Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 925/1172/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про державну власність, з них; щодо оренди.
Надіслано судом: 10.04.2025. Зареєстровано: 10.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2025.
Дата набрання законної сили: 08.04.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"08" квітня 2025 р.           Справа№ 925/1172/24
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Яценко О.В.
		суддів:            Тищенко О.В. 
		          Гончарова С.А. 
		 
		 
		 
		за участю секретаря судового засідання:           Антонюк А.С.  
		 
		 
		за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.04.2025  
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		апеляційну скаргу           Фізичної особи-підприємця Соколовського Олександра Володимировича
		на рішення          Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 (повний текст складено і підписано 29.01.2025)
		у справі           № 925/1172/24  (суддя Васянович А.В. )
		за позовом          Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
		до                    Фізичної особи-підприємця Соколовського Олександра Володимировича
		про                    стягнення 649  577,84 грн.
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		 
		Позов заявлено про стягнення з відповідача неустойки в сумі 649  577,84 грн. нарахованої за період з грудня 2022 року по 26.06.2024 у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасне повернення наданих в орендне користування за договорами оренди нерухомого майна №670 від 26.09.2008 та №634 від 24.04.2008.
		Позивач значив про те, що;
		- у грудні 2022 року він звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, пені та неустойки за неповернення спірного майна з оренди за період з травня 2020 року по листопад 2022 року, а також про виселення відповідача з нежитлових приміщень державної власності (справа № 925/1445/22);
		- судовими рішенням у справі № 925/1445/22 (рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023, постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 та постанова Верховного Суду від 01.04.2024) задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки за період по листопад 2022 року, а також вимоги про виселення відповідача з спірних приміщень;
		- 27.03.2024 головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петренко С. В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 04.03.2024 у справі № 925/1445/22 про виселення відповідача з спірних приміщень, а 26.06.2024 за участі представників стягувача та боржника у присутності понятих державним виконавцем встановлено виконання рішення суду боржником та передачу ключів від нежитлових приміщень представнику стягувача. Факт виселення боржника зафіксовано актом державного виконавця від 26.06.2024. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
		- у цій справі № 925/1172/24 неустойка нарахована відповідачу за період неохоплений судовим рішенням у справі № 925/1445/23, а саме з грудня 2022 року по дату фактичного повернення позивачу спірних приміщень -  26.06.2024.
		Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославши на те, що:
		- виконаний позивачем розрахунок неустойки є необґрунтованим, оскільки в графі розрахунків «Нараховано до державного бюджету неустойки (подвійної орендної плати), грн.» зазначені суми без зазначення з чого саме складаються такі суми, яка сума орендної плати нарахована позивачем за останній місяць оренди по договорам оренди №634 та по №670, докази такого нарахування, тощо та на те, що розрахунки складені та підписані фізичною особою (посада зазначена без посилання на юридичну особу), а не позивачем;
		-  спірні об`єкти оренди з листопада 2023 року по травень 2024 року  за узгодженням з Черкаською обласною військовою адміністрацією використовувалися  військовою частиною, що підтверджується листом командира військової частини від 11.07.2024. При цьому  дозвіл на використання військовою частиною спірних об`єктів оренди надавався безпосередньо керівником балансоутримувача орендованого майна Головного управління статистики у Черкаській області, шляхом надання комплекту ключів від вхідних дверей до об`єктів оренди. Вказане свідчить про те, що починаючи з листопада 2023 року ані відповідач, ані державний виконавець не мали можливості виконати рішення Господарського суду Черкаської області по справі № 925/1445/22 щодо виселення, так як інші особи до приміщення не допускалися. Отже, виконати обов`язок відповідача щодо повернення об`єктів з оренди у вказаний період було не можливо.
		Також відповідач просив, у разі надання позивачем обґрунтованого розрахунки неустойки, зменшити розмір неустойки у відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України.
		Позивач проти доводів відповідача заперечив, пославшись на наступне:
		- з метою з`ясування наведених відповідачем обставин, він звернувся до Черкаської обласної військової адміністрації та просив повідомити чи надавалося відповідне погодження на використання підрозділами Збройних Сил України спірного об`єкта оренди, а у  відповідь листом Черкаської обласної військової адміністрації від 14.08.2024 № 01/01-30/8311/01/01-30/22496, позивача було повідомлено, що таке погодження військовою адміністрацією не надавалося;
		- при цьому між позивачем та військовою частиною жодних договорів щодо платного чи безоплатного користування майном, яке перебувало в оренді у відповідача, не укладалося. Умовами укладених між позивачем і відповідачем договорів оренди передання майна третім особам також не передбачено. Передбачені Законом України від 17.05.2012 № 4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» документи про вилучення орендованого майна на користь військової частини до позивача не надходили та не надані відповідачем у якості доказу;
		- вказане свідчить про те, що у разі якщо мало місце використання орендованого майна військовою частиною, таке використання здійснювалося без відповідних правових підстав;
		- власного контррозрахунку неустойки відповідачем суду не надано;
		- до неустойки передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, приписи ст. 551 ЦК України щодо можливості зменшення її розміру судом не застосовуються;
		- оскільки правовідносини сторін у справах №925/1445/22 та №925/1172/24 є тотожними, то обставини, що встановлені рішенням суду зі справи №925/1445/22, зокрема, щодо причин неповернення відповідачем майна після припинення договірних відносин та наявності чи відсутності його вини в цьому, не підлягають доказуванню в силу вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України.
		Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 у справі № 925/1172/24 позов задоволено повністю.
		При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що відповідачем не було доведено факту своєчасного повернення орендованого майна після припинення договорів оренди, з огляду на що позивач має право на стягнення неустойки у визначені ним сумі.
		При цьому суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач під час розгляду справи не навів обґрунтованих доводів стосовно того, яким чином використання нежитлових приміщень третіми особами після припинення дії договорів оренди перешкоджали йому своєчасно скласти та направити орендодавцю на підпис акти приймання-передачі майна, встановивши, що суду не надано матеріалів виконавчого провадження з яких би вбачалося, що саме дії військових перешкоджали орендарю виконати рішення суду про виселення.
		Крім того суд першої інстанції зазначив, що, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 України є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією у розумінні ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, а до вказаної неустойки приписи ст. 551 ЦК України щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням,  Фізична особа-підприємець  Соколовський О.В.  звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 у справі № 925/1172/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки за неповернення майна за період з листопада 2023 року по травень 2024 року та зменшити розмір неустойки за період з грудня 2022 року по жовтень 2023 року.
		У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справи в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:
		- спірні приміщення використовувались для розміщення кафе, проте з введенням карантинних обмежень щодо діяльності закладів харчування відповідач спірні  приміщення не використовував та, з огляду на вказане у січні 2021 року передав об`єкти балансоутримувачу, що підтверджується листом від 13.01.2021 та поштовою квитанцією від 13.01.2021, проте  останній не підписав та не повернув відповідачу акт про повернення, не надавши при цьому обґрунтованої  відмови зазначивши, що такі акти складені за старою формою;
		- суд першої інстанції безпідставно надав перевагу наданому позивачем листу Черкаської обласної військової адміністрації від 14.08.2024 № 01/01-30/8311/01/01-30/22496 перед наданим відповідачем листом командира військової частини від 11.07.2024
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 апеляційна скарга у справі № 925/1172/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Гончаров С.А.
		В додатках до апеляційної скарги скаржником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 у справі № 925/1172/24.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 Фізичній особі-підприємцю Соколовському Олександру Володимировичу поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 у справі № 925/1172/24, зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 у справі № 925/1172/24 до закінчення апеляційного розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Соколовського Олександра Володимировича на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025 у справі № 925/1172/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 925/1172/24 призначено  до розгляду на 25.03.2025 об 11 год. 20 хв., витребувано з  Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1172/24 
		03.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
		07.03.2025  до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що лист від 13.01.2021 та квитанцію, яким позивач нібито направляв акти балансоутримувачу для їх підписання, були у повній мірі досліджені судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи № 925/1445/22 та визнані неналежними доказами.
		25.03.2025 до суду від відповідача надійшли два аналогічних за змістом клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю відповідача.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.04.2025 об 11 год. 30 хв. 
		07.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 вказану заяву задоволено.
		Станом на 08.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
		Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
		 
		10.03.2003 Черкаське обласне управління статистики та відповідач уклали договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого майна), що належить до державної власності № 27 (далі договір № 27), за умовами якого, з урахуванням змін, відповідач отримав в оренду нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: вул. О. Дашкевича, 39, м. Черкаси, загальною площею, 559,3 кв.м, із них на першому поверсі площею 362,6 кв.м та в підвальному приміщенні площею 196,7 кв.м.
		На підставі акту приймання-передачі майна від 01.10.2003 орендарем було прийнято вищевказане майно у строкове платне користування.
		У подальшому до договору №27 внесено зміни договором від 26.09.2008, згідно з яким права та обов`язки орендодавця набуло Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області, а договір оренди передбачено викласти у новій редакції.
		26.09.2008 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області, правонаступником якого є позивач, та відповідач уклали договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 670 (далі - договір №670), з урахуванням змін до договору, якими змінено площу орендованих приміщень на 555,10 кв.м та продовжено дію договору № 670 до 21.09.2020 включно. Об`єктом оренди договору №670 залишилося нерухоме майно, яке вказано у договорі № 27.
		24.04.2008 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області, правонаступником якого є позивач, та відповідач уклали договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №634 (далі - договір №634), за яким відповідачу в оренду передано частину підвальних приміщень, які розміщені за адресою: вул. О. Дашковича, 39, м. Черкаси. З урахуванням змін до договору № 634, змінено розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку, площу орендованого приміщення, яка з урахуванням акта прийому-передачі приміщень становила 168,45 кв.м та продовжено дію договору №634 до 14.04.2020 включно.
		Нерухоме майно, яке є предметом договорів № № 670, 634 обліковується на балансі Головного управління статистики у Черкаській області (далі - балансоутримувач).
		Згідно з пунктом 3.1 договору №670 орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2018 року - 16  325,51 грн. Розмір орендної плати за грудень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за листопад, грудень 2018 року.
		За умовами пункту 3.1 договору №634 орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2014 року - 2  615,53 грн. Орендна плата за жовтень 2014 року визначається орендарем самостійно шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень 2014 року.
		Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 договорів №634, № 670 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяця оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
		Пунктами 3.6 договорів №634, №670 передбачено, що орендна плата перераховується орендарем самостійно щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, у співвідношенні: 50% - до Державного бюджету на відповідний рахунок Держказначейства за місцем знаходження об`єкта оренди; 50% - на розрахунковий рахунок балансоутримувача.
		Відповідно до пунктів 10.6 договорів №634 та № 670 їх чинність припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який їх було укладено, за письмовим повідомленням орендодавця у разі несплати за оренду протягом трьох місяців підряд (з дати отримання такого повідомлення).
		Згідно з пунктами 10.9 договорів № 670, № 634 у разі припинення або розірвання цих договорів майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.
		Після закінчення строку дії договору № 634, який діяв до 14.04.2020 та договору № 670, який діяв до 21.09.2020, відповідач не повернув позивачу майно, з огляду на що 30.12.2022 Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи підприємця Соколовського Олександра Володимировича (справа № 925/1445/22), у якому просило:
		- стягнути з відповідача 71  257,75 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 13  485,10 грн. пені та 730  201,96 грн. неустойки за неповернення майна;
		-  виселити відповідача з нежитлових приміщень першого поверху, площею 364,10 кв.м. та підвалу площею 191 кв.м., що передані в користування за договором №670 та з частини підвальних приміщень, площею 168,45 кв.м., що передані в користування за договором №634, які знаходяться в адмінбудівлі за адресою: вул. Остафія Дашковича, 39, м.Черкаси.
		Судовими рішенням у справі № 925/1445/22 (рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023, постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 та постанова Верховного Суду від 01.04.2024) задоволено вимоги про стягнення з відповідача неустойки за період по листопад 2022 року, а також  вимоги про виселення відповідача з спірних приміщень.
		З матеріалів справи слідує, що  27.03.2024 головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петренко С. В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 04.03.2024 у справі № 925/1445/22 про виселення відповідача з спірних приміщень, а 26.06.2024 за участі представників стягувача та боржника у присутності понятих державним виконавцем встановлено виконання рішення суду боржником та передачу ключів від нежитлових приміщень представнику стягувача.
		Факт виселення боржника зафіксовано актом державного виконавця від 26.06.2024. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
		Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що строк дії договорів № 670, № 634 закінчився, проте відповідачем обов`язок щодо повернення нежитлових приміщень були виконано лише 26.06.2024, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача неустойки в сумі 649  577,84 грн.  грн. нарахованої за період з грудня 2022 року по дату фактичного повернення позивачу спірних приміщень -  26.06.2024 у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України. При цьому неустойка нарахована відповідачу за період неохоплений судовим рішенням у справі № 925/1445/23.
		Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав, які детально викладені вище.
		Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
		 
		Колегія суддів зазначає, що, як встановлено вище  правовідносини сторін за договорами № 670, № 634 були предметом розгляду у справі № 925/1445/23 судові рішення у якій на даний час набрали законної сили.
		Так, судовими рішеннями  у вказаній справі № 925/1445/23 встановлено як те, що договір № 634 діяв до 14.04.2020, а договір № 670 -  до 21.09.2020, так і те, що станом на дату винесення Господарським судом Черкаської області рішення у справі № 925/1445/23, тобто станом на  22.08.2023, приміщення, які були об`єктом оренди за вказаними договорами відповідачем з орендного користування повернуті не були.
		За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
		Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
		Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
		Статтею  17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
		Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 925/1445/23  не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 925/1172/24, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 925/1445/23 зокрема те, що договір № 634 діяв до 14.04.2020, а договір № 670 -  до 21.09.2020 та те, що станом на 22.08.2023 приміщення, які були об`єктом оренди за вказаними договорами відповідачем з орендного користування повернуті не були, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
		Слід окремо зауважити на тому, що при розгляді справи № 925/1445/23 судами встановлено, що посилання відповідача на лист від 13.01.2021, який наданий ним на підтвердження того, що ФОП Соколовський О.В. намагався повернути державне майно балансоутримувачу, судом оцінені критично, оскільки Головне управління статистики у Черкаській області факт отримання вказаного листа заперечує, а відповідачем, у свою чергу, на підтвердження факту його направлення балансоутримувачу надана лише поштова квитанція про відправку рекомендованого листа без опису вкладення до нього, з чого неможливо встановити, що саме за документ направлявся третій особі.
		З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що у січні 2021 року відповідач передав об`єкти балансоутримувачу, що підтверджується листом від 13.01.2021 та поштовою квитанцією від 13.01.2021.
		З вказаного приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити відповідачу на тому, оцінку вказаними доводам надано остаточним судовим рішенням у справі № 925/1445/23, права на перегляд якого суд при розгляді цієї справи не має. Перегляд судового рішення у справі № 925/1445/23 також буде суперечити принципу юридичної визначеності.
		При цьому, всі наявні у відповідача заперечення проти вказаних висновків ним мали бути наведені, а судами досліджені саме під чає розгляду справи 925/1445/23.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України). 
		Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		За змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
		В свою чергу ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що  у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. 
		Отже, стягнення передбаченої  ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки можливо лише у випадку невиконання  наймачем обов`язку щодо повернення речі після припинення договору найму.
		У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду  від 19.04.2021 у справі  №910/11131/19  формульовано наступну правову позицію:
		- користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;
		- відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;
		- правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763  ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України  Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;
		- після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;
		- з урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України ;
		- оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України  («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно;
		- отже, положення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України).
		Отже врахуванню при вирішенні цього спору підлягають останні правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11131/19, якими усунуто різність практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно з якими  після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним, а якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, належним способом захисту у цьому разі є позов орендодавця про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).
		У постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 922/2665/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14 викладено наступний правовий висновок: 
		- виходячи зі змісту ч. 1 ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 785 ЦК України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України;
		- особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. 
		Враховуючи, що договір № 634 діяв до 14.04.2020, а договір № 670 -  до 21.09.2020, а відповідач обов`язок по поверненню нежитлових приміщень виконав несвоєчасно, позивач має право стягнути передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку за період до дати повернення приміщень.
		При цьому, як встановлено вище, у цій справі № 925/1172/24 неустойка нарахована відповідачу за період неохоплений судовим рішенням у справі № 925/1445/23, а саме з грудня 2022 року по дату фактичного повернення позивачу спірних приміщень -  26.06.2024.
		Водночас перевівши виконаний позивачем розрахунок неустойки колегія суддів визнає його арифметично вірним.
		 
		Щодо посилань відповідача  на те, що спірні об`єкти оренди з листопада 2023 року по травень 2024 року за узгодженням з Черкаською обласною військовою адміністрацією використовувалися  військовою частиною, що свідчить про те, що починаючи з листопада 2023 року ані відповідач, ані державний виконавець не мали можливості виконати рішення Господарського суду Черкаської області по справі № 925/1445/22 щодо виселення, так як інші особи до приміщення не допускалися, колегія суддів зазначає про таке.
		Частиною 1 ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		З наданого відповідачем листа № 1781/17963 від 11.07.2024 командира військової частини слідує, що:
		- з листопада 2023 року по травень 2024 року, підрозділи вказаної в листі військової частини тимчасово перебували у м. Черкаси;
		- за узгодженням з Черкаською обласною військовою адміністрацією місцем дислокації підрозділу було встановлено нежитлові приміщення за адресою: м. Черкаси, вул. Остафія Дашковича, 39 (приміщення колишнього клубу Х-Level);
		- у період з листопада 2023 року по травень 2024 року вказані нежитлові приміщення використовувались в якості складських приміщень та відносились до категорії військових об`єктів, доступ до яких цивільним особам заборонений;
		- у зв`язку  з чим командир в/ч підтверджує, що з листопада 2023 року по травень 2024 року вказаний нежитловий об`єкт та військове майно, що зберігалось в ньому перебували під охороною військової частини, інші особи до приміщень не допускались.
		З метою з`ясування обставин, наведених відповідачем, позивач звернувся до Черкаської обласної військової адміністрації та просив повідомити чи надавалося відповідне погодження на використання підрозділами Збройних Сил України спірного об`єкта оренди, а у  відповідь листом Черкаської обласної військової адміністрації від 14.08.2024 № 01/01-30/8311/01/01-30/22496, позивача було повідомлено, що таке погодження військовою адміністрацією не надавалося;
		Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі Закон) визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
		Відповідно до ст. 2 Закону правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
		Згідно зі ст.3 Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
		У статті 4 Закону визначено органи, що приймають рішення про примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, а саме:
		1. Примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
		2. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
		3. Примусове відчуження майна, приватизованого у період дії воєнного стану, допускається виключно в місцевостях, на території яких ведуться бойові дії, та здійснюється за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.
		4. Примусове відчуження або вилучення рухомого майна, що використовується чи може використовуватися для забезпечення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України і щодо якого існує ризик переривання його функціонування у зв`язку з перебуванням такого майна на території адміністративно-територіальної одиниці України, щодо якої існує загроза її тимчасової окупації та межі якої розташовані на відстані не більше 30 кілометрів від району ведення воєнних (бойових) дій або від тимчасово окупованої території, здійснюється на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України.
		Рада національної безпеки і оборони України не пізніше наступного дня після прийняття відповідно до абзацу першого цієї частини рішення, введеного в дію указом Президента України, направляє зазначене рішення до Кабінету Міністрів України та доручає військовому командуванню забезпечити збереження такого майна.
		5. Примусово відчужене або вилучене відповідно до частини четвертої цієї статті рухоме майно не пізніше п`яти календарних днів з дня отримання Кабінетом Міністрів України відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України передається за рішенням Кабінету Міністрів України у встановленому ним порядку суб`єкту господарювання державного сектору економіки.
		Передача комунального майна у державну власність здійснюється за рішенням:
		1) сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об`єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад;
		2) районних, обласних рад - щодо об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.
		У разі неможливості прийняття місцевою радою рішення про передачу комунального майна у державну власність таке рішення приймається сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради з наступним його затвердженням відповідною радою згідно із законом. Відповідне рішення приймається зазначеними особами у порядку, встановленому законом.
		Передача комунального майна у державну власність у разі прийняття про це відповідного рішення оформляється актом приймання-передачі, який підписується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради та уповноваженою особою військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, та скріплюється печатками місцевої ради і військового командування чи органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану відповідно до закону. Акт приймання-передачі підписується зазначеними особами у порядку, встановленому законом.
		До акта приймання-передачі додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, якщо інше не встановлено цим Законом.
		У разі неможливості прийняття рішення відповідною місцевою радою і сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради або секретарем, заступником голови відповідної ради чи у разі незатвердження такого рішення відповідною місцевою радою комунальне майно примусово відчужується для потреб оборони за рішенням військового командування або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, за рішенням військового командування, органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану. (ст.6 Закону).
		Згідно зі ст.9-10 Закону право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.
		Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта.
		Спори, пов`язані з відшкодуванням вартості примусово відчуженого майна, вирішуються в судовому порядку (ст.13 Закону).
		Отже,  з аналізу норм законодавства слідує, що для реквізиції майна рішення може прийматися виключно вищим командуванням Збройних Сил України або окремо визначених їх підрозділів та за погодженням з державною адміністрацією Без погодження допускається ухвалення рішення лише у місцях бойового зіткнення. Реквізиція здійснюється з чітким документальним оформленням правочину. Момент вилучення засвідчується підписанням акта встановленого зразка, із зазначенням підстав, ознак майна, розміру виплаченої компенсації тощо, перед відчуженням здійснюється оцінка ринкової вартості майна, оригінал висновку про яку надається власнику. Розмір оцінки може бути оскаржено в суді.
		Водночас відповідачем  не надано належних та допустимих доказів того, що спірне майно було вилучено у встановленому законодавством порядку.
		При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції:
		- відповідач під час розгляду справи не навів суду обґрунтованих доводів стосовно того, яким чином використання нежитлових приміщень третіми особами після припинення дії договорів оренди перешкоджали йому своєчасно скласти та направити орендодавцю на підпис акти приймання-передачі майна;
		- суду не надано матеріалів виконавчого провадження з яких би вбачалося, що саме дії військових перешкоджали орендарю виконати рішення суду про виселення.
		Слід окремо зауважити на тому, що обов`язок з повернення спірного майна виник після закінчення строку дії договорів № 634 та № 670, а саме у 2020 році, тобто задовго до введення  воєнного стану.
		Щодо наявності підстав для зменшення неустойки, слід зазначити наступне.
		Колегія суддів вважає помилковою позицію позивача про неможливість зменшення  неустойки передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України та, з вказаного приводу, зазначає про те, що Верховний Суду складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 по справі № 910/14706/22 відступив від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ст.. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, до якої застосовуються приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст.. 233 ГК України щодо можливості зменшення її розміру, не застосовуються.
		Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
		При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення нейстойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. 
		Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. 
		Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
		У обґрунтування  наявності підстав для зменшення розміру неустойки відповідач послався на те, що він намагався виконати обов`язок щодо повернення об`єктів оренди (лист відповідача від 13.01.2021 про направлення актів про повернення майна), але внаслідок бездіяльності балансоутримувача акти про повернення майна з оренди не повернуті відповідачу, проте оцінку вказаним доводам колегією суддів вже надано.
		Інших підстав для звернення розміру неустойки відповідачем не наведено.
		Колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру неустойки  відсутні.
		Колегія суддів зазначає і про те, що розмір неустойки право на отримання яких позивач має право знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем обов`язку з повернення приміщень, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір неустойки  є значним.
		За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 649  577,84 грн. нарахованої за період з грудня 2022 року по 26.06.2024 у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасне повернення наданих в орендне користування за договорами оренди нерухомого майна №670 від 26.09.2008 та №634 від 24.04.2008. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
		Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
		Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
		Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025  у справі № 925/1172/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
		Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Соколовського Олександра Володимировича задоволенню не підлягає.
		Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта. 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		 
		1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Соколовського Олександра Володимировича на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025  у справі № 925/1172/24   залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025  у справі № 925/1172/24  залишити без змін.
		3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2025  у справі № 925/1172/24.
		4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
		 
		Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		 
		Повний текст судового рішення складено 09.04.2025. 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В. Яценко 
		 
		Судді                                                                                О.В. Тищенко
		 
		                                                                                С.А. Гончаров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...