Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/2465/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2025.
Дата набрання законної сили: 08.04.2025
Номер судового провадження: 61-9432ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		08 квітня 2025 року                                    
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 463/2465/18
		 
		провадження № 61-9432св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Мазур Ольга Іванівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаняк Світлана Степанівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його      представником - адвокатом Гаталяком Макаром Ярославовичем, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2023 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року             у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу                  Мазур О. І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу             Косаняк С. С., про визнання заповіту недійсним.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати                  ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 .
		 
		Зазначав, що на початку 2014 року у ОСОБА_3 загострилися захворювання,       що вимагали постійного догляду, яким він займався.Мати хворіла на ішемічну хворобу серця, кардіосклероз, церебральний атеросклероз, атеросклетичний кардіосклероз, шийний атеросклероз (остеохондроз). Внаслідок цих захворювань та похилого віку мала часті головокружіння, запаморочення, забувала де вона знаходиться і що робить в даний момент, мала загальне погане самопочуття, млявість.
		 
		Вказував, що на початку 2014 року священнослужителі отець ОСОБА_4 та отець ОСОБА_5 звернулися до нього із проханням зареєструвати за його адресою                   ( АДРЕСА_1 ) неповнолітнього племінника                          ОСОБА_2 , у задоволенні чого він відмовив, проте з довідки від 10 січня            2018 року з місця проживання про склад сім`ї і прописки дізнався про те, що                       17 квітня 2014 року за вказаною адресою крім  ОСОБА_3 був зареєстрований також відповідач.
		 
		Крім того, у 2014 році відповідач та священнослужителі отець ОСОБА_4 , отець ОСОБА_5 на зустрічі у них у Родинному домі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », вчиняли тиск на його матір з метою відмови від вимог повернути зниклі з дому спадкодавиці цінності.                      ОСОБА_3  була набожною віруючою особою, тому настанови священнослужителів вважала необхідними для виконання. На думку позивача, саме останні змусили померлу скласти заповіт на користь ОСОБА_2 - вихованця Родинного дому « Покрова ».
		 
		Позивач вважав, що під час вчинення та посвідчення оспорюваного заповіту                        від 09 квітня 2014 року не було дотримано таких вимог до правочину як вільне волевиявлення його учасника, яке повинне відповідати його внутрішній волі. Під час особистих розмов його мати казала, що склала заповіт на нього і будинок має бути його, оскільки він постійно проживав у ньому з матір`ю і доглядав за нею, ніс витрати з утримання будинку.
		 
		Посилався на те, що у 2014 році отець ОСОБА_4 та отець ОСОБА_5 скористалися тим, що його матір, яка за станом свого здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними,змусили скласти оспорюваний заповіт від 09 квітня 2014 року на користь відповідача, про який він дізнався з витягу зі спадкового реєстру від 20 березня 2018 року № 51300500. Відтак, на підставі статті 203, 215, частини першої статті 225, 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповіт є недійсним.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт, як розпорядження на випадок смерті, складений ОСОБА_3 , 09 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Косаняк С. С. за реєстровим № 246, номер бланку ВВТ 571554, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 55959497.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 травня                     2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано недійсним заповіт, як розпорядження на випадок смерті, складений ОСОБА_3 , 09 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Косаняк С. С. за реєстровим № 246, номер бланку ВВТ 571554, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 55959497.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що згідно з висновком повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 31 липня 2023 року № 779                  ОСОБА_3 на момент складення та підписання заповіту 09 квітня 2014 року виявляла ознаки органічного психосиндрому вираженого ступеню внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу і за психічним станом здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України є підставою для визнання заповіту недійсним. При цьому суд відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності та зазначив, що він пропущений не був.
		 
		При ухваленні рішення суд першої інстанції, надаючи перевагу висновку експертів від 31 липня 2023 року № 779 перед висновком експертів від 05 червня 2021 року     № 12к, вказав, що такий висновок зроблено на підставі всебічно проаналізованих всіх наявних даних медичної документації ОСОБА_3 та з урахуванням показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які також були допитані в судовому засіданні.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що, правильно застосувавши норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки факт того, що ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складення заповіту, підтверджується належними              і допустимими доказами.
		 
		Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 червня                   2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Пастернак О. О. про ухвалення додаткового рішення задоволено.
		Стягнуто з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи у розмірі 15 497,84 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Гаталяк М. Я., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2023 року, постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                       у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 16 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Гаталяком М. Я., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Гаталяком М. Я., мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, необґрунтовано взяли до уваги показання свідків лише зі сторони позивача та дійшли помилкових висновків про задоволення позову  ОСОБА_1 .
		Посилається на недостовірність висновків проведених у справі експертиз, які, на думку заявника, мали для суду вирішальне значення при ухваленні рішення.
		 
		Зазначає, що переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не навів мотивів та не надав відповіді на доводи апеляційної скарги.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Гаталяк М. Я. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 807/1689/14, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 19 липня 1960 року, копією свідоцтва про зміну прізвища ОСОБА_1 на ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 10 березня 1979 року (том 1, а. с. 92, 93).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданимЛичаківським районним у місті Львові відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 13 грудня 2017 року (том 1, а. с. 86).
		 
		19 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Мазур О. І. із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (том 1, а. с. 84).
		 
		19 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мазур О. І. заведено спадкову справу № 19/2017 (номер у спадковому реєстрі 61766715) щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3                                              (том 1, а. с. 83-112).
		 
		19 грудня 2017 року ОСОБА_10 звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Мазур О. І. із заявою про відмову від належної їй спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 (том 1, а. с. 85).
		 
		При відкритті спадкової справи нотаріусом з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 19 грудня 2017 року № 50344108 було встановлено, що за життя ОСОБА_3 складено два чинні заповіти: 29 липня 1997 року заповіт, посвідчений Четвертою львівською нотаріальною конторою на бланку НА 0631111, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1-3604, номер заповіту у спадковому реєстрі 3408754, та 09 квітня 2014 року заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Косаняк С .С. на бланку ВТТ 571554, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 246, номер заповіту                   у спадковому реєстрі 5595497 (том 1, а. с. 98).
		 
		У заповіті від 19 грудня 1997 року, посвідченому державним нотаріусом Четвертої львівської нотаріальної контори Долинською М. С., ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що належний їй на праві приватної власності на день її смерті житловий будинок зі всіма господарськими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а також присадибну земельну ділянку, що відноситься до нього, вона заповідає своєму синові                    ОСОБА_1 (том 1, а. с. 107).
		 
		Відповідно від заповіту від 29 квітня 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаняк С. С., ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що все майно належне їй за законом на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, вона заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 1, а. с. 103).
		 
		05 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Мазур О. І. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3                           (том 1, а. с. 112).
		 
		Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 року за клопотанням представника позивача у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: чи страждала ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на психічні розлади? Якщо так, то якими саме і коли вони вперше проявилися; чи страждала ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на момент укладення правочину, а саме на момент підписання заповіту 09 квітня 2014 року, на психічні розлади? Якщо так, то чи могла ОСОБА_11 на момент укладення правочину, а саме на момент підписання заповіту 09 квітня 2014 року, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Проведення експертизи доручено експертам Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня», попередивши їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі висновку за статтями 384, 385 КК України; направлено в розпорядження експерта матеріали цивільної справи № 463/2465/18; 
		оригінал медичної картки від 01 березня 2010 року № 001083001230 ОСОБА_3 ; оригінал медичної картки від 25 жовтня 2017 року № 001083001230 та виписки                          з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) ОСОБА_3 ; оригінал медичної кратки та довідки форми № 2 Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру ОСОБА_3 ; оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 ; роз`яснено сторонам положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі; провадження у справі зупинено до одержання висновку експерта (том 2, а. с. 205-209).
		 
		Згідно з висновком експертів за результатами проведення посмертної                        судово-психіатричної експертизи Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна державна клінічна психіатрична лікарня» від 05 червня 2021 року № 12к ОСОБА_11 страждала хронічним, стійким психічним розладом у формі судинної деменції, який відповідно до наданої медичної документації був діагностований у неї в 2013 році. На момент укладення правочину 09 квітня 2014 року ОСОБА_11 також страждала на хронічний, стійкий психічний розлад у формі судинної деменції та не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 2, а. с. 211-218).
		 
		Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2023 року                              за клопотанням відповідача у справі призначено повторну посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:             чи виключають медичні дані ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , хвилеподібний перебіг когнітивних порушень на тлі цереброваскулярної хвороби;            чи містить медична документація Стецької ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , огляд препаратів з метою виявлення та мінімізації використання лікарських засобів, у тому числі, безрецептурних засобів, які можуть негативно вплинути на когнітивні функції; чи могли бути, вказані у медичній документації ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , когнітивні порушення результатом вживання останньою лікарських засобів; чи правильно, відповідно до критеріїв: NINDS-AIREN, було поставлено діагноз ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який вказано у довідці Ф-2 (том 1, а. с. 166 справи                                    № 463/2465/18) і якщо ні, то яким є правильний діагноз; чи здатна була                          ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням визначених                  у справі № 463/2465/18 обставин, усвідомлювати і якою мірою фактичний зміст власних дій та їх наслідків при укладенні заповіту 09 квітня 2014 року. Проведення експертизи доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово- психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», попередивши їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі висновку за статтями 384,                                 385 КК України; направлено в розпорядження експертів матеріали цивільної справи № 463/2465/18; оригінал медичної картки від 01 березня 2010 року № 001083001230 ОСОБА_3 ; оригінал медичної картки від 25 жовтня 2017 року № 001083001230 та виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) ОСОБА_3 ; оригінал медичної кратки та довідки форми № 2 Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру ОСОБА_3 ; оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 ; роз`яснено сторонам положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі; провадження у справі зупинено до одержання висновку експертів (том 3, а. с. 152-158).
		 
		Відповідно до висновку повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи Державної установи «Інститут психіатрії, судово- психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України»                      від 31 липня 2023 року № 779 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при укладенні правочину (заповіту) 09 квітня 2014 року виявляла ознаки органічного психосиндрому вираженого ступеню внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (F 07.9 згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду) і за психічним станом у вказаний період часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Також експерти вказали, що у наданій на експертизу медичній документації відсутні об`єктивні відомості щодо негативного впливу медичних препаратів, які призначалися лікарями ОСОБА_11 на когнітивні функції останньої. Щодо відповідей на інші питання експерти вказали,                що такі знаходяться поза межами компетенції судово-психіатричних експертів                (том 4, а. с. 15-23).
		 
		У матеріалах справи містяться показання свідків, допитаних у судовому засіданні судом першої інстанції як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Гаталяком М. Я., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
		 
		Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві             на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті                            (стаття 1218 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
		 
		За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		 
		Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
		 
		Згідно із частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
		 
		Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		 
		Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала                       в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).                           Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча                        б однієї зі сторін.
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження                                               № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно             із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
		 
		Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
		 
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня                    2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18),                                          від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19)                             та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
		 
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,                      та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша                     статті 76 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),              що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних                        у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних                        у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а відтак волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.                 За висновком повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи                      від 31 липня 2023 року № 779 ОСОБА_3 при укладенні правочину (заповіту)                    09 квітня 2014 року виявляла ознаки органічного психосиндрому вираженого ступеню внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу та за психічним станом у вказаний період часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
		 
		Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним на підставі частини першої                                 статті 225 ЦК України вирішуються з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів відповідно до статті 40 ЦПК України.
		 
		Висновок судово-психіатричної експертизи повинен стосуватися психічного стану особи на момент вчинення правочину. Висновок про недієздатність особи, яка вчинила правочин, що визнається недійсним, необхідно робити на підставі доказів, які свідчать про психічний стан особи на момент його вчинення.
		 
		У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 658/2068/17 (провадження № 61-20649св19) зазначено, що хоча висновок експертизи в такій справі є одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення факту того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		 
		Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними                               у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження                № 61-7835сво19), від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19 (провадження                № 61-7260св22).
		 
		У справі, що переглядається для визначення психічного стану ОСОБА_3 на момент складення заповіту судом першої інстанції ухвалою від 11 березня 2021 року за клопотанням представника позивача у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України.
		 
		Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		 
		Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
		Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
		 
		Так, ухвалою від 15 лютого 2023 року за клопотанням відповідача у справі призначено повторну посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу.
		 
		Висновок повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи                      від 31 липня 2023 року № 779 суди визнали належним й допустимим доказом. Зазначений висновок експертів є належним доказом у справі, отриманий                                   у процесуальному порядку (стаття 103 ЦПК України). Відповідачем належними доказами вказаний висновок не спростовано. 
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду є необґрунтованими та постановленими з порушеннями норм процесуального права щодо повноти, об`єктивності, всебічності дослідження судом доказів, що призвело до невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи.
		 
		Правильно застосувавши норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки той факт, що на момент складення заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, підтверджуються належними і допустимими доказами.
		 
		Крім того, зазначені доводи заявника зводяться до необхідності переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, та відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази                          і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні                                     й обґрунтовані судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги щодо неналежного мотивування відхилення апеляційним судом доводів апеляційної скарги, поданої  ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє.
		 
		У зв`язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що у § 23 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»                    (Proninа v. Ukraine, заява № 63566/00), в якій заявниця скаржилася на те, що суди не розглянули повністю її аргументи, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		 
		У § 30 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99) ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. 
		 
		Дослідивши ці доводи касаційної скарги і з огляду на мотиви, наведені у постанові апеляційного суду, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд належно мотивував всі суттєві доводи  ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави стверджувати, що допущено порушення права на справедливий суд у частині належного обґрунтування судового рішення.
		 
		Висновки апеляційного суду не суперечать узагальненим висновкам, викладеним                   у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 807/1689/14,                      на яку посилався  ОСОБА_2 у касаційній скарзі.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,                   а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його      представником - адвокатом Гаталяком Макаром Ярославовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2023 року                          та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...