змінити цю поведінку. При цьому районний суд надав правову оцінку висновку Органу опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 18 липня 2023 року № 101-6062/02 та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням                    частини шостої статті 19 СК України. 
		 
		Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися  з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		 
		Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
		 
		При цьому пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,               та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
		 
		Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		 
		Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції,                             з огляду на те, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. 
		 
		При цьому, апеляційний суд правильно зазначив, що сплата ОСОБА_2 заборгованості по аліментам на утримання дитини та звернення до Служби                               у справах дітей та сім`ї Дарницької районної державної адміністрації з проханням вжити всіх необхідних заходів для забезпечення можливості спілкуватися та бачитися з дитиною, повноцінно брати участь у її вихованні, свідчить про те, що він не втратив інтересу до участі у вихованні доньки та має намір на відновлення відносин з нею, а  ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивачка, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
		 
		Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня                      2021 року у справі № 459/3411/18, від 10 листопада 2021 року у справі                                         № 390/1418/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.
		 
		Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено                               з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку                           з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гербедою Геннадієм Геннадійовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва  від 27 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...