Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 274/9914/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 10.04.2025. Зареєстровано: 10.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/0274/522/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024060480001060

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                 Справа № 274/9914/24 
		Провадження №1-кп/0274/522/25 
		 
		                               В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		   09.04.2025 м.Бердичів
		 
		   Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі:
		   головуючої судді             ОСОБА_1 ,
		   секретарів судового засідання     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		   за участю
		   прокурора             ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		   законного представника потерпілої ОСОБА_6 ,
		   представника потнерпілої ОСОБА_7 ,
		   обвинуваченого         ОСОБА_8 ,
		   захисника ОСОБА_9 ,
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві кримінальне провадження за обвинуваченням
		    ОСОБА_8 ,    ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Бердичів Житомирської області, громадянина України, українця, освіта вища, не працює, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		   у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
		                   в с т а н о в и в: 
		   19.10.2024 року близько 13:00 годині, керуючи автомобілем марки «Citroen Berlingo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого Бердичівським МРЕВ УДАІ УМВС України в Житомирській області, який належить його батьку ОСОБА_10 , рухався по проїзній частині вулиці Центральна в напрямку вул. Квітневої в с. Половецьке Бердичівського району Житомирської області.
		   Керуючи у вказаний день та час зазначеним транспортним засобом по проїзній частині вул. Центральна с. Половецьке, поблизу будинку №25 вказаної вулиці, водій ОСОБА_8 в порушення вимог п. 2.3.6) ПДР України не був уважним, не простежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, та в порушення вимог п. 1.7 вказаних вище Правил не був особливо уважним до такої категорії учасників дорожнього руху як діти, де попереду біля правого краю проїзної частини перебувала малолітня ОСОБА_11 , яку він завчасно об`єктивно спроможний був виявити.
		   Водночас, перебуваючи на відстані, достатній для зменшення швидкості руху транспортного засобу аж до його зупинки при умові дотримання вимог п.п. 12.3, 12.4, Правил та руху зі швидкістю не більше 50 км/год., водій ОСОБА_8 , в порушення вимог вищевказаних пунктів, своєчасно не зменшив швидкості до величини, яка дозволила б зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху малолітнього пішохода при русі останнього у небезпечному напрямку.
		   Натомість, продовжуючи рух автомобілем з перевищенням максимально допустимої швидкості, без вжиття жодних заходів для усунення створеної ним небезпечної обстановки, при цьому рухаючись зі швидкістю близько 57...60 км/год., та, не будучи достовірно обізнаним про наміри малолітньої дитини, без достатніх підстав розраховуючи на її належну поведінку, водій ОСОБА_8 продовжував рух та в порушення вимог пункту 12.3. ПДР України при виникненні небезпеки для його руху негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, в результаті чого здійснив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.
		   Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної тупої травми тіла, відкритої черепно-мозкової травми, забійної рани лівої тім`яної ділянки, лінійного перелому лівої тім`яної та скроневої кістки з переходом на основу черепа (поперечний перелом основи черепа, що проходить через піраміди обох скроневих кісток, зліва піднімається на луску, тім`яно- скроневий шов та тім`яну кістку, що призвело до пневмоцефалії (наявність повітря в черепній коробці),та забою головного мозку важкого ступеня, садна на обличчі (без зазначення форми, розмірів, морфологічних особливостей та конкретної локалізації), закритого перелому лівої ключиці зі зміщенням уламків, забою органів грудної клітки, дані тілесні ушкодження відносяться до Тяжкого тілесного ушкодження по критерію небезпеки для життя в момент спричинення.
		   Таким чином, порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо- транспортної пригоди та її наслідками.
		   Своїми необережними діями, які виразились в порушені правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило малолітній потерпілій ОСОБА_11 тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		   Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_8 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав в повному обсязі, щиро розкаявся та пояснив, що дійсно викладені в обвинувальному акті обставини відповідають дійсності. Так, повідомив суду, що 19.10.2024 року, керуючи технічно справним автомобілем марки «CitroenBerlingo»реєстраційний номерний знак  НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Центральна в с. Половецьке Бердичівського району Житомирської області, не був уважний, у результаті чого, допустив наїзд на дитину, яка перебувала попереду біля правого краю проїзної частини. В скоєному щиро кається. Обіцяє, що буде допомагати дитині в лікуванні. Щодо заявленого цивільного позову, обвинувачений ОСОБА_8 визнав його частково, а саме моральну шкоду в частині, яку визначить суд.
		   Покази ОСОБА_8 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
		   Законний представник потерпілої ОСОБА_6 в судовому засіданні дала покази про те, що її дитина до ДТП була здоровою та жодного разу не перебувала в лікарні на лікуванні, їздила сама на велосипеді. Після ДТП дочка вже тричі перебувала на реабілітації, на даний час також перебуває в реабілітаційному центрі. Лікар - невролог виписав медикаментозне лікування на пів року. Підтвердила, що обвинувачений сплатив кошти на лікування в сумі 179 000 грн. Однак на сьогоднішній день не сплачена ще частина коштів на реабілітацію, тому просить задовільнити її позов в повному обсязі. Також просила суворо не карати обвинуваченого та не позбавляти його волі та права керування транспортними засобами.
		   Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_8 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутність сумніву щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися.
		   При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_8 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		 
		Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
		   Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, законного представника потерпілої, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
		   На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження малолітній потерпілій ОСОБА_11 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		   Призначаючи покарання обвинуваченому, суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		   Так, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, що свідчить згідно ст. 12 КК України, про вчинення обвинуваченим тяжкого злочину.
		   Вирішуючи питання про призначення виду і міри покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд враховує характер і ступінь тяжкості злочину, сукупність всіх обставин його вчинення та дані про особу обвинуваченого, який повністю визнав свою вину, надав суду зізнавальні покази, щиро розкаявся в скоєному, цивільний позов по кримінальному провадженню визнав частково.
		   Крім того суд враховує, що ОСОБА_8 , як особа позитивно характеризується за місцем проживання, не зловживає спиртними напоями, офіційно не працевлаштований, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, дає критичну оцінку своїм діям, надав суду покази та частково добровільно відшкодував потерпілій завдані збитки.
		   Щодо наявності пом`якшуючих відповідальність обставин, суд, у відповідності до ст. 66 КК України, відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
		   Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_8 , відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
		   З урахуванням викладеного, суд вважає за доцільне призначити покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
		   Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.
		   Разом з тим, виходячи із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема способу життя, характеризуючи його данні, вік, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, обставину, що обтяжує відповідальність, добровільне часткове відшкодування збитків, суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини свідчать про можливість призначення покарання з іспитовим строком, оскільки на думку суду, перевиховання ОСОБА_8 ще можливе без ізоляції від суспільства, безпосередньо під наглядом державних органів влади.
		 
		   Зазначене у своїй сукупності утворює підставу для висновку суду про доцільність застосування до ОСОБА_8 положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком один рік з визначенням відповідних обов`язків судом, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки таке покарання буде відповідати вимогам закону та особі винної.
		   Підсумовуючи все вище зазначене, суд вважає, що саме дана міра покарання відносно обвинуваченого є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого.
		   Щодо заявленого у ході розгляду кримінального провадження ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_11 цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, до обвинуваченого ОСОБА_8 суд приходить до наступного висновку.
		   Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно -небезпечне діяння. 
		   Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
		   Згідно ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
		   Положеннями ч. 1 ст. 56 КПК України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.
		   Статтею 1166 ЦК визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		   Відповідно до положень ст.1166 ЦК єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду; протиправне діяння особи, яка її завдала; причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
		   У відповідності до вимог частин першої та другої статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собакта собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовійпідставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		   Аналізуючи докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 26 600 грн в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди, оскільки потерпіла ще й досі проходить реабілітацію, суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів суду заподіяну матеріальну шкоду та причинно-наслідковий зв`язок, у зв`язку з чим вимоги підлягають задоволенню.
		   Окрім того, суд приймає до уваги повне визнання матеріальних збитків з боку цивільного відповідача.
		   Щодо моральної шкоди, суд приходить до наступного.
		   Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, а згідно п. 1 ч. 2 тієї ж статті моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		   Як зазначено у ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		   Згідно ч. 3 цієї ж статті моральна шкода відшкодовується грішми у розмірі який, визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при цьому враховуються вимоги розумності та справедливості.
		   Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		   Як роз`яснено в п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» від 02 липня 2004 року № 13, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за позовом потерпілого суди повинні керуватися відповідними положеннями Цивільного кодексу України та роз`ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1) від 31 березня 1995 року № 4 (далі - Постанова).
		   У абзаці 1 пункту 9 цієї ж Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		   З огляду на вище викладене, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням всіх обставин справи, наслідків, що настали від вчиненого кримінального правопорушення, характеру та обсягу фізичних, душевних страждань потерпілої через отримання тяжких тілесних ушкоджень, зважаючи на те, що відповідачем визнано частково моральну шкоду, враховуючи також визнання ОСОБА_8 тієї обставини, що є причинно-наслідковий зв`язок між його діями і моральними душевним хвилюванням потерпілої, суд, з врахуванням викладеного визначає розмір моральної шкоди завданої потерпілій ОСОБА_11 в розмірі 150 000 грн задовільняючи частково позовні вимоги в цій частині.
		   Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
		   Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		   За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		   Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		   Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
		 
		   Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		   Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
		   Суд встановив, що понесені цивільними позивачами витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. підтверджуються: договорами про надання правничої допомоги від 02.12.2024 року; довідкою від 26.03.2023 року.
		   Суд вважає, що відображена у доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності, співмірності та часу витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому приходить до висновку про необхідність задоволення цивільного позову в цій частині.
		   Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відповідно до статті 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
		   Питання щодо речових доказів слід вирішити згідно з вимогами ст. 100 КПК України.
		   Запобіжний захід не обирати.
		   На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 318, 322, 342-351, 358, 363-368 КПК України, ст. ст. 65-66, 75-77, ч. 4 ст. 185 КК України, суд
		у х в а л и в:
		    ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
		   В силу ст. 75 КК України звільнити  ОСОБА_8  від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.
		   На підставі ст. 76 КК України зобов`язати  ОСОБА_8  періодично з`являтися до уповноваженого органу з питань пробації на реєстрацію, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		   Запобіжний захід ОСОБА_8 не застосовувати.
		   Цивільний позов ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_11 до ОСОБА_8 задовольнити частково.
		   Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 150 000 гривень 00 копійок.
		   Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_11 матеріальну шкоду у розмірі 26 600 гривень, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
		   В задоволенні іншої частини позову відмовити.
		   Скасувати арешт, накладений ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23.10.2024 на на автомобіль марки «Citroen Berlingo», р/н НОМЕР_3 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого Бердичівським МРЕВ УДАІ УМВС України в Житомирській області від 13.08.2010, належить ОСОБА_10 .
		   Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в сумі 12 046 (дванадцять тисяч сорок шість) грн 80 коп.
		   Речові докази, після набрання вироком законної сили, а саме: 
		- автомобіль марки «Citroen Berlingo», р/н НОМЕР_3 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого Бердичівським МРЕВ УДАІ УМВС України в Житомирській області від 13.08.2010, належить ОСОБА_10 - повернути власнику майна;
		- куртку зеленого кольору з капюшоном (дитяча), взуття - черевики, повернути законному представнику потерпілої.
		   Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		   Цей вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку лише з підстав, визначених у ч.2 ст.394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області.
		   Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...