Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/2205/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2025.
Дата набрання законної сили: 08.04.2025
Номер судового провадження: 61-18233ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 161/2205/23
		провадження № 61-18233св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кінах Яна Валеріївна, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 рокуу складі судді Рудської С. М., постанову Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів                 Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В. та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та права власності на нерухоме майно.
		Позов обґрунтований тим, що з лютого 2017 року до квітня 2022 року вона та ОСОБА_2 проживали у квартирі АДРЕСА_1 разом з її дочкою від попереднього шлюбу ОСОБА_3 , для якої ОСОБА_2 став близьким членом родини.
		Вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, придбавали спільні речі, здійснювали ремонтні роботи у житлі, а також разом відпочивали, проводили вихідні та сімейні свята. Також вони вели спільний бізнес, частину доходу вкладали у його розвиток та спільно планували подальшу господарську діяльність.
		20 червня 2020 року відповідач та Приватне акціонерне товариство «Луцький домобудівельний комбінат» (далі - ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат») уклали договір купівлі-продажу майнових прав № 4/1, на підставі якого 
		ОСОБА_4 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Дане нерухоме майно придбано за їх спільні з ОСОБА_2 кошти, які отримані ними від ведення спільного бізнесу, а також від продажу нею власного транспортного засобу. Крім того, зазначений договір купівлі-продажу майнових прав укладався з її письмового відома.
		На підставі викладеного, просила встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з лютого 2017 року до квітня 2022 року, визнати їх спільним сумісним майном майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 48 кв. м, визнати за кожним з них у порядку поділу майна по 1/2 частці майнових прав на цю квартиру.
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів ведення спільного господарства сторонами, наявності у них спільного бюджету, взаємних прав і обов`язків, що між сторонами склалися відносини, які притаманні подружжю, позивачем не надано, а тому передбачені законом правові підстави для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні. Інші позовні вимоги (про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на нерухоме майно) є похідними від позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим в їх задоволенні суд також відмовив.
		Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
		Ухвалюючи додаткове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд вважав, що представником відповідача до закінчення судових дебатів чи до закінчення розгляду справи не подано відповідних доказів, які підтвердили б розмір витрат, які сторона сплатила або мала сплатити у зв`язку з розглядом справи, а також відповідна заява з цього приводу ним у встановлений строк подана не була.
		Постановою Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2023 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання спільних речей, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків з лютого 2017 року до квітня 2022 року.
		Показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. 
		Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 250,00 грн.
		Суд апеляційної інстанції, взявши до уваги надані ОСОБА_2 докази, а також враховуючи принцип співмірності та критерії розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин цієї справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також заперечень представника позивача Кінах Я. В. , дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		У грудні 2023 року  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кінах Я. В., засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		У січні 2024 року  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кінах Я. В.,засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, в якій просить її скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
		Доводи особи, яка подала касаційні скарги
		Касаційна скарга на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц,            від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі                 № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16, від 27 лютого 2019 року у справі                № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц,                     від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 24 січня 2020 року у справі        № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22.
		Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідка, проігнорував клопотання про обов`язкову особисту явку відповідача у судові засідання, а суд апеляційної інстанції не дослідив договір купівлі-продажу майнових прав від 02 червня 2020 року № 4/1 та акт прийому-передачі майнових прав, відмовив у долученні до матеріалів справи поданих позивачем доказів, що підтверджують факт спільного проживання сторін та згоди на купівлю майнових прав, відмовив у задоволенні клопотання про витребування для дослідження матеріалів цивільної справи № 161/17153/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на майнові права. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, не вжив жодних дій щодо реалізації забезпечення позову.
		Касаційна скарга на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19, від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, від 11 березня 2021 року у справі № 911/2681/19, від 23 грудня 2021 року у справі № 755/7943/20-ц, від 20 липня 2021 року в справі                          № 922/2604/20.
		Суд апеляційної інстанції не врахував принцип змагальності сторін та не встановив, що надані відповідачем докази жодним чином не підтверджують факт понесених витрат на професійну правничу допомогу.
		Аргументи інших учасників справи
		У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив  ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Василюк І. М., на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Відзив мотивований тим, що спільний відпочинок, присутність на святах, показання свідків та спільні фотографії без доведення належними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Жодних доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету у сторін матеріали справи не містять.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кінах Я. В., на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року та витребувано матеріали справи.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат     Кінах Я. В., на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від                  16 листопада 2023 року.
		У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження за касаційними скаргами відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		20 червня 2020 року ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу майнових прав № 4/1, за умовами якого відповідач набув майнові права на житлове приміщення (квартиру) з будівельним АДРЕСА_3 .
		За умовами пункту 4.2 вказаного договору попередня загальна ціна майнових прав на об`єкт нерухомості на дату його укладення, становила 776 280 грн.
		У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що з лютого 2017 року до квітня 2022 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та станом на момент укладення вищевказаного правочину майнові права на спірний об`єкт нерухомого майна був набутий за спільні кошти їхнього подружжя.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Щодо оскарження  рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року
		Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
		Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
		Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.
		Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачем заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.
		Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
		Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначено, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18.
		Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте в період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).
		Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
		Суди встановили, що на підтвердження позовних вимог щодо факту спільного проживання з відповідачем однією сім`єю позивач надала фотографії із зображенням сторін разом з дитиною, а також із друзями, докази виїзду на відпочинок за кордон з дочкою і проживання їх під час відпочинку в одному приміщенні, договір купівлі-продажу майнових прав від 20 червня 2020 року № 4/1. Крім того, як докази, судами надана оцінка поясненнями свідків.
		Також, ОСОБА_1 подала до ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат» заяву, в якій вона в односторонньому порядку, без відома ОСОБА_2 вказала, що договір купівлі-продажу майнових правукладався в інтересах сторін як чоловіка і жінки, які за спільні кошти придбали ці майнові права.
		Пояснення свідків є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного відношення до сторін, і пояснення у цій справі свідків про наявність сімейних відносин між позивачем та ОСОБА_2 є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між цими особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що цим відносинам були притаманні ознаки сімейних. При цьому, пояснення свідків у цій справі є різними, інших належних і достатніх доказів того, що позивач з ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний бюджет чи витрачали кошти на спільні цілі ОСОБА_1 суду не надала.
		Разом з тим, пояснення свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
		Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.
		Враховуючи викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідка.
		Крім того, суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги заяву ОСОБА_1 , подану до ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат», оскільки вона не має юридичного значення для сторін договору, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували в зареєстрованому шлюбі, не укладали цей договір як покупці, а також у цій заяві не відображено волю їх обох.
		Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач не підтвердила належними та допустимими доказами, факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків протягом спірного періоду, а саме з лютого 2017 року до квітня 2022 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
		Разом з тим, суди дійшли правильних висновків, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно, набуте ОСОБА_2 , таким, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, як чоловіку та жінці, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
		Доводи заявника про те, що суд першої інстанції проігнорував клопотання про обов`язкову особисту явку відповідача у судові засідання є необґрунтованими, оскільки в судових засіданнях брав участь адвокат Василюк І. М., який представляв інтереси ОСОБА_2 , тобто відповідач скористався своїм правом на професійну правничу допомогу.
		Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, не вжив жодних дій щодо реалізації забезпечення позову, оскільки ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив договір купівлі-продажу майнових прав від 02 червня 2020 року № 4/1 та акт прийому-передачі майнових прав касаційній суд не приймає до уваги, оскільки зазначені докази не підтверджують факт спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу.
		Аргументи заявника про те, що апеляційний суд відмовив у долученні до матеріалів справи поданих позивачем доказів, які підтверджують факт спільного проживання сторін, та згоди на купівлю майнових прав, є безпідставними, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, надано належну оцінку поданим сторонами доказам, ухвалено законні та обґрунтовані судові рішення. Порушень порядку надання та отримання доказів у судах першої та апеляційної інстанцій Верховним Судом не встановлено.
		Враховуючи те, що на підставі частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та переоцінювати докази, належна оцінка яких здійснена судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, що переглядається, вважає правильними висновки судів про те, що позивач не надала належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування для дослідження матеріалів цивільної справи № 161/17153/22 колегією суддів відхиляються, оскільки у зазначеній справі до початку розгляду справи по суті, ОСОБА_1 подала заяву про залишення її позову без розгляду та ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, Верховний Суд до уваги не бере з огляду на таке.
		Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження
		№ 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Так, у справі № 644/6274/16-ц предметом розгляду у справі було визнання заявника членом сім`ї племінника - загиблого військовослужбовця. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинне на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов`язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього.
		У справі № 582/18/21 суди першої та апеляційної інстанцій, виходили із доведеності позивачем факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем - ОСОБА_3 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, у зв`язку з чим він є спадкоємцем четвертої черги після її смерті і вказане усуває від спадкування спадкоємця п`ятої черги - відповідача ОСОБА_2.
		Посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не вказує на різне застосування чи тлумачення норм права.
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
		Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
		У цій справі встановлені обставини справи, на відміну від обставин, встановлених у справах № 644/6274/16-ц та № 582/18/21 є різними.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі                       № 531/295/19, від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, є необґрунтованими, оскільки висновки, викладені у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.
		Щодо оскарження додаткової постанови Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року
		У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження в справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Згідно з частиною третьою, восьмою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
		Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
		Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 14 червня 2023 року в справі № 357/8277/19 (провадження           № 14-65цс22).
		Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, в частинах п`ятій та шостій статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
		Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		Під час визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в рішеннях від 23 січня 2014 року в справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		У частині четвертій статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
		Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі якщо, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 
		2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі                           № 910/7586/19.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22 листопада 2023 року ОСОБА_2 подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 24 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді.
		Заява мотивована тим, що 28 лютого 2023 року ОСОБА_2 та Адвокатське об`єднання «ФОКСІ» уклали договір про надання правничої допомоги від 28 лютого 2023 року № 17. Представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Василюк І. М., що підтверджується: ордером серії АС № 1068703 від 16 серпня 2023 року; договором про надання правової допомоги від 28 лютого 2023 року; актом приймання-передачі виконаних послуг 
		від 17 листопада 2023 року; рахунком від 17 листопада 2023 року № 17; копією прибуткового касового ордеру від 17 листопада 2023 року № 15.
		Витрати на професійну правничу допомогу, які поніс ОСОБА_2 при розгляді апеляційної скарги у Волинському апеляційному суді, склали 24 500,00 грн.
		Відповідно до пункту 7.1 договору про надання правової допомоги за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої Об`єднанням правової допомоги, розмір гонорару та понесених витрат.
		Згідно з пунктом 7.2 договору сума, що підлягає сплаті за договором, розраховується, виходячи із розрахунку послуг і часу, витраченого Об`єднанням.
		Договором від 28 лютого 2023 року сторони погодили вартість 1 години затраченого часу у розмірі 1 500,00 грн.
		Пунктами 7.4, 7.5 договору встановлено, що сторонами погоджено сплату клієнтом додаткового «гонорару успіху», розмір якого становить 5 000,00 грн. У випадку участі в судових засіданнях розрахунок гонорару здійснюється з урахуванням часу, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судових засіданнях.
		Згідно з актом приймання-передачі виконаних послуг від 17 листопада 2023 року адвокат надав замовнику послуги відповідно до договору про надання правової допомоги від 28 лютого 2023 року, а замовник прийняв наступні послуги:
		- ознайомлення з апеляційною скаргою, поданою в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року у справі № 161/2205/23 - 0,5 год.(750,00 грн);
		- аналіз судової практики з розгляду аналогічних спорів, визначення правової позиції та узгодження правової позиції з клієнтом - 1,5 год. (2 250,00 грн);
		- підготовка заперечень на клопотання, подані в інтересах позивача, у справі № 161/2205/23 - 4 год. (6 000,00 грн);
		- представництво інтересів клієнта у Волинському апеляційному суді в судових засіданнях 28 вересня 2023 року (1 год.), 17 жовтня 2023 року (1 год.) та 16 листопада 2023 року (1 год.) (4 500,00 грн);
		- додатковий гонорар («гонорар успіху») - 5 000,00 грн.
		Враховуючи зазначені обставини, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що надані відповідачем докази жодним чином не підтверджують факт понесених витрат на професійну правничу допомогу.
		Позивач під час розгляду питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу подала заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат, в якій просила відмовити заявнику у відшкодуванні витрат на професійну  правничу допомогу, яке враховане апеляційним судом.
		Отже, вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, дослідивши подані на підтвердження відповідних витрат докази, перевіривши доводи сторін, у тому числі заперечення позивача щодо відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, надав правильну оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи та необхідністю процесуальних дій в суді, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , а саме 8 250 грн.
		Саме такий розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд вважав співмірним із обсягом проведених робіт та наданих адвокатом Василюком І. М. послуг ОСОБА_2 .
		Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц,                у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19, від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, від 11 березня 2021 року у справі                          № 911/2681/19, від 23 грудня 2021 року у справі № 755/7943/20-ц, від 20 липня 2021 року в справі № 922/2604/20, оскільки висновки, викладені у додатковій постанові апеляційного суду, що оскаржується, їм не суперечать.
		Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційних скарг ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		У силу частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		Касаційні скарги  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат 
		Кінах Яна Валеріївна, залишити без задоволення.
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2023 року, постанову Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення.
		 
		Судді:                                                                                                            В. М. Ігнатенко
		 
		О. М. Ситнік
		 
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...